Постанова

від 27.09.2007 по справі 44/388

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/388

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 вересня 2007 р.                                                                                   № 44/388  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргудержавного підприємства "Донецька залізниця" (далі Залізниця)

на постановуДонецького апеляційного господарського суду

від19.06.07

у справі№ 44/388

господарського судуДонецької області

за позовомЗалізниці

довідкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі Товариство)

простягнення 79 587,00 грн., з яких 9 663,96 грн. –плата за користування вагонами, 69 923,04 грн. –збір за зберігання вантажу

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Рогов М.В. (за дов. № Н-01/1573 від 16.05.07);

- відповідача:Калабухова С.В. (за дов. № 09-18/1161 від 09.12.06).

Ухвалою від 13.08.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04, касаційна скарга Залізниці

№ 101/1224 від 10.07.07 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 27.09.07, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку з перебуванням судді Савенко Г.В. у черговій відпустці, розпорядженням від 17.09.07 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 44/388 господарського суду Донецької області, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 27.09.07, створено колегію суддів у наступному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –

Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., яка розглядає справу по суті.

Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засідання 27.09.07. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України не заявлено.

За згодою представників сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.09.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 17.04.07 господарського суду Донецької області (суддя Мєзєнцев Є.І.) в задоволенні позовних вимог Залізниці відмовлено.

Постановою від 19.06.07 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий –Шевкова Т.А., судді –Акулова Н.В., Діброва Г.І.) апеляційну скаргу Залізниці залишено без задоволення.

Рішення від 17.04.07 господарського суду Донецької області змінено частково, з мотивувальної частини рішення виключено абзаци 4, 5 із сторінки 3 рішення.

В іншій частині рішення від 17.04.07 господарського суду Донецької області залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій Залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 17.04.07 господарського суду Донецької області та постанову від 19.06.07 Донецького апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги Залізниці задовольнити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 46, 119, 121 Статуту залізниць України, п.п. 10, 12, 16 Правил користування вагонами та контейнерами та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Залізниці залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи у березні-квітні 2006 року на підходах до станції призначення Сартана Залізниці на станціях Волноваха, Кальчик, Асланове, Мандрикіно були затримані вагони, які прямували на адресу Товариства. При цьому, судовими інстанціями встановлено, що Залізниця в позовній заяві зазначила, що вагони затримувалися на підходах до станції призначення з причини неприймання їх одержувачем через зайнятість фронтів вивантаження.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Залізницею за відомостями плати користування вагонами №№ 0511459-0511462, 051680-051682, 0551660-0551695, 08061888-08061890, 08061916-08061918 нараховано Товариству плату за користування вагонами у сумі 40 176,54 грн. (в т.ч. ПДВ –6 696,09 грн.), та додатково за відомостями плати за користування вагонами №№ 08061896, 08061901 нараховано плату у сумі 101,52 грн. (в т.ч. ПДВ

16,92 грн.). Крім того, Залізницею було нараховано збір за зберігання вантажу на станціях понад встановлений термін у сумі 87 232,80 грн. (в т.ч. ПДВ –

14 538,80 грн.) та оформлені накопичувальні картки №№ 0605429, 0605430, 1205463, 1205464.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції встановили, що зазначені відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки Товариство підписало із зауваженнями, від оплати частини нарахованої плати та збору за зберігання вантажу відмовилось, посилаючись на подавання йому Залізницею поїздів з порушенням §§ 3, 5 та п. 8 § 13 договору № 1/27 від 14.06.99. У зв'язку з наведеним, Залізниця, не погодившись із відмовою Товариства від внесення плати за користування вагонами у сумі 9 663,96 грн. та збору за зберігання вантажу у сумі 69 923,04 грн., всього на суму 79 587,00 грн., звернулась до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути вказану суму в примусовому порядку.

На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим та апеляційним судами встановлено, що 14.06.99 між Залізницею та Товариством було укладено договір № 1/27 про експлуатацію під'їзної колії Товариства при станції Сартана Залізниці (далі Договір), відповідно до § 1 якого у відповідності із Статутом залізниць України, Правилами та на умовах даного договору здійснюється експлуатація, під'їзної колії, що належить власнику під'їзної колії, та примикає до станції Сартана Залізниці, через стрілки № 75 та № 77 до з'єднувальних колій № 49 та № 51, які обслуговуються власними локомотивами.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно § 3 Договору вагони, що здаються на під'їзну колію, подаються локомотивом залізниці на колії №№ 21, 22, 23 станції Сартана –Азовсталь, подальше пересування вагонів здійснюється локомотивом власника під'їзної колії. Параграфом 5 Договору сторони передбачили, що подача вагонів на під'їзну колію здійснюється: 1. навантажених по інтервалам не менш: 1.1. флюси за флюсами –3,0 години, вугілля за вугіллям –2,0 години, агломерат за агломератом –3,0 години, руда за рудою –в напіввагонах –8 годин, окатиши за окатишами –2 години; 1.2. в інших випадках –1 година. Повернення вагонів з під'їзної колії здійснюється з інтервалом не менше 5 годин. Про час повернення вагонів диспетчер УЖДТ власника під'їзної колії зобов'язаний повідомити стаціонарного диспетчера ст.Сартана Залізниці за 2 години до виставки вагонів.

Крім того, встановлено, що сторонами у п. 8 §13 Договору обумовлено, що максимальна переробна спроможність по навантаженню та вивантаженню під'їзної колії складає 1 450 вагонів на добу.

На підставі матеріалів справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вагони із спірною продукцією, з урахуванням затримки, за яку нарахована плата за користування вагонами, надійшли з перевищенням максимальної переробної спроможності навантажувальних та розвантажувальних пунктів Товариства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 № 457 (далі Статут), встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами –суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Правила користування вагонами і контейнерами (р. 6 Правил перевезень), затверджені на підставі п. 5 Статуту Наказом Мінтрансу України від 25.02.99

№ 113 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458 (далі Правила), у п. 6 встановлюють, що усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Пункти 9, 10 та 12 Правил регулюють порядок оформлення затриманих на підходах до станції призначення вагонів, згідно з якими про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4). Облік затриманих на підходах до станції призначення вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у

3-х екземплярах –один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.

Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення п. 9 Правил Залізницею не надано накази про затримку вагонів на підходах до станції призначення з вини Товариства, також не надано повідомлень вантажоодержувача про затримку вагонів з його вини способом, встановленим п. 10 Правил.

Враховуючи порушення порядку здійснення затримки вагонів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що Залізниця не довела вину Товариства у затримці вагонів на підходах до станції призначення, тому безпідставно нарахувала плату за користування спірними вагонами за час затримок вагонів на підходах до станції призначення.

Пункт 46 Статуту встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів (р. 7 Правил перевезень) затверджені на підставі п. 5 Статуту Наказом Мінтрансу України від 21.11.00 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.00 за № 866/5087, у п. 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені п. 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затверджений Наказом Мінтрансу України від 15.11.99 № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції України 01.12.99 за № 828/4121, в п. 2 р. 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Підпункт 2.3 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Згідно п. 129 Статуту та п. 3 Правил складання актів (р. 28 Правил перевезень вантажів) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажовідправника, вантажоодержувача або перевізника.

Правила зберігання вантажів та Тарифне керівництво № 1 передбачають сплату збору за зберігання вантажів у вагонах, якщо вагони затримані або не подані під вивантаження з вини одержувача, а оскільки суди дійшли висновку про недоведеність Залізницею обґрунтованості затримки вагонів на підходах до станції призначення, то обґрунтованим є і висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення збору за зберігання вантажів у затриманих вагонах.

Оскільки позовні вимоги про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу визнані недоведеними належними засобами доказування у відповідності із вимогами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України та такими, що не підлягають задоволенню по суті, господарські суди обґрунтовано не досліджували питання стосовно дотримання строків позовної давності для звернення з позовом.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає доводи, викладені Залізницею в касаційній скарзі, необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Донецька залізниця"

№ 101/1224 від 10.07.07 залишити без задоволення.

Постанову від 19.06.07 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 44/388 господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська