Рішення

від 22.09.2022 по справі 910/6567/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2022Справа № 910/6567/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного бюро розслідувань

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд"

про стягнення 138 740,85 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне бюро розслідувань (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд" (далі - відповідач) штрафних санкцій за прострочення виконання останнім робіт за укладеним між сторонами 12.03.2021 року договором про надання послуг № 66 у загальному розмірі 138 740,85 грн., з яких: 130 647,63 грн. - неустойка, 8 093,22 грн. - штраф.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2022 року відкрито провадження у справі № 910/6567/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 02.09.2022 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову з огляду на те, що виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд" будівельні роботи не були вчасно прийняті з вини позивача, який протягом квітня-серпня 2021 року ухилявся від проведення зустрічі з представниками виконавця для підписання відповідних документів про приймання виконаних будівельних робіт. Крім того, у наведеному відзиві відповідач на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статі 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір спірних штрафних санкцій.

08.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд" від 02.09.2022 року, в якій останнє просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні вимог Державного бюро розслідувань з цієї підстави.

12.09.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла відповідь Державного бюро розслідувань від 12.09.2022 року № 10-11/910/6567/22/2/22 на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив про необґрунтованість заперечень відповідача та відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення у цій справі штрафних санкцій.

Інших клопотань чи заяв, зокрема, по суті справи, від сторін до суду не надходило.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2021 року між Державним бюро розслідувань (далі - замовник, Бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд" (далі - виконавець, Товариство) укладено договір про надання послуг № 66 (далі - Договір), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець взяв на себе зобов`язання своїми силами і засобами на власний ризик надати за завданням замовника послуги за ДБН А.2.2-3:2014 з поточного ремонту приміщень для проведення слідчих дій в адміністративній будівлі літера "А" по вулиці Симона Петлюри, 15 у місті Києві, код за ДК 021:2015 - 45450000-6 (Інші завершальні будівельні роботи), КЕКВ 2240, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити послуги у строки та на умовах, встановлених даним Договором.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених контрагентів.

Відповідно до пункту 1.2 Договору склад та обсяги послуг визначені у дефектному акті на послуги (додаток № 1) та зведені у локальному кошторисі на послуги з підсумковою відомістю ресурсів (додаток № 3).

За умовами пункту 2.1 цієї угоди ціна Договору (загальна вартість послуг за Договором) становить 123 696,08 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 20 616,01 грн. Ціна Договору (загальна вартість послуг за Договором) визначена договірною ціною на послуги (додаток № 2), що розрахована відповідно до локального кошторису на послуги з підсумковою відомістю ресурсів (додаток № 3). Договірна ціна є твердою і може корегуватися тільки за взаємною згодою сторін.

Ціна Договору (загальна вартість послуг за Договором) визначена з урахуванням всіх витрат виконавця, які необхідно понести виконавцю у зв`язку із наданням послуг, в тому числі завантаження, розвантаження, сплату митних тарифів, транспортних витрат до місця надання послуг, податків і зборів та інших витрат, понесених виконавцем.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що 28.10.2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1/431 до Договору, за якою ціну цього правочину (загальну вартість послуг за Договором) зменшено до 115 617,37 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 19 269,56 грн. та викладено додатки до Договору у новій редакції.

Відповідно до пункту 3.1 Договору замовник проводить оплату вартості наданих послуг на підставі акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) виконавця протягом 10 банківських днів з дати підписання акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) за умови надходження фактичного бюджетного фінансування видатків на рахунок замовника у 2021 році.

У пункті 3.3 Договору сторони погодили виключити право виконавця застосовувати притримування документів, які оформлялись під час надання послуг та підлягають передачі замовнику, як забезпечення своїх вимог.

За умовами пункту 5.1 Договору виконавець зобов`язується надати послуги до 31.03.2021 року.

Згідно з пунктом 5.3 цієї угоди передання-приймання послуг здійснюється за місцезнаходженням замовника шляхом підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3), за якими проводиться розрахунок.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що передання-приймання послуг здійснюється на підставі комісійного огляду та наявної належним чином оформленої технічної та виконавчої документації відповідно до вимог (стандартів), встановлених чинним законодавством.

Пунктом 6.3.1 Договору на виконавця покладено обов`язок забезпечити надання послуг у строки та на умовах, встановлених цим Договором, відповідно до дефектного акту на послуги (додаток № 1).

Відповідно до пункту 7.1 наведеного правочину останній набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року, а в частині виконання зобов`язань виконавцем - до повного їх виконання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Бюро посилалося на те, що всупереч умовам Договору відповідач у встановлений цією угодою строк - до 31.03.2021 року не виконав погоджені сторонами ремонтні роботи та не передав їх результати позивачу. У той же час, фактично умови Договору відповідачем були виконані лише 23.07.2021 року, про що свідчить підписаний сторонами Договору акт приймання виконаних будівельних робіт та проведений у подальшому (27.07.2021 року) розрахунок за ці роботи.

На підтвердження означених обставин Бюро подало суду, зокрема, адресований йому відповідачем супровідний лист від 21.07.2021 року № 21/07, яким Товариство надало позивачу для підписання та здійснення оплати вартості виконаних відповідачем у липні 2021 року будівельно-ремонтних робіт документи, а саме: лист-погодження від 21.07.2021 року, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2021 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за липень, а також підсумкову відомість ресурсів.

Зі змісту вищенаведених складених на виконання Договору документів, копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 року на суму 115 617,37 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2021 року на суму 115 617,37 грн. були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих юридичних осіб 23.07.2021 року.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем робіт за Договором, листом від 17.01.2022 року № 10-11-01-987 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату неустойки та штрафу, нарахованих внаслідок прострочення Товариством виконання його зобов`язань за Договором. Проте, така претензія була залишена відповідачем без задоволення, нараховані позивачем штрафні санкції у добровільному порядку відповідачем не сплачені.

Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 130 647,63 грн., нарахованої у період з 01.04.2021 року по 22.07.2021 року (за 113 днів прострочення) на ціну Договору в розмірі 115 617,37 грн. та заявленої до стягнення внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань за Договором, а також 8 093,22 грн. штрафу, що становить 7 % від вартості прострочених понад 30 днів робіт.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає укладений між сторонами Договір як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

У той же час суд звертає увагу на те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст останнього, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, слід надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами Договір (незважаючи на його назву) є договором підряду.

За умовами частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (частина 1 статті 846 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо виконання робіт у строк, визначений за домовленістю сторін та вказаний у Договорі.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що виконані Товариством будівельні роботи не були вчасно прийняті з вини позивача, який протягом квітня-серпня 2021 року ухилявся від проведення зустрічі з представниками виконавця для підписання відповідних документів про приймання виконаних будівельних робіт.

На підтвердження вказаних посилань відповідач надав суду скріншоти листування у месенджері "Viber" у вигляді роздруківок на паперових носіях та у вигляді електронних документів, засвідчених кваліфікованим електронним підписом представника відповідача - адвоката Мироненка О.О. За твердженням відповідача, означене листування (обмін повідомленнями) відбувалося між представником Товариства і начальником відділу організації управління майном та обліку Управління забезпечення діяльності Державного бюро розслідувань Ларіним Євгеном Валентиновичем, та підтверджує ухилення останнього, починаючи з 02.04.2022 року, від зустрічі з виконавцем для підписання необхідних документів щодо прийняття виконаних відповідачем робіт за Договором.

Однак, такі заперечення відповідача не беруться судом до уваги з огляду на те, що надані ним скріншоти листування із використанням месенджеру "Viber" не містять відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису сторін такого листування, що дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні повідомлення як від імені позивача, так і від імені відповідача (за наявності письмової згоди сторін спілкування на використання таких аналогів). Суд також звертає увагу на відсутність у наданих відповідачем скріншотах посилань та інформації щодо назв (найменувань) замовника та виконавця робіт, їх вартості (яка відповідає умовам Договору) чи підстави виконання (Договір), що могло б дати змогу впевнитись у пов`язаності наданих Товариством доказів з предметом даного спору.

Суд також звертає увагу на положення пункту 12.9 Договору, за якими будь-які повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за цим Договором здійснюються сторонами у письмовій формі і направляються за адресами, вказаними у Договорі, рекомендованими поштовими відправленнями або кур`єрською доставкою.

Разом із тим, факт виконання відповідачем погоджених сторонами робіт саме у липні 2021 року підтверджується змістом наявних у матеріалах справи документів, зокрема, адресованого позивачу Товариством супровідного листа від 21.07.2021 року № 21/07, яким відповідач надав позивачу для підписання та здійснення оплати вартості виконаних у липні 2021 року будівельно-ремонтних робіт документи, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2021 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за липень, а також підсумкової відомості ресурсів (за звітний період - липень 2021 року).

Слід зазначити, що акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2021 року на суму 115 617,37 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2021 року на суму 115 617,37 грн. були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих юридичних осіб 23.07.2021 року. Означені документи підписані сторонами без будь-яких зауважень чи заперечень, у тому числі в частині дати їх складення чи періоду виконання відповідачем ремонтних робіт.

Посилання Товариства у відзиві на позовну заяву на те, що акт виконаних будівельних робіт мав підписуватися спільною комісією сторін не впливає на обґрунтованість вимог Бюро та не свідчить про відсутність прострочення відповідачем виконання його договірних зобов`язань, тоді як умовами пункту 5.3 Договору передбачено підписання акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3), за якими проводиться розрахунок, сторонами Договору, що і було вчинено останніми 23.07.2021 року при складенні відповідних документів.

Інші заперечення відповідача проти задоволення позову не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем робіт за Договором, позивач просив суд стягнути з Товариства неустойку в розмірі 130 647,63 грн., нараховану за 113 днів прострочення на ціну Договору в розмірі 115 617,37 грн. (з урахуванням додаткової угоди від 28.10.2021 року № 1/431 до Договору) із застосуванням передбаченої Договором ставки у розмірі 1 % від ціни Договору за кожен день прострочення, а також 8 093,22 грн. штрафу, що становить 7 % від вартості прострочених понад 30 днів робіт.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді неустойки, пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і неустойка, пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та у постанові від 31.03.2021 року в справі № 916/3848/19.

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Відповідно до пункту 8.6 Договору у випадку порушення виконавцем строків надання послуг, надання послуг у неповному обсязі або несвоєчасного повернення коштів, сплачених за неякісні послуги, та суми попередньої оплати, що не підтверджена актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3), виконавець зобов`язується сплатити замовнику неустойку в розмірі 1 % від ціни Договору від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, за кожен день прострочення, без обмеження шестимісячним строком.

За умовами пункту 8.7 цієї угоди у разі прострочення виконавцем зобов`язання щодо надання послуг, передачі наданих послуг та/або здійснення доопрацювань понад 30 (тридцять) календарних днів, виконавець зобов`язується сплатити замовнику штраф у розмірі 7 % від ціни Договору та відшкодувати йому збитки, викликані таким порушенням, у повній сумі понад штрафні санкції.

Судом враховано, що базою для нарахування вищенаведених штрафних санкцій є ціна Договору в розмірі 115 617,37 грн., яка була передбачена додатковою угодою № 1/431 до Договору.

Разом із тим, протягом спірного у даній справі періоду прострочення відповідачем виконання його зобов`язання (з квітня по липень 2021 року) ця додаткова угода укладена між сторонами не була, оскільки підписана контрагентами лише 28.10.2021 року. Ціною Договору протягом спірного періоду була сума в розмірі 123 696,08 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 20 616,01 грн.

Суд також зазначає, що роботи за Договором були виконані відповідачем та оплачені позивачем у липні 2021 року, тоді як додаткова угода № 1/431 до Договору була підписана сторонами у жовтні 2021 року. Водночас суд звертає увагу на положення частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України за якими зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Разом із тим, оскільки відповідач несвоєчасно виконав взятий на себе обов`язок щодо виконання робіт за Договором, і розмір нарахованих позивачем неустойки та штрафу відповідає вищезазначеним положенням Договору та не перевищує здійсненого судом власного розрахунку цих санкцій з урахуванням дійсної ціни Договору, тоді як відповідачем обґрунтованого контррозрахунку означених штрафних санкцій надано не було, суд дійшов висновку, що позов Бюро про стягнення з відповідача спірних сум неустойки та штрафу є обґрунтованим.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що 08.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 02.09.2022 року, в якій останнє просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні вимог Бюро з цієї підстави.

Згідно із статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За умовами частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 року в справі № 459/2776/16-ц, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві чи запереченні на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного.

Суд звертає увагу на те, що за умовами укладеного між сторонами Договору виконання відповідачем спірних робіт (послуг) повинне було відбутися у строк до 31.03.2021 року, тоді як прострочення Товариством виконання означеного зобов`язання, що є підставою для виникнення у позивача права на стягнення спірних штрафних санкцій, слід обраховувати з наступного дня після цієї дати, тобто з 01.04.2021 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, 02.04.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача штрафних санкцій в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.

Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 року № 928) до 31.12.2022 року.

Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення з Товариства неустойки та штрафу, перебіг якого почався з 01.04.2021 року, станом на дату подання позову (22.07.2022 року) був продовжений в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно не був пропущений позивачем.

Отже, Бюро не пропустило строку позовної давності за вимогами про стягнення з Товариства 130 647,63 грн. неустойки та 8 093,22 грн. штрафу, в зв`язку із чим відповідна заява відповідача про застосування до спірних вимог наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірних штрафних санкцій, суд зазначає таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилався, зокрема, на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження понесення Бюро будь-яких збитків внаслідок прострочення Товариства, а також на те, що заявлений до стягнення позивачем загальний розмір штрафних санкцій перевищує ціну Договору.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованої позивачем неустойки та штрафу, вжиття Товариством залежних від нього заходів по виконанню зобов`язань згідно з Договором та повне фактичне виконання таких зобов`язань на час розгляду справи. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази понесення Бюро збитків, у зв`язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов`язань.

Судом також враховано, що заявлений позивачем до стягнення загальний розмір штрафних санкцій перевищує ціну укладеного між сторонами Договору, у той час як таке перевищення неустойки та штрафу над фактичною прибутковістю Договору для Товариства, на переконання суду, є несправедливим.

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань з виконання робіт, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Товариством зобов`язання зі своєчасного виконання підрядних робіт, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Товариства на користь Бюро підлягає 65 323,82 грн. неустойки та 4 046,61 грн. штрафу, тоді як у решті позовних вимог слід відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасного виконання робіт за Договором, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням зменшення судом нарахованих Бюро штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Укрдорбуд" (02094, місто Київ, Магнітогорський провулок, будинок 1, кабінет 542; код ЄДРПОУ 42054231) на користь Державного бюро розслідувань (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 28; код ЄДРПОУ 41760289) 65 323 (шістдесят п`ять тисяч триста двадцять три) грн. 82 коп. неустойки, 4 046 (чотири тисячі сорок шість) грн. 61 коп. штрафу, а також 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.09.2022 року.

Суддя В.С. Ломака