Постанова

від 13.09.2007 по справі 11/299-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/299-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 вересня 2007 р.                                                                                   № 11/299-06  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Кравчука Г.А.,

Муравйова О.В.,

розглянула

касаційну скаргудержавного підприємства “Придніпровська залізниця” (далі Залізниця)

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від21.05.07

у справі№ 11/299-06

господарського судуДніпропетровської області

за позовомдержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” (далі Підприємство)  

доЗалізниці,

треті особи:товариство з обмеженою відповідальністю “Торекс” (далі Товариство),

державне підприємство “Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України” в особі Новомосковського шпало-просочувального заводу (далі Завод),

простягнення 318 103,78 грн.   

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Липунова Н.В. (за дов. № ЦХП-18/2286 від 11.07.07);

- відповідача:Повіланський О.О. (за дов. № 120 від 01.01.07);

- третіх осіб:Товариства:не з'явились;

Заводу:Федишина Є.С. (за дов. № ЦУПП-8/1395 від 02.04.07).

Ухвалою від 23.07.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. касаційна скарга Залізниці № НЮ-23/66 від 16.06.07 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 13.09.07, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку з перебуванням суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П. у черговій відпустці розпорядженням від 12.09.07 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 11/299-06 господарського суду Дніпропетровської області, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 13.09.07, створено колегію суддів у наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Кравчук Г.А., Муравйов О.В., яка розглядає справу по суті.

Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засідання 13.09.07. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.09.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 12.12.06 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мельниченко І.Ф.) у задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Підприємством не було доведено вину Залізниці  та причинного зв'язку між збитками, які у нього виникли у зв'язку із сплатою вартості продукції (шпали 2 типу) в кількості

3 182,00 шт., яку він здійснив Товариству, та діями Залізниці, пов'язаними з підписання акту приймання-передачі від 10.06.05.

Постановою від 21.05.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Виноградник О.М., судді –Джихур О.В., Лисенко О.М.) рішення від 12.12.06 господарського суду Дніпропетровської області скасовано.

Апеляційну скаргу Підприємства задоволено.

Позовні вимоги Підприємства задоволено.

З Залізниці на користь Підприємства стягнуто 265 086,48 грн. збитків,

2 650,86 грн. витрат по сплаті державного мита, 1 365,00 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги, та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні постанови суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що трьохсторонній акт від 02.06.05 на передачу 10 000 шт. шпал 2 типу, було підписано на виконання договору від 14.06.05, а тому саме умови цього договору мали бути дотриманими у разі виявлення факту надання неякісних шпал, чого Залізницею зроблено не було, а тому за відсутності відомостей як виконання зобов'язань за договором, так і повернення залишку шпал, а також доказів їх наявності на час розгляду справи судом, вимоги щодо стягнення збитків, як вартості переданих та неповернутих шпал, є обґрунтованими.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 21.05.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 12.12.06 господарського суду Дніпропетровської області залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 22, ст.ст. 397, 400, ч. 1 ст. 619, п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, ст. 225, п. 4 ст. 265, п. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 36, 84 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Завод доводи скаржника підтримує, та, зокрема, звертає увагу на надання Підприємством шпал неналежної якості, які не були придатні для подальшого їх просочення, у зв'язку з чим неможливістю Залізницею виконати свої зобов'язання.

Підприємство у своєму відзиві на касаційну скаргу щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Залізниці залишити без задоволення, а постанову від 21.05.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзиви на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи в первинній позовній заяві Підприємство просило господарський суд стягнути з Залізниці на його користь 318 103,78 грн., з яких 265 086,48 грн. збитків та 53 017,30 грн. штрафу за прострочення строків поставки продук ції по договору № ЦХП-04-04505-03 від 14.06.05. В подальшому, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України  Підприємство змінило позовні вимоги,  та просило господарський суд стягнути з Залізниці на його користь 265 086,48 грн. збитків.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14.06.05 між Під приємством (Замовник) та Залізницею (Виконавець) було укладено договір № ЦХ-04-04505-03 (далі Договір), відповідно до умов якого Замовник передає Виконавцю розмитнені шпали дерев'яні, не просочені та/або некріплені виробництва Росії, Естонії, Латвії та України (далі Лісопродукція), а Виконавець зобов'язується прийняти шпали, провести їх сортування, просочити їх антисептиком, закріпити металевими шпильками та відпустити Замовнику.

Судовими інстанціями встановлено, що відповідно до розділу 3 Договору, приймання лісопродукції по кількості та якості здій снюється згідно з Інструкцією № П-6 від 15.06.65 та Інструкцією № П-7 від 25.04.66. При цьому сторони визначили, що у випадку невідповідності про дукції по кількості та якості виклик представника Замовника для участі у прийманні Ван тажу обов'язковий; на отриману продукцію підписуються акти приймання-передачі: між Замовником, Виконавцем та Постачальником лісопродукції, яка підлягає просоченню. Відповідно до п. 4.1 Договору сторони склали та підписали специфікацію до Договору.

Крім того, місцевим та апеляційним судами встановлено, що у р. 5 Договору сторони визначили, що Замовник здійснює поставку лісопроду кції на умовах СРТ - пункт призначення - Завод відповідно до правил Інкотермс (в редакції 2000 року); після проведення просочення та кріплення шпали відвантажуються згідно з рознарядкою Замовника, яка надається протягом 5 календарних днів до дати відва нтаження залізничним транспортом на умовах РСА - пункт призначення - Завод, протягом 30 днів до дня надходження лісопродукції.

Також, встановлено, що п.п. 11.7-11.8 Договору передбачено, що термін дії Договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.05 - в частині виконання робіт; у випадках, не перед бачених умовами Договору, відносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативними актами законодавства України.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що до Договору сторонами було складено та підписано дві додаткові угоди - від 07.07.05 та від 19.10.05, а також оформлено та підписано другу редакцію специфікації № 1 та специфі кацію № 2.

На підставі наданих сторонами доказів по справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10.06.05 між Підприємством, Заводом, та Товариством було оформлено та підписано акт приймання-передачі від Товариства для Підприємства та передано на Завод 10 000 шт. 2 типу шпал дерев'яних, не просочених (далі Акт). При цьому, встановлено, що зазначений Акт підписано наведеними особами без будь-яких зауважень щодо кількості та якості поставлених шпал.

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що Акт містить посилання на договір від 18.04.05 № ЦХП-04-03105-04, а не на Договір від 14.06.05.

Переглядаючи справу, апеляційний суд взяв до уваги пояснення представника Підприємства про те, що договір від 18.04.05 було укладено між Підприємством та Товариством, та в Акті від 10.06.05 його вказано помилково, оскільки на той час між Товариством та Підприємством вже було укладено договір від 02.06.05 № ЦХП-04-03905-01.

Апеляційним судом встановленого, що Підприємство відповідно до умов договору від 02.06.05, укладеного з Товариством, придбало у влас ність в останнього 10 000 шт. шпал типу 2 дерев'яних не просочених, та сплатило вартість зазначеної кількості шпал в повному обсязі в сумі 695 400,00 грн.

Також, вирішуючи спір суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що під час укладення трьохстороннього Акту від 10.06.05 сторони фактично виконували Договір від 14.06.05, що підтвер джується фактами укладення двох додаткових угод, специфікацій №№ 1, 2, фактом частко вого виконання зобов'язань в частині обробки 6 188 шпал. При цьому, встановлено, що зазначений Договір був єдиним укладеним між сторонами в зазначений період.

На підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що Залізницею було виконано обробку та повернуто за рознарядками Підприємства залізницям України лише 6 188 шт. шпал.

Також, встановлено, що в подальшому Підприємство двічі зверталось з листами від 13.03.06, 15.03.06 до Залізниці щодо відвантаження решти шпал типу 2 - в кількості 3 812 шт., а 07.04.06 листом № ЦХП-18/1494 Підприємство звернулось до Залізниці з претензією про відшкодування збитків у зв'язку з невиконанням умов договору від 14.06.05 в частині обробки 3 812 шт. шпал типу 2, виходячи з вартості за одиницю продукції (69,54 x 3 812 шт.), сплаченої Товариству, всього на суму 265 086,48 грн.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції встановив, що строк виконання зобов'язань, передбачений умовами Договору від 14.06.05 скінчився, зобов'язання по обробці та відвантаженню 3 812 шт. шпал типу 2 не виконано, докази протилежного відсутні, а факт наявності у Залізниці або у Заводу на зберіганні 3 812 шт. зазначених шпал не під тверджено доказами. Також, встановив, що матеріалами справи та належними доказами Залізниця не довела факт неякісної поставки Підприємством шпал для обробки відповідно до умов р. 3 Договору від 14.06.05 та Ін струкції № П-7 від 25.04.66, факту встановлення недоліків сировини, а також те, що вони не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічне положення міститься у ст. 526 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що правовідносини, що склались між сторонами, є відносинами підряду.

До зобов'язань, що виникають та існують на підставі договору підряду застосовуються відповідні положення глави 61 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

При цьому, ст.ст. 850, 851 вказаного Кодексу встановлено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи. Якщо виконання роботи за договором підряду стало неможливим внаслідок дій або недогляду замовника, підрядник має право на сплату йому встановленої ціни з урахуванням плати за виконану частину роботи, за вирахуванням сум, які підрядник одержав або міг одержати у зв'язку з невиконанням замовником договору. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли мало відбутися її передання.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ст.ст. 224, 225, 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Зокрема, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що розглядаючи справу по суті попередні судові інстанції не врахували положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір був розглянутий попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Так, правовий аналіз змісту рішень суду першої та апеляційної інстанцій свідчить, що при встановленні певних фактів по справі вказані судові інстанції дійшли до протилежних висновків, водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час вирішення спору по суті попередні судові інстанції формально та односторонньо підійшли до встановлення обставин справи, в той час як необхідно було всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, з урахуванням того, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні вимоги та заперечення на них фактично стосуються оцінки доказів, а не питань застосування судами норм права, а касаційна інстанція позбавлена можливості встановити дійсні обставини справи.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на порушення судовими інстанціями норм процесуального права щодо правил оформлення судового рішення в порядку ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що у відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають правовій оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці

доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що всупереч наведеному, попередніми судовими інстанціями при вирішенні спору по суті не було надано належної правової оцінки відхиленим доводам Залізниці.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої та апеляційної інстанцій без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення місцевим судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця” № НЮ-23/66 від 16.06.07 задовольнити частково.

Рішення від 12.12.06 господарського суду Дніпропетровської області та постанову від 21.05.07 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 11/299-06 господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Кравчук  

О.Муравйов