Постанова

від 16.10.2007 по справі 34/375-06(33/48)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

34/375-06(33/48)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

16 жовтня 2007 р.                                                                                   № 34/375-06(33/48)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:суддів:Продаєвич Л.В. Заріцької А.О.Катеринчук Л.Й.

розглянувши касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний заводім. Петровського”,

на рішення та на постанову

господарського суду  Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 рокуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 липня 2007 року

у справі

за позовом

до№ 34/375-06(33/48)  господарського суду Дніпропетровської області

товариства з обмеженою відповідальністю “Макроремонт”, м. Кривий Рігвідкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”, м. Дніпропетровськ

про

стягнення 179 242,64 грн.

за участю представників позивачаБессараб В.І., Бессараб Є.А.

ВСТАНОВИВ:

          У березні 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю “Макроремонт” ( далі - ТОВ “Макроремонт”) подало до господарського суду Дніпропетровської області позов про стягнення з відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського”,            м. Дніпропетровськ (далі –ВАТ "ДМЗ ім. Петровського") суми інфляційних збитків та 3% річних.

Свій позов обґрунтовувало доводами про те, що  24 березня 1999 року між ним і ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" був укладений договір купівлі - продажу № КV 142-99/804 на поставку агломерату. Згідно акту звірки взаємних розрахунків сума заборгованості ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" за відвантажену продукцію станом на 1 липня 1999 року складає 150 131,33 грн. ДМЗ ім. Петровського визнало претензію ТОВ “Макроремонт” від 22 вересня 1999 року. № 99-9/1 (лист № 250/2-348 від 4 листопада 1999 року). Вказана сума кредиторської заборгованості була предметом розгляду господарського суду Дніпропетровської області у справі про банкрутство ВАТ "ДМЗ             ім. Петровського" № Б26/15/118/01. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у справі № Б26/15/118/01 затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого ввійшов і позивач з вимогою на суму                       150 131,33 грн.

Справа № 33/48 господарськими  судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від                     28 лютого 2007 року (суддя Примак С.А.) позов ТОВ “Макроремонт” до           ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" задоволено в повному обсязі. На користь           ТОВ “Макроремонт” стягнуто з відповідача, за період з серпня 1999 року по січень 2006 року, 149 967,03 грн. інфляційних збитків, 29 275,61грн. трьох відсотків річних, 1 792,42 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України передбачено зобов'язання боржника, який прострочив виконання грошового, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому суд вважав вимоги позивача поточними, а його -  поточним,  а не конкурсним, кредитором.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 липня 2007 року  (колегія суддів: Науменко І.М.- головуючий, Голяшкін О.В., Білецька Л.М.) апеляційну скаргу ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" задоволено частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року № 34/375-06(33/48) змінено. На користь позивача стягнуто з відповідача за період з 1 серпня 1999 року по 18 грудня 2005 року 138 271,03 грн. інфляційних збитків, 29 503,39 грн. трьох відсотків річних, 1 677,75 грн. державного мита та 110,45 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В обґрунтування своєї постанови апеляційний господарський суд послався на те, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області  від 19 грудня 2005 року по справі № Б26/15/118/01 про банкрутство відповідача затверджено мирову угоду від 24 квітня 2005 року, якою встановлено строки, порядок та умови задоволення вимог кредиторів – з відстрочкою 10 років після набрання чинності цією угодою із повним задоволенням вимоги протягом 20 років з дати початку розрахунків. Оскільки з 19 грудня 2005 року визначено новий строк сплати відповідачем заборгованості, то відсутні підстави вважати, що боржник прострочив виконання таких зобов'язань.

Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх інстанцій ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від                 5 липня 2007 року і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову             ТОВ "Макроремонт" відмовити.

Касаційну скаргу обґрунтовував доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, не застосування судом положень ст.ст. 1, 14, 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), ст.ст. 257, 604 ЦК України,  ст. 71 ЦК УРСР та порушення вимог ст. 43 ГПК України.  

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2007 року розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Продаєвич Л.В. –головуючого, суддів Заріцької А.О., Катеринчук Л.Й.

В судовому засіданні 9 жовтня 2007 року було оголошено перерву до          16 жовтня 2007 року.

Вислухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, обговоривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередніх інстанції норм процесуального та матеріального права,  колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ВАТ “ДМЗ                      ім. Петровського” є боржником позивача на визнану відповідачем                        4 листопада 1999 року  суму - 150 131,33 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від                    19 березня 2001 року порушено провадження у справі № Б26/15/118/01 про банкрутство ВАТ “ДМЗ ім. Петровського”.  Оголошення про це було опубліковано в газеті “Голос України”  від 04-05 травня 2001 року № 78.

Ухвалою від 27 листопада 2001 року господарським судом Дніпропетровської області за результатами попереднього засідання затверджено  реєстр вимог кредиторів  до якого ввійшла  вимога позивача на суму основного боргу –150 131,33 грн.

          19 грудня 2005 року господарським судом Дніпропетровської області у справі  про банкрутство № Б26/15/118/01 затверджено мирову угоду від              24 квітня 2005 року, якою встановлено строки, порядок та умови задоволення вимог кредиторів з відстрочкою на 10 років після набрання чинності цією угодою  і з повним задоволенням вимоги протягом 20 років з дати початку розрахунків. Провадження  у справі припинено.

          У березні 2006 року ТОВ “Макроремонт” звернулось до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з ВАТ "ДМЗ ім. Петровського суми інфляційних збитків та трьох процентів річних за період з серпня 1999 року по січень 2006 року включно.

Наведені обставини підтверджені матеріалами справи.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим і доведеним в повному обсязі, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням господарського суду лише в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з  19 грудня 2005 року по січень 2006 року. В решті вважав рішення суду першої інстанції обґрунтованим.

З такими висновками суду попередніх інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони не узгоджуються з діючими нормам матеріального права про позовну давність та окремими положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 11112  ГПК України вказівки, що містяться у постанові  касаційної інстанції, є обов'язковими для  суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, суд першої інстанції вирішуючи даний спір  вимог закону не врахував і залишив поза увагою вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду від 26 вересня 2006 року у справі  № 33/48. Зокрема, у вказаній постанові зазначалося про те, що в рішенні господарського суду (від  13 квітня 2006 року) та в постанові апеляційного господарського суду                (21 червня 2006 року) не були з'ясовані питання щодо моменту виникнення у позивача права на позов про стягнення інфляційних збитків та трьох відсотків річних, а також дотримання позивачем строку позовної давності.

Стягуючи на користь позивача інфляційні нарахування та три проценти річних від простроченої суми за період з серпня 1999 року по січень                2006 року суд першої інстанції навів всі норми матеріального права, якими врегульовувалися питання щодо застосування строків позовної давності до        1 січня 2004 року і в даний час, проте виходив лише з того, що статтями            214 ЦК УРСР та 625 ЦК України  встановлено, що боржник має сплатити суму боргу з урахуванням  індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних. Питання щодо моменту виникнення у позивача права на позов, та дотримання ним порядку пред'явлення даних вимог, залишились не з'ясованими.

          Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність прийнятого рішення, на висновки суду з питань, що стосуються строків позовної давності уваги не звернув, проте, обґрунтовано послався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2005 року у справі про банкрутство відповідача                             № Б26/15/118/01 затверджено мирову угоду від 24 квітня 2005 року, тому з 19 грудня 2005 року не виникли підстави вважати боржника таким, що прострочив виконання таких зобов'язань.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Однак, відповідно до приписів ст. 267 ЦК України, яку також необхідно застосовувати до даних правовідносин, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді даного позову у суді першої інстанції, заяви про застосування строку позовної давності подано не було. Проте, обґрунтованим можна визнати незастосування судом  позовної давності лише в межах, визначених п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України - щодо вимог, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Ці обставини судами  попередніх  інстанції належним чином враховані не були.

Згідно з нормами частини першої ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Враховуючи положення ст. ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", грошові вимоги кредиторів, що увійшли до реєстру, не підлягають перегляду.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що зазначено в ухвалі господарського суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2003 року у справі                              № Б26/15/118/01.

Ч.1 ст. 14 Закону № 784-Х1V у редакції, що була чинною до внесення змін Законом України від 7 березня 2002 року № 3088-111, встановлювався строк для звернення кредиторів в господарський суд з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника, але законодавець не визначав цей строк як граничний і не пов'язував з пропуском цього строку настання такого наслідку як припинення нездійсненого права або невиконаного обов'язку.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції вказав, що  вимоги позивача у даному випадку є поточними, тому позивач є поточним кредитором, а не конкурсним. При цьому суд не зазначив які вимоги                      (частина вимог) на його думку є поточними і не зробив висновків про правові наслідки щодо таких вимог.

Суд апеляційної інстанції відмітив про помилковість  висновку суду першої інстанції про те, що позивач відносно відповідача є поточним кредитором  і вважав позивача конкурсним кредитором як щодо основної суми боргу, так і інфляційних  сум та трьох відсотків річних,  до порушення справи про банкрутство (21 березня 2001 року) і поточним після порушення справи про банкрутство.

При цьому суди не враховували змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які впливали на визначення правового статусу конкурсних та поточних кредиторів і наслідки  по заявлених ними  вимогах.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому про цесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно умов ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу Украї ни касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстан ції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні чи постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин  колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку про те, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 липня 2007 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року у справі № 33/48 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід врахувати наведене вище, всебічно, повно та об'єктивно встановити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та прийняти відповідне рішення з належним обґрунтуванням.

          Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

             ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від       5 липня 2007 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року у справі № 34/375-06(33/48) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                Л. Продаєвич          

Судді                                                                           А. Заріцька

                                                                                              Л. Катеринчук