Постанова

від 10.10.2007 по справі 10/211-4063

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/211-4063

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 жовтня 2007 р.                                                                                   № 10/211-4063  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

Перепічая В.С. (головуючий),

Вовка І.В.,Гончарука  П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві   касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007р. та на рішення господарського суду Тернопільської області від 25.01.2007р. у справі за позовом Тернопільського обласного державно-комунального підприємства по заготівлі і поставці палива населенню, побутовим споживачам “ОБЛПАЛИВО” до Державної виконавчої служби у м. Тернополі №1, Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області про стягнення сум   

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї,  суд

У С Т А Н О В И В  :

У жовтні 2006р. Тернопільське обласне державно-комунальне підприємство по заготівлі і поставці палива населенню, побутовим споживачам “ОБЛПАЛИВО” пред'явило в господарському суді позов до Державної виконавчої служби у м. Тернополі №1 про стягнення 12594,42 грн. інфляційних та 4031,67 грн. 3% річних.

У подальшому в якості другого відповідача було залучено Управління Державного казначейства України у м. Тернополі (правонаступником якого є Головне управління Державного казначейства України у Тернопільській області).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.01.2007р. (суддя Півторак М.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007р. (судді Мельник Г.І. –головуючий, Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.),  позов було задоволено.

У касаційній скарзі Головне управління Державного казначейства України у Тернопільській області просить скасувати судові рішення і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суди виходили з доведеності заявлених вимог.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення” (із змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевірити обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За приписами ст.1173, ч. 2 ст. 625 ЦК України, шкода, завдана фізичній  або юридичній особі незаконними рішеннями,  дією чи бездіяльністю органу державної  влади,  органу влади    Автономної   Республіки   Крим або   органу   місцевого самоврядування   при   здійсненні    ними    своїх повноважень, відшкодовується державою,  Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Предметом спору є стягнення 12594,42 грн. інфляційних та 4031,67 грн. 3% річних з підстав, зокрема, ст. 625 ЦК України, що вираховуються з суми 44820 грн. завданої шкоди, яка була стягнута з Державного бюджету України на користь Тернопільського обласного державно-комунального підприємства по заготівлі і поставці палива населенню, побутовим споживачам “ОБЛПАЛИВО” рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.06.2006р. у справі №13/36-460.

Дане рішення набрало законної сили.  

Втім, суд першої інстанції, задовольняючи заявлений позов з підстав ст. 625 ЦК України, не врахував, що відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді сплати інфляційних та річних наступає при простроченні виконання саме грошового зобов'язання.

В даному  випадку, інфляційні та річні було нараховано на суму завданої шкоди.

Діючим же законодавством України не передбачено стягнення інфляційних та річних з державного органу, який не є стороною по договору та не має грошових зобов'язань.

Не усунув наведеного, при повторному розгляді справи, і суд другої інстанції.

Враховуючи викладене, визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись  ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського  процесуального  кодексу  України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Тернопільській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 25.01.2007р. скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                    В.Перепічай

С у д д і                                                                                    

                                                                                              І.Вовк          

                                                                                              П.Гончарук