Рішення

від 25.08.2022 по справі 615/353/20

ВАЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 615/353/20

Провадження № 2/615/12/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токмакової А.П.,

секретарів судового засідання - Дутко В.А., Партола О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Валки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Валківська міська рада Харківської області, про визнання заповіту, правочину та шлюбу недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_3 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

представника 3-ї особи - Клочко С.Є.,

встановив:

27.03.2020 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Панасенко П.П. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_5 , в якій просить визнати недійсним правочин з відчуження ОСОБА_5 автомобіля «Renault Trafic», 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; визнати за позивачкою право власності на 1/4 частку вказаного автомобіля в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що позивачка є донькою ОСОБА_6 , яка з 15.09.2012 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . За час шлюбу в 2014 році ОСОБА_6 та ОСОБА_5 набули у власність спірний автомобіль, право на який зареєстрували за ОСОБА_5 . Враховуючи норми ст.60, 61, 63, 70 СК України, вважає, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частини спірного автомобіля. Позивачка у встановленому законом порядку та строки прийняла спадщину після смерті матері, звернувшись з відповідною заявою до Валківської державної нотаріальної контори Харківської області, де 19.12.2019 заведено спадкову справу № 160/2019.

Окрім неї, на час відкриття спадщини за місцем реєстрації ОСОБА_6 був зареєстрований чоловік матері ОСОБА_5 , який вважається таким, що прийняв спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України.

Як зауважує представник, враховуючи положення ст.1216, 1218, 1222, 1241, 1267 ЦК України, позивачка має право на ј частину спірного автомобіля та в будь-якому випадку - на обов`язкову частку у спадщині, а саме на 1/8 частину автомобіля, оскільки є непрацездатною особою - інвалідом 2 групи.

Разом з тим, в березні 2020 року позивачка дізналася, що 20.02.2020 ОСОБА_5 відчужив автомобіль, не маючи, на думку представника, відповідних повноважень та прав в цілому, як єдиний власник, чим порушив вимоги ст.1270,129,1297,182 ЦК України, тобто до закінчення 13.06.2020 шестимісячного строку для прийняття спадщини, не отримавши свідоцтво про прийняття спадщини, не зареєструвавши своє право власності на успадковану ним частку автомобіля. Також, як вважає представник позивачки, відповідач не дотримався вимог ст.355,368,369 ЦК України та розпорядився майном, що є у спільній сумісній власності, без згоди інших співвласників, що враховуючи положення ст.1268, 1296 ЦК України не позбавляє позивачку права на отримання спадкового майна.

На думку представника, викладені ним обставини свідчать про наявність підстав для визнання правочину з відчуження автомобіля не дійсним на підставі ч.4 ст.369, ч.2 ст.203 ЦК України. Зауважив, що частки між співвласниками є рівними, домовленості щодо розподілу часток між співвласниками не було, тому позивачка має право на ј частину спірного автомобіля.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.03.2020 цивільну справу №615/353/20 передано в провадження судді Товстолужського О.В.

В цей же день 27.03.2020 за заявою представника позивачки Панасенка П.П. на підставі ухвали судді в порядку забезпечення позову заборонено відчуження у будь-який спосіб автомобіля «Renault Trafic», 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Після виконання вимог ст.187 ЦПК України на підставі ухвали суду від 07.04.2020 відкрито провадження у цивільній справі, з урахуванням вимог ст.274 ЦПК України судовий розгляд вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та роз`яснено сторонам про порядок та строки виконання ними вимог цього Кодексу, за клопотанням представника позивачки витребувано докази.

23.04.2020 відповідач ОСОБА_5 надав відзив, зі змісту якого позов фактично визнав. Підтвердив, що дійсно з 15.09.2012 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не заперечує, що позивач є спадкоємицею померлої дружини, проте враховуючи положення ч.1 ст.1241 ЦК України, її обов`язкова доля у спадку складає 1/8 частину, а не 1/4, як зазначає представник позивачки, оскільки ще 05.10.2005 ОСОБА_6 склала заповіт, відповідно до якого все належне їй майно заповіла ОСОБА_5 . Звернув увагу, що позивачці відомо про заповіт, але вона свідомо не вказує на його наявність.

Вважає вимогу позивачки про визнання недійсним правочину з відчуження належного йому автомобіля безпідставною та такою, що не ґрунтується на вимогах Закону, оскільки був фактичним власником автомобіля, тому у відповідності до ст.316,319 ЦК України мав право оформити договір купівлі-продажу, будь-які забороняючі нормативні акти, на його думку, відсутні.

Зауважив, що позивачка не зверталася до суду з позовом про виділ частки померлої у спільному сумісному майні. Враховуючи неможливість виділу частки автомобіля в натурі та незначну частку, на яку має право позивачка, вважає можливим лише стягнення вартості цієї частки.

Наполягає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, який має застосовуватись лише у випадку наявності перешкод для оформлення спадкових прав в нотаріальному порядку, коли нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину.

Звернув увагу, що право позивачки на 1/8 частину спадкового майна не заперечує, тому підстав для звернення до суду із позовом не вбачає. Вказав, що на момент відчуження автомобіля ніяких співвласників не було, як і не потребувалось ніяких повноважень на отримання згоди.

Продаж належного йому майна обумовлена потребою в грошових коштах, так як є онкохворим, що потребує постійного лікування та придбання ліків. Вважає подання позову виключно намаганням позивачки збільшити свою частку спадку на неправомірній підставі.

Ухвалою суду від 26.05.2020 за клопотанням представника позивачки Панасенка П.П. до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено ОСОБА_2 , на яку перереєстровано право власності на спірний автомобіль.

В заяві від 06.07.2020 ОСОБА_2 вказала, що підстав для визнання недійсним правочину не вбачає, просить в задоволенні позову відмовити, судовий розгляд проводити за її відсутності. Правом на надання пояснень в порядку ст.181 ЦПК України не скористалась.

09.07.2020 позивачка в порядку ч.3 ст.49 ЦПК України доповнила позовні вимоги, просить:

- визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 , складений 05 жовтня 2005 року та посвідчений сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області Ладоненко Н.Ф. за реєстровим №103;

- визнати недійсним шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , зареєстрований 15 вересня 2012 року Минківською сільською радою Валківського району Харківської області, актовий запис №1, зареєстрований в реєстрі 28.09.2012 за №00081761366;

- визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на:

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами;

- земельну ділянку, кадастровий номер №6321284501:00:002:0062, площа - 0,25 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1915036863212, яка належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 442-VII, виданий 03.05.2019 Минківською сільською радою Валківського району Харківської області;

- земельну ділянку, кадастровий номер №6321284500:03:000:0340, площа - 4,8714 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1888101363212, яка належала на праві власності ОСОБА_6 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ХР №015292, виданого 25.12.2007 Валківською районною державною адміністрацією Харківської області;

- 1/6 частку житлового будинку літ. «А-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 92.5 кв.м, житловою площею 63.5 кв.м. з надвірними будівлями, яка належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Жовтневої районної у місті Харкові ради 21.07.2008;

- 1/6 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею - 0,0376 га, кадастровий номер №6310137900:01:016:0004, яка належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі Державного Акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ №611428;

- вклади (грошові кошти) на рахунках № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 в Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України (ЄДРПОУ: 00032129), який належав на праві власності ОСОБА_6 ;

- прості іменні акції Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", правонаступник: Відкрите акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (ЄДРПОУ: 22609983), зберігач: Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ: 09807750), які належали на праві власності ОСОБА_6 ;

- земельну частку (пай), яка належала на праві власності ОСОБА_6 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серія ХР №0062280, виданого 03.12.1996 Валківською районною державною адміністрацією, площею - 0,61 умовних кадастрових гектарів (пасовища);

- майновий пай, який належав на праві власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва № НОМЕР_5 про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого Минківською сільською радою, Майновий фонд підприємства імені Чапаєва село Минківка Валківського району Харківської області 12 липня 2001 року, частка визначена в розмірі - 1093 гривень або 0,1009 відсотків.

Крім того, 05.06.2020 позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Минківська сільська рада Валківського району Харківської області про визнання заповіту та шлюбу недійсним.

В обґрунтування позовних вимог, крім викладених вище обставин, зазначила, що після смерті матері дізналась, що 15.09.2012 зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а 05.10.2005 ОСОБА_6 складено заповіт, посвідчений сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області Ладоненко Н.Ф. за реєстровим №103.

Вважає, що мати, як на час укладення шлюбу, так і під час складення заповіту, не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, зокрема у зв`язку з тяжким психічним розладом - шизофренія. Наполягала, що у період в 1960-1970 роках мати проходила лікування в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» з діагнозом шизофренія. Разом з тим, як вказала позивач, медична документація надана бути не може, так як в архіві лікарні відомості щодо проходження нею лікування не збереглись.

Підставами для визнання заповіту недійсним вбачає складення його з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, зокрема, заповіт посвідчено сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області ОСОБА_8 , яка не була уповноважена рішенням виконавчого комітету на вчинення нотаріальних дій. Незважаючи на те, що заповіт складений технічними засобами, текст заповіту не прочитаний заповідачем вголос, що надає підстави сумніватись, що ОСОБА_6 належним чином ознайомилася із заповітом та підписала саме той текст заповіту, який відповідав її волевиявленню та внутрішній волію. В заповіті не вказано місце та час його вчинення, дата та місце народження заповідача, зареєстровано у Спадковому реєстрі лише 17.03.2009, у зв`язку з чим, на думку позивачки, є нікчемним в силу ч.1 ст. 1257 ЦК України.

Наполягала, що на час складення заповіту ОСОБА_5 був лише квартиронаймачем у будинку матері, мати не могла скласти заповіт на сторонню для неї людину. ОСОБА_5 проживав в будинку матері з 2000 року, оскільки не мав постійного місця проживання, взамін на те, що буде доглядати за будинком та присадибними будівлями, проти чого позивачка не заперечувала. Мати спочатку навідувалася, а з 2004 року переїхала до будинку на постійне проживання. Як зазначає позивачка, з доньками постійно приїжджала до матері, аби утримувати її матеріально, допомагали їй в побуті, на городі та по господарству.

В обґрунтування підстав визнання шлюбу недійсним, крім вище викладених обставин, позивачка зазначила, що протягом всього часу з 2004 по 2019 роки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно не проживали як чоловік та дружина, не вели спільне господарство, не мали спільний бюджет та побут, не мали взаємних прав та обов`язків. На думку позивачки, у ОСОБА_5 не було реального наміру створювати сім`ю з ОСОБА_6 , проживати з нею разом, набути права та обов`язки подружжя, дбати про добробут, здоров`я та моральний стан жінки, тому шлюб між ними вважає фіктивним, зареєстрованим без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, про що свідчить різниця у віці, проживання в різних кімнатах. Як вказала позивачка, метою укладення шлюбу ОСОБА_5 було заволодіння майном ОСОБА_6 , зокрема житловими будинками у селі та в місті Харкові, а також земельними ділянками.

Наполягає, що волевиявлення ОСОБА_6 під час укладення шлюбу не було вільним та не відповідало її волі через перенесені хвороби: пневмонію, інсульт, в зв`язку з чим вона перебувала в тяжкому стані, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. В порушення вимог ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 (в редакції, чинній на час укладення шлюбу), ст. 32-34 СК України ОСОБА_6 не подавала особисто заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, шлюб зареєстровано до закінчення одного місяця з дня подання заяви про державну реєстрацію шлюбу, не в приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану без поважних причин, без особистої присутності нареченої ОСОБА_6 в момент реєстрації шлюбу, до того ж, не уповноваженою особою - секретарем сільської ради ОСОБА_9 , в паспортах не зроблені відмітки про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати реєстрації шлюбу, що свідчить про наміри ОСОБА_5 приховати факт укладення шлюбу.

На думку позивачки, ОСОБА_6 не було відомо про реєстрацію шлюбу, а сам факт укладення шлюбу від неї приховали, оскільки як член сімї померлого ветерана війни мала пільги зі сплати комунальних послуг, зокрема, за спожитий природний газ, якими користувалася до 2019 року, хоча у разі укладання шлюбу в 2012 році була б позбавлена такої пільги відповідно до вимог ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

Згідно протоколу автоматизованого розподлілу справи між суддями від 05.06.2020 цивільну справу № 615/635/20 передано в провадження судді Товстолужського О.В.

Ухвалою судді від 05.06.2020 відкрито провадження загальне та за клопотанням позивачки в порядку забезпечення позову заборонено нотаріусу Валківської державної нотаріальної контори Харківської області видавати ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_6

26.04.2020 відповідач ОСОБА_5 надав до суду відзив, в якому не визнав позов повністю, просить відмовити в його задоволенні через безпідставність.

Вказав, що твердження позивачки не відповідають дійсності, оскільки фактично ОСОБА_6 стала проживати в селі в 1997 році. В той же час в її будинку став проживати і він, оскільки ОСОБА_6 потребувала допомоги. Через короткий проміжок часу, можливо півроку чи рік стали вести спільне господарство та дбати один про одного. У ОСОБА_6 були дуже складні відносини з донькою. Вони не були близькими, мати доньку боялася, саме тому виїхала з м. Харків, хоча мала частину права власності на житло. Про те, що вони проживали, як єдина сім`я, знали всі односельчани.

Наполягає, що не був для ОСОБА_6 «сторонньою людиною», до того ж, враховуючи п.16 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008, вважає, що заповідач зокрема має право: призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими засобами сімейних, родинних відносин та без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.

Звернув увагу, що зі змісту позовної заяви, позивачка підтверджує, що він та її померла мати тривалий час проживали в одному будинку, як і те, що мати була спроможною людиною, як інтелектуально, так і фізично.

Твердження позивачки про відсутність вільного волевиявлення у ОСОБА_6 , на думку відповідача, не доведено жодними доказами. Особисто не приймав участі в складанні заповіту, але померла неодноразово говорила йому, що боїться, що, якщо з нею щось трапиться - донька вижене його з будинку. Припущення позивачки, що заповіт міг бути складений не 05.10.2005, а в інший період до 17.03.2009, зокрема в 2007 році, коли ОСОБА_6 хворіла та знаходилася у вкрай тяжкому стані у зв`язку з захворюванням, є не тільки лише припущенням, а й спростовується листом Валківської ЦРЛ, де вказано, що ОСОБА_6 , знаходилася в лікарні «з 25.04.2007 року по 01.05.2007 року з діагнозом - сечо-кам`яна хвороба». Тобто, вона знаходилася там 6 днів та «вкрай тяжкий стан», на його думку, дуже перебільшений.

Зауважив, що ОСОБА_6 з 07.11.2011 по 22.11.2011 дійсно перебувала в лікарні з діагнозом «пневмонія», але саме він дбав про неї, спілкувався з медичним персоналом, відвозив та забирав її з лікарні. Їх шлюб зареєстрований 15.09.2012, тобто через рік після пневмонії, в приміщенні сільської ради, як потребує закон. На думку відповідача, позивачці чомусь дуже важливо виставити матір «несповна розуму», мабуть, тому вигадала інсульт в листопаді 2011 року та пов`язані з цим обставини.

Стверджує, що саме він на протязі більше ніж 20 років знаходився поряд з матір`ю позивачки. За весь час до грудня 2019 року ОСОБА_6 всього 4 рази зверталася до лікарні, з яких тричі з хронічними захворюваннями, незважаючи на те, що вона була 1936 року народження. Тривалість спільного проживання, на думку відповідача, спростовує твердження позивачки про наявність у нього якихось шахрайських намірів.

Як зазначив відповідач, позивачка не надає будь-якого доказу на підтвердження, що шлюб укладено без її вільної згоди, що померла страждала тяжким психічним розладом, що вони не вели спільне господарство та не мали спільного бюджету. Надані нею копії квитанцій не можуть бути належним та допустимим доказом здійснення позивачкою витрат саме на лікування та догляд матері. Записи лікарів у наданій нею медичній документації підтверджують, що саме він опікувався дружиною. Заперечує, що позивачка надавала померлій матеріальну допомогу, але в село дійсно приїжджала.

Твердження позивачки про те, що вони проживали в різних кімнатах, на думку відповідача, спростовується наявністю в будинку лише однієї кімнати. До того ж, в поданому до суду позові в березні 2020 року позивачка стверджує про наявність майна, придбаного у шлюбі, на частину якого вона претендує.

01.07.2020 представник третьої особи ОСОБА_9 надала пояснення в порядку ст.181 ЦПК України, згідно яких Минківська сільська рада не визнає заявлені позивачкою вимоги.

Стверджує, що ОСОБА_6 склала заповіт на ім`я ОСОБА_5 у приміщенні виконавчого комітету Минківської сільської ради, яке знаходиться за адресою: вул. Центральна, 12, с. Минківка. Заповіт складено та посвідчено 05.10.2005 за реєстровим № 103 сільським головою ОСОБА_8 з дотриманням вимог ч.3 ст.1247, ст.1251 ЦК України. На посаду сільського голови ОСОБА_8 була обрана на виборах у 2002 році, про що свідчить рішення І сесії XXIV скликання Минківської сільської ради від 19.04.2002 «Про підсумки виборів депутатів Минківської сільської ради XXIV скликання та Минківського сільського голови і визнання їх повноважень». Рішенням виконавчого комітету Минківської сільської ради № 6 від 25.02.2003 «Про стан ведення нотаріальних дій при Минківській сільській раді» на ОСОБА_8 були покладені обов`язки по вчиненню нотаріальних дій згідно Закону України «Про нотаріат», де зазначено «постійно». Посилання позивача ОСОБА_1 на ч.1,2 ст.1248 ЦК України вважає безпідставним, так як дана стаття регламентує посвідчення заповіту нотаріусом.

Звернула увагу, що на той час до заповітів, посвідчених посадовими особами органів місцевого самоврядування, застосовувались вимоги, передбачені ст.37 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 № 22/5.

Заповіт ОСОБА_6 складений у письмовій формі, тобто, надрукований друкарською машинкою у виконавчому комітеті Минківської сільської ради на бланку, виготовленому типографським способом. В тексті заповіту вказано місце та час його посвідчення, а саме - «село Минківка, Валківський район, Харківська область» (місце складення), «п`ятого жовтня дві тисячі п`ятого року» (час). Заповідач особисто з`явилась до виконавчого комітету, тому в тексті заповіту та в реєстрі нотаріальних дій за 2005 рік і немає будь-яких посилань на вчинення нотаріальної дії поза межами приміщення виконавчого комітету. Дійсно, в заповіті з невідомих причин не вказано дату народження та місце народження заповідача, однак її дата народження вказана в реєстрі нотаріальних дій, що надає підстави стверджувати, що саме мати позивача - ОСОБА_6 посвідчувала заповіт. На час посвідчення заповіту 05.10.2005 року заповідач ОСОБА_6 мала повну цивільну дієздатність, не була визнана судом недієздатною, - підписала заповіт особисто, заповіт був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним, що не порушувало вимоги ст.203 ЦК України. Волевиявлення заповідача було вільним, відповідало її внутрішній волі, про що також свідчить той факт, що до дня смерті ОСОБА_6 не скасувала цей заповіт заявою та не змінила його іншим заповітом.

Зауважила, що заповіт ОСОБА_6 зареєстрований у Реєстрі нотаріальних дій Минківської сільської ради 05.10.2005 за реєстровим № 103, заповідач сплатила державне мито, про що є запис у реєстрі. Особу заповідача ОСОБА_6 встановлено за паспортом громадянина України серія НОМЕР_6 , виданим 19.12.2000. Відомості про заповіт внесені до Алфавітної книги обліку заповітів Минківської сільської ради, запис про скасування чи зміну цього заповіту відсутній.

Інструкція втратила чинність лише 11.11.2011 на підставі наказу Міністерства юстиції України № 3306/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за № 1298/20036, де вже було в повному обсязі передбачено вимоги до посвідчення заповіту, викладені позивачем ОСОБА_1 в позовній заяві, а саме прочитання заповіту заповідачем вголос.

Повідомила, що 21.11.2008 за вих. № 02-16/285 до Харківської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України Минківською сільською радою була подана заява про реєстрацію всіх архівних Заповітів сільської ради згідно додатку 9 до Положення про Спадковий реєстр, звідки надійшов Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 19014188 від 17.03.2009: заповіт гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження село Минківка, зареєстрований у Спадковому реєстрі 17.03.2009 за № 46579613.

14.08.2012 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 особисто подали до Минківської сільської ради заяву про державну реєстрацію шлюбу, про що в Журналі обліку заяв про шлюб 14.08.2012 зроблено запис № 1. До заяви про державну реєстрацію шлюбу були надані відповідні документи, що підтверджують припинення попереднього шлюбу. Державна реєстрація шлюбу проводилась у приміщенні Минківської сільської ради, про що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 15.09.2012 видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 . Ведення Відділами державної реєстрації актів цивільного стану та виконавчими комітетами сільських, селищних рад журналу обліку проставлених відміток про державну реєстрацію шлюбу у паспортах або паспортних документах громадян чинним законодавством не передбачено. Твердження позивачки про фіктивність шлюбу не відповідає дійсності, оскільки шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладали за вільною взаємною згодою обох, з метою створення сім`ї, з набуттям взаємних прав та обов`язків подружжя. До того ж, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали в фактичних шлюбних відносинах однією сім`єю ще з 2001 року до дня смерті ОСОБА_6 , вели спільне господарство ще до реєстрації шлюбу у 2012 році, про що свідчать записи в Погосподарських книгах Минківської сільської ради за 2001-2005 роки, за 2006-2010 роки, за 2011- 2015 роки та за 2016-2020 роки.

09.07.2020 позивачка подала відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позову. Вказала, що викладені відповідачем обставини про дуже складні відносини між нею та матір`ю не відповідають дійсності. Адже у неї з матір`ю були дуже теплі стосунки, завжди любила матір та піклувались про неї, як і її доньки.

Ухвалою суду від 09.07.2020 цивільні справи №615/353/20 та №615/635/20 об`єднано в одне провадження, якому присвоєно номер 615/353/20, за клопотанням позивачки та її представника витребувано докази та викликано свідків, в зв`язку з чим підготовче судове засідання неодноразово відкладалось.

Ухвалою суду від 28.10.2020 закрито підготовче провадження та цивільну справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 06.01.2021 залучено до участі у справі на стороні третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Валківську міську раду Харківської області, як правонаступника Минківської сільської ради Валківського району Харківської області.

02.02.2021 до суду надійшли додаткові пояснення позивачки, в яких наполягала, що у 2005 році мати написала заповіт на онуку ОСОБА_10 , який зберігала у себе. Після її смерті з`явився сумнівний заповіт на відповідача ОСОБА_5 , який нібито вона склала у 2005 році, надрукований та посвідчений 05 жовтня 2005 р. сільським головою ОСОБА_8 . Вважає, що такий заповіт не відповідає чинному законодавству і волі ОСОБА_6 , що є достатньою підставою для визнання його недійсним. Під час ознайомлення із заповітом звернула увагу, що підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису та почерку заповідача.

Зауважила, що заповіт від 05 жовтня 2005 р. не можна вважати нотаріальним документом, оскільки зроблений з багатьма недоліками, а саме: відсутній час та місце складання заповіту; велика кількість орфографічних, пунктуаційних та лексичних помилок, прізвище, ім`я по-батькові вказаних у заповіті осіб не перебувають у відповідному відмінку; у кінці заповіту на місці печатки - печатка відсутня, а, на думку позивачки, спеціально поставлена на підпис сільської голови, щоб не можна було роздивитися підпис; поряд з підписом сільської голови відсутні її прізвище, ім`я та по-батькові; адресу ОСОБА_6 написано непослідовно, відсутні паспортні дані та дата народження. Як зазначає позивачка, не зрозуміло з яких підстав в спірному заповіті вказана АДРЕСА_1 , якщо згідно паспорту ОСОБА_5 за цією адресою не був прописаний. Вважає, зазначені недоліки заповіту вказують на те, що він не міг бути посвідчений сільською головою ОСОБА_8 .

Стверджує, що ОСОБА_9 в поясненнях надала неправдиву інформацію про матір, а доданий до пояснень журнал обліку заяв про шлюб, на думку позивачки, явно сфальсифікований, так як має 50 пронумерованих листів за 2012 рік, а використаний лише один лист, усі інші листи пусті, не має продовження наступного 2013 року, зроблений лише один запис; журнал складений з поспіхом, на титульному листі написано «розпочато» 15 вересня 2012 року, потім закреслено слово «розпочато» написано від руки «закінчено», а на нижнього рядку «закінчено» 14 серпня 2012 року, потім закреслено і написано «розпочато», тобто розпочатий у день подачі заяви, а закінчений у день реєстрації шлюбу; відсутня нумерація на сторінці, де зроблено запис про заявників, не вказана їх дата народження, паспортні дані, домашня адреса, графа, в якій було б вказано, яке прізвище бере наречена, відсутні підписи заявників; відсутні підписи ОСОБА_6 та відповідача ОСОБА_5 ; відсутня графа, в яку повинно було внесено номер свідоцтва про шлюб; відсутня графа, в якій було б вказано, яке прізвище брала наречена; відсутні відомості про отримання свідоцтва про шлюб; невідомо, в якому документі ОСОБА_6 та відповідач поставили свій підпис про отримання свідоцтва про шлюб. До того ж, відсутня спільна заява про державну реєстрацію шлюбу ОСОБА_6 з відповідачем, яка обов`язково оформляється відповідно до правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні.

08.02.2021 ухвалою суду за клопотанням позивачки призначено посмертну судово-психіатричну експертизу з приводу психічного стану ОСОБА_6 на момент складення заповіту 05.10.2005, проведення якої доручено експертам Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3».

19.05.2021 матеріали цивільної справи повернуто до суду згідно листа Амбулаторного відділення судово-психіатричної експертизи №65 від 15.03.2021 без виконання ухвали суду через відсутність попередньої сплати судових витрат за проведення експертизи та необхідності надання доказів щодо звернення ОСОБА_6 за медичною допомогою до лікаря-психіатра з відповідною медичною документацією.

За клопотанням позивачки судовий розгляд неодноразово відкладався з різних причин.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер відповідач ОСОБА_5 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданого 17.06.2021.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27.07.2021 за клопотанням позивачки забезпечено позов шляхом заборони відчуження спірних земельних ділянок до розгляду справи по суті та набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою суду від 26.08.2021 провадження у справі зупинено у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_5 до залучення до участі у справі правонаступників.

01.09.2021 року за клопотанням позивачки ухвалою суду забезпечено позов шляхом заборони відчуження спірного житлового будинку з надвірними будівлями до набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2022, судова справа №615/353/20 (провадження №2/615/12/22) передана в провадження судді Токмакової А.П. у зв`язку із увільненням судді ОСОБА_11 від виконання обов`язків з відправлення правосуддя через призов на військову службу під час мобілізації в особливий період до ЗСУ.

Ухвалою судді Токмакової А.П. від 18.03.2022 цивільну справу прийнято в своє провадження та призначено в підготовче судове засідання, але за клопотанням позивачки неодноразово відкладалось.

Ухвалою суду від 24.05.2022 до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_2 , як єдиного спадкоємця після смерті відповідача ОСОБА_5 .

В судовому засідання позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі, посилаюсь на викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та поясненнях обставини. Наполягала на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 підтримали повністю позицію померлого ОСОБА_5 , викладену у відзивах на позов, просили відмовити в задоволенні позову. Вказали, що не заперечують право позивачки на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері, але це не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Визнають, що автомобіль відноситься до спільного сумісного майна подружжя, тому враховуючи неможливість здійснення його поділу в натурі, готові компенсувати позивачці 1/6 частину його вартості, але позивачка з такими пропозиціями не зверталася, що свідчить про відмову вирішити питання мирним шляхом.

Як зазначила представник відповідача, саме лише визначення фіктивного шлюбу не може бути підставою для визнання його недійсним. Зауважили, що передбачені законом для цього підстави в даному випадку відсутні, оскільки померлі бажали укладення шлюбу, проживали протягом 20 років, вели спільне господарство, дбали одне про одного, всі знали, що вони подружжя. До того ж, відсутні докази про притягнення посадових осіб до відповідальності за фальсифікацію записів та підпису. Технічні помилки в заповіті, на думку представника, не впливають на його дійсність. Позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів, проте жоден факт не доведено. Зауважила, що навіть після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_5 продовжував проживати в спірному будинку, лише згодом через важку хворобу донька ОСОБА_2 забрала батька до себе, де доглядала його до смерті. Вважає, що позовні вимоги щодо визнання права власності є похідними, можуть бути розглянуті судом лише у разі визнання заповіту недійсним, а у разі відмови всі питання щодо набуття спадкових прав повинні вирішуватись у нотаріальній конторі.

Представник третьої особи ОСОБА_12 підтримав надані письмові пояснення, не вбачає підстав для визнання недійсними заповіту та шлюбу, оскільки дії посадових осіб відповідають вимогам діючого на час спірних відносин закону.

Заслухавши позицію учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , виданого 14.12.1958 Октябрський райбюро ЗАГС м. Харків.(а.с.13, т.1)

Батько позивачки ОСОБА_13 помер в 1996 році, про що свідчить запис в полі «для відміток» актового запису про шлюб №01. (а.с.93,т.1)

Згідно актового запису про шлюб №01 від 15.09.2012, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб в Минківській сільській раді Валківського району Харківської області .(а.с.93,т.1)

Мати позивачки ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 , виданого 09.01.2020 Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №12.(а.с.16, т.1)

18.12.2020 позивачка звернулась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , яка зареєстрована в реєстрі за №6-390.(а.с.17, т.1)

Згідно відповіді на звернення №183/02-14, наданої Валківською державною нотаріальною конторою Харківської області від 12.02.2020, після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрита спадкова справа №160/2019, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №58818650 від 19.12.2019.(а.с.18-19, т.1)

За повідомленням виконавчого комітету Минківської сільської ради Валківського району Харківської області №02-23/15 від 16.01.2020, на час відкриття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею проживав її чоловік ОСОБА_5 .

Таким чином, після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняв її чоловік ОСОБА_5 , який проживав спільно зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, та донька ОСОБА_1 , яка подала заяву про прийняття спадщину в передбачені законом строки.

За життя 05.10.2005 ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області Ладоненко Н.Ф., зареєстрований в реєстрі за №103, яким заповіла все своє майно ОСОБА_5 (а.с.84, т.1)

Згідно повідомлення Валківської ДНК Харківської області №429/0214, після смерті ОСОБА_5 14.09.2021 відкрита спадкова справа №109/2021 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка надійшла поштою та зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №402. Будь-яких відомостей про підстави для закликання її до спадкування майна спадкодавця станом на 04.06.2022 заявник ОСОБА_1 не надала (родинний зв`язок не підтверджено).

26.10.2021 до спадкової справи долучена заява доньки спадкодавця ОСОБА_2 про прийняття спадщини, яка зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №432. На особистому прийомі ОСОБА_2 надала всі документи, що стверджують підстави для закликання її до спадкування за законом І черги згідно ст.1261 ЦК України.

Будь-які інші заяви про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини станом на 04.06.2022 до нотаріальної контори не надходило.

Ст. 1233 ЦК України (в редакції, чинній на час посвідчення спірного заповіту) визначено, що заповітом є розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст.1247 ЦК України (в редакції на час посвідчення спірного заповіту), тобто в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Ст. 1257 ЦК України (в редакції на час посвідчення спірного заповіту) передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема, складення особою, яка не мала на це права; з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Судом встановлено, що заповіт складено та посвідчено 05.10.2005 за реєстровим №103 сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області ОСОБА_8 .

На посаду сільського голови ОСОБА_8 була обрана на виборах у 2002 році, про що свідчить рішення І сесії XXIV скликання Минківської сільської ради Валківського району від 19.04.2002 «Про підсумки виборів депутатів Минківської сільської ради XXIV скликання та Минківського сільського голови і визнання їх повноважень».(а.с.178, т.2)

Рішенням виконавчого комітету Минківської сільської ради Валківського району № 6 від 25.02.2003 «Про стан ведення нотаріальних дій при Минківській сільській раді» на ОСОБА_8 були покладені обов`язки по вчиненню нотаріальних дій згідно Закону України «Про нотаріат».(а.с.180, т.2)

За постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19) дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.

Наведена вище норма закону містила пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій. При цьому посилань на необхідність прийняття виконавчим комітетом рішень про наділення посадової особи такими повноваженнями зазначений законодавчий припис не містить.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 13.05.2005) посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Підпунктом 5 п. «б» ч. 1 ст. 38 Закону вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, визначено одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

При цьому делегованими повноваженнями є повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ч. 3 ст. 51 Закону визначає, що виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

З огляду на викладене, суд відзначає, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є його сільський голова, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного суду від 25 березня 2020 року у справі №303/5126/18 (провадження № 61-22263св19).

Отже, суд вважає, що спірний заповіт посвідчений уповноваженою особою.

Станом на час укладення спірного заповіту посадові особи органів місцевого самоврядування керувались Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 № 22/5.

Зі змісту Інструкції (в редакції чинній на час укладення спірного заповіту) слідує, що посадова особа виконавчого комітету зобов`язана прочитати текст документа вголос та зробити про це відмітку лише у випадку, якщо громадянин, який звернувся є неписьменний або сліпий.

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12 червня 2020 року у справі №697/490/18, вказує, що на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в разі, якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов`язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем. Висновок суду про нікчемність заповіту через відсутність відомостей про прочитання вголос його тексту заповідачу не відповідає положенням ч. 1 ст. 1257 ЦК України, оскільки вказана норма передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі № 364/832/18.

Отже, суд вважає, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Відповідно до п. 33 глави 1 розділу ІІІ Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 року № 22/5 (в редакції чинній на час укладення спірного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Зі змісту дослідженого в судовому засіданні заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, надрукований друкарською машинкою на бланку, виготовленому типографським способом, в тексті заповіту вказано місце та час його посвідчення, а саме - «село Минківка, Валківський район, Харківська область» (місце складення), «п`ятого жовтня дві тисячі п`ятого року» (час).

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 397/1396/19, провадження № 61-14040св20 зауважив, що технічні помилки (описки) в заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення. Зазначене не є тими порушеннями, які впливають на форму та посвідчення заповіту, що було б підставою для визнання заповіту недійсним. Аналогічна правова позиція Верховного Суду міститься і в постанові від 20.05.2019 у справі № 522/904/16- ц та постанові від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц.

Верховний Суд пояснив, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц та від 3 липня 2019 р. у справі № 725/2412/15-ц).

У постанові від 07.03.2018 у справі № 525/607/17, провадження № 61-1339 св 17 Верховний Суд роз`яснив, що відсутність у заповіті певних реквізитів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, може розцінюватися як порушення форми заповіту в тому разі, коли відсутність таких реквізитів позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення, час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо.

Зі змісту Журналу реєстрації нотаріальних дій Минківської сільської ради Валківського району Харківської області, який розпочато 15.11.2002 та закінчено 25.05.2006, особу заповідача ОСОБА_6 , 1936 р.н., встановлено за паспортом громадянина України серія НОМЕР_6 , виданим 19.12.2000. (а.с.216 на звороті, т.3)

При цьому, відомості про її заповіт внесені до Алфавітної книги обліку заповітів Минківської сільської ради, запис про скасування чи зміну цього заповіту відсутній.(а.с.207 на звороті, т.3)

Отже, текст заповідального розпорядження складено від першої особи, що свідчить про складання заповіту особисто заповідачем. Заповіт власноручно підписано заповідачем у присутності голови сільської ради, яка в свою чергу вчинила нотаріальну дію щодо посвідчення поданого їй заповіту, що не викликало необхідності зачитувати заповідачем вголос складений і підписаний нею заповіт, як передбачено ч. 2 ст.1248 ЦК України.

Достовірність підпису ОСОБА_6 в заповіті, позивачкою не спростовано, на тексті правочину підпис заповідача засвідчений сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області, яка мала повноваження відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України «Про нотаріат», на вчинення відповідної нотаріальної дії.

Отже, позивачкою не доведено, що волевиявлення ОСОБА_6 під час складення нею заповіту не було вільним і не відповідало її волі.

Доводи позивачки щодо нікчемності оспорюваного заповіту через його несвоєчасне внесення до Спадкового реєстру суд вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи свідчать про те, що заповіт ОСОБА_6 посвідчено 05.10.2005 та зареєстровано у Спадковому реєстрі 17.03.2009, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №19014188 (а.с.182, т.2).

Отже, державна реєстрація заповіту проведена та не скасована на даний час.

Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 301/2702/16-ц, реєстрація заповіту/заяви у Спадковому реєстрі не залежить від волі спадкодавця, а є технічна дія, від якої не залежить зміст заповіту/заяви і дата його посвідчення; чинні вимоги закону не встановлюють порушення термінів внесення інформації до Спадкового реєстру, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для визнання заяви про скасування заповіту недійсною.

Виходячи з викладеного слід дійти висновку, що сам факт несвоєчасної реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі не може слугувати підставою для визнання заповіту нікчемним.

Таким чином, з урахуванням установлених у цій справі обставин та вимог чинного на час складання заповіту законодавства, яким врегульовувалась діяльність посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад щодо вчинення нотаріальних дій, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_6 заповіт нікчемним, оскільки позивачка не надала суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Відповідно до ч.1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Ст. 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстрований секретарем Виконавчого комітету Минківської сільської ради Валківського району Харківської області Москаленко З.І., згідно актового запису про шлюб №01 від 15.09.2012.(а.с.93, т.1)

14.08.2012 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звертались особисто із заявою до Минківської сільської ради, заява зареєстрована в журналі обліку заяв про шлюб за №1 від 14.08.2012, про що свідчить Журнал обліку заяв про шлюб Минківської сільської ради №06-08, який розпочато 14.08.2012 та закінчено 15.09.2012.(а.с.185, т.2)

Державна реєстрація шлюбу проводилась у приміщенні Минківської сільської ради Валківського району, про що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 15.09.2012 видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 .

Отже, шлюб зареєстровано після одного місяця з дня подання заяви про державну реєстрацію шлюбу.

Згідно записів в Погосподарських книгах Минківської сільської ради за 2001-2005 роки, за 2006-2010 роки, за 2011-2015 роки та за 2016-2020 роки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали в фактичних шлюбних відносинах однією сім`єю ще з 2001 року, вели спільне господарство, в тому числі після реєстрації шлюбу у 2012 році до дня смерті ОСОБА_6 (а.с.187-195, т.2)

Рішенням №06-VI Минківської сільської ради Валківського району Харківської області І сесії VI скликання «Про утворення виконавчого комітету сільської ради визначення його чисельності та затвердження персонального складу» від 12.11.2010 вирішено визначити кількісний склад виконавчого комітету сільської ради, до якого, крім інших, увійшла ОСОБА_9 (а.с.209, т.3)

Рішенням №22-VI Минківської сільської ради Валківського району Харківської області ІІ сесії VI скликання від 22.12.2010, затверджено Положення про виконавчий комітет сільської ради. На секретаря виконавчого комітету сільської ради покладено обов`язок щодо дотримання вимог зазначеного Положення.(а.с.210-214, т.3)

Розпорядженням №35 Минківської сільської ради Валківського району Харківської області від 12.11.2010, призначено ОСОБА_9 - секретаря виконавчого комітету Минківської сільської ради Валківського району Харківської області відповідальною посадовою особою за реєстрацію шлюбу.(а.с.215, т.3)

Отже, твердження позивачки про те, що секретар сільської ради ОСОБА_9 не мала повноважень 15.09.2012 здійснювати реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , так як на неї не було покладено таких повноважень, не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання та не доведено наданими позивачкою доказами.

Ч. 1 ст. 40 СК України визначає, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України, шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Ч.1 ст. 41 СК України передбачає, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований: 1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п`ятою статті 26 цього Кодексу; 2) між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; 3) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; 4) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч.2 ст. 41 СК України).

Згідно постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц, особливістю доказування у справах про визнання шлюбу недійсним у зв`язку з фіктивністю є те, що "намір створення сім`ї визначається стосовно речей не правового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу".

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачка не надала належних та допустимих доказів відсутності у ОСОБА_6 та ОСОБА_5 реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.

Доводи позивачки про те, що метою укладення шлюбу для відповідача було заволодіння майном ОСОБА_6 , не дають підстав для визнання шлюбу недійсним відповідно до статті 40 СК України.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року справа № 522/11172/16-ц (провадження № 61-21048св18).

Крім того, відповідно до судової практики самі по собі доводи позивачки про те, що метою укладення шлюбу було отримання певних майнових благ, не дають підстав для визнання шлюбу недійсним з підстав фіктивності (постанови Верховного Суду у справах № 750/6471/15-ц, № 591/1860/16-ц).

Твердження позивачки про приховування шлюбу від її матері не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та не доведені наданими нею доказами.

Відсутність відмітки в паспорті про державну реєстрацію шлюбу не є підставою для визнання шлюбу фіктивним.

Згідно ч.2 ст.1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

В постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року справа № 157/2935/17 (провадження №61-8778св19) зазначено, що для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) дійшов висновку про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно ч.1 ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Крім того, Верховний Суд в постанові від 26 травня 2021 року справа № 157/2935/17 (провадження №61-8778св19) вказав, що справи про визнання правочину недійсним із підстав коли особа в силу свого стану не може розуміти значення своїх дій та керувати ними вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З приводу визнання шлюбу недійсним, ч.1 ст.40 СК України встановлює, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Враховуючи вимоги ч.1 ст.76, ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, суд вважає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_6 , як на момент складання заповіту 05.10.2005, так і на момент укладення шлюбу 15.09.2012, перебувала у стані, який не давав їй можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, тому правових підстав для задоволення позову в цій частині не вбачає.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинились у зв`язку з його смертю.

Згідно зі ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Ч.1 ст.1296 ЦК України передбачено право спадкоємця, який прийняв спадщину, одержати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, прийняття спадщини спадкоємцем, є обов`язковою умовою здійснення права на спадщину як за законом і за заповітом, так і права на обов`язкову частку у спадщині. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2020 року у справі №556/734/13-ц.

Позивачка є інвалідом ІІ групи безстроково, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10ААА №606585, дата огляду 28.04.2011 року.(а.с.20, т.1)

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 лютого 2014 року в справі № 1-1/2014 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої ст. 1241 Цивільного кодексу України), ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу України, який відносить до категорії «непрацездатні» осіб з інвалідністю I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця) непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

ОСОБА_1 на час смерті матері ОСОБА_6 , тобто на час відкриття спадщини, і відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вважається непрацездатною особою та має право на обов`язкову частку майна, вказаного у заповіті.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) зазначено, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

В постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (№ 61-14110св18) зазначено, що при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. До складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» судам роз`яснено, що відповідно до глави 4 Закону України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) зробив висновок, що зверненню до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування мало передувати вирішення питання про видачу позивачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано та, відповідно, матеріали справи їх не містять. Встановивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року судова справа №289/927/19 (провадження № 61-16105св20) вказано, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на спадкове майно є передчасними, оскільки закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у визначений законом або судом строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, а до компетенції нотаріуса належить перевірка складу спадкового майна (зокрема і право на витребування необхідних документів). Позивачем не надано доказів порушення її права на прийняття спадщини й оформлення спадкових прав, оскільки вона на час розгляду справи в суді першої інстанції до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, спадкова справа після смерті спадкодавця не була заведена, нотаріус не відмовляв позивачці у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину.

З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив їй у видачі вказаного свідоцтва, позов в частині визнання права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті матері ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Зі змісту листа №31/20-1240 Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 17.04.2020, згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів МВС 18.10.2014 ОСОБА_5 набув у власність автомобіль марки Renault Trafic, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , білого кольору, на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_11 . На вказаний транспортний засіб оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_12 та закріплено номерні знаки НОМЕР_2 , про що свідчить лист-відповідь №31/20-1064 Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 02.04.2020.(а.с.86-87,102, т.1)

Згідно договору купівлі-продажу №6343/2020/1945398 та листів Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області, 20.02.2020 ОСОБА_5 продав автомобіль ОСОБА_2 , у зв`язку з чим він був перереєстрований на ОСОБА_2 , як на нового власника. На транспортний засіб оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_13 та закріплено номерні знаки НОМЕР_14 .(а.с.86-87,115, т.1)

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійним судом не вимагається. У випадках встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але один із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст.82 ЦПК України).

В судовому засіданні відповідач визнав, що автомобіль «Renault Trafic» був придбаний 18.10.2014 під час шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому з урахуванням вимог ч.1 ст.70 СК України їхні частки є рівними, тобто по 1/2 частини автомобіля кожному. Після смерті ОСОБА_6 позивачка, як спадкоємець за законом першої черги та інвалід ІІ групи, має право на обов`язкову частку у спадковому майні, зокрема на 1/8 частину автомобіля.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що ОСОБА_5 неправомірно розпорядився часткою спірного автомобіля, яка належала його померлій дружині ОСОБА_6 та перебувала у їх спільній сумісній власності, чим порушив встановлені законодавством правила спадкування частки у спільній сумісній власності, а отже майнові права позивачки, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу автомобіля підлягає визнанню недійсним.

Проте, відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи, що відчуження ОСОБА_5 1/2 частки спірного автомобіля, які належали йому на праві власності за договором купівлі-продажу, не порушують права позивачки, суд вважає, що договір купівлі-продажу №6343/2020/1945398 від 20.02.2020, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , підлягає визнанню недійсним частково, а саме в частині продажу 1/2 частки спірного автомобіля, що належала померлій ОСОБА_6 , виходячи із рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 487/9021/15-ц (провадження № 61-15632св18), в якій вказано, що оскільки ОСОБА_4, як спадкоємець 1/6 частки спірної квартири після ОСОБА_5, не отримав свідоцтво на право власності в порядку спадкування за законом на цю частку вказаного спадкового майна, не зареєстрував своє право в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, а відтак не мав права на розпорядження успадкованої ним частки квартири.

Враховуючи, що відповідач визнав право позивачки на обов`язкову частку у спадковому майні померлої ОСОБА_6 , зокрема на 1/8 частину автомобіля, в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 зверталась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив їй у видачі вказаного свідоцтва, позов в частині визнання права власності на 1/4 частку автомобіля «Renault Trafic» підлягає частковому задоволенню, тобто в частині, які ніким не оспорюється.

Керуючись ст.265,268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу №6343/2020/1945398 від 20.02.2020 1/8 частини автомобіля «Renault Trafic», 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номер: НОМЕР_2 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_15 , право власності на 1/8 частини автомобіля «Renault Trafic», 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номер: НОМЕР_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні позову про визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_6 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 15.09.2012 Минківською сільською радою Валківського району Харківської області, актовий запис №1, та скасування реєстрації актового запису, здійсненого в реєстрі Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Валківського районного управління юстиції Харківської області за № 00081761366, 28.09.2012 17:03:42 - відмовити.

В задоволенні позову про визнання недійсним заповіту, складеного 05.10.2005 ОСОБА_6 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого сільським головою Минківської сільської ради Валківського району Харківської області Ладоненко Н.Ф. за реєстровим №103 - відмовити.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 06.09.2022.

Суддя А.П. Токмакова