Постанова

від 20.09.2022 по справі 132/3447/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа №132/3447/15-а

адміністративне провадження № К/9901/69365/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.

розглянув у письмовому провадженні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 15.03.2016 (суддя Каращук О.Г.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018 (колегія у складі суддів Смілянця Е.С., Сушка О.О., Залімського І.Г.)

у справі № 132/3447/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області

про визнання нечинним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про невиплату з 01.04.2015 призначеної пенсії;

- зобов`язати відповідача поновити їй виплату пенсії з 01.04.2015 у призначеному розмірі 2790,49 гривень;

- стягнути з відповідача суму завданої моральної шкоди у розмірі 2000 гривень.

2. Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 15.03.2016, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2018, у задоволенні позову відмовлено.

3. 27.12.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

4. Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2019 відкрито касаційне провадження.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01.06.2014 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області та отримувала пенсію за віком у розмірі 2790,49 грн., призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії позивач продовжує працювати на посаді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області. 3 01.04.2015 пенсію не отримує.

6. 22.10.2015 позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України у Калинівському районі Вінницької області щодо причини не виплати пенсії та отримала відповідь, що з 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (№213-VIII), яким передбачено, що у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах передбачених законами України " Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. При цьому, порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширено на всіх пенсіонерів, незалежно від часу призначення пенсії.

7. Вважаючи припинення виплати пенсії порушенням конституційних прав, позивач звернулась до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. В обґрунтування позовних вимог позивач покликалася на те, що ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначала, що пенсія їй призначена у 2014 році, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а отже, поширення порядку виплати пенсії працюючим пенсіонерам, встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», незалежно від часу призначення пенсії порушує її конституційні права.

9. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність його дій.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з внесеними змінами Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII у ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

ОСОБА_1 не відноситься до осіб - інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є державним службовцем, працює на посаді керівника ДРАЦС у Калинівському районі, що дає право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Тому управління правомірно відмовило у поновлені виплати пенсії.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернулась до суду 11.12.2015, при цьому просить позовні вимоги задовольнити з 01.04.2015, що суперечить ст. 99 КАС України.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2000 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не зазначила чим спричинена моральна шкода і не обґрунтувала її розміру.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами норм матеріального права.

12. Скаржник зазначає, що суди не звернули увагу, що пунктом 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру» <…>.

Станом на 01.06.2015 Верховна Рада України не ухвалила закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, отже, починаючи з 01.06.2015 втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу» щодо пенсійного забезпечення і, відповідно, пенсії за цим Законом не призначаються.

Таким чином, з 01.06.2015 особам, які підпадають під дію Закону України «Про державну службу», пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тому з цієї дати відсутні будь-які законодавчі перешкоди для виплати пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплата пенсії підлягає відновленню у зв`язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Також зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній та юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У даному випадку відсутність коштів, на які розраховувала позивач, а саме не виплачена щомісячна пенсія у розмірі 2785 грн з квітня по грудень 2015 року, з січня по грудень 2016 року та з січня по жовтень 2017 року завдає їй моральної шкоди.

13. У відзиві відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм матеріального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.

15. Ключовим питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213 - VІІІ.

16. Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема у постанові від 05.12.2019 у справі № 280/470/16-а, Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«З 01 квітня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, яким абзац другий частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" пенсії, призначені відповідно до цього закону не виплачуються". Аналогічні зміни внесені до статті 37 Закону України № 3723-XII від 16 грудня 1993 року "Про державну службу".

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Згідно з п. 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки вказаний в п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року не прийнятий, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про державну службу" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Таким чином, з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв`язку з чим передбачені ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні, а тому відмова відповідача у виплаті позивачу призначеної пенсії, починаючи з 01 червня 2015 року є протиправною.»

17. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

18. Отже, враховуючи вищезазначені висновки, позовні вимоги є обґрунтованими в частині зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії, починаючи з 01.06.2015.

19. Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшов наступного висновку щодо застосування строку звернення до суду:

«... для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.

<…> колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами».

20. Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

21. Суд звертає увагу, що пенсія є періодичною виплатою, яка виплачується щомісяця. Тому про порушення свого права, про бездіяльність відповідача щодо не вчинення оскаржуваних дій, необхідних для перерахунку пенсії, позивач мав дізнатись ще у квітні 2015 року, не отримавши пенсію у нарахованому розмірі.

22. Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають строки звернення до суду, передбачені статтею 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), яка передбачає, що початком перебігу строку звернення до адміністративного суду є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

23. Частиною 1 статті 100 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

24. Позивач просить визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати поновити виплату призначеної пенсії з 01.04.2015, натомість до суду з позовом звернулася 11.12.2015, тобто з пропуском строку звернення до суду.

25. З огляду на це, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги за період з 01.04.2015 по 10.06.2015 слід залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

26. Щодо доводів скаржника про те, що їй не виплачувалася пенсія також з січня по грудень 2016 року та з січня по жовтень 2017 року, то Суд звертає увагу, що позивач звернулася до суду з позовом 11.12.2015. Правовідносини за наступний період, після звернення до суду, не могли бути предметом розгляду у судах попередніх інстанцій.

27. Щодо вимог скаржника про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів звертає увагу, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

28. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

29. Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Суд звертає увагу на те, що позивач не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є змістом моральної шкоди. Відповідних доказів позивачка не надала. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

30. Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

31. Колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 11.06.2015 по 11.12.2015. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими, і доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення.

32. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

33. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

34. Відповідно до квитанції від 10.12.2015, позивач сплатила судовий збір за подання позовної заяви у розмірі суми 487,00 гривень, згідно квитанції від 01.04.2016 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі суми 606,32 гривні та згідно квитанції від 21.12.2018 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі суми 1762,00 гривень.

35. Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги та позовних вимог, судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області у розмірі суми 1427,66 гривень.

Керуючись статтями 139, 345, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 15 березня 2016 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення та зобов`язання поновити виплату пенсії з 01 квітня 2015 року по 10 червня 2015 року включно - залишити без розгляду.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

Зобов`язати Козятинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком, починаючи з 11 червня 2015 року по 11 грудня 2015 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (код ЄДРПОУ 37926607) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1427 (одна тисяча чотириста двадцять сім) гривень 66 (шістдесят шість) коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб