Постанова

від 20.09.2022 по справі 640/2665/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 640/2665/20

адміністративні провадження № К/9901/29482/21 К/9901/33061/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,

представника позивача Токара А.В.,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУБНИМ`ЯСО» та Головного управління ДПС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року (головуючий суддя Пащенко К.С.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року (головуючий суддя Єгорова Н.М., судді - Сорочко Є.О., Федотов І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2021 року (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді - Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУБНИМ`ЯСО» до Головного управління ДПС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУБНИМ`ЯСО» (далі - ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 січня 2020 року: №00592615050106 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1415426 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 943617 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 471 809 грн); №00572615050106 (форма «ПН») за відсутність складання та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 749234 грн застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 374 617 грн; №00562615050106 (форма «В1»), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1500595 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 375149 грн; №00582615050106 (форма «В4»), яким зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 25282 грн; від 13 січня 2020 року №0011050603 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів на 25989 грн (у тому числі за податковим зобов`язанням - 20791 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5198 грн).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2020 року №0011050603 (форма "Д") в частині збільшення основного зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 12474,50 грн та нарахування штрафних санкцій у розмірі 3119 грн; від 14 січня 2020 року №00592615050106 (форма "Р") в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 50760 грн за основним платежем та 25380 грн за штрафними санкціями по взаємовідносинам із ТОВ "Імпекс ТВ" (код ЄДРПОУ 39566419); від 14 січня 2020 року № 00562615050106 (форма "В1") в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 749234 грн за основною сумою та 187309 грн за штрафними санкціями по взаємовідносинам із компанією "Савой Коммодітіс Лімітед"; від 14 січня 2020 року № 00572615050106 (форма "ПН") про відсутність складання та реєстрації податкових накладних у сумі 374 617 грн за штрафними санкціями.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивачем на рішення суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

У свою чергу, контролюючий орган звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ЛУБНИМ`ЯСО" залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - без змін.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - без змін.

Не погодившись з ухваленими у справі рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції від 19 травня 2021 року, ТОВ "ЛУБНИМ`ЯСО" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість по взаємовідносинам із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та постанову суду апеляційної інстанції 19 травня 2021 року у цій частині скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції від 3 серпня 2021 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції 3 серпня 2021 року скасувати.

У судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про заміну відповідача у справі з ГУ ДПС у м. Києві на його правонаступника ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС.

У відповідності до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником, Верховним Судом задоволено вказане клопотання представника позивача та допущено заміну відповідача з ГУ ДПС у м. Києві на ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення та про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО».

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЛУБНИМ`ЯСО" з питань податкового законодавства за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2019 року, валютного - за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2019 року та іншого законодавства, за результатами якої 9 грудня 2019 року складено Акт №184/26-15-05-01-06/37969771 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки та з урахуванням листа від 10 січня 2020 року про розгляд заперечення, встановлено порушення позивачем:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за №336/22868, пункту 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), пунктів 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, в результаті занижено податок на прибуток на загальну суму 943 617 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 158 508 грн та за 2018 рік на суму 785 109 грн;

підпункту 141.4.1, підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК, в результаті чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за період з 1 січня 2017 року по 30 червня 2019 року всього у сумі 20791 грн, у тому числі за І квартал 2017 року у сумі 20791 грн;

пункту 44.1 статті 44, пункту 186.3 статті 186, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 208.1, 208.2, 208.3 статті 208 ПК України, Закону № 996-XIV, пункту 1.2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на загальну суму 1500595 грн, в тому числі за грудень 2017 року на суму 218183 грн, за лютий 2018 року на суму 6685 грн, за березень 2018 року на суму 45800 грн, за травень 2018 року на суму 273472 грн, за червень 2018 року на суму 69612 грн, за серпень 2018 року на суму 211321 грн, за жовтень 2018 року на суму 216301 грн, за листопад 2018 року на суму 4753 грн, за грудень 2018 року на суму 360320 грн, за березень 2019 року на суму 35513 грн, за квітень 2019 року на суму 7147 грн, за травень 2019 року на суму 47691 грн, за червень 2019 року на суму 3797 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за червень 2019 року на суму 25282 грн;

пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку за грудень 2017, грудень 2018 року.

На підставі висновків Акта перевірки, контролюючим органом 14 січня 2020 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 00592615050106 (форма «Р»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1415426 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 943617 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 471 809 грн);

№ 00572615050106 (форма «ПН») за відсутність складання та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 ПК України податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 749234 грн застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 374617 грн;

№ 00562615050106 (форма «В1»), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1500595 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 375149 грн;

№ 00582615050106 (форма «В4»), яким зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 25282 грн;

А також 13 січня 2020 року №0011050603 (форма «Д»), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів на 25989 грн (у тому числі за податковим зобов`язанням - 20791 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5198 грн).

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження наявності передбачених чинним законодавством підстав для звільнення від оподаткування позивачем не було надано довідку (або її нотаріально засвідчену копію), яка підтверджує статус податкового резидента країни, з якою укладено міжнародний договір, тобто ІП "БелПродСервіс", що зареєстроване і діє відповідно до законодавства Республіки Казахстан, а відтак, відсутні підстави для використання нерезидентом переваг міжнародного договору, а тому здійснюючи операції з нерезидентом та виплачуючи йому суми фрахту, позивач повинен був сплачувати податок за ставкою 6%, замість нарахованого відповідачем податку за ставкою 15%. Також в обгрунтування рішення суд вказав, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності. Протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Доводи контролюючого органу в обґрунтування своєї позиції щодо присвоєння грошовим коштам, що були сплачені ТОВ «Імпекс ТВ» на користь позивача за поставлений товар, статусу безповоротної фінансової допомоги є припущеннями, які не доведено належними та допустимими доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині вимог, суд першої інстанції зазначив, що обставини відсутності наміру здійснювати підприємницьку діяльність ОСОБА_1 , встановлені ухвалою Любенського міськрайонного суду від 7 грудня 2019 року у справі №539/1462/19, нівелюють висновки про товарність господарських операцій позивача з вказаним підприємцем.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в частині задоволення позовних вимог погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Що стосується взаємовідносин позивача з ТОВ «Імпекс ТВ» та компанією «Савой Коммодітіс Лімітед», то судами першої та апеляційної інстанцій встановлено таке.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами пункту 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-XIV.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У статті 1 Закону №996-XIV наведено визначення, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене узгоджується зі змістом частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО» (постачальник) та ТОВ «Імпекс ТВ» (покупець) укладений договір поставки від 9 січня 2017 року № 287/1, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується систематично доставляти і передавати у власність покупцю м`ясну сировину (товар), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату.

На підтвердження виконання умов договору позивачем було надано видаткові накладні 22 січня 2017 року №225, від 20 січня 2017 року №221, від 19 січня 2017 року №166, від 18 січня 2017 року №164, товарно-транспортні накладні від 22 січня 2017 року № Р225, від 20 січня 2017 року № Р221, від 19 січня 2017 року № Р166, від 18 січня 2017 року № Р164, податкову накладну від 11 січня 2017 року № 32401. Вартість поставленого позивачем товару на суму 282000 грн сплачено ТОВ «Імпекс ТВ», що підтверджується випискою за особовим рахунком № НОМЕР_1 від 11 січня 2017 року.

Усі перелічені документи під час розгляду справи досліджені судами попередніх інстанцій по вказаній господарській операції.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Відповідач у свою чергу, в обґрунтування своєї позиції щодо нереальності здійснених позивачем із ТОВ «Імпекс ТВ» операцій посилався на протокол допиту протоколу допиту ОСОБА_2 (директор ТОВ «Імпекс ТВ») від 17 грудня 2018 року, у якому останній повідомив про непричетність до господарської діяльності вказаного підприємства.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій такі твердження контролюючого органу правомірно визнали безпідставними та обґрунтовано зазначили, що за фактичних обставин справи самого лише протоколу допиту директора контрагента ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО» недостатньо для висновку про нереальність спірних господарських операцій, оскільки інші наявні в матеріалах справи документи свідчать про протилежне.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту нереальності взаємовідносин позивача із ТОВ «Імпекс ТВ» відповідачем не надано.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та компанією «Савой Коммодітіс Лімітед» (агент) 1 грудня 2016 року укладений агентський договір № 011216, згідно з яким агент на платній основі за агентську винагороду, здійснює діяльність з пошуку покупців, сприяння при укладанні договорів для реалізації продукції замовника, з метою збільшення об`ємів продажів продукції (м`ясо яловичини та свинини, субпродукти з яловичини та свинини, заморожені та охолоджені).

За результатами проведених агентом робіт замовником укладені договори від 31 cерпня 2017 року № 46 із ТОО «Астанапрод», від 1 лютого 2017 року №38 із ОСОБА_3 , від 10 липня 2017 року №45 із ТОО «Орал Логистик», від 14 грудня 2016 року №35 із ІП ОСОБА_4 , від 18 вересня 2017 року №47 із ТОО «Фирма Рассвет», від 5 травня 2017 року №42 із ТОО «ТоргПредАктобе», від 5 січня 2018 року № 48 із ТОО «Астанапрод», від 16 серпня 2018 року №59 із ТОО «Rokos Group Global», від 2 жовтня 2018 року №66 із LLC «Zlatagor», про що складені довідки-акти реалізованої продукції від 31 грудня 2017 року та від 31 грудня 2018 року.

Розмір агентської винагороди склав 66840,27 доларів США та 65302,54 доларів США, оплата агентських послуг здійснена шляхом поповнення SWIFT-платежами, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи SWIFT-протоколами ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19 січня 2018 року та від 25 травня 2018 року.

Як вже зазначалося, згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

Під постачанням послуг, відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до пункту 186.4 статті 186 ПК місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 статті 186 ПК України.

Оскільки послуги згідно агентського договору від 1 грудня 2016 року № 011216 надані нерезидентом (компанією «Савой Коммодітіс Лімітед»), то місцем постачання таких послуг є місце реєстрації постачальника (агента), в даному випадку - нерезидента, а саме вул. Гар ід Дуд 26 Слієма, SLM 1573 Мальта, тобто за межами митної території України.

При цьому, пунктами 186.2 та 186.3 статті 186 ПК України визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг, однак агентські послуги не належать до цих категорій послуг.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що об`єкт оподаткування податком на додану вартість у грудні 2017 року на суму 375204 грн та грудні 2018 року на суму 374030 грн (на загальну суму 749234 грн) по агентській винагороді компанії «Савой Коммодітіс Лімітед» відсутній, у зв`язку з постачанням послуг, місце постачання яких знаходиться за межами митної території України.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується касаційної скарги позивача, то судом касаційної інстанції встановлено, що ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО» оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість по взаємовідносинам із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються.

Оскільки позивач у скарзі не навів доводів щодо інших обставин у справі, таким чином, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, переглядає судові рішення попередніх інстанцій лише у зазначеній вище частині.

Так, судами першої та інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ЛУБНИМ`ЯСО» (за договорами - покупець) та ФО-П ОСОБА_1 (за договорами - продавець) укладені договори купівлі-продажу від 1 липня 2017 року № 01/07-12, від 1 січня 2018 № 05/01-18, відповідно до умов якого продавець, згідно замовлення покупця, продає останньому м`ясопродукцію в асортименті згідно попередньої усної домовленості обох сторін.

На підтвердження факту проведення господарських операцій за вказаним договором позивачем надано суду копії рахунків-фактур, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, декларацій виробника на готову м`ясну продукцію.

Також позивач посилався на те, що про реальність господарських операцій з ФО-П ОСОБА_1 свідчить, зокрема, й подальша поставка переробленої продукції на підставі укладених контрактів, що у свою чергу підтверджується доданими до позовної заяви вантажно-митними деклараціями та транспортними накладними.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що ухвалою Любенського міськрайонного суду від 7 грудня 2019 року у справі № 539/1462/19 звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до змісту вказаного судового рішення, 15 грудня 2016 року з метою отримання грошової винагороди, заздалегідь усвідомлюючи про відсутність навиків та наміру здійснювати підприємницьку діяльність, а також реалізовувати свої повноваження, погодився на пропозицію невстановленої слідством особи, підписати заповнену державним реєстратором на прохання ОСОБА_1 заяву про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем за формою 10, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 3268/5 від 18 листопада 2016 року, яка містила завідомо неправдиві відомості щодо місця реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та мету ведення ним фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у внесенні в документи, що відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також в умисному поданні для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення передбачене частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України.

У контексті наведених обставин суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що первинні документи, виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

Отже, підставою для висновку судів попередніх інстанцій про нереальність господарських операцій позивача із ФО-П ОСОБА_1 стала наявність ухвали Любенського міськрайонного суду від 7 грудня 2019 року у справі № 539/1462/19 про визнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Частиною першою статті 205-1 КК України, передбачено, що кримінально караним діянням визнається внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.

Колегія суддів зауважує, що ухвалою Любенського міськрайонного суду від 7 грудня 2019 року у справі № 539/1462/19, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статті 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), доводить лише винні дії вказаної особи при створенні та реєстрації указаного суб`єкта господарювання.

При цьому, частинами першою-третьою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов`язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, наведеному оцінки не надали, під час судового розгляду справи не співвіднесено об`єктивну сторону злочину, який інкримінували фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , не встановили ким підписані первинні документи від імені указаного контрагента, а також не проаналізували ні змісту спірних господарських операцій, ні документів, наданих на їх підтвердження.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції помилково посилався на постанови Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі №825/2042/14, від 14 березня 2019 року у справі №808/2159/17, від 26 березня 2020 року у справі № 826/9563/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 826/26660/15, від 18 червня 2020 року у справі № 826/14035/17, від 28 травня 2020 року у справі № 826/21456/15, від 25 червня 2020 року у справі №П/811/4064/14, а також постанову Верховного Суду України від 5 березня 2012 року у справі № 21-421а11, де зроблено висновок щодо застосування положень статті 205 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за фіктивне підприємництво.

Натомість, як вбачається із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, зазначеною вище ухвалою суду ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців, що не є тотожним із фіктивним підприємництвом.

За вказаних обставин, правовий висновок Верховного Суду, викладений у наведених вище постановах та постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року у справі № 21-421а11, не може застосовуватись до цих правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 січня 2020 року №00592615050106 (форма "Р"), від 14 січня 2020 року № 00582615050106 (форма "В4"), від 14 січня 2020 року № 00562615050106 (форма "В1") в частині визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання товарів у ФО-П ОСОБА_1 , а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУБНИМ`ЯСО» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2021 року залишити без змін.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у вказаній частині скасувати, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 22 вересня 2022 року.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх