Окрема думка

від 21.12.2022 по справі 654/2630/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 654/2630/20

провадження № 61-21385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2021 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Херсонського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишив без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року передано справу № 654/2630/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала касаційного суду мотивована тим, що у справі, що переглядається, перед колегією суддів постали декілька питань: стосовно виникнення у позивача права на земельну частку (пай) та часу його виникнення як члена КСП, можливості застосування позовної давності у спірних правовідносинах та в разі застосування - визначення початку її перебігу, суб?єктного складу відповідачів. Аналіз судової практики у цій категорії справ засвідчив неоднаковий підхід суду касаційної інстанції при вирішенні зазначених питань, що з урахуванням вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України унеможливлює вирішення цієї справи колегією суддів Касаційного цивільного суду. Наявність таких розбіжностей спостерігається у значній кількості судових рішень по кожному з наведених правових питань, що свідчить про виключність правової проблеми, вирішення якої відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України належить до повноважень Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів зазначила, що ураховуючи виняткове значення порушеної проблематики, чисельність таких спорів, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у справах про визнання права власності на земельну частку (пай) при вирішенні питань стосовно умов виникнення у членів КСП права на земельну частку (пай) та часу його виникнення, можливості застосування позовної давності та визначення початку її перебігу, а також суб?єктного складу відповідачів, колегія суддів вважає, що справа, яка переглядається, містить виключну правову проблему.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року (провадження № 14-88цс22) справу № 654/2630/20 повернуто на розгляд відповідній колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що у своїй ухвалі колегія суддів Касаційного цивільного суду посилається на те, що виключними правовими проблемами є різний підхід Касаційного цивільного суду до вирішення питань: виникнення у особи права на земельну частку (пай) та часу його виникнення як члена КСП; можливості застосування позовної давності у спірних правовідносинах та в разі застосування - визначення початку її перебігу; суб?єктного складу відповідачів. Разом з тим в ухвалі Касаційного цивільного суду не зазначено у чому полягає правове питання, яке потребує роз`яснення саме Великою Палатою Верховного Суду та яке б не могло бути вирішено колегією суддів Касаційного цивільного суду чи Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду. Аналіз судової практики також не свідчить про наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та позовними вимогами. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а звідси й про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Не можу погодитися із висновками Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

2. Тлумачення частини п`ятої статті 403 ЦПК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що єдиною передбаченою законом умовою реалізації права колегії суддів є доходження судом висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у Великої Палати відсутні підстави надавати правову оцінку такому висновку на предмет його дочасності чи обґрунтованості, а також визначати додаткові, порівняно із законодавчо встановленими, умови реалізації судом, який розглядає справу в касаційному порядку, прав такого суду.

3. Згідно частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 308/13912/19 (провадження № 14-16цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі підставою звернення до суду стала необхідність встановлення факту поранення заявника під час виконання обов`язків військової служби з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій і пенсії як ветерану війни, який брав участь в антитерористичній операції. Заявник, який має намір претендувати на пенсійні виплати, пов`язані зі статусом, визначеним ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у касаційній скарзі обґрунтував порушення судами правил юрисдикції, зокрема, викладеним у постанові від 23 січня 2019 р. у справі № 127/16029/18 висновком ВС у складі колегії суддів Першої СП КЦС, а не іншого касаційного суду. Крім того, ВП ВС звертає увагу на те, що 27 березня 2019 р. вона прийняла постанову у справі № 310/8703/17, в якій особа з метою подальшого оформлення статусу, визначеного ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», й отримання відповідних соціальних виплат звернулася до суду із заявою про встановлення факту залучення до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Таке встановлення було необхідне для отримання заявником статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у якому заінтересована особа відмовила через відсутність належних підтверджень відповідного факту. Заявник у тій справі стверджував, що у нього відсутній спір із заінтересованою особою, щоби звертатися з адміністративним позовом, а чинне законодавство нібито не передбачає позасудового порядку встановлення необхідного для заявника юридичного факту. ВП ВС виснувала, що, оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, то в окремому провадженні не можна встановити юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який фактично підтвердить належність заявника до осіб з інвалідністю внаслідок війни. У тій же справі ВП ВС вказала на наявність юрисдикції адміністративного суду для розгляду спору, коли заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною (п.п. 29-30 постанови). За змістом ч. 6 ст. 404 ЦПК України справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду не тільки тоді, коли ВП ВС дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, але й тоді, якщо вона дійде висновку про недоцільність розгляду справи ВП ВС».

5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/31042/18 (провадження № 14-109цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, розпорядженням Солом`янської РДА від 07 листопада 2017 р. № 769 ОСОБА_1 , його дружину - ОСОБА_2 , дочку - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_4 зараховано на облік потребуючих поліпшення житлових умов та включено в список першочергового забезпечення житлом за категорією «учасники бойових дій, залучені до антитерористичної операції». У справі № 712/5476/19 ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку ВС у складі колегії суддів КАС, сформульованого у постанові від 10 червня 2019 р. у справі № 135/617/17, щодо віднесення до адміністративної юрисдикції спору про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області з відмови учаснику бойових дій у виплаті грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, а також про зобов`язання виплатити таку компенсацію. У постанові від 29 вересня 2020 р. ВП ВС додатково зазначила, що для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов`язання надати такі приміщення чи компенсацію відступає від висновку, сформульованого у постанові від 18 квітня 2018 р. у справі № 806/104/16, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства. Означені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг). Крім того, ВП ВС у постанові від 07 листопада 2018 р. у справі № 553/4650/14-а (К/9901/1396/18) (провадження № 11-930апп18) дійшла висновку про те, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу (…) здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними. Отже, ВП ВС вже викладала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд ВП ВС, передбачених ч. 6 ст. 403 ЦПК України».

6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/2487/20 (провадження № 14-141цс21) повернуто справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. В ухвалі зазначено, що: «сама по собі відсутність висновку ВП ВС щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах, починаючи з 08 лютого 2020 р. (у зв`язку набранням чинності ЗУ від 15 січня 2020 р. № 460-ІХ не є підставою для передачі справи на розгляд ВП ВС. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, скаржники не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право КЦС у складі ВС висловити правову позицію щодо спору у цій справі з застосуванням критеріїв, висловлених ВП ВС у вищевказаних постановах».

7. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації споживачів в інтересах невизначеного кола споживачів. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».

8. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 761/3540/20 (провадження № 14-17цс21) прийнято для продовження розгляду та призначено справу до розгляду. В ухвалі зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду, враховуючи таке. Позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції і заявляв про таке порушення в суді апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах за позовом громадської організації до політичної партії про визнання протиправними дій та рішень політичної партії. Колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дотримані умови, передбачені частиною шостою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду».

9. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

9.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

10. За таких обставин, практика Великої Палати Верховного Суду стосовно прийняття та повернення справ: є непослідовною, вибірковою та непередбачуваною з точки зору розумного спостерігача; навряд чи послідовною з позиції тлумачення умов, закріплених в частині шостій статті 403 ЦПК України. Тому у Великої Палати Верховного Суду були відсутні підстави для повернення справи № 654/2630/20.

Суддя В. І. Крат