Постанова

від 15.09.2022 по справі 752/3090/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/3090/19

провадження № 61-10447св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року заступник Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив витребувати у ОСОБА_1 земельні ділянки, загальною площею 3,5464 га, (кадастрові номери 8000000000:90:371:0042, 8000000000:90:371:0091, 8000000000:90:371:0092, 8000000000:90:371:0093, 8000000000:90:371:0095, 8000000000:90:371:0097, 8000000000:90:371:0100, 8000000000:90:371:0101, 8000000000:90:371:0102, 8000000000:90:371:0104, 8000000000:90:371:0105, 8000000000:90:371:0106, 8000000000:90:371:0107, 8000000000:90:371:0115, 8000000000:90:371:0116, 8000000000:90:371:0117, 8000000000:90:371:0120) (далі - спірні земельні ділянки), за адресою: АДРЕСА_1 , та передати їх у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Позов мотивований тим, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва» земельні ділянки загальною площею 74,69 га передано Обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст») у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду.

На передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки площами 34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га видано державні акти, серії ЯЖ №№ 006272, 006273 та 006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА)).

Після отримання державних актів на право власності на вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» внесло їх до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»).

Земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», на підставі договору дарування від 29 січня 2009 року № 183 відчужено ОСОБА_1 , який отримав на неї державний акт, серія ЯЖ № 920172, зареєстрований ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 27 квітня 2009 року за № 07-7-04459.

Земельну ділянку площею 6,0799 га ОСОБА_1 поділив на 32 ділянки, кадастрові номери: 8000000000:90:371:0042, 8000000000:90:371:0090 - 8000000000:90:371:0120, а інші земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:371:0090, 8000000000:90:371:0094, 8000000000:90:371:0096, 8000000000:90:371:0098, 8000000000:90:371:0099, 8000000000:90:371:0103, 8000000000:90:371:0108, 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112, 8000000000:90:371:0113, 8000000000:90:371:0114, 8000000000:90:371:0118, 8000000000:90:371:0119 відчужив.

Рішенням Господарського суду місті Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у справі № 910/3724/14, задоволений позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави. Визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на 21-му кілометрі Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва»; визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки, серії ЯЖ №№006272, 006273 і 006274, зареєстровані ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 08 січня 2008 року за № №07-8-00191, 07-8-00192 та 07-8-00193, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібна затока» права власності на спірні земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки, серії ЯЖ №№006272, 006273 та 006274, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін.

Прокурор зазначав, що Київська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень при наданні спірних земельних ділянок ОКЖК «Котміст», тому реалізація Київською міською радою права власності, зокрема розпорядження земельними ділянками, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не є вираженням волі територіальної громади.

У липні 2020 року заступник Генерального прокурора подав заяву про зміну підстав позову, якою доповнено підстави позову, в якій вказував, що спірні земельні ділянки належать до обмежено оборотоздатних об`єктів і не можуть перебувати у приватній власності, оскільки рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 174/649 створено ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» .

Спірні земельні ділянки перебувають у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, що відповідно до вимог Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ЗК України, ВК України, та статті 178 ЦК України унеможливлює їх перебування у приватній власності, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції застосував позовну давність, оскільки про порушення своїх прав Київській міській раді та органам прокуратури було відомо ще в 2011 році, проте як позов пред`явлений до суду лише у лютому 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, загальною площею 3,5464 га, кадастрові номери 8000000000:90:371:0042, 8000000000:90:371:0091, 8000000000:90:371:0092, 8000000000:90:371:0093, 8000000000:90:371:0095, 8000000000:90:371:0097, 8000000000:90:371:0100, 8000000000:90:371:0101, 8000000000:90:371:0102, 8000000000:90:371:0104, 8000000000:90:371:0105, 8000000000:90:371:0106, 8000000000:90:371:0107, 8000000000:90:371:0115, 8000000000:90:371:0116, 8000000000:90:371:0117, 8000000000:90:371:0120, вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 45 163 684, 78 грн, за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, отже, є землями природно-заповідного фонду, у зв`язку з чим надання їх у приватну власність відповідно до вимог законодавства України заборонено.

Належні ОСОБА_1 земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі міста Києва», яке судовим рішенням визнане недійсним, що свідчить про відсутність волі територіальної громади м. Києва на таке вибуття.

Встановивши, що в заяві про зміну підстав позову заступник Генерального прокурора вказував, що заявлений позов є негаторним, який можна заявляти впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх повернення у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, з огляду на те, що позовна давність до негаторного позову не застосовується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач заявив вимогу про витребування земельної ділянки у відповідача у порядку віндикації з посиланням на правову підставу - статтю 388 ЦК України, тому позов не підлягає задоволенню, з огляду на обрання прокурором неефективного способу захисту.

На віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки в суді першої інстанції прокурор не заявляв позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути спірні земельні ділянки.

Звертаючись до суду з позовом, заступник Генерального прокурора не дотримався порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду на підставі недопустимих доказів.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14-101цс18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; провадження № 12-194гс19, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 310/282/15, провадження № 61-19792св19, від 05 серпня 2020 року у справі № 320/6060/17, провадження № 61-16394св19, від 25 листопада 2020 року у справі № 348/821/18; провадження № 61-12976св19, постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Аргументи інших учасників справи

Відзив заступника Генерального прокурора мотивований тим, що як на підставі рішення про витребування земельних ділянок, так і на підставі рішення про їхнє повернення, буде досягнуто один і той же правовий результат, а саме - земля повернеться територіальній громаді м. Києва з можливістю реалізувати усі правомочності власника.

У разі протиправної передачі у приватну власність обмежених в обороті об`єктів відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

На негаторній природі спірних правовідносин і тривалому характері порушень територіальної громади м. Києва Офіс Генерального прокурора наголошував у відповіді на відзив відповідача, заяві про зміну підстав позову, а також у поясненнях, поданих в судовому засіданні.

Позовна давність до вимог про усунення перешкод у користуванні майном не застосовується.

Враховуючи тривалу обізнаність та системну бездіяльність Київської міської ради з питань повернення територіальній громаді м. Києва спірних земельних ділянок після ухвалення остаточного рішення у справі № 910/3724/14, яким визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 та видані ОК ЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки, серії ЯЖ №№ 006272, 006273 і 006274, представництво прокурором інтересів держави в особі територіальної громади м. Києва є правомірним.

Цільове призначення спірних земельних ділянок визначається їх належністю до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, яка прямо передбачена законом, і не може бути змінена шляхом прийняття відмінного за змістом рішення органом місцевого самоврядування.

У поясненнях, поданих представником позивача- адвокатом Кочмаруком М. В., зазначено, що прокурором не доведено та судом апеляційної інстанції не встановлено на яку конкретну територію (в яких межах) поширюється режим природно-заповідного фонду ландшафтного заказника «Острів Жуків». Позивач не довів, що спірні земельні ділянки є необороноздатними та не можуть перебувати у приватній власності.

Визначаючись із характером існуючих правовідносин, суд не вправі самостійно змінювати предмет позову, оскільки таким правом наділений виключно позивач.

Прокурор не повідомляв міську раду про необхідність звернення до суду з позовом про витребування земельних ділянок, а також те, що в разі невчинення відповідних дій він звернеться з таким позовом самостійно.

У письмових поясненнях заступник Генерального прокурора вказує на те, що викладені в письмових поясненнях представника позивача - адвоката Кочмарука М. В. доводи є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законодавстві та не спростовують законності вимог про повернення земельних ділянок загальною площею 3,5464 га територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року в частині стягнення судового збору.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 ОКЖК «Котміст» передано у власність для житлової забудови та довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74, 69 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

На передані у власність ОКЖК «Котміст» земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га кооперативу було видано державні акти, серія ЯЖ №№ 006272, 006273 та 006274, які зареєстровані 08 січня 2008 року ГУ земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА).

Згідно з рішенням загальних зборів ТОВ «Будівельна спілка» від 21 лютого 2008 року вказані земельні ділянки ОК ЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу цього товариства.

На підставі договору дарування, посвідченого 29 січня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К. М., земельну ділянку площею 6, 0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, та належала ТОВ «Будівельна спілка» було відчужено на користь ОСОБА_1

27 квітня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6, 0799 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, серія ЯЖ № 920172.

Вказану земельну ділянку площею 6, 0799 га ОСОБА_1 поділив на 32 земельні ділянки, після чого отримав 32 державні акти на право власності на ці земельні ділянки, зокрема, акт серії ЯЗ № 204971 на земельну ділянку площею 0, 0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року, у справі № 910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави, зокрема, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 та видані ОК ЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки, серії ЯЖ №№ 006272, 006273 і 006274, а також визнано відсутнім в ОК ЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока» права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у вищевказаній частині залишено без змін.

Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками № №1, 2.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури міста Києва» ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (далі - острів Жуків) і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту.

Рішенням Київської міської ради VI сесії XXIII скликання від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та Колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське».

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано у підпункті 3.4.1додатку № 1 до розпорядження.

Згідно з інформаційною довідкою від 13 липня 2020 року № 01-03/110, складеною завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук ОСОБА_2 , спірні земельні ділянки розміщені в південній частині острів Жукова, створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Поєднання спірних ділянок утворює два цілісних ареали. Південний розміщений неподалік лівого берега оз. Конча, а північний - біля протоки (рукава) Дніпра. Згідно з геоморфологічною картою Києва спірні земельні ділянки повністю знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра.

Відповідно до висновку, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_3 щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст» та зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, поданих пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 13,14 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Аналогічний зміст має частина перша статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, не можуть передаватись із комунальної у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 83 ЗК України).

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 ЗК України, стаття 4 ВК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об'єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що належні ОСОБА_1 спірні земельні ділянки знаходяться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, що підтверджується інформаційною довідкою від 13 липня 2020 року № 01-03/110, складеною завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук Спицею P. O., висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, складеним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування Корольонок С. С., та картографічними матеріали із відповідними схематичними позначеннями.

Враховуючи вказане, доводи касаційної скарги, що спірні земельні ділянки не належать до земель природно-заповідного фонду є безпідставними.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних доказів, поданих з порушенням порядку їх подання, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані зпорушенням порядку, встановленого законом (статті 77 - 79 ЦПК України).

З матеріалів справи випливає, що 07 серпня 2020 року прокурор подав заяву про доповнення підстав позову, з додатками на підтвердження додаткових підстав, а саме: інформаційною довідкою від 13 липня 2020 року № 01-03/110, складеною завідувачем сектору геоморфології Інституту географії НАН України кандидатом географічних наук ОСОБА_2 , висновком щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, складеним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування Корольонок С. С., та картографічними матеріали із відповідними схематичними позначеннями (т. 3, а. с. 25-74).

За змістом статті 49 ЦПК України до заяви про змін предмета або підстав позову додаються докази на підтвердження таких вимог, разом з доказами направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, тому посилання на те, що позивач не дотримався порядку подання доказів є безпідставним.

Верховний Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 , викладені в касаційній скарзі, що висновок щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року складено на підставі рішення Київської міської ради від 16 липня 1979 року № 920 (зі змінами від 17 травня 2002 року), яке не було актуальне на час проведення дослідження, оскільки це рішення було (і зараз є) чинним, не скасоване, не змінене, не визнане незаконним. Інші рішення Київської міської ради, на які посилається ОСОБА_1 , змін чи доповнень до нього не вносили.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.

Статті 387, 392 ЦК України передбачають такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу

У постановах від 23 листопада 2021 року у справі, № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту шляхом подання віндикаційного позову, а не негаторного, спростовуються відповідно до наявної в матеріалах справи заяви про зміну підстав позову.

Суд апеляційної інстанції, правильно визначившись з характером позову, встановивши факт знаходження спірних земельних ділянок в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», що перебуває у комунальній власності та їхню належність до земель водного фонду, обґрунтовано виходив із того, що заступник Генерального прокурора, змінюючи підстави позову, по суті пред`явив негаторний позов та просив повернути землі у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради з посиланням на статті 152 ЗК України та 391 ЦК України, а тому враховуючи, що негаторний позов можна заявляти впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач, керуючись правом, передбаченим частиною третьою статті 49 ЦПК України, змінив підстави позову, в результаті чого обрав ефективний спосіб захисту порушеного права.

Посилання ОСОБА_1 на недотримання заступником Генерального прокурора порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19, зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу».

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, провадження № 12-72гс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу, з 2007 року Київська міська рада була стороною у судових справах, у яких органи прокуратури оскаржували рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189. Крім того, міська рада також була стороною у справі № 910/3724/14 і після набрання рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року законної сили достовірно знала не лише про факт, а й про зміст допущених порушень, внаслідок яких територіального громада м. Києва втратила можливість користуватись та розпоряджатись спірними земельними ділянками, у тому числі й про входження ділянок до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Незважаючи на таку обізнаність, Київська міська рада не вжила заходів, спрямованих на повернення територіальній громаді м. Києва земельних ділянок, які продовжували бути зареєстрованими на праві власності за ОСОБА_1 . Перед зверненням до суду заступник Генерального прокурора, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», надіслав Київській міській раді відповідне повідомлення.

Проте, в ході розгляду справи Київська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а в поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтримала заявлений позов та просила його задовольнити, ув`язку з чим доводи касаційної скарги є безпідставними.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження № 14-101цс18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18; провадження № 12-194гс19, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 310/282/15, провадження № 61-19792св19, від 05 серпня 2020 року у справі № 320/6060/17, провадження № 61-16394св19, від 25 листопада 2020 року у справі № 348/821/18; провадження № 61-12976св19, постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 310/282/15, на які заявник посилається як на підставу касаційного оскарження, Великою Палатою Верховного Суду викладено висновки щодо застосування та порядку обчислення позовної давності у справах про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, проте у справі, яка переглядається, прокурор пред`явив негаторний позов, на який вимоги щодо позовної давності не поширюються.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», однак Верховний Суд, відхиляючи доводи касаційної скарги у цій справі, дійшов висновку про наявність підстав для представництва заступником Генерального прокурора України інтересів Київської міської ради з огляду на тривалу бездіяльність останньої.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 320/6060/17, провадження № 61-16394св19, у справі про витребування квартири, яка продана без належних на це повноважень, на підставі статті 388 ЦК України (віндикаційний позов) не засовуються до цієї справи.

У постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 348/821/18, провадження № 61-12976св19, у справі про встановлення факту нещасного випадку на виробництві Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та не вказав обставин, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, для виходу за межі доводів апеляційної скарги та передав справу на новий розгляд. Отже, предмет та фактичні обставини у цій справі не є подібними як у справі, що переглядається.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 Верховний Суд України сформулював висновок, що одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Предмет та фактичні обставини не є подібними у справі, що переглядається.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову з дотримання вимог матеріального та процесуального права, в межах позовних вимог, на підставі належних та допустимих доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року до закінчення касаційного розгляду справи, то виконання вказаного судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК Українипідлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко