Рішення

від 18.08.2022 по справі 334/5153/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 19.08.2022

Справа № 334/5153/18

Провадження № 2/334/223/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2022 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Алєйніковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів.

Позов обґрунтований тим, що позивач та відповідач мають спільну дитину - неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою. Шлюбні відносини між сторонами припинено у 2017 році. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі №334/531/17 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини усіх доходів щомісячно.

Рішення про стягнення аліментів не виконується.

Спілкування відповідача з дитиною припинено, відповідач долею дитини не цікавиться, не займається його вихованням, не проявляє батьківської уваги та турботи, не піклується про стан здоров`я сина.

Позивачка вказує, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться успіхами сина.

Просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити розмір аліментів з 1/4 частин усіх доходів відповідача на 1/3 частини доходу щомісячно.

У судовому засіданні позивачка підтримала позов, наполягає на задоволені позовних вимог. У подальшому подала заяву про слухання справи за її відсутністю.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за його відсутності або відкладення справи не надходило. Надано відзив, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що відповідач не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, звертався через свого адвоката до медичного закладу, де перебуває на обліку дитина, та до закладу дошкільної освіти дитини. Окрім того розмір аліментів, що просить стягнути позивачка, не відповідає вимогам закону.

Представник органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району надав висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, не заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити з наступних підстав.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

У відповідності до положень ст.ст.76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі свідоцтвом про народження відповідач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі №334/531/17 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини усіх доходів щомісячно.

Згідно довідками про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року заочне рішення від 07 листопада 2019 року скасоване.

Відповідно до довідки КЗ «ЦПМСД №9» на дільниці №18 педіатричної амбулаторії №10 за адресою: АДРЕСА_2 спостерігається дитина ОСОБА_4 , дитина відвідує медичний заклад разом з матір`ю, батько при оглядах дитини присутній не був.

Довідкою про неотримання аліментів встановлено, що станом на 31.01.2018 року ОСОБА_3 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 на утримання дитини.

Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це відповідає інтересам дитини. Відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітньої дитини, права та інтереси якої повинні бути захищені у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами 1-4 статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач життям дитини не цікавиться, дитину не відвідує, не спілкується з нею, не піклується про фізичний і духовний розвиток.

Подана стороною відповідача роздруківка листування у месенджері між сторонами, на думку суду не є підтвердженням проявів зацікавленості батька щодо життя дитини та її розвитку, оскільки носить явно формальний характер.

Після скасування заочного рішення суду відповідач не змінив свою поведінку щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

В судовому засіданні суду не були надані докази вчинення відповідачем дій, що свідчать хоча б про намагання відновити зв`язок з дитиною, звернення до відповідних органів щодо встановлення режиму спілкування з дитиною тощо.

Суд не може прийняти часткову виплату заборгованості з аліментів на утримання дитини як підтвердження виконання відповідачем батьківських прав, оскільки вказані аліменти сплачуються за рішенням суду і у випадку несплати до відповідача можуть бути застосовані певні обмеження, зокрема обмеження у виїзді боржника за кордон.

Відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України.

Такі життєві умови були обрані самостійно відповідачем. Перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

За таких обставин позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав підлягають задоволенню.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789X11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У зв`язку з викладеним, враховуючи, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, а також те, що дитина проживає разом з матір`ю, виходячи з принципу розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачка продовжує перебувати у відпустці по догляду за дитиною, на цей час у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти Україні запровадженням в Україні воєнного стану погіршився майновий стан позивачки, в той час коли відповідач проживає та працює за кордоном, суд вважає за необхідне змінити розмір аліментів на утримання дитини на 1/3 частини всіх видів доходу відповідача щомісячно, оскільки дана сума є достатньою для дитини відповідного віку на момент прийняття рішення судом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позову про зміну розміру стягнення аліментів підлягають задоволенню.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у випадку зміни розміру аліментів, аліменти у новому розмірі стягуються від дня набрання чинності рішенням суду.

Питання про судові витрати вирішити відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації ЗМР по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити розмір стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/531/17 від 13.04.2017, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/3 частини з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності цим рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя О.М. Гнатюк