Окрема думка

від 02.05.2024 по справі 760/20948/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств і за зустрічним позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення коштів, набутих за час шлюбу,

за касаційними скаргами позивачки та відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року

Коротка історія справи

Сторони спору певний час спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Згодом перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідач ініціював його розірвання. 12 грудня 2016 року позивачка звернулася з позовом до відповідача про встановлення факту спільного проживання ними однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ набутої ними під час такого проживання квартири та компенсацію половини вартості внесків до статутного капіталу трьох юридичних осіб. Відповідач у зустрічному позові просив, зокрема, стягнути з колишньої дружини половину грошових заощаджень, спільно набутих за час шлюбу.

Солом`янський районний суд м. Києва рішенням від 12 серпня 2020 року задовольнив частково первісний і зустрічний позови: встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах трьох років, що передували реєстрації шлюбу; визнав спільним сумісним майном сторін квартиру і поділив її в ідеальних частках між ними; стягнув із відповідача на користь позивачки «компенсацію вартості її частки внеску» до статутного капіталу однієї з юридичних осіб; у задоволенні первісного та зустрічного позовів в інших частинах відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення. Вважав доведеним факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах року, що передував реєстрації шлюбу; стягнув із відповідача на користь позивачки «компенсацію вартості її частки внеску» до статутного капіталу однієї з юридичних осіб, але іншої, ніж визначив суд першої інстанції; у задоволенні первісного та зустрічного позовів в інших частинах відмовив. Вважав, що сторони не навели достатніх доказів для визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах трьох років, що передували реєстрації шлюбу. Зазначив, що позивачка не спростувала правомірності набуття квартири особисто відповідачем.

Позивачка подала касаційну скаргу через те, що апеляційний суд помилково визначив період її спільного з відповідачем проживання без реєстрації шлюбу, оскільки вибірково взяв до уваги письмові докази щодо проведення ремонту у спірній квартирі, відхиливши інші письмові докази, а також показання свідків і докази спільного відпочинку за кордоном.

На думку відповідача, викладеній у його касаційній скарзі, апеляційний суд не врахував, що право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого з подружжя лише щодо спільних коштів, а не внеску до статутного капіталу.

Велика Палата Верховного Суду мала, зокрема, відповісти на питання про те, чи може один із подружжя претендувати (а) на визначення розміру його частки шляхом поділу частки іншого з подружжя у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, або (б) на стягнення половини вартості частки іншого з подружжя у такому капіталі, або (в) на стягнення половини вартості внеску іншого з подружжя у цьому капіталі. Вирішити, чи має право один із подружжя, який був співвласником коштів чи іншого майна, внесених у статутний капітал товариства, вимагати поділу спільної сумісної власності у такому вигляді і, відповідно, виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі товариства.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційні скарги позивачки та відповідача задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року змінено в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У своїй постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила про таке.

У цій справі апеляційний суд установив факт спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства і спільного бюджету у період з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року. Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання сторін у період з 1 травня 2010 року до 7 травня 2012 року, оскільки такий факт не був доведений належними доказами (пункти 34 - 35).

Позивачка заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації половини вартості внесків до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн, ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн, ТзОВ «Ноябрь і Ко» у розмірі 33 000,00 грн., оскільки ці внески зроблено без її згоди за рахунок спільних коштів, проте не в інтересах сім`ї. В подальшому, за заявою позивачки, вимоги про компенсацію половини внеску до статутного капіталу ТзОВ «Ноябрь і Ко» суд першої інстанції залишив без розгляду (пункти 61 - 62).

Внесок до статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Євро Фуд» відповідач зробив у жовні 2016 року, тобто через кілька місяців після того, як були припинені шлюбні відносини з позивачкою. З урахуванням таких обставин, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду про доведеність того, що вказаний внесок зроблено за рахунок особистих коштів позивача і, відповідно, з відмовою у задоволенні позову у цій частині позовних вимог (пункт 70).

Що стосується внеску коштів до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі (пункти 77 - 78).

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 Цивільного кодексу України в редакції від 2 листопада 2016 року, далі - ЦК України).

Тому помилковим є висновок апеляційного суду про можливість задоволення вимоги про виплату частини вартості внесеного одним з подружжя вкладу у статутний капітал товариства. Позивачка може вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі визначену на дату пред`явлення позовних вимог (пункт 80).

Позивачка має право вимагати виплати їй вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі, у той же час вона заявила вимогу про грошову компенсацію їй вартості частки внеску до статутного фонду. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зважає і на те, що відповідач не спростував того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з нього 750 000 гривень не відповідає вартості його частки у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» (пункти 86 - 87).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала, що рішення апеляційного суду в частині задоволення вимог первісного позову про стягнення компенсації половини вартості внесків у статутний капітал ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» слід змінити стосовно мотивів прийнятого рішення, виклавши їх у редакції цієї постанови (пункт 88).

З огляду на висновки сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду виснувала про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц. Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства (пункт 94).

Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась) (пункт 101).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Із наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства, а інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі при поділі спільного сумісного майна (пункти 77-78 постанови), не погоджуюся з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства» у редакції від 02 листопада 2016 року). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України).

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України).

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

Згідно із частиною першою статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Відповідно до частини першої статті 167 ГК України в редакції від 26 листопада 2016 року корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 194 ЦК України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Згідно із частиною першою статті 195 ЦК України в Україні в цивільному обороті можуть бути, зокрема, пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента.

З наведених норм права вбачається, що частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є оборотоздатним об'єктом цивільного права. Змістом частки є сукупність прав, у тому числі корпоративних, установлених законом і статутом товариства, які отримує його учасник при набутті права власності на таку частку. Зазначені права учасник може використовувати окремо одне від одного, проте відчужити їх може лише у сукупності - шляхом відчуження належної йому частки. Окреме право, яке складає зміст частки, цивільної оборотоздатності не має.

Указані вище правові норми розрізняють право на частку та права з частки (право на цінний папір та права за цінним папером). Право на частку виникає в особи з моменту набуття її у власність. Проте для того, щоб користуватись часткою (використовувати права з частки), особа має стати учасником товариства. При цьому час набуття особою прав на частку та прав з частки може збігатися або не збігатися. Особа може бути власником частки (мати право на частку), при цьому не бути учасником товариства (не мати прав з частки).

Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із частиною першою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Відповідно до частини першої статті 66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Зазначені норми права встановлюють загальне правило, що майно (речі, гроші, майнові права), набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі придбання частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю дружина та чоловік набувають право спільної сумісної власності на таку частку. Якщо внаслідок придбання частки один з подружжя стає учасником товариства, це свідчить про домовленість між подружжям (частина перша статті 66 СК України), що саме він буде використовувати корпоративні права, які походять з такої частки.

У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що позивачка та відповідач мали право спільної сумісної власності на частку у статутному капіталі ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт», при цьому корпоративні права, які походять з цієї частки реалізовував відповідач, який був учасником цього товариства.

Водночас під час поділу спільного сумісного майна подружжя, тобто тоді, коли домовленість між подружжям стосовно користування спільним майном припинилася, право на частку ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» мало ділитися порівну між чоловіком та дружиною.

Майно та майнові права є рівнозначними об`єктами цивільних прав. У такий самий спосіб, як ділиться між подружжям майно, речі, які є об`єктами права спільної сумісної власності, має ділитися і частка у товаристві з обмеженою відповідальністю, яка є спільною сумісною власністю чоловіка і дружини.

Відповідно до частин першої - третьої та п`ятої статті 53 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов`язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством.

За статтею 54 вказаного Закону при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Згідно з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17, після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. Прийняття рішення про вступ спадкоємця до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю позитивного рішення спадкоємець частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує товариство з обмеженою відповідальністю у такому праві. У разі відмови правонаступника від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, вартість якої визначається на день смерті учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню (пункти 31-33 постанови).

Зробивши висновок, що особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства, а інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства, набуває лише право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі при поділі спільного сумісного майна (пункти 77-78 постанови), Велика Палата Верховного Суду фактично позбавила такого подружжя права спільної сумісної власності на належне йому майно (частку у статутному капіталі товариства) та суттєво обмежила можливість захисту ним свого порушеного права власності.

Зокрема, у випадку поділу частки, що є у спільній сумісній власності обох подружжя та визначення при цьому розміру частки одного з подружжя, такий подружжя може на свій вибір:

- стати учасником товариства шляхом подання заяви про вступ до товариства, і таким чином отримати корпоративні права зі своєї частки, зокрема, право брати участь в управлінні товариством та право на отримання дивідендів від діяльності товариства;

- у разі небажання стати учасником товариства з обмеженою відповідальністю або відмови товариства у прийнятті до нього, він може отримати від самого товариства належну йому частку у грошовій або натуральній формі в порядку, визначеному статтею 55 Закону України «Про господарські товариства»;

- продати свою частку іншим учасникам товариства (включаючи іншого з подружжя) або третім особам в порядку, визначеному статтею 53 Закону України «Про господарські товариства».

Отже, визначення розміру частки одного з подружжя шляхом поділу частки, яка є у спільній сумісні власності обох подружжя, у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є законним та справедливим способом поділу спільного сумісного майна подружжя, проте зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду цьому суперечить.

Висновки

Велика Палата Верховного Суду мала зробити правовий висновок про те, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства та його подружжя набувають право спільної сумісної власності на частку учасника цього товариства. При цьому, корпоративні права, які походять з такої частки, за домовленістю між подружжям (частина перша статті 66 СК України) здійснює той з подружжя, який стає учасником цього товариства. При поділі спільного сумісного майна подружжя також підлягає поділу їх частка у статутному капіталі товариства. У такому разі частки подружжя вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Після присудження половини такої частки подружжю, який не був учасником товариства, він, на свій вибір, може вчиняти дії, спрямовані на вступ до складу учасників цього товариства, або вимагати від товариства виплати вартості належної йому частки у грошовій або натуральній формі, або відчужити свою частку самому товариству, іншим учасникам або третім особам в порядку, встановленому законом.

Суддя Ю. Л. Власов