Постанова

від 19.09.2022 по справі 826/6304/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2022 р. Справа№ 826/6304/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 (суддя Картавцева Ю.В., м. Київ, повний текст складено 29.11.2021)

за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод",

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві

про стягнення 173 222,48 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просило стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі - відповідач) на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачем у 2010 році були помилково сплачені відповідачу кошти в розмірі 81 149 грн, що підтверджується розрахунковою відомістю про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2010 рік. Також 10.01.2011 відповідачу були перечислені внески за 2011 рік в розмірі 92 072,72 грн. Зазначили, що вказані кошти, перевищують розмір страхових внесків, які підлягали сплаті позивачем відповідно до вимог законодавства, тобто є надміру сплаченими коштами, та складають заборгованість Фонду перед позивачем, яка не погашена. Вважають, що кошти в розмірі 173 222,48 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу. Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, про повернення надміру сплачених грошових коштів, проте відповідач відмовився їх повернути. У зв`язку з чим підприємство вимушено звернутись до суду за захистом свої порушених прав.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №826/6304/17 апеляційну скаргу державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про зобов`язання вчинити дії закрито. Роз`яснено позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції, та, що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним постанови Шостого апеляційного адміністративного суду звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

10.07.2020 Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою, у якій просило направити справу за встановленою юрисдикцією, а саме до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 справу №826/6304/17 передано до Господарського суду міста Києва.

17.09.2021 справа №826/6304/17 надійшла до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 прийнято справу №826/6304/17 до розгляду; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на користь Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" грошові кошти у розмірі 173222,48 грн та судовий збір у розмірі 2 598,34 грн.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, які були перераховані позивачем відповідачу понад суму встановленого законодавством розміру страхових внесків, не є страховими внесками у розумінні положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та з поданих сторонами документів не вбачається, що кошти були перераховані на рахунки відповідача і обліковувались ним саме як страхові внески, а тому, дані відносини не регулюються Порядком № 49, на підставі положень якого відповідачем було списано спірну суму коштів, тобто, грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та мають бути повернуті останнім позивачу відповідно до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (далі - скаржник) звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 провадження у справі №910/23639/16 за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про стягнення 173 222,48 грн було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, однак вказане було залишено поза увагою суду першої інстанції.

Заявник апеляційної скарги вказує, що розглянувши спір по суті Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, про що виніс відповідне рішення від 24.02.2020, у якому зазначив, що списання відповідачем коштів у розмірі 173 222,48 грн відбулося відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та з урахуванням положень статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак, таке списання є правомірним.

Також скаржник вказує про те, що кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем виникла з 11.01.2011, а заявою про повернення коштів позивач звернувся лише 30.05.2014, тобто після спливу більше ніж 1095 днів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

07.02.2022 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить відмовити в її задоволенні, наполягаючи, що грошові кошти відповідачем повернуті не були, більше того були безпідставно списані, оскільки перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн не є страховими внесками у розумінні положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Також зазначає, що відповідачем не доведено, що кошти, які були перераховані понад суму встановленого законодавством розміру страхових внесків, обліковувались ним саме як страхові внески, а тому, дані правовідносини не могли регулюватися Порядком списання кредиторської заборгованості Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 29.07.2004 № 49.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві у справі №826/6304/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І. (суддя-доповідач), судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2021 у справі №826/6304/17, зокрема, вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №826/6304/17.

05.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №826/6304/17.

Однак з 30.12.2021 по 06.01.2021 суддя Разіна Т.І. (головуючий суддя (суддя - доповідач) перебувала у відпустці та з 10.01.2022 по 14.01.2022 суддя Разіна Т.І. (головуючий суддя (суддя - доповідач) перебувала на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №826/6304/17; розгляд апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» станом на момент виникнення спірних правовідносин знаходилось на обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві).

З наявної в матеріалах справи Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2010 рік вбачається, що Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» за 2010 рік перерахувало відповідачу кошти, зокрема, в розмірі 81 149,56 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки.

Також, Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» 10.01.2011 перерахувало відповідачу кошти в розмірі 92072,92 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки.

При цьому, позивач зазначає, що вищезазначена сума коштів була перерахована відповідачу помилково і відповідач набув їх без достатньої правової підстави.

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві) листом №15.1028 від 13.11.2012 повідомило позивача, що у останнього станом на 1 листопада 2012 року існує кредиторська заборгованість в розмірі 173 222,48 грн і для повернення цієї заборгованості позивачу слід звернутись до Лівобережного районного відділу Управління.

позивач звернувся з заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві Лівобережний відділ 30 травня 2014 року, заява-лист № 1140.

Також, позивач звернувся до відповідача з Ввимогою від 17.06.2016, у якій просив у семиденний строк повернути ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Листом № 180-06-19 від 08.07.2016 відповідач повідомив позивача про те, що кошти у розмірі 173 222,48 грн були списані на підставі п. 1 Порядку списання кредиторської заборгованості Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 29.07.2004 №49.

Оскільки, як зазначає позивач, він неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення надміру сплачених грошових коштів, проте відповідач відмовився їх повернути, ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулось до суду з даним позовом, у якому просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 провадження у справі № 910/23639/16 за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про стягнення 173 222,48 грн було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Більше того, розглянувши спір по суті Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, про що виніс відповідне рішення від 24.02.2020, у якому зазначив, що списання відповідачем коштів у розмірі 173 222,48 грн відбулося відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та з урахуванням положень статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак, таке списання є правомірним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ч. 1 ст. 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

- повернення виконаного за недійсним правочином;

- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

- повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Разом з тим, норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна.

При тому, набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.

Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як вже зазначалось вище, відповідно до Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві) за 2010 рік та копій банківських виписок вбачається, що позивач за 2010 рік перерахував відповідачу кошти, зокрема, у розмірі 81 149,56 грн та 92 072,92 грн.

Відповідач листом №15.1028 від 13.11.2012 повідомив позивача, що у останнього станом на 1 листопада 2012 року існує кредиторська заборгованість в розмірі 173 222,48 грн і для повернення цієї заборгованості позивачу слід звернутись до Лівобережного районного відділу Управління.

У свою чергу, позивач звернувся до відповідача звВимогою від 17.06.2016, у якій просив у семиденний строк повернути ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.

Листом № 180-06-19 від 08.07.2016 відповідач повідомив позивача про те, що кошти у розмірі 173 222,48 грн були списані на підставі п. 1 Порядку списання кредиторської заборгованості Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 29.07.2004 №49.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку списання кредиторської заборгованості Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 29.07.2004 № 49 (чинного на час списання відповідачем такої заборгованості, далі - Порядок № 49) кредиторською заборгованістю, яка підлягає списанню, є: заборгованість Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) перед окремим страхувальником, щодо якої впродовж 1095 днів, наступних за днем її виникнення, страхувальником не було подано заяви про її відшкодування та Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Розрахункова відомість).

У п. 4 Порядку № 49 вказано, що кредиторська заборгованість Фонду перед окремим страхувальником списується наказом керівника робочого органу Фонду за місцем обліку страхувальника.

При цьому, пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов`язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи вище наведенні положення законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, які були перераховані позивачем відповідачу понад суму встановленого законодавством розміру страхових внесків, не є страховими внесками у розумінні положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та з поданих сторонами документів не вбачається, що кошти були перераховані на рахунки відповідача і обліковувались ним саме як страхові внески, а тому, дані відносини не регулюються Порядком № 49, на підставі положень якого відповідачем було списано спірну суму коштів, тобто, грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та мають бути повернуті останнім позивачу відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України.

Вказаним спростовуються доводи скаржника, що даних відносин слід застосовувати Порядок № 49.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень ст. 530 ЦК України, відповідач був зобов`язаний повернути позивачу 173 222,48 грн у семиденний строк з моменту отримання вимоги позивача від 17.06.2016.

Положеннями ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених скаржником у поданій апеляційній скарзі

Щодо доводів викладених в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 провадження у справі №910/23639/16 за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про стягнення 173 222,48 грн припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в редакції, чинній станом на момент постановлення ухвали, а саме, суд прийшов до висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Поряд з цим, Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просило стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №826/6304/17 апеляційну скаргу державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про зобов`язання вчинити дії закрито. Роз`яснено позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 231 ГПК України передбачено, що у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.

Відтак, враховуючи, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у даній справі (тобто, рішення на яке посилається відповідач не набрало законної сили) та встановлено, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції, твердження відповідача, викладені у апеляційній скарзі є непереконливими.

Інші наведені доводи скаржника, викладені в поданій ним апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17, та, відповідно, апеляційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 8, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі №826/6304/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №826/6304/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко