Постанова

від 05.07.2007 по справі 34/375-06(33/48)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

34/375-06(33/48)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2007                                                                                   Справа № 34/375-06(33/48)  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:       

головуючий  –суддя Науменко І.М.,  

судді –Голяшкін О.В. (доповідач), Білецька Л.М.,

секретар судового засідання –Прокопець Т.В.,

за участю представників сторін:

від позивача –Бессараб В.І., протокол від 20 січня 2004 року № 3; Бессараб Є.А., довіреність від 01 лютого 2007 року б/н;

від відповідача  –Дятченко Г.О., довіреність від 02 січня 2007 року № 250/4;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського”, м.Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2007 року у справі № 34/375-06(33/48)

за  позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю “Макроремонт”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод  ім.Петровського”, м.Дніпропетровськ

про стягнення 179242,64 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 року у справі № 34/375-06(33/48) (суддя Примак С.А.) позов ТОВ “Макроремонт” задоволено повністю, з відповідача –ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського” стягнуто на користь позивача 149967,03 грн. інфляційних, 29275,61 грн. 3% річних; 1792,43 грн. витрат на держмито та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні рішення господарський суд виходив із неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару, у зв'язку з чим останній зобов'язаний сплатити інфляційні та річні за весь час прострочення незалежно від строків давності та факту порушення відносно боржника справи про банкрутство.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач –ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод  ім. Петровського”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом суттєвих обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем вимоги про сплату інфляційних та річних не заявлялися в процедурі банкрутства, а тому на підставі норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” є погашеними і не підлягають розгляду. Крім цього, відповідач вказує, що три проценти річних та індекс інфляції є заходами відповідальності за порушення зобов'язань, які згідно ч.4 ст.12 Закону про банкрутство не можуть застосуватися під час дії мораторію. Також зазначає, що позивач є конкурсним кредитором, оскільки його вимоги виникли до порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ “ДМЗ ім.Петровського”, а тому на позивача в повній мірі розповсюджуються положення ст.14 Закону про банкрутство, в тому числі щодо наслідків пропуску строків заявлення грошових вимог. З посиланням на припинення провадження у справі про банкрутство та затвердження судом мирової угоди з новими строками та порядком погашення зобов'язань перед кредиторами відповідач зазначає, що ним зобов'язання не прострочені, а тому підстав для застосування ст.625 ЦК України немає.

Позивач –ТОВ “Макроремонт”, проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення господарського суду вважає законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. У поданому відзиві зазначає, що вимоги до боржника, які не були заявлені в процедурі банкрутства, можуть бути заявлені в позовному провадженні і вони погашеними не вважаються. Нарахування інфляційних та річних не відносяться до санкцій, а є наслідками інфляційних процесів в державі, а тому положення ст.12 Закону про банкрутство на них не розповсюджуються. Чинним законодавством не передбачено, що порушення справи про банкрутство та введення мораторію може бути підставою припинення зобов'язання або звільнення боржника від його виконання, а кредитор не позбавляється вирішити у встановленому законом порядку інші вимоги, які не були предметом справи про банкрутство і мирової угоди.

В порядку ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувались перерви з 07 червня 2007 року до 12 червня 2007 року та 05 липня 2007 року.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

24 березня 1999 року між сторонами –ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського” (покупець) та ТОВ “Макроремонт” (продавець) укладений договір № КV 142-99/804 /а.с.8-11 т.1/, згідно умов якого (п.1.1 договору) продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує сировину (в подальшому –товар), перерахований в Специфікації №1 Доповнення №1 до договору і складає його невід'ємну частину, на умовах, викладених в даному договорі.

Відповідно до п.4.1 договору та п.3 специфікації оплата узгодженої сторонами партії Товару, що постачається по даному договорі, здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу на 30 (тридцять) днів з моменту поставки партії Товару.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку по оплаті вартості отриманого товару склалася заборгованість в розмірі 150131,33 грн., наявність і розмір якої підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 16 вересня 1999 року /а.с.14 т.1/, відповіддю на претензію від 04 листопада 1999 року № 250/2-348 /а.с.13 т.1/.

Також, наявність і розмір вказаної заборгованості не заперечується і відповідачем, проте доказів заборгованості останнім не надано.

Ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2001 року порушено провадження у справі № Б15/118/01 про банкрутство відповідача ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод  ім. Петровського” /а.с.21 т.1/.

Ухвалою господарського суду від 27 листопада 2001 року за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого включено вимоги позивача ТОВ “Макроремонт” в розмірі основного боргу в сумі 150131,33 грн. /а.с.89-90, 92-94 т.1/.

Ухвалою від 19 грудня 2005 року у справі № Б26/15/118/01 господарським судом Дніпропетровської області затверджено мирову угоду від 24 квітня 2005 року у справі про банкрутство ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського”, провадження у справі припинено /а.с.23-25 т.1/. Зазначеною мировою угодою встановлено строки, порядок та умови задоволення вимог кредиторів, а саме боржник зобов'язався почати здійснювати розрахунки з кредиторами через 10 років після набрання чинності цієї угоди та повністю задовольнити вимоги кредиторів протягом 20 років з дати початку розрахунків, сплачуючи заборгованість щорічно рівними частками у грошовій формі (п.п.4.1, 4.2 мирової угоди) /а.с.22 т.1/.

В лютому 2006 року позивач –ТОВ “Макроремонт” звернувся до господарського суду з позовом до ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського”, в якому просив стягнути з відповідача 149967,03 грн. інфляційних витрат та 29275,61 грн. 3% річних за період з серпня 1999 року по січень 2006 року, а всього –179242,64 грн.

Як встановлено ст.ст.161, 162 ЦК УРСР, ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.216 ЦК УРСР, ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.214 ЦК УРСР, ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем ВАТ “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського” грошового зобов'язання щодо своєчасного і повного перерахування на користь позивача вартості отриманої продукції, судова колегія вважає вірним висновок господарського про задоволення позову та стягнення з відповідача понесених кредитором інфляційних витрат та 3% річних.

Викладені відповідачем в апеляційній скарзі заперечення щодо необґрунтованості стягнення інфляційних та річних судова колегія визнає неспроможними.

Твердження відповідача щодо погашення спірних вимог у зв'язку з тим, що вони не заявлялися позивачем в процедурі банкрутства, судовою колегією відхиляються як такі, що не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як зазначалось вище, справа про банкрутство відповідача № Б15/118/01 була порушена 19 березня 2001 року, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ “ДМЗ ім.Петровського” опубліковано 4 та 5 травня 2001 року в газетах “Голос України” №78 та “Урядовий кур'єр” № 79, а 27 листопада 2001 року судом затверджено реєстр вимог кредиторів із заявленими позивачем ТОВ “Макроремонт” вимогами в розмірі основного боргу –150131,33 грн.

Частиною 1 статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в чинній на той час редакції (до внесення змін Законом України від 07 березня 2002 року № 3088-ІІІ) встановлювався строк для звернення кредиторів до господарського суду з письмовими заявами про грошові вимоги до боржника, але законодавець не визначав цей строк як присікальний і не пов'язував з пропуском цього строку настання такого наслідку як припинення нездійсненого права або невиконання обов'язку.

Також, Закон про банкрутство не передбачає можливості збільшення заявлених кредитором грошових вимог після затвердження реєстру кредиторів, проте і не забороняє заявляти вимоги до боржника в позовному провадженні.

Не можуть бути застосовані до даного випадку положення ч.5 ст.31 Закону про банкрутство щодо погашення незаявлених у встановлених строк вимог, оскільки вказана норма відноситься до процедури ліквідації банкрута, якої у справі про банкрутство відповідача не проводилося, тому як провадження у справі № Б26/15/118/01 було припинено у зв'язку з затвердженням мирової угоди.

При цьому судова колегія вважає за необхідне відмітити про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що позивач відносно відповідача є поточним кредитором, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, грошові вимоги позивача щодо основної заборгованості виникли до порушення справи про банкрутство, тому позивач є конкурсним кредитором, в тому числі щодо інфляційних та річних, нарахованих до дати порушення справи про банкрутство, а лише вимоги щодо сум інфляційних та річних, нарахованих після порушення справи про банкрутство (з 20 березня 2001 року), є поточними.

Також судова колегія вважає безпідставними твердження відповідача про неправомірність нарахування індексу інфляції та 3 % річних під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Проте, інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст.12 вищеназваного Закону. Введення мораторію в процедурі банкрутства не звільняє боржника від виконання договірних зобов'язань та сплаті виниклого боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьома процентами річних.

Зупинення виконання боржником грошових зобов'язань у зв'язку з введенням мораторію у справі про банкрутство не є звільненням боржника від виконання зобов'язання, тому понесені кредитором у зв'язку з простроченням боржником грошового зобов'язання збитки від знецінення грошових коштів підлягають відшкодуванню боржником незалежно від часу виникнення заборгованості і періоду прострочення з обов'язковою платою за користування чужими коштами.

Що стосується періоду і розміру стягнення, то в цій частині рішення господарського суду, у зв'язку з невідповідністю викладених в ньому висновків обставинам справи, підлягає зміні.

Задовольняючи повністю позовні вимоги судом стягнуто інфляційні та річні відповідно до розрахунку позивача за період з серпня 1999 року по січень 2006 року.

Разом з тим, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2005 року у справі № Б26/15/118/01 про банкрутство відповідача ВАТ “ДМЗ ім.Петровського” затверджено мирову угоду від 24 квітня 2005 року, якою встановлено строки та порядок і умови задоволення вимог кредиторів –з відстрочкою на 10 років після набрання чинності цієї угоди із повним задоволенням вимоги протягом 20 років з дати початку розрахунків.

Згідно ч.2 ст.37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Таким чином, з 19 грудня 2005 року визначено новий строк сплати відповідачем заборгованості і з цього моменту боржник вважається таким, що не прострочив зобов'язання у зв'язку з тим, що строк його виконання ще не настав.

За такими обставинами з відповідача річні та інфляційні підлягають стягненню, з урахуванням позовних вимог, за період з 01 серпня 1999 року по 18 грудня 2005 року виходячи з наступного розрахунку:

- індекс інфляції –150131,33 грн. х 101,0 х 101,4 х 101.1 х 102,9 х 101,4 х 125,8 х 106,1 х 99,4 х 108,2 х 112,3 х 110,3 = 288403,21 грн. –150131,33 грн. = 138271,88 грн.;

- 3 % річних –29503,39 грн.:

з 01 серпня 1999 року по 31 грудня 1999 року –150131,33 грн. х 3 : 365 : 100 х 214 = 2640,67 грн.,

січень 2000 року –грудень 2004 року –150131,33 х 3 : 100 х 5 = 22519,70 грн.,

з 01 січня 2005 по 18 грудня 2005 року –150131,33 грн. х 3 365 : 100 х 352 = 4343,53 грн.

Господарські витрати підлягають відповідному перерозподілу.

Керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від  28 лютого 2007 року  у справі № 34/375-06(33/48) змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Макроремонт” інфляційні витрати в сумі 138271,88 грн., річні в сумі 29503,39 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1677,75 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 110,45 грн.”.

Зобов'язати господарський суд Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Головуючий                                                                                              І.М.Науменко

          Судді                                                                                                         О.В.Голяшкін   

                                                                                                              Л.М.Білецька