Ухвала

від 18.09.2022 по справі 910/21402/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/21402/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Владимиренко С. В., Корсак В. А.)

у справі № 910/21402/21

за позовом Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»

про стягнення 568 765 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Виробнича фірма «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про стягнення 568 765 грн надмірно отриманих грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в орендованих позивачем приміщеннях, які перебували на балансі Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство», сталась пожежа, застраховане майно було повністю відновлено за кошти Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 (910/3705/18) додатково стягнуто із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 568 765 грн страхового відшкодування, а отже позивач вважає, що Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» отримала надмірні кошти.

10.05.2022 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що роботи з відновлення пошкоджених внаслідок пожежі орендованих приміщень були проведені за рахунок Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Разом із тим, суд зазначив, що Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» за рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2021 у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 (910/3705/18) додатково отримала від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» суму страхового відшкодування для покриття збитків, завданих цьому майну внаслідок вище вказаної події, що призвело до безпідставного збагачення Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство». Оскільки розмір страхового відшкодування не перевищує загальної вартості ремонтно-будівельних робіт та розміру матеріальної шкоди, тому вимога Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 568 765 грн підлягає задоволенню.

01.08.2022 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду від 10.05.2022 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції виходив із такого.

Апеляційний суд встановив, що 20.03.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та Виробничою фірмою «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір страхування майна № 1724466-04-16-01, який набрав чинності 03.04.2015. Відповідно до додатку № 1 до договору страхування об`єктом страхування є нежитлові приміщення одноповерхової будівлі складу № 5, які розташовані на території комплексу № 3, дільниці № 2 за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, буд. 1, загальною площею 401,8 кв. м. Вигодонабувачем визначено Державу судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство» (балансоутримувача).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021, у справі № 17-1-4-5-32-24-2/136-03-5080 (910/3705/18), було встановлено, що рішення страхової компанії про відмову у виплаті страхового відшкодування було передчасним та задоволено позов Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення 568 765 грн страхового відшкодування. Вказане рішення фактично було виконане 08.07.2021, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» перерахувало на користь Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» 568 765 грн страхового відшкодування.

А отже, як зазначено судом апеляційної інстанції, наведене свідчить, що відповідач отримав страхове відшкодування не безпідставно, отримання ним страхової виплати було передбачене умовами договору страхування та підтверджено судовим рішенням.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що за умовами п. 5.6 договору оренди Виробнича фірма «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю зобов`язалась своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний та інші види ремонтів орендованого майна; ця умова договору не розглядається як дозвіл (згода) на здійснення поліпшень орендованого майна (створення нової речі) за власний рахунок і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень (необхідних витрат). Договір оренди як в цій частині, так і в цілому, не визнавався недійсним.

Тобто, наведене судом апеляційної інстанції свідчить, що відповідач правомірно отримав страхове відшкодування за страховим випадком, який стався у орендованому позивачем приміщенні; у свою чергу відповідач здійснив капітальний ремонт орендованого ним майна, а за умовами п. 5.6 договору поточний та інші види ремонтів орендованого майна здійснюються за власний рахунок позивача.

28.08.2022 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 910/21402/21.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 910/21402/21 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 568 765 грн, що менше ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник лише зазначає, що справа має виняткове значення скаржника, так як підприємство перебуває у скрутному становищі, та розраховує на відшкодування витрат, які він поніс у зв`язку з відновленням об`єкту оренди.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цій підставі, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Також, скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на ряд справ Верховного Суду та зазначає про неврахування висновків викладених в постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України) та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

При цьому, скаржник навів лише перелік норм та постанов Верховного Суду, однак, не вказав, який саме висновок та в яких правовідносинах не було враховано апеляційним господарським судом, а також у чому саме полягає відмінність його висновків від висновків Верховного Суду. Зазначення окремо лише норм та постанов без будь-якого взаємозв`язку та правового обґрунтування подібності правовідносин, не є належним правовим обґрунтуванням зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що скаржник жодним чином у контексті вказаної підстави касаційного оскарження не вказав, у чому саме полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судом були застосовано неправильно. Водночас наведення в касаційній скарзі посилання на відсутність висновку Верховного Суду без взаємозв`язку з посиланням на неправильне застосування або тлумачення зазначених правових норм при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не може свідчити про належне викладення підстав касаційного оскарження судового рішення згідно пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду та на відсутність висновку Верховного Суду (також без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виробничої фірми «Судоремонт» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 у справі № 910/21402/21.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом із доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил