Ухвала

від 21.09.2022 по справі 760/20948/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

21 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 760/20948/16-ц

Провадження № 14-70цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств

і за зустрічним позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення коштів, набутих за час шлюбу,

за касаційними скаргами позивачки (представник - адвокат Голубничий Олег Ігорович) та відповідача (представник - адвокат Ільїна Дар`я Валеріївна) на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року і

в с т а н о в и л а :

5 грудня 2016 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог і зміну предмета позову (т. 1, а. с. 101-103) просила:

- установити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період із травня 2010 року до 25 квітня 2013 року;

- визнати спільним сумісним майном її та відповідача квартиру загальною площею 96,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 );

- поділити майно, набуте нею із відповідачем за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, через визнання за кожним із них права спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;

- стягнути з відповідача компенсацію половини вартості внесків до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн, ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн, ТзОВ «Ноябрь і Ко» у розмірі 33 000,00 грн.

Мотивувала позов так:

- позивачка проживала разом із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до такої реєстрації 25 квітня 2013 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім`ї);

- у вказаний період сторони спільно вели господарство та мали спільний бюджет. Спершу проживали у квартирі, в якій зареєстрований відповідач, за адресою: АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_4 ). За місяць до офіційної реєстрації шлюбу під час вагітності позивачки вони переїхали жити у квартиру АДРЕСА_2 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 ;

- фактичні шлюбні відносини сторін можуть підтвердити свідки: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;

- позивачка разом із відповідачем спільно відпочивали за кордоном, зокрема: з 30 грудня 2008 року до 10 січня 2009 року - у Тайланді; з 25 квітня до 9 травня 2009 року - у США; з 5 до 15 січня 2010 року - у Домініканській Республіці; з 2 до 9 травня 2010 року - круїз Середземним морем; з 30 грудня 2010 року до 10 січня 2011 року - у Малайзії; з 10 до 13 листопада 2011 року - у Чехії; у вересні 2012 року - на острові Криті. Зазначене підтверджують відмітки у закордонних паспортах, копії сторінок яких додані до матеріалів справи;

- факт спільного проживання підтверджують спільні фотографії сторін, а також відсутність у цей період інших зареєстрованих шлюбних відносин;

- у період спільного проживання сторони придбали квартиру АДРЕСА_2 , у якій спільними зусиллями зробили ремонт. Тому позивачка просить поділити цю квартиру, враховуючи рівність часток кожного з подружжя;

- відповідач без письмової згоди позивачки вніс у статутний капітал ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» 1 500 000,00 грн, у статутний капітал ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» - 1 000 000,00 грн і у статутний капітал ТзОВ «Ноябрь і Ко» - 66 000,00 грн. Тому вона вважає, що має право на компенсацію половини вартості внесків відповідача у статутні капітали вказаних господарських товариств, тобто на 1 283 000,00 грн.

25 серпня 2018 року відповідач подав зустрічну позовну заяву, у якій просив:

- установити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з позивачкою у період із січня 2013 року до 25 квітня 2013 року;

- стягнути з позивачки на його користь 10 000,00 дол. США заощаджень, набутих за час перебування у шлюбі.

Мотивував зустрічний позов так:

- спільне проживання з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу розпочалося не з травня 2010 року. Спільний відпочинок один раз на рік не підтверджує факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Спілкувалися та зустрічалися з 2008 року, однак почали спільно проживати, вести спільне господарство, мати взаємні права й обов`язки, зокрема спільний бюджет, тільки з січня 2013 року - після повернення зі спільної подорожі до Італії й отримання інформації про вагітність позивачки. З того часу вони проживали у квартирі АДРЕСА_4 , а з березня 2013 року - у квартирі АДРЕСА_2 , у якій зареєстрували місце проживання позивачки 5 квітня 2013 року;

- вказані обставини можуть підтвердити свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ;

- доходи відповідача підтверджує довідка Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) у м. Києві №/Ш/26-58-13-02-09 (т. 1, а. с. 224), згідно з якою сума доходу за 2010 рік становить 418 104,00 грн, за 2011 рік - 480 489,00 грн, за 2012 рік - 824 739,00 грн, за 2013 рік - 1 128 870,00 грн;

- до укладення шлюбу з позивачкою відповідач не перебував у фактичних і зареєстрованих шлюбних відносинах, звик проживати один, самостійно вести домашнє господарство та займатися побутовими питаннями. Зокрема, згідно з відповіддю на адвокатський запит від кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , із січня до грудня 2012 року він відвідував його самостійно, замовляв сніданки та обіди, що підтверджують відомості з клієнтської бази;

- оскільки сторони почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу із січня 2013 року, а квартира АДРЕСА_2 придбана 9 лютого 2012 року, вона належить відповідачеві на праві власності та не може бути предметом поділу. Позивачка не брала участі у пошуку цієї квартири й укладенні договору купівлі-продажу. Сторони цього договору вказали у пункті 6.1 про те, що відповідач у зареєстрованому шлюбі не перебуває, не проживає та не веде спільного господарства з іншою особою;

- не відповідає дійсності інформація про те, що відповідач вніс до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» 1 500 000,00 грн. Тому у задоволенні вимоги про компенсацію половини вартості цього внеску слід відмовити;

- ТзОВ «Ноябрь і Ко» зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 червня 2017 року, тобто після розірвання 7 лютого 2017 року Солом`янським районним судом м. Києва у справі № 760/21227/16-ц шлюбу між сторонами. Тому у задоволенні вимоги про компенсацію половини вартості внеску до статутного капіталу цього товариства теж слід відмовити;

- не погоджується із тим, що йому слід компенсувати позивачці половину вартості внеску до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Євро Фуд»;

- просить поділити між сторонами грошові заощадження у сумі 20 000,00 дол. США, набуті разом із позивачкою за період шлюбу.

12 лютого 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва постановив ухвалу, згідно з якою на підставі клопотання позивачки залишив без розгляду її вимогу про стягнення з відповідача компенсації вартості половини внеску до статутного капіталу ТзОВ «Ноябрь і Ко».

12 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва ухвалив рішення, згідно з яким первісний і зустрічний позови задовольнив частково: встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року; визнав спільним сумісним майном сторін квартиру АДРЕСА_2 і поділив її, визнавши за кожним із них право власності на її 1/2 частину; стягнув із відповідача на користь позивачки 500 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд», а також 7 441,20 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив; стягнув з відповідача на користь позивачки 7 441,20 грн судового збору, а з позивачки на користь відповідача - 704,80 грн судового збору. Мотивував рішення так:

- факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року підтверджують: показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 ; спільний відпочинок за кордоном у Таїланді та США у 2009 році, у Домініканській Республіці у 2010 році, круїз Середземним морем того ж року, відпочинок у Малайзії та Чехії у 2011 році, на острові Криті у 2012 році; докази придбання меблів, виготовлення та встановлення меблевих і керамічних виробів, сантехніки у квартирі АДРЕСА_2 ;

- необґрунтованими є доводи відповідача про те, що не слід брати до уваги докази його спільних подорожей із позивачкою, бо він відпочивав і подорожував з іншими жінками та виїздив за кордон сам;

- відповідач придбав квартиру АДРЕСА_2 , перебуваючи у фактичних сімейно-шлюбних відносинах із позивачкою. Тому це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Безпідставними є доводи відповідача про те, що він придбав квартиру АДРЕСА_2 за власні кошти, отримані у позику;

- слід стягнути компенсацію половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд», загальний розмір якого становив 1 000 000,00 грн згідно з відомостями з інформаційної довідки з офіційного вебсайту Міністерства юстиції України (т 1, а. с. 113-119) та листа ГУ ДФС у м. Києві від 26 квітня 2019 року (т. 2, а. с. 100-102). Задовольняючи цю вимогу, застосував висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 3 червня 2015 році у справі № 6-38цс15, і висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц;

- треба відмовити у задоволенні вимоги про стягнення компенсації половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт», оскільки позивачка не довела належними доказами, що це товариство було зареєстроване під час шлюбу сторін. Відповідна інформація відсутня в інформаційній довідці з офіційного вебсайту Міністерства юстиції України (т 1, а. с. 113-119) і листі ГУ ДФС у м. Києві (т. 2, а. с. 100-102). Довідка ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» від 11 лютого 2019 року (т. 2, а. с. 67) не є належним доказом факту державної реєстрації товариства;

- вимога за зустрічним позовом про стягнення з позивачки 10 000,00 дол. США є необґрунтованою, бо відповідач не надав доказів наявності цих коштів у спільній сумісній власності подружжя, а його доводи ґрунтуються виключно на поясненнях.

21 січня 2021 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів: установив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року; стягнув з відповідача на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт»; в іншій частині у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовив. Мотивував постанову так:

- 25 квітня 2013 року сторони уклали шлюб, який 7 лютого 2017 року Солом`янський районний суд м. Києва у справі № 760/21227/16-ц розірвав;

- факт спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю з 1 травня 2010 року до 7 травня 2012 року непідтверджений достатніми доказами. Цей факт не можна встановити за відсутності інших доказів лише за показаннями свідків (близький за змістом висновок сформульований у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц і від 6 квітня 2020 року в справі № 738/1452/17);

- надані суду докази не підтверджують, що замовлені та доставлені позивачкою сантехнічні, електротехнічні й інші оздоблювальні та декоративні матеріали стосуються саме ремонту й облаштування квартири АДРЕСА_2 , бо у власності позивачки є інше житло. Саме тому не є допустимими доказами проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року: договір поставки № 308 від 5 жовтня 2012 року, який позивачка уклала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_14 стосовно меблів (т. 1, а. с. 158-164); комерційна пропозиція ТзОВ «Ойкос Україна Декор» щодо матеріалів від 12 серпня 2012 року (т. 1, а. с. 165); товарний чек від 13 червня 2012 року про придбання карнизу (т. 1, а. с. 166); накладна та замовлення від магазину «Лампа» від 3 і 30 липня 2012 року № 20702/551 та № 20702/552 відповідно (т. 1, а. с. 171, 172, 178); накладна від 25 липня 2012 року (т. 1, а. с. 173); рахунки-фактури ТзОВ «Галант Пол електра» № 18243 від 22 серпня 2012 року та № 25735 від 8 листопада 2012 року на поставку механізмів освітлення (т. 1, а. с. 174, 176); накладна суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_15 від 2 серпня 2012 року (т. 1, а. с. 177); рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_16 № 10/22 від 22 жовтня 2012 року (т. 1, а. с. 179); замовлення покупця № 1331 від 19 листопада 2012 року (т. 1, а. с. 180); товарний чек на купівлю сантехніки № 257/08 від 23 серпня 2012 року (т. 1, а. с. 182); рахунки-фактури суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_17 на поставку сантехнічних та оздоблювальних матеріалів з магазину «Агромат» № 117113 від 17 квітня 2012 року, № 122511 від 21 квітня 2012 року, № 123492 від 23 квітня 2012 року, № 133096 і № 132167 від 30 квітня 2012 року, № 133103 від 1 травня 2012 року, № 213241 від 1 липня 2012 року, № 234587 від 16 липня 2012 року, № 240515 від 20 липня 2012 року, № 257880 від 2 серпня 2012 року, № 277096 від 16 серпня 2012 року, № 281959 і № 282251 від 20 серпня 2012 року (т. 1, а. с. 183-195). Крім того, неналежним доказом є і договір на виготовлення та поставку меблевих виробів № НФ 000001306 від 12 вересня 2015 року, який позивачка уклала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_18 (т. 1, а. с. 142-145), перебуваючи з відповідачем у зареєстрованому шлюбі;

- починаючи з 8 травня 2012 року позивачка брала участь у ремонті й облаштуванні квартири АДРЕСА_2 , що підтверджують: договір поставки № 297 від 8 травня 2012 року, який позивачка уклала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_18 про виготовлення та доставку меблів (т. 1, а. с. 146-154); договір купівлі-продажу меблів № 4R 648 від 30 червня 2012 року, який вона уклала з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_19 (т. 1, а. с. 132-141); договір № 227/11 від 27 листопада 2012 року, укладений з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_20 про виготовлення та доставку вітражів (т. 1, а. с. 126-131); товарні чеки на придбання речей і матеріалів від 18 та 20 червня 2012 року (т. 1, а. с. 166-169); замовлення № 257/08 від 23 серпня 2012 року (т. 1, а. с. 181). Отже, вказані докази підтверджують існування з 8 травня 2012 року у сторін відносин, притаманних подружжю;

- доводи про те, що сторони у спірний період неодноразово спільно відпочивали, не є достатніми для визнання факту проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу у розумінні статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) без наявності інших ознак сім`ї: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю (аналогічний висновок є у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15);

- відповідач придбав квартиру АДРЕСА_2 до початку спільного проживання з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тому це майно не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У матеріалах справи немає відомостей про те, що пункт 6.1 договору купівлі-продажу квартири № 424 від 9 лютого 2012 року визнаний недійсним. З огляду на припис статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) діє презумпція належності квартири АДРЕСА_2 на праві власності відповідачеві (аналогічний висновок щодо належності квартири до особистої приватної власності покупця у разі вказівки про це у договорі купівлі-продажу зробив Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 367/7714/16-ц);

- якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або у праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постановах від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, а також висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц);

- принцип правової визначеності як елемент верховенства права передбачає, зокрема, те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 306/192/14-ц). Як установив Солом`янський районний суд м. Києва у рішенні від 7 лютого 2017 року у справі № 760/21227/16-ц, сторони з весни 2016 року перестали підтримувати подружні стосунки, вести домашнє господарство та проживають окремо. ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» зареєстроване 19 жовтня 2016 року. Тому у позивачки не виникло право вимоги щодо виплати їй компенсації половини вартості внеску до статутного капіталу цього товариства згідно зі статтями 69, 70 СК України, статтями 113, 115 ЦК України та статтями 1, 12 Закону України «Про господарські товариства». Отже, у задоволенні відповідної вимоги треба відмовити;

- згідно з підписаною директором ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» довідкою від 11 лютого 2019 року (т. 2, а. с. 67) це товариство зареєстроване 11 лютого 2016 року, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Розмір внеску відповідача до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» становить 1 500 000,00 грн (т. 2, а. с. 100-102) згідно з листом ГУ ДФС у м. Києві від 26 квітня 2019 року за №11386/9/26-15-08-06-25. Тому вимогу про стягнення 750 000,00 грн як половини вартості внеску до статутного капіталу цього товариства згідно зі статтями 69, 70 СК України, статтями 113, 115 ЦК України та статтями 1, 12 Закону України «Про господарські товариства» треба задовольнити;

- суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зустрічної позовної вимоги відповідача про стягнення 10 000,00 дол. США через недоведеність.

25 лютого 2021 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджувала про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. У касаційній скарзі просить:

скасувати постанову апеляційного суду у частині часткового задоволення первісного позову, встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року та відмови у задоволенні решти вимог позивачки;

залишити в силі постанову апеляційного суду у частині стягнення на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт».

залишити в силі рішення суду першої інстанції про: встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року; визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю та її поділ між сторонами шляхом визнання за кожною з них права власності на 1/2 частину; стягнення на користь позивачки 500 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд»;

Мотивувала касаційну скаргу так:

- суд апеляційної інстанції застосував приписи статей 60, 68, 104 і 114 СК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 і від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц:

у справі № 372/504/17 є висновок про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними у період шлюбу. Ця презумпція спростовна: один із подружжя може оспорити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує;

у справі № 554/8023/15-ц є висновок про те, що коли, розглядаючи вимогу про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд встановить, що один із подружжя відчужив або використав це майно на свій розсуд проти волі іншого та не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно чи його вартість треба враховувати при поділі;

- відповідач не надав доказів того, що зробив внесок до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» за рахунок власних коштів. Не є встановленим фактом наведені у рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 7 лютого 2017 року у справі № 760/21227/16-ц про розірвання шлюбу обставини про те, що сторони перестали підтримувати подружні стосунки, вести спільне домашнє господарство та проживають окремо з весни 2016 року. Рішення у справі № 760/21227/16-ц набрало законної сили 20 лютого 2017 року. Тому на момент внесення відповідачем коштів до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» сторони шлюб не розірвали, і такий внесок є їхньою спільною сумісною власністю;

- апеляційний суд помилково застосував висновки Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульовані у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, про те, що за змістом статті 74 СК України періодичний спільний відпочинок не є достатнім доказом для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за відсутності інших ознак сім`ї. На відміну від тих справ, у справі № 760/20948/16-ц факт проживання сторін однією сім`єю підтверджують не тільки спільні закордонні подорожі, але й показання свідків і письмові докази;

- апеляційний суд безпідставно застосував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 6 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, про те, що лише на підставі показань свідків за відсутності інших доказів не можна встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Цей висновок є нерелевантним, бо за обставинами справи № 760/20948/16-ц такий факт підтверджують не тільки показання свідків, але й письмові докази;

- апеляційний суд помилково застосував висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі

№ 367/7714/16-ц. У тій справі суд не взяв до уваги визнання стороною факту спільного проживання, бо це суперечило встановленим на підставі належних доказів обставинам. Положення договору купівлі-продажу квартири у зазначеній справі суд урахував додатково для підтвердження обставин, встановлених на підставі інших доказів. Тоді як у справі № 760/20948/16-ц суд апеляційної інстанції на підставі пункту 6.1 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 9 лютого 2012 року виснував, що відповідач її придбав у приватну власність;

- апеляційний суд порушив приписи статей 76-80, 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не взявши до уваги письмові докази, які підтверджують проведення позивачкою ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_2 з 1 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року. Натомість такі ж докази, які підтверджують проведення ремонтних робіт у період з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, суд визнав належними. Тому помилково встановив, що у період з 1 травня 2010 року до 8 травня 2012 року сторони не вели спільного господарства та спільно не проживали.

5 березня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення цієї скарги без руху.

22 березня 2021 року позивачка подала заяву про усунення недоліків у частині сплати судового збору.

29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив позивачці строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження. Зазначив, що у цій скарзі є доводи щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 та пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України: суди попередніх інстанцій не застосували висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 322/504/17, від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, а також висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 306/192/14-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц і від 10 жовтня 2018 року у справі № 367/7714/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 та від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15. Крім того, вказав, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

18 червня 2021 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивачки. Просить залишити цю скаргу без задоволення.

27 лютого 2021 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

26 березня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про залишення цієї скарги без руху.

4 червня 2021 року відповідач подав касаційну скаргу з усунутими недоліками. Стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову апеляційного суду у частині часткового задоволення первісного позову про стягнення з відповідача на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову. Мотивував касаційну скаргу так:

- листі ГУ ДФС у м. Києві від 26 квітня 2019 року за № 11386/9/26-15-08-06-25, не підтверджує внесення коштів до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт», а тільки визначає задекларовану суму внеску. Тому апеляційний суд на підставі «недопустимого доказу» задовольнив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки» у статутному капіталі цього товариства;

- апеляційний суд не встановив вартості частки відповідача у ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» на час вирішення питання про її поділ, не застосував частину восьму статті 24 Закону України «Про господарські товариства» та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 8 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц про те, що вартість частки учасника товариства визначається, виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток, пропорційно до розміру частки цього учасника;

- суд апеляційної інстанції не встановив, за рахунок яких коштів сформований внесок до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт». Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого з подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, і лише тоді, коли ці кошти всупереч статті 65 СК України використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу;

- апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

30 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача. Зазначив, що у ній є доводи щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 та пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України: суди попередніх інстанцій не застосували висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, сформульованих у постанові від 8 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, і висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15. Крім того, вказав, що апеляційний суд установив обставини, які мають суттєве значення, на підставі «недопустимих доказів».

30 серпня 2021 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу відповідача. Просить залишити цю скаргу без задоволення.

4 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив клопотання відповідача про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

9 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

20 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15. Згідно з цим висновком, якщо один із подружжя є учасником господарського товариства та вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна (грошова компенсація) у разі поділу майна подружжя.

Мотивував необхідність відступу так:

незважаючи на поширену судову практику, питання поділу бізнесу - вартості внесеного майна, половини отриманого доходу від діяльності товариства з обмеженою діяльністю - є одними з найбільш неоднозначних під час поділу спільного майна подружжя. Підходи щодо поділу майна подружжя у частині поділу частки у такому товаристві (тобто стосовно прав одного з подружжя під час розірвання шлюбу на частку у статутному капіталі товариства, яке належить іншому з подружжя) у судовій практиці змінювалися;

колегія суддів вважає, що позивачка має право на компенсацію половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, бо такий внесок зроблений під час шлюбу за рахунок спільних сумісних коштів;

19 вересня 2012 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі № 1-8/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України. Виснував, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;

3 липня 2013 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-61цс13, у якій вказав, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з подружжя у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а інший із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям;

2 жовтня 2013 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-79цс13, у якій зазначив, що «навіть і в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства»;

3 червня 2015 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 6-38цс15, у якій роз`яснив поняття частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та спосіб поділу такого майна: «Якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства»;

вирішуючи спори про поділ майна подружжя у частині поділу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, Верховний Суд послідовно застосовує висновки Верховного Суду України. Вказане підтверджують постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 161/19023/17, від 8 вересня 2021 року у справі № 727/6374/17, від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2021 року у справі № 161/9644/19, від 1 листопада 2021 року у справі № 179/130/13-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 3 березня 2020 року у справі № 909/52/19. У цих справах порушене право позивача суд захистив через стягнення грошової компенсації половини вартості внесеного до статутного капіталу майна, половини отриманого доходу від діяльності підприємства, половини майна, що залишилось після його ліквідації;

29 червня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 916/2813/18 і відступила від висновків Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 569/6236/16-ц, і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 918/598/18, про те, що частка у статутному капіталі приватного підприємства, яка «придбана» за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним із подружжя без згоди іншого;

15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову у справі № 450/624/15. Відмовив у задоволенні вимоги позивачки до відповідача про виділення 1/2 частини статутного капіталу приватного підприємства. Вважав, що апеляційний суд обґрунтовано виснував про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину нерухомого майна, належного такому підприємству, бо це майно є власністю юридичної особи. Однак апеляційний суд помилково зазначив, що речове право позивачки трансформувалося у право вимоги на виплату половини вартості зазначеного майна, набутого за рахунок спільних коштів подружжя для використання у підприємницькій діяльності. Зважаючи на необхідність урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, коштів чи майна до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти / майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника товариства до його статутного капіталу, Верховний Суд вважав обґрунтованими доводи касаційної скарги відповідача про те, що позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника до статутного капіталу товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна;

у справі № 450/624/15 суддя Ступак О. В. виклала окрему думку, в якій, зокрема, зазначила, що інакше розуміє висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18. На її думку, Велика Палата Верховного Суду у тій постанові не вирішувала питання способу поділу майна подружжя, зокрема, якщо один із подружжя є власником товариства. Вона вирішила питання стосовно правового режиму майна приватного підприємства, що має значення для вирішення питання поділу майна подружжя, бо суд повинен встановити, що саме є власністю подружжя. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із подружжя, в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя;

отже, невирішеним є питання про те, на що може претендувати один із подружжя: лише на компенсацію половини вартості частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю чи, за його вибором, на виплату половини вартості внеску відповідача як засновника до статутного капіталу цього товариства або половини вартості внесеного подружжям майна;

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням принципу верховенства права має роз`яснити «особливості інтерпретації положень» статті 74 СК України, статті 13 Закону України «Про господарські товариства» у ситуаціях, аналогічних до тієї, якої стосується ця справа.

В ухвалі про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду також зазначив, що невирішеним є питання про те, у суді якої юрисдикції слід вирішувати спір між подружжям (колишнім подружжям) про компенсацію половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України. Оскільки принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності щодо того, яким має бути ефективний спосіб захисту прав у справах про поділ спільного сумісного майна подружжя, коли один із подружжя під час шлюбу за рахунок їхнього спільного майна зробив внесок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).

У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).

З огляду на ці приписи Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств і за зустрічним позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення коштів, набутих за час шлюбу, за касаційними скаргами сторін на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

2. Призначити справу № 760/20948/16-ц до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 26 жовтня 2022 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. М. ЛобойкоС. П. Штелик К. М. Пільков