Рішення

від 17.04.2007 по справі 44/388

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/388

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

17.04.07 р.                                                                               Справа № 44/388                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І. при секретарі Ткаченко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою державного підприємства „Донецька залізниця” (представник Андрєєнков А.В., довіреність Н-01/470 від 13.02.07 року), до відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” (представник Калабухова С.В., довіреність 09-18/1161 від 29.12.06 року), про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу в березні-квітні 2006 року по станції Сартана в загальній сумі 79'587 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Донецька залізниця” (далі – Залізниця) 09.11.06 року звернулося до суду з позовом про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання у березні-квітні 2006 року по станції Сартана в сумі 9'562,44 грн. та 69'923,04 грн. відповідно до відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” (далі – Товариство). Позовні вимоги Залізниці ґрунтуються на неповній оплаті відповідачем відомостей плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, що суперечить вимогам Статуту залізниць України, причому зобов'язання сплатити зазначені збори виникло через затримку на підходах до станції призначення з вини відповідача вантажів Товариства у вагонах згідно перевізних документів №№ 45205266, 45205901, 45205906, 45205912, 45205923, 45205928, 45205971, 45205975, 45205977, 45206051, 45447262, 45583078, 45789605-45789655.

Представник Залізниці в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та в порядку статті 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог до 79'587 грн. за рахунок збільшення стягуваної плати за користування вагонами до 9'663,93 грн. (з обґрунтуванням вимог даними перевізних документів №№ 08061916, 08061917, 08061918, 08061888, 08061889, 08061890, 08061896 та 08061901). Позивач висунув контраргументи на заперечення відповідача, зазначивши, що умови договору № 1/274 від 14.06.99 року про експлуатацію залізничної під'їзної колії Товариства при станції Сартана (далі – Договір) не має відношення до спірних відносин, оскільки спірні вагони затримувались на підходах до станції призначення, тому в цей момент правовідносини сторін регулювалися договорами перевезення, умови яких викладені у залізничних накладних. До того ж, Залізниця вважає, що неможливість видачі вантажів через зайнятість фронтів вивантаження ґрунтується саме на вині Товариства, яке вчасно не звільнило відповідні під'їзні колії, а строк позовної давності по спірних відносинах починає перебіг з моменту відмови Товариства у оплаті збору за зберігання вантажів та плати за користування вагонами – 23.05.06 року та 06-12.05.06 року, коли відповідачем були отримані відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені двосторонні акти загальної форми (форма ГУ-23), через що позовні вимоги обґрунтовані недопустимими доказами, до моменту затримки спірні вагони відповідачу не видавались, вина відповідача у затримці вагонів – відсутня, оскільки вагони подавались з перевищенням максимальної переробної спроможності Товариства. Відповідач також заявив про застосування спеціального шестимісячного строку позовної давності та надав акт звірення з позивачем щодо зайнятості фронтів вивантаження Товариства у спірний період.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Залізниці не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В березні-квітні 2006 року Залізницею на адресу Товариства (станція Сартана) подавалися вантажі у вагонах згідно перевізних документів №№ 45205266, 45205901, 45205906, 45205912, 45205923, 45205928, 45205971, 45205975, 45205977, 45206051, 45447262, 45583078, 45789605-45789655. Вагони затримувалися Залізницею на станціях Асланово, Донецьк, Волноваха, Кальчик, Карань та Мандрикіне, що відображено у відповідних наказах на затримку вагонів та односторонніх актах Залізниці про затримку вагонів, залучених до справи.

Згідно статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 13 та 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.99 року № 113 (далі – Правила), плата за користування вагонами справляється за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, що залежать від вантажоодержувача (вантажовласника). Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від Залізниці.

Разом з тим, затримка під час перевезення вищезазначених вагонів в березні-квітні 2006 року через зайнятість фронтів вивантаження – залежить у тому числі від Залізниці, оскільки згідно наданого суду спільного акту перевірки вільних шляхів приймання по станції Сартана (у спірний період) від 05.03.07 року, 21-23 під'їзні шляхи Товариства певний час були вільними, що давало змогу приймати вагони та вантажі.

До того ж, згідно двостороннього акту 8-а від 26.03.07 року у період з 02.03.06 року до 14.04.06 року, Залізницею на під'їзні шляхи Товариства подавалися вагони у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність (1450 вагонів на добу), визначену пунктом 10 договору № 1/27 від 14.06.99 року, що, в силу підпункту Б пункту 16 Правил звільняє Товариство від необхідності внесення плати за користування вагонами.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного   перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і  кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними,  зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу,  багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до пункту 8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми (ГУ-23), який підписується представниками станції і вантажовласника, тобто, двосторонній акт. Зазначений документ в розумінні статті 34 ГПК України є єдиним допустимим доказом, який має підтверджувати факт затримки з вини вантажоодержувача.

Наразі, двосторонні акти загальної форми (ГУ-23) сторонами не складались, з огляду на що, та  враховуючи  недоведеність вини  відповідача у затримці спірних вагонів на підходах до станції призначення, надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог акти про затримання вагонів та накази про їх затримання не можуть бути належними та допустимими доказами у розумінні статті 34 ГПК України. Наявні в справі окремі акти загальної форми не приймаються судом як належні докази, оскільки вони підписувалися лише Залізницею, і, згідно пояснень Залізниці, фактично ці акти є актами про затримку вагонів (форма ГУ-23а), які оформлювалися на бланках форми ГУ-23 через брак відповідних бланків.

Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вимог ст.. 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами п. «а» ст. 5 Статуту Правила перевезень вантажів, одним із складових яких є «Правила зберігання вантажів», мають затверджуватись на підставі цього Статуту залізниць України. Втім, жодна з норм Статуту не надає права залізниці нараховувати та стягувати збір за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станцій призначення. Таким чином, п. 8 «Правил зберігання вантажів», внесений до цих правил наказом Міністерства транспорту України від 31.01.2004 року № 54, не відповідає вимогам Статуту залізниць України, у зв'язку з чим з урахуванням приписів ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує зазначений припис Правил.

Судом також враховується те, що згідно зі ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Оскільки плата за зберігання вантажів у вагонах понад добу безкоштовного зберігання передбачена актами транспортного законодавства при наявності вини одержувача вантажу, не містить ознак додаткових робіт або послуг, наданих при перевезенні, і застосовується як захід впливу за недотримання (порушення) певного зобов'язання, така плата фактично є видом цивільно-правової відповідальності у сфері господарювання, яка за вимогами п.22 ст.92 Конституції України повинна визначатись виключно законами, зокрема п.2 ст.217 ГК України, яким такий вид санкції як плата не передбачено.

                    Таким чином, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та відмовляє у задоволенні позову. Решта тверджень сторін не спростовують наведених вище висновків.

Відповідачем в порядку частини 4 статті 267 ЦК України подано суду заяву про застосування спеціального шестимісячного строку позовної давності для вимог позивача.

Норми статті 315 ГК України, яка є спеціальною правовою нормою для спірних правовідносин, зазначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.  

Статтею 137 Статуту залізниць України передбачено, що позови залізниць до вантажоодержувачів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шестимісячного терміну з моменту, як заявник дізнався про порушення свого законного права.

Таким чином, оскільки Товариство є вантажоодержувачем, а позов виник на підставі статті 119 Статуту залізниць України, значить до відносин, що склалися між сторонами у справі, має бути застосований спеціальний скорочений шестимісячний термін позовної давності, передбачений ГК України, Законом України „Про залізничний транспорт” та Статутом залізниць України, а не загальний трирічний строк, визначений загальними нормами ЦК України.

Втім, клопотання про застосування строку позовної давності не може бути задоволене судом через те, що у позовних вимогах відмовлено по суті.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.

На підставі ст.ст.267 ЦК України, ст.315 ГК України, ст.26 Закону України „Про залізничний транспорт”, ст.ст.18, 119, 137 Статуту залізниць України, п.1 наказу Міністерства транспорту України від 10.06.99 року № 302 „Про внесення доповнення до Таблиці 1 Ставок плати за користування вантажним вагонами залізниць”, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 35, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову державного підприємства „Донецька залізниця” до відкритого акціонерного товариства „Металургійний комбінат „Азовсталь” про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу в березні-квітні 2006 року по станції Сартана в загальній сумі 80'342,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                         Мєзєнцев Є.І.