Постанова

від 29.05.2023 по справі 334/5153/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 334/5153/18

провадження №61-586св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дерев`янко Ірина Олександрівна, на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кочеткової І. В., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент народження дитини перебували в зареєстрованому шлюбі, який 16 березня 2017 року був розірваний на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 334/531/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частки усіх доходів щомісячно, яке не виконується, у зв`язку із чим у ОСОБА_2 виникла заборгованість по сплаті аліментів.

Спілкування ОСОБА_2 з дитиною припинено, долею дитини не цікавиться, не займається його вихованням, не проявляє батьківської уваги та турботи, не піклується про стан здоров`я сина.

ОСОБА_3 вказувала, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться успіхами сина.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та змінити розмір аліментів з 1/4 частки усіх доходів відповідача на 1/3 частки доходу щомісячно.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 334/531/17, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили цим рішенням і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у справі № 334/5153/18 заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2019 року у цій справі скасоване, призначено справу до розгляду з проведенням судового засідання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 334/531/17, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходів щомісяця, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили цим рішенням і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач життям дитини не цікавиться, дитину не відвідує, не спілкується з нею, не піклується про фізичний і духовний розвиток. Подана відповідачем роздруківка листування у месенджері між сторонами, на думку суду, не є підтвердженням проявів зацікавленості батька життям дитини та її розвитку, оскільки носить явно формальний характер. Після скасування заочного рішення суду відповідач не змінив свою поведінку щодо виконання своїх батьківських обов`язків.

До суду не було надано доказів вчинення відповідачем дій, що свідчать хоча б про намагання відновити зв`язок із дитиною, звернення до відповідних органів щодо встановлення режиму спілкування з дитиною тощо. Такі життєві умови були обрані самостійно відповідачем. Перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя.

При задоволенні позовних вимог щодо збільшення розміру аліментів до 1/3 частки від доходу ОСОБА_2 , підставами для такого збільшення були враховані судом наступні обставини: ОСОБА_3 продовжує перебувати у відпустці по догляду за дитиною, погіршення майнового стану ОСОБА_3 внаслідок військової агресії РФ проти України та запровадженням в Україні воєнного стану, проживання та робота ОСОБА_2 за кордоном.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Черкашин І. І., задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 серпня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав, зміну розміру аліментів.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що дії ОСОБА_2 свідчать про небайдужість до дитини та небажання розривати з нею спілкування, а неактивна участь відповідача в житті сина спричинена, у тому числі, перебуванням останнього у зв`язку з життєвими обставинами за межами України з 2019 року, що не може свідчити про злісне ухилення від участі у вихованні дитини, оскільки це об`єктивно ускладнює спілкування та участь у вихованні.

Також суд зауважив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки. ОСОБА_3 при розгляді спору не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини. Факт заперечення ОСОБА_2 проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_2 при розгляді спору та прийняті ним заходи для пошуку можливостей для спілкування з дитиною, навіть подача заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина, а також в подальшому оскарження рішення суду першої інстанції про позбавлення його батьківських прав у апеляційному порядку, переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_2 до дитини, бажання брати активну участь у житті сина, а наявність заборгованості по аліментам не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зміну розміру аліментів із 1/4 на 1/3 частку, оскільки ОСОБА_3 не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність зміни матеріального становища ОСОБА_2 , погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дерев'янко І. О.,звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати вказану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Скаржник вважає, що відповідач не навів достатніх доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції, не навів підстав, що таким рішенням порушуються його права, інтереси щодо дитини з урахуванням того, що самоусунувся від своїх обов`язків батька.

Спілкування відповідача з дитиною припинено, долею дитини він не цікавиться, не займається його вихованням, не проявляє батьківської уваги та турботи, не піклується про стан здоров`я сина, відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться успіхами сина, не спілкується з 2017 року, тобто з 1,5-річного віку ОСОБА_6 .

Після скасування заочного рішення суду від 07 листопада 2019 року про позбавлення батьківських прав та зміну розміру аліментів відповідач не змінив свою поведінку щодо виконання своїх батьківських обов`язків. Жодного разу з 2017 року не приїздив до сина, не спілкувався навіть телефонним чи відео-зв`язком, має стабільну заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідачем до суду не було надано доказів вчинення відповідачем дій, що свідчать хоча б про намагання відновити зв`язок з дитиною, звернення до відповідних органів щодо встановлення режиму спілкування з дитиною тощо.

Часткова виплата заборгованості з аліментів на утримання дитини як підтвердження виконання відповідачем батьківських прав не є зацікавленістю батька щодо життя дитини та її розвитку, оскільки вказані аліменти сплачуються за рішенням суду і у випадку несплати до відповідача можуть бути застосовані певні обмеження, це є певний обов`язок.

Окрім того, до матеріалів справи залучена довідка про заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка станом на 01 грудня 2022 року становить близько 26 000,00 грн, однак у апеляційного суду не виникло питань щодо не виконання своїх обов`язків щодо утримання дитини понад пів року.

Відповідач із дитиною не бачився більше 5 років. Позиція щодо дитини та життєві умови були обрані відповідачем самостійно. Перебуваючи на значній відстані від дитини, відповідач усвідомлював, що не зможе піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, більш того, додатково повноцінно фінансово не забезпечуючи дитину.

Суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на зміну ставлення до дитини, оскільки такі дії відповідач почав вчиняти лише під час судового процесу задля демонстрації тих чи інших дій, які, на думку скаржника, не втілюють батьківського піклування, а лише є формальністю у судовому процесі.

Також позивач зазначала, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 334/5153/18 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Справа № 334/5153/18 надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження від 20 жовтня 2015 року серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 940, відповідач ОСОБА_2 є батьком, ОСОБА_3 є матір`ю малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 6).

Як вбачається із ксерокопії паспорта громадянина України, серії та номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 7).

Згідно із довідкою про реєстрацію місця проживання особи за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 14 вересня 2017 року № 04-19/4-1134 місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 9).

Відповідно до довідки голови квартального комітету від 03 лютого 2018 року № 37 ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з нею проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 за цією адресою не проживає. Вихованням дитини не займається. Не проявляє зацікавленості його долею та не цікавиться станом його здоров`я (т. 1 а. с. 8).

Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 221 «Пілот» Запорізької міської ради Запорізької області від 24 січня 2018 року № 02-10/02, ОСОБА_6 , 2015 року народження, з вересня 2017 року та до цього часу відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу № 221 «Пілот». Батько ОСОБА_6 вихованням не займається та в дитячому садку не з`являвся

(т. 1 а. с. 10).

Відповідно до довідки Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради від 29 січня 2018 року № К-0007 у Комунальному закладі «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради на дільниці № 18 педіатричної амбулаторії № 10 за адресою: АДРЕСА_2 спостерігається дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина відвідує медичний заклад разом з матір`ю. Батько при огляді дитини вдома та на педіатричних прийомах присутнім не був (т. 1 а. с. 11).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2017 року у справі № 334/531/17 стягнено аліменти з ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходу щомісячно для дитини відповідного віку на користь ОСОБА_3 на утримання дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 27 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнено аліменти з ОСОБА_2 у розмірі 1/6 частки з усіх видів доходу щомісячно на утримання ОСОБА_3 , починаючи з 27 січня 2017 року і до досягнення дитиною трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вирішено питання щодо стягнення судового збору та вирішено питання щодо негайного виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць. Судове рішення набрало законної сили 15 квітня 2017 року (т. 1 а. с. 12, 13).

Відповідно до довідки Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України від 01 лютого 2018 року № 3084/10, згідно із матеріалами виконавчого провадження № 53954705 ОСОБА_3 не отримувала аліменти від ОСОБА_2 у період із 27 січня 2017 року до

31 січня 2018 року, згідно із виконавчим листом № 334/531/17, який видано

16 травня 2017 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки заробітку щомісячно на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття (т. 1 а. с. 14).

Постановами державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А. П. від 19 лютого 2018 року у ВП № 53954705 за виконавчим документом № 334/531/17, який виданий 16 травня 2017 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя, встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві керування транспортними засобами, користування зброєю - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (т. 1 а. с. 16-26).

Відповідно до висновку районної адміністрації по Вознесенівському району Запорізької міської ради від 30 вересня 2019 року № 01-10/1932 остання вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_6 . Відповідач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо малолітньої дитини, права та інтереси якої повинні бути захищені у встановленому законом порядку (т. 1 а. с. 62).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 22 жовтня 2020 року ВП № 53954864 державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А. П. за виконавчим листом, виданим Ленінським районним судом м. Запоріжжя 16 травня 2017 року у справі № 334/531/17, у ОСОБА_2 за період із січня 2017 року до червня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т. 1 а. с. 218-220).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 грудня 2022 року ВП № 53954705 державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерства юстиції України Омельяненко А. П., за виконавчим листом № 334/5153/18, виданим

Ленінським районним судом м. Запоріжжя 10 грудня 2019 року, за період з січня 2017 року до листопада 2022 року заборгованість ОСОБА_2 станом на 01 грудня 2022 року зі сплати аліментів складає 25 246,77 грн

(т. 1 а. с. 218-220).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім - права батьків.

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним(справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

З урахуванням установлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідача за кордоном (внаслідок життєвих обставин), карантин, початок війни та правова необізнаність при обранні способу захисту своїх батьківських прав дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між батьком та дитиною. Але при цьому він не усувається від виховання та утримання сина, цікавиться життям дитини та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.

Крім того, ОСОБА_10 неодноразово звертався до органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявами про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною.

Також, починаючи з 2017 року до цього часу, ОСОБА_2 намагається регулярно сплачувати аліменти на утримання свого малолітнього сина, що підтверджується розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, які складені державним виконавцем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Омельяненко А. в межах виконавчого провадження № 53954705. З розрахунку від 01 лютого 2019 року вбачається, що з червня 2018 року до січня 2019 року відповідачем на користь позивача сплачено аліменти на утримання дитини у розмірі 5 838,10 грн. Також згідно із розрахунком від 01 жовтня 2020 року у період з 01 вересня 2017 року до

30 червня 2019 року відповідачем на користь ОСОБА_3 сплачено аліменти у розмірі 50 425,81 грн.

Вказане свідчить про те, що відповідач намагається зберегти родинні зв`язки з сином, налагодити спілкування та мінімізувати конфліктні ситуації у родині.

Також суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він має рекомендаційний характер.

Посилання скаржника на те, що малолітня дитина проживає разом із матір`ю та вітчимом та не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Отже, такий захід впливу як позбавлення батьківських прав не є необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Крім того, слід зазначити, що касаційна скарга ОСОБА_3 не містить доводів щодо відмови апеляційним судом у зміні розміру аліментів.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Суд, взявши до уваги відсутність на час розгляду справи виняткової ситуації, яка свідчить про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, вважав недоведеними зазначені позивачем обставини про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, які є підставою для позбавлення його батьківських прав щодо сина.

Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у вказаній справі з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження його зв`язку із рідним батьком.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дерев`янко Ірина Олександрівна, залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко