Рішення

від 06.09.2022 по справі 910/21891/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2022Справа № 910/21891/21

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Холлеман Україна»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Джиі Україна»простягнення 95 189 140,52 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Дубовський П.В.від відповідача:Манжола Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Холлеман Україна» (надалі ТОВ «Холлеман Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джиі Україна» (надалі ТОВ «Джиі Україна») про стягнення 95 189 140,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за надані послуги за договором транспортної експедиції №S-2018-1893 від 18.04.2018, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 92 840 606,10 грн., 3% річних у розмірі 781 883,94 грн. та інфляційних у розмірі 1 566 650,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

14.02.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні замовлення на закупівлю послуг, і відповідачем зазначені послуги на заявлену до стягнення суму не замовлялися.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує на те, що посилання відповідача а відсутність замовлення на надання послуг за договором №S-2018-1893 від 18.04.2018 не звільняє його від оплати наданих послуг, якщо такі послуги реально були надані. Також позивач вказує на наявність ознак недобросовісності у поведінці відповідача, оскільки за оплаченими відповідачем послугами зберігання з вересня 2019 року по січень 2020 року замовлення відповідача надходило вже після надання таких послуг.

В запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву відповідач вказує, що в правовідносинах, що є предметом спору у даній справі, відсутній юридичний факт, який породжує обов`язок позивача надати послуги та обов`язок відповідача оплатити такі послуги, а саме відсутнє замовлення на закупівлю послуг. Також відповідач наголошує, що в діях позивача містяться ознаки недобросовісності, що призводить до значних та необґрунтованих втрат відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 27.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2022.

Представник позивача в судове засідання 31.08.2022 з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 07.09.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.04.2018 між ТОВ «Холлеман Україна» (експедитор) та ТОВ «Джиі Україна» (клієнт) було укладено договір транспортної експедиції № S-2018-1893 (надалі «Договір»), відповідно до п 1.1 якого експедитор зобов`язався за винагороду та за рахунок клієнта відповідно до замовлення організувати комплекс транспортно-експедиційних послуг, необхідних для перевезення вантажу в міжнародному та внутрішньому сполученні по маршруту, погодженому з клієнтом, автомобільним, залізничним, морським, авіаційним та іншими видами транспорту.

Відповідно до п. 1.2 Договору умови перевезень, маршрут, номенклатура, об`єм, строки та особливі умови фіксуються сторонами Договору у замовленні.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що в якості доручень експедитору сторони використовують замовлення, передбачені п. 1.2 договору; в якості експедиторських розписок транспортні накладні, в тому числі CMR, коносаменти та/або інші транспортні документи; в якості складських розписок акти та/або інші документи про прийняття вантажів на зберігання. За домовленістю сторін допускається використання інших форм експедиторських документів. Підтвердженням надання послуг, передбачених даним договором, є відмітка про отримання, що зроблена відповідним способом уповноваженим представником клієнта на транспортній накладній, а також підписаний сторонами акт виконаних робіт.

За змістом п. 3.1 Договору оплата послуг здійснюється по факту їх надання, протягом 60-ти календарних днів з дати отримання клієнтом від експедитора повного та коректного комплекту оригінальних документів, таких як рахунки, транспортні накладні, рахунки-фактури, підписані сторонами акти виконаних робіт, та/або звіту агенту.

Згідно з п. 3.4 Договору факт надання послуг по даному договору оформлюється відповідним актом та/або звітом агента. Акт виконаних робіт та/або звіт агента підписується сторонами по закінченню виконання робіт/послуг. У випадку, якщо клієнт протягом 10 робочих днів з моменту отримання акта виконаних робіт та/або звіту агента від експедитора, не направить підписаний зі свого боку акт або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються виконаними. Акт виконаних робіт та/або звіт агента може бути направлений клієнту електронною поштою з подальшим обов`язковим наданням оригіналу протягом 5 календарних днів з моменту відправлення у випадку паперового документообігу.

30.09.2019 сторонами був укладений додаток №21z до Договору щодо надання послуг транспортування та зберігання вантажу.

Позивач вказує, що на виконання умов Договору у період з лютого по березень 2020 року ним було надано відповідачу послуги, які пов`язані зі зберіганням складових частин вітроенергетичних турбін в порту м. Бердянська на загальну суму 45 050 046,30 грн. Необхідність надання таких послуг була зумовлена тим, що відповідач довгий час не міг здійснити митне оформлення імпорту вантажу, а після такого здійснення не мав підготовленого майданчика для вивантаження складових частин вітроенергетичних турбін в порту м. Бердянська.

Так, за надані послуги зі зберігання вантажу відповідача позивачем були складені та направлені для підписання акти надання послуг №31 від 01.04.2021 та №32 від 16.07.2021, а також направлені відповідні рахунки на оплату.

Крім того, позивач вказує, що ТОВ «Холлеман Україна» були також надані відповідачу послуги з очікування повного парку вантажівок на загальну суму 24 156 398,90 грн. через неготовність майданчику Запорізької вітрової електростанції до монтажних робіт, а також послуги з перебазування складових частин вітрогенераторів на території майданчика на загальну суму 23 634 160,90 грн.

На виконання умов Договору позивач склав та направив для підписання відповідачу акти надання послуг №33, №34, №35 та №36 від 16.07.2021, а також відповідні рахунки на оплату та податкові накладні.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим відповідачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 92 840 606,10 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 та ст. Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Положеннями ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою Договір є договором транспортного експедирування.

Згідно із ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

Положеннями статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», зокрема визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право, зокрема, на: відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта; притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати плати експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов`язань у частині сплати плати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування; не приступати до виконання обов`язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов`язків, передбачених договором транспортного експедирування. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші права експедитора та клієнта.

Частиною 2 статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Позивач вказує, що на виконання умов Договору ним були надані відповідачу послуги, пов`язані зі зберіганням складових частин вітроенергетичних турбін в порту м. Бердянськ, з очікуванням повного парку вантажівок та перебазування складових частин ВТГ на території вітропарку на загальну суму 92 840 606,10 грн.

Акти наданих послуг №31 від 01.04.2021, №32, №33, №34, №35 та №36 від 16.07.2021 були складені позивачем та направлені відповідачу на підписання, що підтверджується описами вкладення у цінний лист від 05.04.2021 та від 13.08.2021.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Згідно з п. 3.4 Договору факт надання послуг по даному договору оформлюється відповідним актом та/або звітом агента. Акт виконаних робіт та/або звіт агента підписується сторонами по закінченню виконання робіт/послуг. У випадку, якщо клієнт протягом 10 робочих днів з моменту отримання акта виконаних робіт та/або звіту агента від експедитора, не направить підписаний зі свого боку акт або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються виконаними. Акт виконаних робіт та/або звіт агента може бути направлений клієнту електронною поштою з подальшим обов`язковим наданням оригіналу протягом 5 календарних днів з моменту відправлення у випадку паперового документообігу.

В той же час, у встановлений умовами п. 3.4 Договору строк відповідачем акти наданих послуг №31 від 01.04.2021, №32, №33, №34, №35 та №36 від 16.07.2021 підписані не були, а також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження направлення відповідачем на адресу позивача мотивованої відмови від їх підписання.

Таким чином, в силу положень п. 3.4 Договору послуги, надані позивачем зі зберігання складових частин вітроенергетичних турбін в порту м. Бердянськ, з очікування повного парку вантажівок та перебазування складових частин ВТГ на території вітропарку на загальну суму 92 840 606,10 грн. вважаються прийнятими відповідачем.

Відповідач вказує, що ним зазначені послуги не замовлялися, оскільки в матеріалах справи відсутні документи (а саме, замовлення на закупівлю (РО)), які б підтверджували факт замовлення послуг в порядку п. 1.2 Договору.

Так, відповідно до вказаного пункту Договору умови перевезень, маршрут та номенклатура вантажу, строки та особливі умови обумовлюються сторонами для кожного окремого перевезення та фіксуються в підтвердженому експедитором замовленні, що оформляється в погодженій сторонами формі та вміщає всі істотні умови для надання даного виду послуг.

За змістом п. 3.7 Договору експедитор зобов`язаний вказувати в рахунках та/або інших первинних документах та повідомленнях, що стосуються виконання даного договору, номер замовлення на закупівлю (РО), за яким надані послуги. Замовлення на закупівлю (РО) відкриваються клієнтом в операційній системі клієнта. Номер замовлення на закупівлю (РО) повідомляється експедитору замовником зі сторони клієнта до моменту надання послуг.

Таким чином, формування замовлення на закупівлю (РО) мало здійснювалося відповідачем в його операційній системі.

Позивач вказує та долучає до матеріалів справи відповідні роздруківки, з яких вбачається, що формування замовлення на закупівлю (РО) послуг, наданих на виконання умов Договору у період з вересня по грудень 2019 року та січні 2020 року, відповідачем здійснювалося вже після надання відповідних послуг, що не заперечується і самим відповідачем.

Позивач 06.11.2020 звернувся до відповідача із претензією, в якій повідомляв про невиконання відповідачем свого обов`язку з формування замовлення на закупівлю (РО), та просив повідомити номер сформованого РО щодо послуг, стягнення заборгованості зі які є предметом даного спору.

В той же час, відповідачем не були повідомлені позивачеві відповідні номери РО щодо послуг зі зберігання вантажу, очікування повного парку вантажівок та перебазування складових частин ВТГ на території вітропарку, що унеможливило зазначення такого реквізиту в первинних бухгалтерських документах (зокрема, актах наданих послуг та рахунках на оплату).

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно з ст. 13 Цивільного кодексу України визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З огляду на вказане, дії відповідача щодо неповідомлення позивачеві номерів замовлення на закупівлю (РО), як і ненадання мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Більш того, у поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач фактично заперечує проти обсягу наданих послуг, а тільки вказує на відсутність в матеріалах справи належним чином оформлених замовлень на закупівлю.

Відповідно до приписів статей 525, 526, 615, 929 Цивільного кодексу України, статей 1, 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» двосторонній характер договору транспортного експедирування зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору експедитор бере на себе обов`язок за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник набуває право вимагати виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Отже, у разі фактичного прийняття наданих експедитором послуг відмова клієнта від підписання акта приймання-передачі послуг не звільняє його від обов`язку з їх оплати.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку про доведеність позивачем факту надання відповідачу послуг на заявлену до стягнення суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням встановлених судом обставин, заборгованість відповідача за надані послуги становить 92 840 606,10 грн., а строк виконання грошового зобов`язання станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 92 840 606,10 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги ТОВ «Холлеман Україна» про стягнення з ТОВ «Джиі Україна» суми основного боргу у розмірі 92 840 606,10 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 781 883,94 грн. та інфляційних у розмірі 1 566 650,48 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з 05.07.2021 по 13.12.2021.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 781 883,94 грн. та інфляційних у розмірі 1 566 650,48 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Холлеман Україна» задовольняються судом повністю.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холлеман Україна» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джиі Україна» (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 7; ідентифікаційний код 33832023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Холлеман Україна» (49000, м. Дніпро, вул. Орловська, 21; ідентифікаційний код 36202142) заборгованість у розмірі 92 840 606 (дев`яносто два мільйони вісімсот сорок тисяч шістсот шість) грн. 10 коп., 3% річних у розмірі 781 883 (сімсот вісімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят три) грн. 94 коп., інфляційні у розмірі 1 566 650 (один мільйон п`ятсот шістдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят) грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 794 500 (сімсот дев`яносто чотири тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.09.2022.

Суддя В.П. Босий