Постанова

від 21.12.2022 по справі 654/2630/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 654/2630/20

провадження № 61-21385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бехтерська об`єднана територіальна громада,

третя особа - Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Комінтерну,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Мосуновим Юрієм Андрійовичем , на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року у складі судді Данилевського М. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бехтерської об`єднаної територіальної громади, третя особа - Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Комінтерну (далі - КСП ім. Комінтерну), про визнання права на пай.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 27 грудня 1994 року він був членом КСП ім. Комінтерну та працював водієм автокрана до моменту звільнення з роботи згідно розпорядження № 66-к від 02 листопада 1995 року.

05 липня 1996 року КСП ім. Комінтерну видано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХС-VІІІ, яким у колективну власність КСП ім. Комінтерну передано 5932,97 га земель, а його під № 231 включено до списку осіб, що додано до Державного акту.

Крім того, 07 березня 2000 року йому видано Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Сертифікат про право на земельну частку (пай) йому до цього часу не видано, незважаючи на його неодноразові звернення.

Просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай) та зобов`язати Чорноморську сільську раду виділити земельну частку (пай) розміром 8,01 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки (паю) із земель запасу Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року затверджено оновлений список членів КСП, у якому ОСОБА_1 не значиться.

Позивачем не надано доказів того, що він звертався до відповідного підприємства чи інших організацій щодо невключення його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) земель КСП, чи оскаржував дії КСП, в тому числі в судовому порядку, щодо не включення його до цих списків, чи іншим чином порушував питання про виділення йому земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючого документу на неї.

Отже ОСОБА_1 не набув право на земельну частку (пай).

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності. Право позивача порушено у 1997 році, а з позовом ОСОБА_1 звернувся в серпні 2020 року (за спливом більше 20 років). При цьому позивачем не надано суду доказів поважності пропуску позовної давності. Тому, звернувшись до суду з позовом у серпні 2020 року, позивач пропустив встановлену статтею 257 ЦК України тривалістю у три роки загальну позовну давність.

З урахуванням наведеного, суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, а також відсутністю його у оновленому списку членів КСП, який було затверджено загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України 1990 року та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року

№ 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акту.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 27 грудня 1994 року був членом КСП ім. Комінтерну і відомості щодо його виключення із членства в КСП в матеріалах справи відсутні. Приймаючи до уваги, що КСП ім. Комінтерну отримало Державний акт про право колективної власності на землю в той час, коли

ОСОБА_1 був його членом, то відповідно до положень пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» він нарівні з іншими членами КСП мав право на набуття у власність земельної частки (паю) із земель колективної власності цього господарства. Виключення ОСОБА_1 із зазначеного списку не може позбавити його права на земельну частку, яке може бути захищене в судовому порядку. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не набув право на земельну частку (пай).

Однак колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Приймаючи до уваги, що право на звернення з позовом у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, при цьому позивач у суді апеляційної інстанції підтвердив ту обставину, що одразу дізнався про порушення свого права та неодноразово у 1996 та 1997 роках звертався до органу місцевого самоврядування щодо їх поновлення, то позовна давність, встановлена статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинула до набрання чинності ЦК України 2003 року. Тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Отже, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з позовом лише у серпні 2020 року, він є таким, що пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом.

Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Зважаючи на те, що поважних причин пропуску позовної давності позивач не навів і клопотання про його поновлення не заявляв, при цьому закінчення позовної давності є підставою для відмови в позові, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, однак мотиви такого рішення є помилковими.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - Мосунов Ю. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 256, 257, 261 ЦК України, дійшовши висновку про сплив позовної давності. Впродовж усього часу з моменту видання КСП ім. Комінтерну держаного акту на право колективної власності на землю посадовими особами КСП та відповідної сільської ради (на той час Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області) позивачу на усі його звернення щодо оформлення права на пай в усній формі повідомлялось про відсутність включення його до списків осіб, які мають право на пай із земель КСП. Лише у 2020 році йому колишнім головою Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області повідомлено про включення його до відповідного списку громадян - членів КСП. Після цього позивачем було укладено договір правової допомоги з адвокатом

Мосуновим Ю. А., у відповідь на запит якого листом Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 24 червня 2020 року офіційно повідомлено про включення позивача до списку громадян - членів КСП ім. Комінтерну за номером 231. Тобто внаслідок зазначеного збігу обставин позивач лише отримавши вказаний лист Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області дізнався про порушення його права на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП ім. Комінтерну. Відтак позовна давність в межах спірних правовідносин почала спливати щонайменше починаючи з 24 червня 2020 року.

Таким чином, судами попередніх інстанцій неправильно та без урахування висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц застосовано статтю 261 ЦК України, у зв`язку з чим в основу таких рішень покладено помилковий висновок про сплив позовної давності за вимогами позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц викладено висновок щодо застосування норм статей 256, 257 ЦК України: «до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення... Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду».

Крім того, згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2018 року у справі

№ 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Як вбачається з фактичних обставин справи, позивач був членом КСП ім. Комінтерну та був включений до списку громадян - членів, який додавався до Державного акту, що підтверджується наявним у матеріалах справи листом Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області від 24 червня 2020 року № 02-15/347. Пунктом 2 Указу № 720/95 передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто, право на земельну частку (пай) мають члени КСП відповідно до списку членів, який додається до державного акта на право колективної власності на землю відповідного КСП. Право позивача на земельну частку (пай), враховуючи факт його включення до списку громадян - членів КСП ім. Комінтерну за номером 231 (додавався до держаного акту на право колективної власності на землю КСП), виникло починаючи з 05 липня 1996 року (дати видання держаного акта) та є порушеним до цих пір, що з огляду на вказані висновки постанови Верховного Суду свідчить про можливість надання судового захисту такому праву доти, доки існує вказане порушення.

Крім того, відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Згідно з позицією, викладеною в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 27 серпня 2014 року по справі N 6-12823св14, право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Водночас, пунктом 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Статтею 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай). Наведені норми права дають підстави для висновку, що на час виникнення спірних правовідносин у земельному законодавстві не визначалися будь-які строки для звернення за отриманням сертифіката на право на земельну частку (пай) і для виділення земельної ділянки в натурі, у зв`язку з чим право власності позивача на земельну частку (лай) із земель КСП ім. Комінтерну підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Зазначене свідчить, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема пункту 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України та пункти 2, 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 без урахування вказаних висновків, а також статті 321 ЦК України та статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим безпідставно застосовано позовну давність до вимог позивача у цій справі.

У справі, що переглядається, впродовж часу з моменту видання КСП ім. Комінтерну держаного акту на право колективної власності на землю до отримання вказаного листа Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області позивача було включено до списку громадян - членів КСП, проте йому не було відомо про такий факт.

Крім того, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 359/3280/16 викладено висновок, що: «відповідачі, які діяли добросовісно, виконували всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок не повинні нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельної ділянки».

Враховуючи зазначене, наявні підстави для відступлення від висновку постанови Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 617/537/19 щодо застосування норм 71, 75, 80 ЦК УРСР та надання судового захисту порушеному праву позивача, яке було порушене в силу непропорційного втручання у його право на мирне володіння своїм майном.

Окрім того, відсутній висновок Верховного Суду про застосування норм статей 257, 261 ЦК України при вирішенні спору, який є аналогічним до цієї справи з урахуванням її фактичних обставин.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Також представник заявника у касаційній скарзі посилався на необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, проте належного обґрунтування необхідності для такого відступлення не зазначив.

20 червня 2022 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності. Віншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 21 березня 1983 року працював у радгоспі імені Комінтерна, а розпорядженням № 67 від 27 грудня 1994 року у зв`язку з реорганізацією радгоспу переведений в КСП імені Комінтерна.

Розпорядженням № 66-к від 02 листопада 1995 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з КСП імені Комінтерна на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (а. с. 14-17).

ОСОБА_1 з 27 грудня 1994 року був членом КСП імені Комінтернаі відомості щодо його виключення із членів цього КСП в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії ХС-VІІІ від 05 липня 1996 року у колективну власність КСП ім. Комінтерну передано 5 932,97 га земель, при цьому ОСОБА_1 включено до списку осіб, що додано до Державного акту під № 231.

Крім того, позивача включено до списку майнових паїв членів КСП ім. Комінтерну під номером 130 і у подальшому йому видано Свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (а. с. 68-75).

У подальшому загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року затверджено оновлений список членів КСП, до якого позивача не включено (а. с. 77-95).

Відповідно до довідки Чорноморської сільської ради Голопристанського району Херсонської області № 02-15/347 від 24 червня 2020 року сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель КСП ім. Комінтерна Голопристанського району Херсонської області на ім`я ОСОБА_1 не виготовлявся та реєстрація не проводилася (а. с. 20-21).

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, встановив, що ОСОБА_1 з 27 грудня

1994 року був членом КСП ім. Комінтерну і відомості щодо його виключення із членства в КСП до моменту отримання ним Державного акту про право колективної власності на землю в матеріалах справи відсутні, тому зробив висновок, що ОСОБА_1 набув право на земельну частку (пай) тамав право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, тому його право на земельну частку (пай) порушене.

Разом з тим, відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК УРСР).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 04 серпня 2021 року у справі

№ 617/537/19 (провадження № 61-14184св20) вказано, що «позивач на час передачі державного акта була членом КСП. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 була виключена з членів КСП «Нива» на час отримання ним земельної ділянки. Виходячи із зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на час видачі (16 квітня 1996 року) КСП «Нива» державного акта на право колективної власності на землю для ведення сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом, з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до

01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року. У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін. Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1996 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору. Колегія суддів погоджується з висновками судів про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, право на позов у ОСОБА_1 виникло з 16 квітня 1996 року, тобто після видачі КСП «Нива» державного акта на землю. Тому, звернувшись до суду у квітні 2019 року, позивач пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників. Тому позивач як член КСП повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Нива» (1996 рік) акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач у передбачений законом строк не звернулася до суду з вказаними вимогами, що стало підставою для відмови у його задоволенні. Звертаючись до суду із позовом, позивач не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом. Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня

2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі

№ 637/53/18, від 17 червня 2020 року у справі № 600/528/16, від 21 жовтня

2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі

№ 686/6892/20».

Упостанові Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 25 вересня 2019 року у справі

№ 551/118/17 (провадження № 61-28366св18) зроблено висновок, що «порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Відповідно до положень статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Згідно зі статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судами зазначено, що в ході розгляду справи представник позивача повідомила, що її довіритель ще наприкінці 90 років минулого століття підходив до керівництва господарства з питання відмови у видачі йому сертифікату на земельну частку (пай), яке мотивувало відмову у видачі сертифікату не виконанням ним мінімуму трудової участі. Також судами встановлено, що позивач із свого постійного місця проживання нікуди не виїжджав, постійно підробляв на підприємстві без прийняття його в члени сільськогосподарського підприємства, тому достовірно знав про хід розпаювання земель у відповідача. Між тим, впродовж 20 років не використав своє право на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, не оскаржував рішення комісії з розпаювання в частині не внесення його до списку (уточнених списків) осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю). За встановлених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності».

Схожі висновки наведені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 321/296/17 (провадження № 61-28072св18), від 21 грудня 2020 року у справі № 392/267/20-ц (провадження № 61-15809св20), від 31 березня 2022 року у справі № 136/1015/17 (провадження № 61-18652св21).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що Державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Комінтерну виданий 05 липня 1996 року, загальними зборами уповноважених членів КСП ім. Комінтерну від 19 березня 1997 року затверджено оновлений список членів КСП, до якого позивача не включено, сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель КСП ім. Комінтерна на ім`я ОСОБА_1 не виготовлявся та його реєстрація не проводилася.

Отже, право позивача порушено у 1997 році, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся в серпні 2020 року, тобто за спливом понад 23 років. У позові та при розгляді цієї справи позивач вказував, що неодноразово у 1996 та 1997 роках звертався до органу місцевого самоврядування щодо видачі йому сертифікату про право на земельну частку (пай).

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що позовна давність сплинула до набрання чинності ЦК України, тому згідно зі статтею 75 ЦК УРСР суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки її спливу незалежно від подання відповідної заяви сторонами спору.

Відповідна судова практика у подібних справах є усталеною (див. постанови Верховного Суду від 26 листопада 2018 року справі № 395/1324/16-ц (провадження № 61-29106св18), від 20 грудня 2018 року у справі

№ 467/1712/16-ц (провадження № 61-15934св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 602/182/17 (провадження № 61-37553св18), від 27 вересня 2019 року у справі № 139/925/18 (провадження № 61-5692св19), від 31 жовтня 2019 року у справі № 387/278/17 (провадження № 61-31284св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 611/10/17 (провадження № 61-30708св18), від 03 грудня 2019 року у справі № 481/220/18 (провадження № 61-4336св18), від 13 грудня 2019 року у справі № 390/979/18 (провадження № 61-9407св19), від 07 квітня 2020 року у справі № 147/294/18 (провадження № 61-20292св19), від 13 січня 2021 року у справі № 542/1407/17-ц (провадження № 61-107св19), від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20 (провадження № 61-4189св21), від 27 липня 2021 року у справі № 686/6892/20 (провадження № 61-16382св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 930/3139/19 (провадження № 61-2997св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 662/1660/18 (провадження № 61-6204св19), від 26 квітня 2022 року у справі № 376/1220/20 (провадження № 61-19536св21)).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на неврахування судами висновків щодо застосування позовної давності, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, від

05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 та від 08 квітня 2020 року у справі

№ 359/3280/16, оскільки висновки судів в цій справі не суперечать висновкам, наведеним у вказаних постановах Верховного Суду, також враховуючи, що позов про визнання права на земельну частку (пай) не є негаторним.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бехтерської об`єднаної територіальної громади, третя особа - Колективне сільськогосподарське підприємство

ім. Комінтерну про визнання права на земельну частку (пай) у зв`язку з пропуском позовної давності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук