Постанова

від 13.09.2022 по справі 752/21515/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/21515/17

провадження № 61-303св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Литовський»,

третя особа - Київська міська державна адміністрація,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня

2020 рокуу складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В.,

Савченка С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Литовський» (далі - ОК «ЖБК «Литовський»), третя особа: Київська міська державна адміністрація, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 26 червня 2003 року житловий будинок

АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою належали на праві власності ОСОБА_2

15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась за кошти позивача провести реконструкцію частини вказаного житлового будинку, а саме квартири АДРЕСА_2 , ввести будинок в експлуатацію до 01 грудня 2004 року та після завершення будівельних робіт укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу. ОСОБА_2 зобов`язалась відчужити земельну ділянку, на якій розташований будинок, на користь кожного із власників квартири пропорційно до площі квартири в будинку. Аналогічні попередні договори були укладені ще з 23 громадянами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 та передано у власність територіальної громади міста Києва земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2013 року за ним визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири АДРЕСА_3 . Він завершив оздоблення своєї квартири та фактично проживає в ній.

Він разом з іншими інвесторами, які уклали з ОСОБА_2 попередні договори купівлі-продажу, створили ОК «ЖБК «Литовський», якому рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року № 462/2684 передана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . 10 серпня 2017 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОК «ЖБК «Литовський».

ОСОБА_2 провела реконструкцію будинку без відповідного дозволу, який надає право виконувати будівельні роботи, про що не було відомо покупцям квартир, хоча вони виконали свій обов`язок та сплатили відповідні кошти за об`єкт нерухомості, внаслідок чого будинок має статус самочинного будівництва, що підтверджується рішенням апеляційного міста Києві від

27 листопада 2014 року. У інший спосіб ніж визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва він не може реалізувати своє право на реєстрацію права власності, хоча постійно проживає в квартирі та несе відповідні витрати на її утримання.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 на підставі положень статті 376 ЦК України просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 22,6 кв. м, жилою площею 13,7 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не обґрунтовував у чому полягає порушення його права з боку ОК «ЖБК «Литовський» або в чому проявилось невизнання такого права. Позивач та ОК «ЖБК «Литовський», який є власником земельної ділянки, на якій збудований самочинно будинок, не звертались до відповідних державних органів щодо прийняття даного об`єкту в експлуатацію, а тому звернення позивача до суду з вимогою про визнання права власності на квартиру є передчасним. Обставини, які є підставою для визнання права власності за позивачем у відповідності до положень статті 376 ЦК України судом не встановлені.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Литовський», який є власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 , не звертались до компетентних державних органів із заявами про прийняття будинку в експлуатацію, а відтак неможливо встановити чи наявні законні підстави для відмови у такому прийнятті, а також чи є порушення будівельних норм і правил істотними.

Тому доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року була передана у власність ОК «ЖБК «Литовський» земельна ділянка площею 0,0399 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, у зв`язку з чим позивач вважає, що у суду були підстави для визнання за ним права власності на квартиру відповідно до положень частини третьої статті 376 ЦК України, не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував положення пунктів 10, 11 Порядку № 461, а також те, що при складанні

04 жовтня 2019 року технічного паспорта сертифікованою особою приватного підприємства «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» на плані квартири вказано, що будинок технічно обстежений, побудований на земельній ділянці цільового призначення, відповідає будівельним нормам і придатний до безпечної експлуатації, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки вказані положення Порядку № 461 підлягають застосуванню після визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в описовій частині оскарженого рішення суд неправильно вказав рішення суду, на підставі якого за позивачем визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири, то колегія суддів вважає, що вказане порушення не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи. При цьому колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення з формальних міркувань.

Апеляційний суд не приймає до уваги додані до апеляційної скарги документи, а саме статтю у газеті «Сегодня» від 20 лютого 2006 року, заяву ініціативної групи до Київської міської державної адміністрації від 27 березня 2006 року, лист управління з питань звернень громадян Київської міської державної адміністрації від 31 грудня 2006 року, колективну скаргу до Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року, лист відділу взаємодії з судами, правоохоронними органами юстиції Київської міської державної адміністрації від 09 липня 2010 року (а. с. 173-178), оскільки вказані документи подані позивачем з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Аргументи учасників справи

06 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у рішенні суду першої інстанції вказано, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Однак судом першої інстанції не було враховано, що згаданий закон прийнято у 2011 році, тобто через 6 років після фактичного завершення будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами не досліджено обставини про те, що на теперішній час прийнятий спрощений порядок введення в експлуатацію побудованих об`єктів, який регламентується Постановою кабінету Міністрів № 461 від 13 квітня 2011 року. Цією постановою затверджено «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», в якому мова також ведеться і відносно самочинно збудованих житлових будинків. Значна перевага цього порядку полягає в тому, що немає необхідності розробляти, узгоджувати і затверджувати проект, що само по собі є тривалою і дуже витратною процедурою. Законодавець передбачив можливість визнання права власності на самочинно збудований об`єкт у судовому порядку у «Декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду». Визнання у судовому порядку права власності на об`єкт будівництва не позбавляє обов`язку введення його експлуатацію. А надає лише право зробити таке введення за спрощеною процедурою.

У позовній заяві вказано, що ОСОБА_1 з 23 листопада 2005 року тимчасово, а з 27 січня 2012 року постійно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Судами не було досліджено цю обставину та не надано їй будь-якої аргументованої оцінки.

04 жовтня 2019 року при складанні нового технічного паспорта приватним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» сертифікованою особою на плані квартири вказано, що будинок технічно обстежений, побудований на земельній ділянці цільового призначення, відповідає будівельним нормам і придатний до безпечної експлуатації.

Відповідач не здійснював проектування та будівництво будинку, а є лише власником земельної ділянки, на якій цей будинок розташований. Реалізація права на забудову вже фактично відбулась у 2004 році колишньою власницею земельної ділянки ОСОБА_2 . На даний час, у зв`язку із смертю ОСОБА_2 та відсутністю будь-яких її спадкоємців, право власності на самочинне будівництво не може бути визнано за особою, яка його здійснила.

З моменту набуття права власності на земельну ділянку померлою

ОСОБА_2 і до теперішнього часу її цільове призначення є незмінним, тобто, для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд. Відповідно до частини першої статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Цільове призначення земельної ділянки вже 17 років залишається незмінним.

У квітні 2021 року Київська міська державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що Департамент не видавав та не реєстрував документів дозвільного та реєстраційного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі квартири АДРЕСА_2 ; не проводив перевірок дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на вказаному об`єкті будівництва.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва, 2) прийняття до експлуатації, 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-ХІІ спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Оскільки обслуговуючий кооператив «ЖБК «Литовський» та ОСОБА_1 до Департаменту за отриманням документів дозвільного та реєстраційного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт не звертались, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.?

Визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 невмотивовано та необґрунтовано вимоги, крім захисту власних особистих інтересів, оскільки скаржник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права.

У квітні 2021 року обслуговуючий кооператив «ЖБК «Литовський» подав відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу задовольнити, а оскаржені судові рішення скасувати.

Відзив мотивований тим, що з метою реалізації майнових прав, забезпечення житлом та вирішення ситуації з будинком, ОСОБА_1 та громадяни, які укладали з ОСОБА_2 попередні договори, створили обслуговуючий кооператив «ЖБК «Литовський». ОСОБА_1 є також членом кооперативу. В пункті 8.6 Статуту ОК «ЖБК «Литовський» вказано, що кооператив не є власником квартир та нежитлових приміщень і тому не може звертатись до суду по цьому питанню.

Визнання права на власності на житло в судовому порядку є першим кроком для встановлення цивільно-правового статусу будинку, питання по якому залишається невирішеним вже 17 років. Надалі ці питання будуть вирішуватись через Департамент ДАБК відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України

№ 461 від 13 квітня 2011 року «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів».

ОК «ЖБК «Литовський» є власником земельної ділянки, на якій розташований будинок по АДРЕСА_1 , і у власника не має будь-яких заперечень проти визнання за ОСОБА_4 права власності на квартиру.

Посилання на статтю 331 ЦК України, як підстави для відмови у набутті права власності ОСОБА_1 , є невірним, так як ця стаття стосується набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва, а не на самочинне будівництво, яке підпадає під зовсім інші цивільно-правові відносини. В матеріалах судової справи є докази: заява в управління ДАБК від 27 квітня 2006 року, посилання на Постанову УДБК про відповідальність (штраф) за здійснення самочинного будівництва від 09 листопада 2005 року, але ДАБК сліпо цього не бачить.

Відзив третьої особи - КМДА ОСОБА_5 взагалі не повинен прийматись до уваги так як він по суті не стосується самочинного будівництва.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що будинок по АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л. С. та зареєстрованого за № 2503. Також ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка за цією ж адресою.

15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений попередній договір купівлі-продажу, предметом якого є укладення у майбутньому договору купівлі-продажу частини житлового будинку, яким є квартира АДРЕСА_3 .

За умовами попереднього договору ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання провести реконструкцію належного їй будинку, ввести його в експлуатацію, після завершення будівельних робіт укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу не пізніше 01 грудня 2004 року.

Також ОСОБА_2 зобов`язалась відчужити кожному із власників квартир в цьому будинку після введення його в експлуатацію та отримання у встановленому порядку правовстановлюючого документу, земельну ділянку, на якій розташований будинок, пропорційно до площі квартири (пункти 2.1, 3.1 договору).

На виконання умов попереднього договору позивач ОСОБА_1 сплатив

ОСОБА_2 до його підписання грошові кошти в розмірі 74 200,00 грн, що становить вартість квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті спадкова справа не заводилась.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/4149/13-цвід 06 червня 2013 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 22,6 кв. м.

Рішенням апеляційного суду міста Києва у справі № 752/5053/14-ц від

27 листопада 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та зобов`язано Київську міську раду вирішити питання про звернення до суду із заявою про визнання відумерлою спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , а саме земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року у справі № 752/4964/15-ц задоволено заяву Київської міської ради. Визнано спадщину, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме, земельну ділянку по АДРЕСА_1 - відумерлою. Передано у власність територіальної громади міста Києва земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Інвесторами, які уклали попередні договори із ОСОБА_2 , був створений ОК «ЖБК «Литовський», членом якого є позивач ОСОБА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року передана у власність ОК «ЖБК «Литовський» земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 32, 33).

Житловий будинок по АДРЕСА_1 не прийнятий в експлуатацію. Департаментом ДАБК не реєструвались документи дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту по АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року у справі № 680/195/19 (провадження № 61-18748св20) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені,а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову».

За змістом частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу (частини друга-четверта статті 375 ЦК України).

Відповідно до частин другої, третьої, п?ятої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 (провадження № 61-4449св19) зроблено висновок, що «суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання. Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об`єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня

2018 року у справі № 520/17520/14, від 16 травня 2019 року у справі

№ 446/1654/11 (провадження № 61-10359св18), а також у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, від

18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі

№ 6-318цс15, від 28 січня 2015 року у справі 6-225цс14».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не прийнятий в експлуатацію; документи дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту не реєструвались;ОК «ЖБК «Литовський», який є власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 , не звертався до компетентних державних органів із заявами про прийняття будинку в експлуатацію.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру в самочинно реконструйованому багатоквартирному будинку за рішенням суду відповідно до статті 376 ЦК України; позивач не обґрунтовував у чому полягає порушення або невизнання його права власності ОК «ЖБК «Литовський». Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року у справі № 680/195/19 (провадження № 61-18748св20), Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від

10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 (провадження № 61-4449св19), не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення ? без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук