Постанова

від 03.12.2020 по справі 752/21515/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 752/21515/17

провадження номер: 22-ц/824/12729/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.М.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року у складі судді Колдіної О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу ЖБК Литовський , третя особа: Київська міська державна адміністрація, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу ЖБК Литовський (далі - ОК ЖБК Литовський ), третя особа: Київська міська державна адміністрація, про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що з 26 червня 2003 року житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою належали на праві власності ОСОБА_2 15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалась за кошти позивача провести реконструкцію частини вказаного вище житлового будинку, а саме, квартири АДРЕСА_2 , ввести будинок в експлуатацію до 01 грудня 2004 року та після завершення будівельних робіт укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу. Також ОСОБА_2 зобов`язалась відчужити земельну ділянку, на якій розташований будинок, на користь кожного із власників квартири пропорційно до площі квартири в будинку. Вказував, що аналогічні попередні договори були укладені ще з 23 громадянами.

Позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2 та передано у власність територіальної громади міста Києва земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Зазначав, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2013 року за ним визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири АДРЕСА_3 . Вказував, що він завершив оздоблення своєї квартири та фактично проживає в ній.

Вказував, що він разом з іншими інвесторами, які уклали з ОСОБА_2 попередні договори купівлі-продажу, створили ОК ЖБК Литовський , якому рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року №462/2684 була передана земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . 10 серпня 2017 року право власності на вказану земельну ділянку було зареєстровано за ОК ЖБК Литовський , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав від 15 вересня 2017 року.

Зазначав, що ОСОБА_2 провела реконструкцію будинку без відповідного дозволу, який надає право виконувати будівельні роботи, про що не було відомо покупцям квартир, хоча вони виконали свій обов`язок та сплатили відповідні кошти за об`єкт нерухомості, внаслідок чого даний будинок має статус самочинного будівництва, що підтверджується рішенням апеляційного міста Києві від 27 листопада 2014 року. Вказував, що у інший спосіб ніж визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва він не може реалізувати своє право на реєстрацію права власності, хоча постійно проживає в квартирі та несе відповідні витрати на її утримання.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 на підставі положень ст.376 ЦК України просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 22,6 кв.м, жилою площею 13,7 кв.м.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не обґрунтовував у чому полягає порушення його права з боку ОК ЖБК Литовський або в чому проявилось невизнання такого права. Позивач та ОК ЖБК Литовський , який є власником земельної ділянки, на якій збудований самочинно будинок, не звертались до відповідних державних органів щодо прийняття даного об`єкту в експлуатацію, а тому звернення позивача до суду з вимогою про визнання права власності на квартиру є передчасним. Обставини, які є підставою для визнання права власності за позивачем у відповідності до положень ст.376 ЦК України судом не встановлені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції не звернув уваги на доводи позивача, викладені у запереченнях на пояснення третьої особи, про те, що відповідно до пунктів 10, 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок №461), у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Зазначає, що 04 жовтня 2019 року при складанні нового технічного паспорта приватним підприємством Бюро технічної інвентаризації та оцінки сертифікованою особою на плані квартири вказано, що будинок технічно обстежений, побудований на земельній ділянці цільового призначення, відповідає будівельним нормам і придатний до безпечної експлуатації. Вказує, що до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент ДАБК) також буде подана Декларація про готовність об`єкта, на яку визнано право власності за рішенням суду для її реєстрації.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року була передана у власність ОК ЖБК Литовський земельна ділянка площею 0,0399 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а тому вважає, що у суду були підстави для визнання за ним права власності на квартиру відповідно до положень ч.3 ст.376 ЦК України, однак суд вказану норму не застосував.

Зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зазначивши в описовій частині оскаржуваного рішення, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року за позивачем визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи спірної квартири, однак право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи визнано за позивачем рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2013 року.

Представник третьої особи: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що Департамент ДАБК не видавав та не реєстрував документів дозвільного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі квартири АДРЕСА_2 . Вказує, що оскільки ОК ЖБК Литовський та позивач ОСОБА_1 до Департаменту ДАБК за отриманням документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт не звертались, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач ОК ЖБК Литовський не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що будинок по АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрованого за № 2503. Також ОСОБА_2 належала на праві власності земельна ділянка за цією ж адресою.

15 квітня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений попередній договір купівлі-продажу, предметом якого є укладення у майбутньому договору купівлі-продажу частини житлового будинку, яким є квартира АДРЕСА_3 .

За умовами попереднього договору, ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання провести реконструкцію належного їй будинку, ввести його в експлуатацію, після завершення будівельних робіт укласти з позивачем основний договір купівлі-продажу не пізніше 01 грудня 2004 року. Також ОСОБА_2 зобов`язалась відчужити кожному із власників квартир в даному будинку після введення в експлуатацію житлового будинку та отримання у встановленому порядку правовстановлюючого документу, земельну ділянку, на якій розташований будинок, пропорційно до площі квартири (пункти 2.1, 3.1 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов попереднього договору позивач ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 до його підписання грошові кошти в розмірі 74 200 грн 00 коп., що становить вартість квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті спадкова справа не заводилась.

Встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 червня 2013 року задоволено позовну заяву ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 22,6 кв.м.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та зобов`язано Київську міську раду вирішити питання про звернення до суду із заявою про визнання відумерлою спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , а саме, земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 червня 2015 року задоволено заяву Київської міської ради. Визнано спадщину, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме, земельну ділянку по АДРЕСА_1 - відумерлою. Передано у власність територіальної громади міста Києва земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що інвесторами, які уклали попередні договори із ОСОБА_2 , був створений ОК ЖБК Литовський , членом якого є позивач ОСОБА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року передана ОК ЖБК Литовський земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.32,33).

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 не прийнятий в експлуатацію. Департаментом ДАБК не реєструвались документи дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт та які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту по АДРЕСА_1 .

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції України).

Відповідно до ст.392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У ч.4 ст.373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст.375 ЦК України). Відповідно до змісту ч.8 ст.375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст.376 ЦК України.

Відповідно до ч.1. ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

У силу спеціального застереження, наведеного в ч.2 ст.76 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами 3, 5, 7 ст.376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

На підставі ч.3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч.3 ст.375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст.27, 29-31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст.ст. 34,37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5 ч.5 ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Частиною 8 ст.39 Закону України Про регулювання містобудівельної діяльності передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку № 461.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суд від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що позивач ОСОБА_1 та ОК ЖБК Литовський , який є власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 , не звертались до компетентних державних органів із заявами про прийняття будинку в експлуатацію, а відтак неможливо встановити чи наявні законні підстави для відмови у такому прийнятті, а також чи є порушення будівельних норм і правилістотними.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст.89 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду відповідно до положень ч.3 ст. 376 ЦК України.

Тому доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Київської міської ради від 20 червня 2017 року була передана у власність ОК ЖБК Литовський земельна ділянка площею 0,0399 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, у зв`язку з чим позивач вважає, що у суду були підстави для визнання за ним права власності на квартиру відповідно до положень ч.3 ст.376 ЦК України, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував положення пунктів 10, 11 Порядку №461, а також те, що при складанні 04 жовтня 2019 року технічного паспорта сертифікованою особою приватного підприємства Бюро технічної інвентаризації та оцінки на плані квартири вказано, що будинок технічно обстежений, побудований на земельній ділянці цільового призначення, відповідає будівельним нормам і придатний до безпечної експлуатації, що, на думку позивача, є підставою для задоволення позову, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки вказані положення Порядку №461 підлягають застосуванню після визнання права власності на цей самочинно збудований об`єкт за рішенням суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що в описовій частині оскаржуваного рішення суд неправильно вказав рішення суду, на підставі якого за позивачем визнано право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи квартири, чим допустив порушення норм процесуального права, то колегія суддів вважає, що вказане порушення не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи. При цьому колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення з формальних міркувань.

Апеляційний суд не приймає до уваги додані до апеляційної скарги документи, а саме, статтю у газеті Сегодня від 20 лютого 2006 року, заяву ініціативної групи до Київської міської державної адміністрації від 27 березня 2006 року, лист управління з питань звернень громадян Київської міської державної адміністрації від 31 грудня 2006 року, колективну скаргу до Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року, лист відділу взаємодії з судами, правоохоронними органами юстиції Київської міської державної адміністрації від 09 липня 2010 року (а.с.173-178), оскільки вказані документи подані позивачем з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем апеляційному суду документи (а.с.173-178) не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Позивач не надав апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: