Постанова
від 21.09.2022 по справі 826/3895/18
КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 826/3895/18

адміністративне провадження № К/9901/31147/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Інжиніринг» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 (суддя Добрівська Н.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді Оксененко О.М., Аліменко В.О.),

У С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант- Інжиніринг» (далі - ТОВ «Атлант-Інжиніринг», Товариство, позивач) (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кампані-Буд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промет») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 №0004881413 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2 878 197 грн (податкове зобов`язання - 1 918 798,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 959 399,00 грн).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство зазначало, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях. Натомість, у позивача наявні всі первинні документи, які, на переконання ТОВ «Атлант-Інжиніринг», підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «БУДАЛЬТЕРНАТИВА», ТОВ «ЕКСПЕРТБІЛД», ТОВ «ЛАНМАРК», ТОВ «ЛОСТИС», ТОВ«МЕДІАПРОФГРУР», ТОВ «ТД ЛІДЕР» та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача. Товариство вказувало, що жодних зауважень щодо дефектності наданих первинних документів в акті перевірки немає. Стверджувало, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020, позов задоволено.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Товариство спростувало належними та допустимими доказами висновки в акті перевірки про безтоварність операцій із зазначеними контрагентами з придбання товарів та послуг. Такого висновку суди дійшли на підставі оцінки наданих позивачем договорів, первинних документів, що були складені на господарські операції у межах цих договорів та на підставі яких Товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку.

ГУ ДПС подало касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ ДПС зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), частин першої та другої статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі №826/6146/16, від 06.10.2020 у справі №826/13468/18.

Відповідно до доводів касаційної скарги Верховний Суд ухвалою від 24.12.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Атлант- Інжиніринг» просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Головне управління ДФС у Київській області провело документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Капмані-Буд» з питань дотримання вимог податкового, валютного (бюджетного) законодавства, правильності визначення об`єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів всіх рівнів за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №44/10/36-14-13/30473061 від 01.02.2018 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення Товариством пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, абзацу г) пункту198.5, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 1 918 799,00 грн.

Згідно з висновками акта перевірки в ході її проведення контролюючим органом встановлено ряд обставин, що свідчать про «дефектність» документів, виписаних на оформлення господарських операцій, та нереальність цих операцій, а саме:

-відсутність реального (законного) джерела походження товару (відсутність дійсного формування цього активу), що унеможливлює його рух за ланцюгом усіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов`язаних нереальних господарських операцій;

-відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарських операцій;

-відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій;

-відсутній кваліфікований персонал;

-відсутні основні фонди;

-не подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку форми №1ДФ;

-не подано звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також на підтвердження висновку про безтоварний характер операцій позивача з ТОВ «Ланмарк», ТОВ «Лостис» та ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп» в акті перевірки зроблено посилання на кримінальне провадження №32017100080000005 від 24.01.2017, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 209, частиною другою статті 205, частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України. У процедурі досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (засновники та керівники ТОВ «Ланмарк», ТОВ «Лостис» та ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп») під час допиту заявили про свою непричетність до створення та фінансово-господарської діяльності зазначених товариств.

Також відповідач посилався на ухвалу Святошинського районного суду міста Києві від 14.09.2017 у справі №759/12108/17, згідно з якою засновника ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп» ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (за закінченням строків давності). Під час розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності судом встановлено, що ОСОБА_3 , не маючи наміру здійснювати господарську діяльність, на пропозицію невстановленої слідством особи та за винагороду створив ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп» з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб. Під час судового засідання ОСОБА_3 підтвердив вказані обставини.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 №0004881413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 918 798,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 959 399,00 грн.

Вимоги для підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само). Згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених правовими нормами, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

Такий висновок щодо оцінки документів, наданих платником податків на підтвердження даних податкового обліку, зробив Верховний Суд України в постанові від 27.03.2012 у адміністративній справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, за участю прокурора м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та відшкодування ПДВ.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд в ряді постанов, зокрема в постанові від 06.10.2020 (справа № 826/13468/18), на яку посилається ГУ ДПС в обґрунтування підстави касаційного оскарження, а також в постановах від 24.01.2018 (справа №2а-19379/11/2670), від 28.10.2019 (справа №280/5058/18), від 26.02.2020 (справа №826/1308/18), від 06.05.2020 ( справа №640/4687/19).

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Наведений висновок Верховного Суду України в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин. Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суди попередніх інстанції не дотрималися положень цієї норми, ухвалені ними судові рішення не відповідають вимогам частин першої-третьої статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Як вже зазначалося, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову вмотивований тим, що обставини щодо придбання Товариством товарів та послуг у ТОВ «Укрпромторг Альянс», ТОВ «Ланмарк», ТОВ «Лостис», ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп», ТОВ «ТД Лідер» підтверджуються письмовими доказами, копії яких долучені до матеріалів справи, а саме: договорами, податковими та видатковими накладними, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), актами приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), платіжними дорученнями.

Доводячи відсутність реального змісту операцій між позивачем і вказаними вище контрагентами, контролюючий орган посилався на неможливість здійснення задекларованих господарських операцій з огляду на відсутність у товариств матеріально-технічних ресурсів, достатньої кількості кваліфікованого персоналу, основних фондів. Також відповідач посилався на те, що вказані контрагенти не звітуються, засновники та керівники ТОВ «Ланмарк», ТОВ «Лостис» та ТОВ «Компанія «Медіапрофгруп» під час допитів в процедурі кримінального провадження заперечили будь-яку причетність до створення та діяльності цих товариств. У апеляційній скарзі ГУ ДПС додатково вказувало на наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 28.12.2017, згідно з яким директора ТОВ «Ланмарк» визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України. На підтвердження висновків акта перевірки відповідач вказував і на відсутність сертифікатів якості відповідного зразка та документів, які вказували б на походження товарів, які купувались згідно з видатковими накладними; товарно-транспортних накладних; довіреностей на осіб, уповноважених отримувати товар; реєстрації заїзду та виїзду автомобілів; документів на підтвердження зберігання товару. Усі ці обставини в сукупності обґрунтовано ставлять під сумнів реальність господарських операцій, що, однак, залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

У постанові від 06.10.2020 (справа № 826/13468/18) Верховний Суд зробив висновок, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести, що у нього були встановлені законом підстави для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми податкового зобов`язання.

З`ясовуючи обставини щодо реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №825/3990/14 викладена правова позиція, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 (адміністративне провадження №К/9901/2599/18) наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного, зокрема у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У постанові від 07.07.2022 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що формулювання Верховного Суду України - «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку».

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. При цьому апеляційний суд урахував висновок Верховного Суду в указаній вище постанові, що частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Велика Палата також сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті (пункт 109 постанови).

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Висновки суддів попередніх інстанцій зроблені без урахування вказаних правових висновків Верховного Суду та без дотримання вимог статті 90 КАС, згідно з якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, третя цієї статті).

Фактично суди попередніх інстанцій встановили обставини на підставі оцінки доказів, які надав позивач, не взявши до уваги докази відповідача.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Водночас, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відсутність вироку у кримінальному провадженні не звільняє суд, який розглядає адміністративну справу, від обов`язку перевірити та надати належну оцінку повідомленим контролюючим органом фактичним обставинам, які встановлені в процедурах кримінального провадження і ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, тому що такі обставини входять до предмета доказування в адміністративній справі з відповідним предметом адміністративного позову.

Подібний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 (справа №826/6146/16), на яку вказує відповідач, як на приклад іншого правозастосування.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Оцінка судами попередніх інстанцій документів, які позивач надав для підтвердження суми податкового кредиту, якої стосується спір, зроблена без з`ясування зазначених обставин, хоча саме на оцінці цих документів ґрунтуються висновки судів щодо результату розгляду справи.

У порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі та принципу рівності сторін в судовому процесі суди не надали оцінки всім доводам відповідача щодо безтоварності операцій Підприємства з вище вказаними контрагентами.

Необхідність з`ясування обставин щодо фіктивності контрагентів позивача обумовлена, крім того, обставинами, які характеризують діяльність цих постачальників, а також неспростованими доводами відповідача щодо відсутності у них матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарських операцій. Без належного з`ясування цих обставин у їх сукупності з урахуванням встановлених заходами податкового контролю обставин щодо фіктивної діяльності контрагентів позивача зробити висновок, що оцінка судами попередніх інстанцій доказів у справі зроблена правильно, не можна.

Беручи до уваги наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм частини четвертої статті 9, частини другої статті 73, частини першої статті 77, статей 90 та 242 КАС, стверджувати, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, а відтак і що правильно застосували норми матеріального права, не можна.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 КАС, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.М. Яковенко

СудКасаційний адміністративний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення21.09.2022
Оприлюднено23.09.2022
Номер документу106390305
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Судовий реєстр по справі —826/3895/18

Ухвала від 18.07.2023

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Лапій С.М.

Ухвала від 18.11.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Каракашьян С.К.

Ухвала від 05.10.2022

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Каракашьян С.К.

Постанова від 21.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Усенко Є.А.

Ухвала від 21.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Усенко Є.А.

Ухвала від 24.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Усенко Є.А.

Ухвала від 09.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Усенко Є.А.

Постанова від 15.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Лічевецький Ігор Олександрович

Постанова від 15.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Лічевецький Ігор Олександрович

Ухвала від 11.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Лічевецький Ігор Олександрович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні