Постанова

від 21.09.2022 по справі 278/2527/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 278/2527/13-ц

провадження № 61-17844св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - прокурор Житомирського району в інтересах держави,

відповідачі - Житомирська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , реєстраційна служба Житомирського районного управління юстиції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудпостач плюс»,

треті особи: Міністерство оборони України, Державне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_3», Державне підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1», квартирно-експлуатаційний відділ міста Житомира, Житомирська обласна державна адміністрація, Державна інспекція сільського господарства у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року

у складі судді Баренко С. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Мінич Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2013 року прокурор Житомирського району в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Житомирської районної державної адміністрації (далі - Житомирська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 ,

ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 ,

ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , реєстраційної служби Житомирського районного управління юстиції, Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудпостач плюс» (далі - ТОВ «Промбудпостач плюс»), за участю третіх осіб: Міністерства оборони України (далі - МОУ), Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_3» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_3»), Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»), квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира (далі -

КЕВ м. Житомира), Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА), Державної інспекції сільського господарства

у Житомирській області (далі - Держсільгоспінспекція у Житомирській області), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі -

ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), про визнання недійсними розпорядження голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року № 390 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення громадянам у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель запасу Тетерівської сільської ради», визнання недійсними і скасування державної реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок.

Позов обґрунтований тим, що розпорядженням голови Житомирської РДА

від 04 лютого 2005 року № 70 ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» (Шепетівського лісгоспу) надано у постійне користування земельну ділянку площею 219,56 га для ведення лісового господарства на території Тетерівської сільської ради Житомирського району та видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073507, зареєстрований 10 жовтня 2005 року за № 030520900001.

Наказом МОУ від 20 березня 2009 року № 123 ДП «ІНФОРМАЦІЯ_4» (НОМЕР_2) реорганізовано шляхом виділу

із нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв зі створенням ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», до якого переходять за розподільчим балансом у відповідний частині майно, права і обов`язки реорганізованого підприємства.

При реорганізації ДП «Івано-Франківський лісопромкомбінат» не відмовилося від права постійного користування земельними ділянками на користь

ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», а останнє не набуло право постійного користування цими земельними ділянками, хоча і є законним правонаступником реорганізованого державного підприємства.

Водночас розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177 припинено право користування ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» земельною ділянкою площею 6,7 га військового містечка № НОМЕР_1 на території Тетерівської сільської ради, віднесено її до земель запасу сільської ради,

а розпорядженням голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року № 390 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення за рахунок земель запасу Тетерівської сільської ради громадянам у власність земельних ділянок загальною площею 6,6 га для ведення садівництва та у подальшому видано їм державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

11 листопада 2013 року квартирно-експлуатаційний відділ міста Житомира (далі - КЕВ м. Житомира) та ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» подали позов

до господарського суду Житомирської області про визнання недійсним розпорядження Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30 січня 2014 року

у справі № 906/1704/13, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року, позов задоволено, а оскаржене розпорядження скасовано.

Згідно з листом начальника управління Держземагентства у Житомирському районі від 31 травня 2013 року № 712/вих земельна ділянка площею 6,7 га військового містечка № НОМЕР_1 , право користування якою припинено оскарженим розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177, входить до загальної площі 219,56 га державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 2073507 і за статистичною формою 6-зем належить

до складу угідь категорії «ліси та інші лісовкриті площі».

На думку прокурора, розпорядження голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року № 390, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення

за рахунок земель запасу Тетерівської сільської ради громадянам у власність земельних ділянок загальною площею 6,6 га для ведення садівництва, також суперечить нормам законодавства, оскільки надані громадянам земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат», а питання вилучення земельної ділянки, вкритої лісом,

не належить до компетенції Житомирської РДА.

У зв`язку із наведеним, прокурор просив визнати недійсним вказане розпорядження, визнати недійсними державні акти на право власності

на земельні ділянки та скасувати їх державну реєстрацію, а також витребувати земельні ділянки відповідачів на користь держави в особі ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат».

Держсільгоспінспекція України, яка є центральним органом виконавчої влади

і здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, не наділена повноваженнями щодо звернення

до суду із позовами про визнання незаконними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення із чужого незаконного володіння, а тому Держсільгоспінспекція у Житомирській області, на думку прокурора, підлягає залученню до справи які третя особа

на стороні позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, зокрема стосовно факту незаконного передання районною державною адміністрацією відповідачам земель лісового фонду.

Предметом оскарження у цій справі є рішення районної державної адміністрації, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав

та охоронюваних законом інтересів, а тому таке рішення вичерпало свою дію шляхом виконання.

Прокурор не спростував доводи відповідачів та їх представників про те,

що спірна земельна ділянка вже розподілена між відповідачами, які володіють та користуються нею на відповідних правових підставах, а також те, що вони при отриманні права власності на земельні ділянки діяли добросовісно і жодних неправдивих відомостей не надавали та неправомірних дій не вчиняли.

Вимога прокурора про витребування спірних земельних ділянок у відповідачів

на користь ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» визначеною позивачем третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суперечать вимогам статей 27, 30, 33, 36 ЦПК України, оскільки останні наділені лише загальними процесуальними правами та обов`язками, передбаченими статтею 27 ЦПК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2021 року заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не застосували

до спірних правовідносин статтю 57 ЛК України та статтю 21 ЗК України, згідно

з якими порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок громадянам

та юридичним особам. Судами залишено поза увагою, що спірні земельні ділянки не були вилучені у постійного землекористувача, а в матеріалах справи

є достатні докази, які підтверджують правовий статус спірних земель

як земель лісогосподарського призначення загальною площею понад 6 га, які становлять єдиний масив та незаконно передані фізичним особам для ведення садівництва. Отже, спірне розпорядження голови Житомирської РДА

від 01 квітня 2010 року № 390 спрямоване на розпорядження землями лісового фонду площею, що значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою Житомирської РДА повноважень, передбачених законом.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц,

від 09 червня 2021 року у справі № 369/16416/18, від 30 травня 2018 року

у справі № 923/466/17 тощо.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року КЕВ м. Житомира подало до Верховного Суду письмові пояснення в якому просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора. Зазначало, що з матеріалів справи видно про наявність достатніх доказів, які підтверджують, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення

та земель оборони.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 278/2527/13-ц, витребувано її з Житомирського районного суду Житомирської області.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2021 року справу № 278/2527/13-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації

від 04 лютого 2005 року № 70 ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат» (ІНФОРМАЦІЯ_5) затверджено технічну документацію

із землеустрою зі встановлення зовнішніх меж і виготовлення державних актів на право постійного користування землею.

На підставі цього розпорядження державне підприємство отримало державний акт серії ЯЯ № 073507 на право постійного користування земельною ділянкою площею 219,56 га на території Тетерівської сільської ради для ведення лісового господарства.

Наказом МОУ від 20 березня 2009 року № 123 ДП «ІНФОРМАЦІЯ_2» реорганізовано шляхом виділу із нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв

зі створенням ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», до якого переходять

за розподільчим балансом у відповідний частині майно, права і обов`язки реорганізованого підприємства.

Рішенням Тетерівської сільської ради від 04 квітня 2009 року № 41 надано попередню згоду на прийняття земельної ділянки лісгоспу до земель запасу Тетерівської сільської ради.

Рішенням Житомирської районної ради від 25 квітня 2010 року межі с. Тетерівка розширено за рахунок земель військового містечка № НОМЕР_1 площею 4,8 га. Вказану земельну ділянку було вилучено із землекористування Зарічанського військового лісництва.

Згідно з актом передачі земельної ділянки від 25 лютого 2010 року, затвердженим розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177, відбулась передача земельної ділянки МОУ площею 6,7 га

до земель запасу Тетерівської сільської ради.

Розпорядженням голови Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177 припинено право власності ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1»

на користування спірною земельною ділянкою по добровільній відмові,

цю ділянку віднесено до земель запасу Тетерівської сільської ради.

Згодом, розпорядженням голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року № 390 затверджено проект із землеустрою щодо відведення громадянам, у тому числі відповідачам, у власність земельних ділянок загальною площею 6,60 га. для ведення садівництва за рахунок земель запасу Тетерівської сільської ради. На підставі вказаного розпорядження відповідачі у подальшому отримали державні акти на право власності на спірні земельні ділянки.

З досліджених судом актів обстеження земельної ділянки лісгоспу від 19 липня 2011 року і від 18 січня 2013 року відповідно на земельній ділянці Лісгоспу ведеться самочинне будівництво. Крім цього, актом комісійного обстеження

від 04 вересня 2012 року встановлене самовільне зайняття сторонніми особами десяти земельних ділянок лісгоспу. Суду не надано доказів, хто саме

з відповідачів зайняв таку земельну ділянку лісгоспу самовільно та в якому саме розмірі.

Головне управління Держземагентства в Житомирській області у листі

від 29 квітня 2013 року № 1721/15/20-13 зазначило, що в управлінні Держземагентства у Житомирському області дійсно знаходяться державні акти

на право власності на земельні ділянки з поміткою «архівні», але немає документації із землеустрою. Посадові особи, відповідальні за збереження документації, не змогли пояснити причин її відсутності.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13 січня 2014 року

у справі № 906/1704/13, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06 серпня 2014 року, визнано недійсним розпорядження голови Житомирської РДА від 25 лютого 2010 року № 177 «Про припинення права

ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користування земельною ділянкою по добровільній відмові на території Тетерівської сільської ради».

06 листопада 2015 року за клопотанням прокурора з метою встановлення факту накладання спірних земельних ділянок саме на земельну ділянку 6,6 га земель на території Тетерівської сільської ради, що відповідно до державних актів була передана в постійне користування ДП «Івано-Франківський ліспромкомбинат»

та інших питань, для з`ясування обставин, які потребують спеціальних знань, тобто тих, які виходять за межі знань суду, у справі було призначено земельно-технічну експертизу, оплату якої покладено на ДП «ІНФОРМАЦІЯ_3».

13 квітня 2016 року матеріали справи повернулися до суду без виконання

з причин відсутності оплати цього дослідження. Суд двічі встановлював строк для оплати експертизи, повторно направляв матеріали справи

до експертної установи, проте земельна експертиза не була виконана з причин

її неоплати.

Відповідачі, які отримали державні акти відповідно до спірного розпорядження, на підставі договорів купівлі-продажу відчужили отримані земельні ділянки площею по 0,1 га кожна на користь третіх осіб. Так, ОСОБА_16 18 червня 2010 року продав земельну ділянку з кадастровим номером 1822087200:01:000:0678 ОСОБА_98 , який 27 липня 2010 року продав

її ОСОБА_17 . Того ж дня ОСОБА_17 набув у власність за договором купівлі-продажу ще дві земельні ділянки з кадастровими номерами 1822087200:01:000:0677 та 1822087200:01:000:0679. 27 грудня 2012 року ОСОБА_45 за договором купівлі-продажу відчужив земельну ділянку

з кадастровим номером 1822087200:01:000:0651 на користь ОСОБА_78 14 грудня 2012 року ОСОБА_46 продала ОСОБА_80 земельну ділянку

за кадастровим номером 1822087200:01:000:0632. ОСОБА_30 , ОСОБА_28 , ОСОБА_13 та ОСОБА_9 на підставі договорів купівлі-продажу відчужили земельні ділянки з кадастровими номерами 1822087200:01:000:0665, 1822087200:01:000:0667, 1822087200:01:000:0663, 1822087200:01:0002 на користь ОСОБА_77 , яка згодом продала їх ТОВ «Промбудпостач плюс». ОСОБА_24 продав земельну ділянку з кадастровим номером 1822087200:01:000:0628 ОСОБА_79 , який у подальшому продав ОСОБА_25 ОСОБА_5 29 травня 2012 року подарував земельну ділянку за кадастровим номером 1822087200:01:000:0630 ОСОБА_15 тощо.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання недійсними розпорядження РДА, державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод

чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив

на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування

та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які

не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,

що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),

від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)

та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63),

від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20,

пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження

№ 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено прокурором Житомирського району в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичними особами - відповідачами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів,

що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада

2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86),

від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також

не є необхідним для вирішення питання про належність права власності

на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому

в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)). Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження

№ 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором Житомирського району позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року № 390, а також про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову

в задоволенні позовних вимог прокурора Житомирського району про визнання недійсним розпорядження голови Житомирської РДА від 01 квітня 2010 року

№ 390, а також про визнання недійсними державних актів на право власності

на земельні ділянки, але з інших підстав.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної

та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора Житомирського району про визнання недійсними розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації від 01 квітня 2010 року № 390 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення громадянам у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель запасу Тетерівської сільської ради», визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови,

а в резолютивних частинах (щодо відмови в задоволенні цих позовних вимог) - залишити без змін.

Щодо позовних вимог прокурора Житомирського району про витребування

з володіння відповідачів на користь держави в особі ДП «Івано-Франківський ліпромкомбінат» спірних земельних ділянок

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника

у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття

в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане

не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати

це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається

і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання

в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно

до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України. За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення належить

до компетенції Кабінету Міністрів України.

З матеріалів справи видно, що розпорядженням голови Житомирської районної державної адміністрації від 04 лютого 2005 року № 70 ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України» (Шепетівського лісгоспу) надано у постійне користування земельну ділянку площею 219,56 га для ведення лісового господарства на території Тетерівської сільської ради Житомирського району,

та видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 073507, зареєстрований 10 жовтня 2005 року

за № 030520900001.

Відповідно до статей 104 - 106 ЦК України, частин другої - третьої статті 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами

та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи,

що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт

та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Наказом МОУ від 20 березня 2009 року № 123 ДП «ІНФОРМАЦІЯ_3» реорганізовано шляхом виділу із нього структурних підрозділів, а саме: Зарічанського військового лісгоспу, Корбутівського, Чуднівського і Макарівського військових лісництв зі створенням

ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1», до якого переходять за розподільчим балансом у відповідний частині майно, права і обов`язки реорганізованого підприємства.

Разом із тим, суди не витребували матеріали розподільчого балансу

та не дослідили чи перейшли земельна ділянка площею 219,56 га у користування ДП «ІНФОРМАЦІЯ_1» чи залишилась у користуванні

ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат МО України». Таким чином, суди не дослідили для захисту чиїх прав звернувся прокурор.

Верховний Суд звертає увагу, що під час вирішення цієї справи необхідно врахувати те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування- передбачуваними.

Верховний Суд зауважує, що під час нового розгляду судам необхідно перевірити добросовісність/недобросовісність набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, і в залежності від встановлених обставин ухвалити судове рішення.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції

за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора Житомирського району в інтересах держави про витребування земельних ділянок не може вважатися законним

і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності

та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передання справи

в означеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин,

що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 19 червня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня

2021 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора Житомирського району про визнання недійсними розпорядження голови Житомирської районної державної адміністрації від 01 квітня 2010 року № 390 «Про затвердження проекту

із землеустрою щодо відведення громадянам у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель запасу Тетерівської сільської ради», визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки

та скасування їх державної реєстрації змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Житомирського району в інтересах держави про витребування земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов