Постанова

від 14.12.2022 по справі 334/5153/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.12.2022 Справа № 334/5153/18

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 334/5153/18 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М.

Провадження №22-ц/807/2138/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про позбавлення батьківських прав зміну розміру аліментів.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають спільну дитину - неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачкою. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на момент народження дитини перебували в зареєстрованому шлюбі, який 16 березня 2017 року був розірваний на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі №334/531/17 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини усіх доходів щомісячно, яке не виконується, у зв`язку з чим у ОСОБА_1 виникла заборгованість по сплаті аліментів. Спілкування ОСОБА_1 з дитиною припинено, долею дитини не цікавиться, не займається його вихованням, не проявляє батьківської уваги та турботи, не піклується про стан здоров`я сина. ОСОБА_3 вказує, що ОСОБА_1 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться успіхами сина.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 просить позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та змінити розмір аліментів з 1/4 частин усіх доходів відповідача на 1/3 частини доходу щомісячно.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Змінено розмір стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/531/17 від 13 квітня 2017, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/3 частини з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності цим рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 334/5153/18, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року у цій справі скасоване призначено справу до розгляду з проведенням судового засідання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено розмір стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/531/17 від 13 квітня 2017, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/3 частини з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності цим рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задовлені позову у повному обсязі.

Апеляційна скаргамотивована тим,що висновок судупершої інстанції про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є необґрунтованим та безпідставним, оскільки при вирішенні спору суд формально поставився до з`ясування фактичних обставин справи, не надав об`єктивну оцінку всім наявним доказам, внаслідок чого прийняв помилкове та незаконне рішення, яке суперечить не тільки інтересам батька, але й інтересам дитини, оскільки ОСОБА_1 бажає піклуватись і приймати участь у вихованні своєї дитини. При постановленні рішення суд першої інстанції не врахував заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів, встановлена за довідкою від 31 січня 2018 року, яка тимчасово існувала 4 роки і вже погашена ним. Залишено поза увагою, що починаючи з 2017 року по теперішній час ОСОБА_1 намагається регулярно сплачувати аліменти на утримання свого малолітнього сина. Після розлучення з ОСОБА_3 , 21 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_5 , від вказаноо шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася донька ОСОБА_6 . ОСОБА_1 несе додаткові витрати по відновленню будинку батьків дружини, де він проживав до свого від`їзду до Польщі в 2019 році, який зруйновано в квітня 2022 році внаслідок російського вторгнення в Україну, який є єдним місцем його проживання в Україні. Докладав зусиль щоб утримувати належним чином свого малолітнього сина. Матеріали справи міститья достатньо доказів того, що він цікавився духовним та фізичним розвитком, а також станом здоров`я свого малолітнього сина звертаючись як особисто так і через свого представника з відповідними запитами (дитячий садочок, лікарні, відділ освіти, служби у справах дітей). ОСОБА_3 уникла будь-якого спілкування з ОСОБА_1 щодо життя дитини і перешкоджала встановленню будь-якого контакту між батьком та дитиною. Внаслідок чого вимушений був звертатись із заявами до органу опіки та піклування РА ЗМР по Дніпровському району про встановлення порядку участі і вихованні та спілкуванні з сином. У березні 2021 року та січні 2022 року звертався до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною. Суд прийняв до уваги Висновок органу опіки та піклування РА ЗМР по Вознесенівському району від 30 вересня 2019 року, при цьому не дав об`єктивної оцінки вказаному письмовому доказу, який зроблений майже три роки тому у відсутності ОСОБА_1 , який на той час перебував за межами України. Даний висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтвердженими відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав стосовно дитини, яка постійно проживає з матір`ю. ОСОБА_1 також заперечує і проти прийнятого судом першої інстанції рішення в частині необхідності збільшення розміру аліментів на утримання сина, оскільки наявність зазначених судом обставин не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. На даний час дитині виповнилось 7 років і вважає, відсутні підстави для перебування у декреній відпустці у ОСОБА_3 , що відносить до її власного волевиявлення і не повинно впливати на характер зобов`язань ОСОБА_1 . Не може бути врахована для збільшення розміру аліментів і зазначена судом обставна щодо факту працевлаштування ОСОБА_1 за кордоном, адже матеріали справи не містять жодних доказів того, що доходи ОСОБА_1 реально збільшилися після ухвалення судового рішення від 13 квітня 2017 року, постійної роботи за кордоном немає.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу адвоката Дерев`янко І.О., поданого в інтересах ОСОБА_7 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т. 3 а.с. 65) до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, при цьому надав заяву про розгляд справи за відсутності їхнього представника, підтримують висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 30 вересня 2019 року, який надавався суду першої інстанції, просить прийняти рішення з урахуванням прав та інтересів малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.3 а.с. 93).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності представника Органу опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо малолітнього сина ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач життям дитини не цікавиться, дитину не відвідує, не спілкується з нею, не піклується про фізичний і духовний розвиток. Подана стороною відповідача роздруківка листування у месенджері між сторонами, на думку суду не є підтвердженням проявів зацікавленості батька щодо життя дитини та її розвитку, оскільки носить явно формальний характер. Після скасування заочного рішення суду відповідач не змінив свою поведінку щодо виконання своїх батьківських обов`язків. В судовому засіданні суду не були надані докази вчинення відповідачем дій, що свідчать хоча б про намагання відновити зв`язок з дитиною, звернення до відповідних органів щодо встановлення режиму спілкування з дитиною тощо. Такі життєві умови були обрані самостійно відповідачем. Перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. При задоволенні позовних вимог щодо збільшення розміру аліментів до 1/3 частини від доходу ОСОБА_1 , судом в якості підстав для такого збільшення були враховані наступні обставини: ОСОБА_3 продовжує перебувати у відпустці по догляду за дитиною, погіршення майнового стану ОСОБА_3 внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та запровадженням в Україні воєнного стану, проживання та робота ОСОБА_1 за кордоном.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексм випадках.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2015 року відповідач ОСОБА_1 є батьком, ОСОБА_3 є матір`ю малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 940 (т. 1 а.с.6).

Як вбачається з ксерокопії паспорта громадянина України серії та номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-19/4-1134 від 14 вересня 2017 року, місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9).

Відповідно до довідки голови квартального комітету № 37 від 03 лютого 2018 року, ОСОБА_3 мешкає в АДРЕСА_2 , з нею проживає також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 за даною адресою не мешкає. Вихованням дитини не займається. Не проявляє зацікавленості його долі, та не цікавиться станом його здоров`я (т. 1 а.с.8).

Відповідно до довідки Департаменту освіти і науки територіальний відділ освіти Дніпровського району Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 221 «Пілот» Запорізької міської ради від 24 січня 2018 року № 02-10/02, ОСОБА_4 , 2015 року народження з вересня 2017 року та по теперішній час відвідує Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 221 «Пілот», батько дитини вихованням не займається та в дитячому садку не з`являвся (т.1 а.с.20).

Відповідно до довідки Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради від 29 січня 2018 року № К-0007, в Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради на дільниці № 18 педіатричної амбулаторії № 10 за адресою: АДРЕСА_2 спостерігається дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина відвідує медичний заклад разом з матір`ю, батько при огляді дитини вдома та на педіатричних прийомах присутнім не був (т.1 а.с.11).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 334/531/17 стягнуто аліменти з ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, для дитини відповідного віку, на користь ОСОБА_3 , на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 27 січня 2017 року і до досягненя дитиною повноліття. Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частини з усіх видів доходу щомісячно, на утримання ОСОБА_3 , починаючи з 27 січня 2017 року і до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання щодо стягнення судового збору та вирішено питання щодо негайного виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Судове рішення набрало законної сили 15 квітня 2017 року (т.1 а.с.12-13).

Відповідно до довідки Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України від 01 лютого 2018 року № 3084/10, згідно матеріалів виконавчого провадження № 53954705 ОСОБА_3 не отримує аліменти від ОСОБА_1 у період з 27 січня 2017 року по 31 січня 2018 року, згідно з виконавчим листом № 334/531/17, який видано 16 травня 2017 року, Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення аліментів у розмірі ј частини заробітку, щомісячно, на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття (т.1 а.с.14).

Постановами державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А.П. від 19 лютого 2018 року у ВП № 53954705 за виконавчим документом № 334/531/17 виданий 16 травня 2017 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві керування транспортними засобами, користуванняя зброєю до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (т.1 а.с.16-26).

Відповідно до Висновку Районної адміністрації по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 30 вересня 2019 року № 01-10/1932, остання вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 . Відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітньої дитини, права та інтереси якої повинні бути захищені у встановленому законом порядку (т. 1 а.с. 62).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Змінено розмір стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 , на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя №334/531/17 від 13 квітня 2017, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1/3 частини з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності цим рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 704,80 грн (т.1 а.с. 66-67).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 334/5153/18, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року у цій справі скасоване (т.1 а.с. 227).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 жовтня 2020 року, ВП № 53954864, державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Зпоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А.П., за виконавчим листом № 334/531/17 виданий 16 травня 2017 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по червень 2019 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т.1 а.с.218-220).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 грудня 2022 року, ВП № 53954705, державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А.П., за виконавчим листом № 334/5153/18 виданий 10 грудня 2019 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя у ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по листопад 2022 року заборгованість станом на 01 грудня 2022 року зі сплати аліментів складає 25246,77 (т.1 а.с.218-220).

Відповідно до частини третьої статті 51Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави - учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У статті 7СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України").

Статтею 164СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327 цс 18).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківськихправ (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

У частинах п`ятій, шостій статті 19СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може непогодитися з висновкоморгану опікита піклування,якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновком органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 30 вересня 2019 року за № 01-10/1932 про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рекомендовано позбавитивідповідача батьківськихправ щодомалолітнього сина (т.1 а.с.62).

У вказаному висновку зазначено, що питання доцільності або недоцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_4 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району 19 вересня 2019 року у присутності ОСОБА_3 Колісник ОСОБА_9 на засідання комісії запрошувався письмово, проте не з`явився, причини неявки не повідомив. Під час засідання комісії ОСОБА_3 повідомила, що батько з дитиною не спілкується, участі у вихованні не приймає, життям та здоров`ям не цікавиться, матеріальної допомоги не надає. За результатами засідання, враховуючи наявні документи та ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, комісія дійшла висновку про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України та вважає за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При повторному перегляді справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції відповідач заперечив позбавлення його батьківських прав, зазначавши, що певний період часу не приймав участі у житті свого сина, оскільки з 2019 року по теперішній час, у зв`язку із роботою вимушений був перебувати за межами території України, в Польщі (т.1 а.с. 206-210). Тому, всі питання ОСОБА_1 намагався вирішувати через свого представника адвоката Скрябіна О.М. Зазначає, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що він цікавиться духовним та фізичним розвитком, а також станом здоров`я свого малолітнього сина, звертаючись як самостійно, так і через свого представника, із відповідними запитами до Запорізького дошкільного навчального закладу комбінованого типу № 22 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області, який відвідує малолітній ОСОБА_4 ; Територіального відділу освіти Дніпровського району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради; КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9». Також, з метою визначення достатності забезпечення дитини всім необхідним, ОСОБА_1 звертався до Служби у справах дітей з запитом щодо перевірки цільового витрачення позивачем аліментів на дитину (т.2 а.с. 166-176, т. 3 а.с.23).

Крім того, враховуючи малий вік дитини і перебування ОСОБА_1 на значній відстані від малолітнього сина, відповідач намагався саме через позивача дізнаватися про життя дитини, проте позивач уникала будь-якого спілкування відповідачем і перешкоджала встановленню будь-якого контакту між батьком та дитиною.

Внаслідок цього ОСОБА_1 вимушений був неодноразово звертатисядо органуопіки тапіклування районноїадміністрації Запорізькоїміської радипо Дніпровськомурайону іззаявами провстановлення порядкуучасті увихованні таспілкуванні змалолітньою дитиною (07 жовтня 2020 року та 28 квітня 2021 року) (т.3 а.с.21-22).

Але, листом районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району за вих. № К-1152 від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено, що розгляд його заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною буде перенесено на дату після закінчення періоду оголошення карантину, згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (т.3 а.с.20).

Листами районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № К-1152 від 01 червня 2021 року та вих. № К-328 від 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 було повідомлено, що розгляд йогозаяв припиненоу зв`язкуз неотриманнямнеобхідного пакетудокументів,для вирішенняпитання рекомендованозвернутися досуду (т.3 а.с.24,25).

01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся доЛенінського районногосуду м.Запоріжжя зпозовом проусунення перешкоду спілкуванніта вихованнідитини (справа № 334/1482/21). Але, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 у зв`язку з виявленими недоліками на підставі ст. 185 ЦПК України було визнано неподаною та повернуто без розгляду по суті (т.3 а.с.26-27).

24 січня 2022 року ОСОБА_1 знову звертавсядо Ленінськогорайонного судум.Запоріжжя зпозовною заявоюпро усуненняперешкод увихованні таспілкуванні здитиною (справа № 334/366/22). Але, ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 у зв`язку з виявленими недоліками на підставі ст. 185 ЦПК України було визнано неподаною та повернуто без розгляду по суті (т.3 а.с.28-29).

Вищенаведене переконливо свідчить, що ОСОБА_1 зі свого боку прикладав зусилля та намагався в позасудовому порядку вирішити питання щодо спілкування та прийняття участі у вихованні свого малолітнього сина.

Колегія суддів, враховує пояснення ОСОБА_1 , що його вимушене тимчасове перебування за кордоном (внаслідок життєвих обставин), карантин, початок війни та правова необізнаність при обранні способу захисту своїх батьківських прав дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між батьком та дитиною. Але, при цьому він не усувається від виховання та утримання сина, має щирі почуття, зацікавленість та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Отже, висновок суду першої інстанції про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав є необґрунтованим та безпідставним.

Також, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Ленінський районний суд м. Запоріжжя приймаючи оскаржуване ршення в серпні 2022 року щодо позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, прийняв до уваги в якості належного доказу Висновок органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 30 вересня 2019 року. При цьому, суд першої інстанції не надав об`єктивної оцінки вказаному письмовому доказу, залишивши поза увагою вказаний висновок органу опіки зроблений майже за три роки до вирішення судом спору у відсутності ОСОБА_1 , який на той час перебував за межами України.

Крім того, вказаний висновок має рекомендаційний характер, він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком своїми обов`язками, та які б були б законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батківських прав стосовно дитини, яка постійно проживає з матір`ю.

У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних данних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 має стати на користь інтересам дитини.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, супересить інтересам дитини.

Тобто, зазначений Висновокм органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 30 вересня 2019 року є неповним та необ`єктивним, а отже не мав би враховуватись судом при вирішенні спору.

Таку ж позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2019 року при розгляді справи № 331/5427/17, у постанові від 23 квітня 2020 року при розгляді справи № 420/1075/17, у постанові від 06 травня 2020 року при розгляді справи № 753/2025/19.

Отже, у позовній заяві відсутні будь-які відомості та до заяви не долучено належних доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та наявності підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав щодо дітей. При цьому суд враховував, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49).

Також слід зазначити, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованим, оскільки у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів щодо цього, а також він не містить установлення факту саме ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків (а не невиконання таких обов`язків), крім того він не містить відомостей про з`ясування органом опіки та піклування реального відношення батька до виховання дітей, не містить посилань на наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість батька, а також не вказано позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач був запрошений на засідання комісії з питань захисту прав дитини Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з розгляду питання доцільності/недоцільності позбавлення його батьківських прав, оскільки ОСОБА_1 з 2019 року перебув за межами України, у Польщі, тому не мав можливості бути заслуханим щодо життєво важливих питань.

Щодо посилання суду першої інстанції на наявність у ОСОБА_1 заборгованості щодо сплати ним аліментів та часткового її погашення обумовлене виключно в інтересах відповідача, оскільки вказані аліменти сплачуються за рішенням суду і у випадку несплати до відповідача можуть бути застосовані певні обмеження, зокрема обмеження визду боржника за кордон, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції прийняв до уваги надану ( ОСОБА_7 . Довідку про неотримання аліментів, якою встановлено, що станом на 30 листопада 2018 року вона нібито не отримувала аліментів від ОСОБА_1 на уримання дитини. Тобто, при розгляді спору суд врахував заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів, яка тимчасово існувала ще 4 роки тому і вже давно погашена ОСОБА_1 , а саме в лютому 2021 року, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 01 липня 2022 року ВП № 53954705, в якому в графі сукупний розмір заборгованості становить (-651,90 грн) (т.2 а.с.226-229).

Разом з тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що починаючи з 2017 року по теперішній час ОСОБА_1 намагається регулярно сплачувати аліменти на утримання свого малолітнього сина, що підтверджується розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, складеними державним виконавчем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області А. Омельяненко в межах виконавчого провадження № 53954705.

Так, з червня 2018 року по січень 2019 року відповідачем на користь ОСОБА_3 сплачено аліменти на утримання дитини в сумі 5838,10 грн. (Розрахунок від 01 лютого 2019 року) (т.1 а.с.108-109).

В період з 01 вересня 2017 ркоу по 30 червня 2019 року ОСОБА_1 сплачено аліменти на загальну суму 50425,81 грн (розрахукно від 01 жовтня 2020 року) (т.1 а.с.101-103)

При цьому, згідно з розрахунків державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області А. Омельяненко, станом на 02 листопада 2020 року та 11 січня 2021 року була відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини. І лише з березня 2022 року у ОСОБА_1 дійсно утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 липня 2022 рік становить 13736,97 грн (розрахунок від 01 липня 2022 року т.2 а.с.226-229). Водночас, як вбачається із наданих державним виконавцем розрахунків заборгованості, що судом першої інстанції не було враховано, ОСОБА_1 протягом майже 5 років докладав зусиль, щоб утримувати належним чином свого малолітнього сина, а саме з травня 2018 року погашав заборгованість, яка у нього виникла зі сплати аліментів.

Водночас посилання ОСОБА_1 на те, що він має наразі нести значні витрати по відновленню будинку батьків його теперішньої дружини ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де він проживав до від`їзду за межі України, до Польщі, не підтверджено ніякими доказами.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 10 листопада 2021 року у справі № 309/556/17, провадження № 61-14124 св 21,від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697 св 21, від 02 серпня 2022 року справа № 743/269/21, провадження № 61-18133св21 та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 свідчать про небайдужість до дитини та небажання розривати з нею спілкування, а неактивна участь відповідача в житті сина спричинена, у тому числі, перебування останнього у зв`язку з життєвими обставнами за межами України, з 2019 року не може свідчити про злісне ухилення від участі у вихованні дитини, оскільки це об`єктивно ускладнює спілкування та участі у вихованні. При цьому, слід зауважити, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки. ОСОБА_7 при розгляді спору не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини. Факт заперечення ОСОБА_1 проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. ОСОБА_1 не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_1 при розгляді спору та прийняті ним заходи для пошуку можливостей для спілкування з дитиною, навіть подача заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина, а також в подальшому оскарження рішення суду першої інстанції про позбавлення його батьківських прав в апеляційному порядку, як раз таки переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_1 до дитини, бажання приймати активну участь в житті сина, а наявність заборгованості по аліментам не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Отже, колегія суддів зазначає, що підстави, передбачені частиною першоюстатті 164 СК Українидля позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, про що вказував у запереченні на позов, апеляційній скарзі, має намір на відновлення відносин з сином, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Суд апеляційної інстанції також не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, а несплата аліментів не носить систематичного характеру.

Щодо вимог позову про зміну розміру аліментів, колегія суддів зазначає наступне.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК Українипередбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до частини третьоїстатті 181 СК Україниза рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК Українивстановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Щодо встановленого ч.2 ст.182 СК України мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то суд звертає увагу на наступне.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено на 2022 рік прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні.

50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину віком від 6 до 18 років становить 1372 грн.

Згідно зістаттею 192 СК Українирозмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разізміни матеріального або сімейного стану,погіршення або поліпшення здоров`якогось із них тав інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Ураховуючи зміст статей181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК Українипередбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третястатті 181 СК України).

Стаття 192 СК Українитільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК Українизміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тількистаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

За змістомстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 11 липня 2015 року, який рішенням Ленінського районногосуду м.Запоріжжявід 16 березня 2017 року було розірвано.У шлюбіу нихнародився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.6), який проживає з позивачкою. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі №334/531/17 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, для дитини відповідного віку, починаючи з 27 січня 2017 року і до досягненя дитиною повноліття (т.1 а.с.12-13). На виконання вказаного судового рішення щодо стягненя аліментів на утримання дитини було видано виконавчий лист Ленінським районним судом м. Запоріжжя 16 травня 2017 року та 23 травея 2017 року відкрито ВП № 53954705, про що зазначено в постановах державного виконавця про встановлення тимчасових обмежень на боржника (Т.1 а.с.3-26).

Звертаючись до суду з указаним позовом про стягнення аліментів з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ОСОБА_3 фактично просила суд першої інстанції змінити їх частку з 1/4 на 1/3, посилалася, у тому числі на те, що батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК України) і відшкодовувати шкоду, завдану дитиною (ст.1183 СК України). У зв`язку з фінансовим станом позивачки та тим, що вона досі знаходиться в декретній відпустці та потребує фінансової допомоги.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги, суд перешої інстанції дійшов помилково висновку про зміну розміру аліментів з 1/4 на 1/3 частину зважаючи на те, що позивачка продовжує перебувати у відпустці по догляду за дитиною, на цей час у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України запроваженням в Україні воєнного стану погіршився майновий стан позивачки, в той час коли відповідач проживає та працює за кордоном.

Колегія суддів зазначає, що в оцінці вказаних доводів позивачки, судом не враховано, що позивачкою не зазначено про зміну матеріального становища позивача на краще, щоб підтверджувалось належними, допустими та достатніми доказами.

Як зазначено вище, отримувати підвищениймінімальний розміраліментів -це безумовнеправо,визначене законом,яке захищаєтьсяв судовомупорядку самев інтересахдитини.Разом ізцим,кожна сторонаповинна довестиобставини наякі вонапосилається якна підставусвоїх вимог (частина першастатті 81 ЦПК України).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задовлення позову позивачки в частині збільшення розміру стягнених аліментів з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина, з яким колегія суддів не погоджується, оскільки ОСОБА_3 не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища ОСОБА_1 , погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбаченихстаттею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина, а тому необхідно відмовити узадоволенні її позову.

У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача єприпущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шостастатті 81 ЦПК України).

При цьому суди з власної ініціативи не мають права витребувати певні докази для доведення майнового стану відповідача, що не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства і повноваженнями суду на витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, позивачка не надала належних доказів на підтвердження покращення матеріального стану відповідача, а тому позовні вимоги щодо зміни розміру стягуваних аліментів не підлягають задоволенню. Навпроти, колегія суддів враховуючи, що відповідач є працездатною особою, між тим на його утриманні перебуває малолітня донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.3 а.с.31), народжена у нього від перебування його з ОСОБА_11 з 21 жовтня 2017 року у зареєстрованому шлюбі (т.3 а.с.30).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

З огляду на зазначене рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.п.1, 3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року у цій справі скасувати, прийняти нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 19 грудня 2022 року .

Головуючий, суддя Подліянова Г.С.Суддя Гончар М.С.Суддя Кочеткова І.В.