Постанова

від 20.09.2022 по справі 520/401/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 520/401/19

адміністративне провадження № К/9901/28788/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року (головуючий суддя: Панов М.М.) та постанову другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (головуючий суддя: Чалий І.С., судді: Перцова Т.С., Жигилій С.П.) у справі № 520/401/19 за позовом Комунального підприємства «Вовчанськ» до Головного управління Держпраці у Харківській області про скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

16 січня 2019 року Комунальне підприємство «Вовчанськ» (далі також позивач або КП «Вовчанськ») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), в якому просило суд визнати протиправними дії щодо винесення постанови про накладення штрафу від 21 грудня 2018 року №ХК2695/926/НП/2НП/3НП/АВ/П/ТД-ФС на суму 3 127 320, 00 грн та скасувати зазначену постанову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року, позов задоволено.

Скасовано постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу на Комунальне підприємство "Вовчанськ" від 21 грудня 2018 року №ХК2695/926/НП/2НП/3НП/АВ/П/ТД-ФС.

18 жовтня 2019 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

02 січня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, за результатами автоматизованого розподілу визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2018 року за результатами проведеного інспекційного відвідування співробітником ГУ Держпраці Харківської області складений акт, в якому викладені висновки про порушення КП «Вовчанськ» трудового законодавства.

За змістом зазначеного акту в порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) - фактично існуючі трудові відносини між КП «Вовчанськ» та 28 фізичними особами: ОСОБА_2 - договір № 169 від 31.08.2018, ОСОБА_3 - договір № 174 від 03.09.2018, ОСОБА_4 - договір № 156 від 31.08.2018, ОСОБА_5 - договір № 172 від 31.08.2018, ОСОБА_6 - договір № 161 від 31.08.2018, ОСОБА_7 - договір № 164 від 31.08.2018, ОСОБА_8 - договір № 161 від 31.08.2018, ОСОБА_9 - договір № 163 від 31.08.2018, ОСОБА_10 - договір № 166 від 31.08.2018, ОСОБА_11 - договір № 162 від 31.08.2018. ОСОБА_12 - договір № 158 від 31.08.2018, ОСОБА_13 - договір № 171 від 18.09.2018, ОСОБА_14 - договір № 190 від 31.08.2018, ОСОБА_15 - договір № 170 від 31.08.2018, ОСОБА_16 - договір № 167 від 31.08.2018, ОСОБА_17 - договір № 173 від 31.08.2018, ОСОБА_18 - договір № 152 від 13.08.2018, ОСОБА_19 - договір № 155 від 31.08.2018, ОСОБА_20 - договір № 148 від 10.08.2018, ОСОБА_21 - договір № 157 від 31.08.2018, ОСОБА_22 - договір № 154 від 31.08.2018, ОСОБА_23 - договір № 194 від 28.09.2018 ОСОБА_24 - договір № 195 від 01.10.2018, ОСОБА_25 - договір № 196 від 01.10.2018, ОСОБА_26 - договір № 176 від 09.10.2018, ОСОБА_27 договір № 175 від 05.09.2018, ОСОБА_28 - договір № 159 від 31.08.2018, ОСОБА_29 - договір № 160 від 31.08.2018 замінені договорами цивільно-правового характеру, оскільки праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється в межах діяльності суб`єкта господарювання за основними видами економічної діяльності. Відповідні посади, передбачені штатним розписом підприємства, здійснюється відображення роботи та нарахування коштів за визначеними посадами згідно табелів обліку використання робочого часу та відомостей нарахування заробітної плати.

Посадові особи відповідача за результатом проведеної перевірки дійшли висновку, що в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП, КП «Вовчанськ» було допущено 28 працівників до виконання роботи без укладення трудового договору і оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу».

21 грудня 2018 року на підставі вказаного акта, відповідачем прийнята постанова №ХК2695/926/НП/2НП/ЗНП/АВ/П/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу в розмірі 3127320 (три мільйони сто двадцять сім тисяч триста двадцять) грн.00 коп.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова винесена всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Представник відповідача проти позову заперечував та в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що постанова про накладення штрафу на КП "Вовчанськ" є правомірною та прийнятою з дотриманням вимог чинного законодавства.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що виконавці за договорами надання послуг (28 осіб) не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку Підприємства, самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик (п. 1.3. договорів). Оплату вартості робіт Виконавця регламентує Цивільний кодекс України і умови договору про надання послуг, які не співпадають з нормами Кодексу законів про працю України і Закону України "Про оплату праці" (згідно з яких оплата праці здійснюється без прив`язки до результатів робіт двічі на місяць). Факт виконання договорів про надання послуг підтверджуються укладеними актами приймання виконаних робіт та актами звірки розрахунків.

Щодо доводів відповідача про наявність в штатному розкладі відповідних посад на 2017-2018 рік, судом першої інстанції зазначено, що подані позивачем звіти/інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до Вовчанського районного центру зайнятості, підтверджують той факт, що цивільно - правові договори з фізичними особами на виконання певної роботи заключались тимчасово.

За позицією суду першої інстанції, оподаткування відносин за цивільно-правовими договорами підпадають під дію тих же норм оподаткування, що і трудові відносини. В обох випадках до податкового органу подається звіт 1 ДФ, але з відповідними примітками щодо джерел походження доходу фізичної особи, що в свою чергу підтверджує, що наявність обліку у податкового агента не є доказом існування трудових відносин. В свою чергу позивачем до податкового органу подавався звіт 1 ДФ, з якого вбачається сплата товариством єдиного внеску у відношенні осіб, що працювали за договорами про надання послуг.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що послуги, в тому числі з нагляду за приміщенням та підлеглою територією КП "Вовчанськ", надавалися різними контрагентами, що свідчить про відсутність систематичного виконання трудових обов`язків одним і тим же робітником.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що КП "Вовчанськ" має оформлені трудові відносини з ОСОБА_3 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_27 , відомості про яких зазначаються в табелях обліку часу. На час відпустки між цими особами та позивачем було укладено цивільно-правові договори, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наказів про надання відпустки.

За позицією суду апеляційної інстанції, у період відпустки працівник не несе обов`язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку. Своє право на відпочинок кожна особа має право використовувати на власний розсуд, у тому числі має право укладати на період відпустки цивільно-правові договори на виконання конкретного переліку робіт чи надання послуг як з власне з роботодавцем, так і з іншими підприємствами або фізичною особою.

Водночас судом апеляційної інстанції акцентовано увагу на тому, що КП "Вовчанськ", який є основним постачальником комунальних послуг таких як вода та водовідведення, прибирання та вивіз сміття, діяльність якого може бути повністю зупинена, покладено індивідуальний та надмірний тягар сплати штрафу, який є неспівмірним з окремими недоліками в оформленні цивільно-правових договорів.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідачем зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати, оскільки вони були прийняті з порушенням норм матеріального права та судами не в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій зробили хибні висновки про те, що за змістом договорів виконавці самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, та предметом останніх є саме послуги.

З зазначенням про перелік послуг (робіт), що надавалися виконавцями згідно додатку №1 до договорів та з покликанням на зміст актів здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), відповідач стверджує, що договори цивільно-правого характеру створені позивачем на приховання фактично існуючих трудових відносин.

Вважає, що робота за зазначеними договорами спрямована на систематичне її виконання в межах режиму роботи об`єкта, а також потребує володіння спеціальними знаннями та навичками.

Водночас відповідач наголошує на тому, що жодним пунктом договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню. Не містяться у договорі і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено кількісних та якісних характеристик роботи у додатках № 1.

Наполягає на тому, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат.

У відзиву на касаційну скаргу позивач зазначає, що КП «Вовчанськ» не обмежене в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів і не зобов`язане законодавством.

Позивач стверджує, що виконавці не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства, самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик. Оплата послуг (робіт) здійснювалася після підписання сторонами акту приймання виконаних робіт по факту наданих послуг, що притаманне саме цивільно-правовому договору, оскільки нормами КЗпП України і Закону «Про оплату праці» передбачене протилежне, а саме оплата праці здійснюється без прив`язки до результатів робіт двічі на місяць.

За позицією позивача, акт є внутрішнім документом підприємства і може бути складений станом на будь-яку дату за зверненням однієї сторони до іншої для встановлення факту наявності чи відсутності заборгованості за правочином.

Звертає увагу, що 7 працівників, які значяться в табелях обліку робочого часу працювали на підприємстві за трудовим договором та у період відпустки працювали за цивільно-правовим договором. Стверджує, що у період відпустки працівник не несе обов`язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором і підпорядковуватись правилам внутрішнього трудового розпорядку. Період відпуски може бути використаний працівником на власний розсуд.

Акцентує увагу на тому, що малі розміри заробітної плати та тривалий графік роботи з 8 години ранку до 17 години вечора, відмови від влаштування на постійне місце роботи, не дає змоги залучити до роботи на постійній основі кваліфікованих працівників.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Предметом спору є постанова про накладення штрафу №ХК2695/926/НП/2НП/ЗНП/АВ/П/ТД-ФС від 21 листопада 2018 року за порушення частини 3 статті 24 КЗпП, а саме 28 працівників було допущено до виконання роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

Отже, для вирішення спірних правовідносин у справі, що розглядається, необхідно встановити наявність або відсутність ознак трудових правовідносин між позивачем та вищезазначеними 28 працівниками.

Частиною 1 статті 265 КЗпП України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци1, 2 частини 2 статті 265 КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року № 327;

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, однією із основних ознак, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За такого правового регулювання Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо".

Отже, правовідносини між сторонами цивільно-правових договорів не повинні носити ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, оскільки надання трудовим договорам форми цивільно-правових договорів шляхом їх укладення, перешкоджає реалізації працівниками права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України.

В межах спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій надавалася оцінка лише змісту договорів, які фактично є типовими, проте суди не досліджували додатки до договорів «Перелік послуг (робіт), що надаються виконавцем згідно договору….».

Без дослідження та надання оцінки саме переліку робіт неможливо встановити чи надання послуг (виконання робіт) відбувалось без підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, за самостійної організації, власними засобами і матеріалами, і на власний ризик.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням обмежених повноважень касаційного суду щодо встановлення обставин у справі, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року та постанову другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 520/401/19 скасувати.

Справу № 520/401/19 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

О.П.Стародуб