Окрема думка

від 10.04.2024 по справі 760/20948/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В.

10 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 760/20948/16-ц

Провадження № 14-70цс22

за касаційними скаргами адвоката Голубничого Олега Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Ільїної Дар`ї Валеріївни в інтересах ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств і за зустрічним позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення коштів, набутих за час шлюбу

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. Обставини справи

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, стягнення компенсації половини вартості внесків до статутних капіталів господарських товариств.

2. Позов мотивувала тим, що вона проживала разом із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до такої реєстрації 25 квітня 2013 року (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім`ї).

3. У вказаний період вона разом із ОСОБА_2 спільно вела господарство та мала спільний бюджет. Спершу вони проживали у квартирі, в якій зареєстрований відповідач, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира АДРЕСА_2 ). За місяць до офіційної реєстрації шлюбу, під час її вагітності, вони переїхали жити у квартиру АДРЕСА_3 (далі - квартира АДРЕСА_4 ).

4. ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_3 .

5. Їх фактичні шлюбні відносини можуть підтвердити свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

6. Вона разом із відповідачем спільно відпочивала за кордоном, зокрема: з 30 грудня 2008 року до 10 січня 2009 року - у Таїланді; з 25 квітня до 09 травня 2009 року - у США; з 05 до 15 січня 2010 року - у Домініканській Республіці; з 02 до 9 травня 2010 року - круїз Середземним морем; з 30 грудня 2010 року до 10 січня 2011 року - у Малайзії; з 10 до 13 листопада 2011 року - у Чехії; у вересні 2012 року - на острові Криті. Зазначене підтверджують відмітки у закордонних паспортах, копії сторінок яких додані до матеріалів справи.

7. Факт спільного проживання підтверджують спільні фотографії сторін, а також відсутність у цей період інших зареєстрованих шлюбних відносин.

8. У період спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_4 , у якій спільними зусиллями зробили ремонт.

9. Відповідач без її письмової згоди вніс у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційний дорожній ремонт» (далі - ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт») 1 500 000,00 грн, у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євро Фуд» (далі - ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд») - 1 000 000,00 грн і у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Ноябрь і Ко» (далі - ТзОВ «Ноябрь і Ко») - 66 000,00 грн.

10. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог і зміну предмета позову просила суд:

- установити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачем у період із травня 2010 року до 25 квітня 2013 року;

- визнати спільним сумісним майном її та відповідача квартиру АДРЕСА_4 ;

- поділити майно, набуте нею з відповідачем за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, через визнання за кожним із них права спільної часткової власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ;

- стягнути з відповідача компенсацію половини вартості внесків до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» у розмірі 750 000,00 грн, ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд» у розмірі 500 000,00 грн, ТзОВ «Ноябрь і Ко» у розмірі 33 000,00 грн.

11. У серпні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, у якій просив:

- установити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 у період із січня 2013 року до 25 квітня 2013 року;

- стягнути з позивачки на його користь 10 000,00 дол. США заощаджень, набутих за час перебування у шлюбі.

12. Зустрічний позов мотивував тим, що спільне проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу розпочалося не з травня 2010 року. Спільний відпочинок один раз на рік не підтверджує факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вони спілкувалися та зустрічалися з 2008 року, однак почали спільно проживати, вести спільне господарство, мати взаємні права й обов`язки, зокрема спільний бюджет, тільки з січня 2013 року - після повернення зі спільної подорожі до Італії й отримання інформації про вагітність позивачки. З того часу вони проживали у квартирі АДРЕСА_2 , а з березня 2013 року - у квартирі АДРЕСА_4 , у якій зареєстрували її місце проживання 05 квітня 2013 року.

13. Указані обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

14. Його доходи підтверджує довідка Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) у м. Києві № /Ш/26-58-13-02-09 (т. 1, а. с. 224), згідно з якою сума доходу за 2010 рік становить 418 104,00 грн, за 2011 рік - 480 489,00 грн, за 2012 рік - 824 739,00 грн, за 2013 рік - 1 128 870,00 грн.

15. До укладення шлюбу з ОСОБА_1 він не перебував у фактичних і зареєстрованих шлюбних відносинах, звик проживати один, самостійно вести домашнє господарство та займатися побутовими питаннями. Зокрема, згідно з відповіддю на адвокатський запит від кафе «Піт-Стоп», розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , із січня до грудня 2012 року він відвідував його самостійно, замовляв сніданки та обіди, що підтверджують відомості з клієнтської бази.

16. Оскільки вони почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу із січня 2013 року, а квартира АДРЕСА_4 придбана 09 лютого 2012 року, вона належить йому на праві власності та не може бути предметом поділу. Позивачка не брала участі у пошуку цієї квартири й укладенні договору купівлі-продажу. Сторони цього договору вказали у пункті 6.1 про те, що він у зареєстрованому шлюбі не перебуває, не проживає та не веде спільного господарства з іншою особою.

17. Не відповідає дійсності інформація про те, що він вніс до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» 1 500 000,00 грн. Тому в задоволенні вимоги про компенсацію половини вартості цього внеску слід відмовити.

18. ТзОВ «Ноябрь і Ко» зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 30 червня 2017 року, тобто після розірвання 07 лютого 2017 року Солом`янським районним судом м. Києва у справі № 760/21227/16-ц (№ у ЄДРСР 64552170) їх шлюбу. Тому у задоволенні вимоги про компенсацію половини вартості внеску до статутного капіталу цього товариства теж слід відмовити.

19. Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 12 лютого 2019 року на підставі клопотання ОСОБА_1 залишив без розгляду її вимогу про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості половини внеску до статутного капіталу ТзОВ «Ноябрь і Ко».

20. Рішенням від 12 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва первісний і зустрічний позови задовольнив частково: встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року; визнав спільним сумісним майном сторін квартиру АДРЕСА_4 і поділив її, визнавши за кожним із них право власності на її 1/2 частину; стягнув із відповідача на користь позивачки 500 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд», а також 7 441,20 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив; стягнув з відповідача на користь позивачки 7 441,20 грн судового збору, а з позивачки на користь відповідача - 704,80 грн судового збору.

21. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року доведений належними доказами.

22. Відповідач придбав квартиру АДРЕСА_4 , перебуваючи у фактичних сімейно-шлюбних відносинах із позивачкою. Тому це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

23. Стягнув компенсацію половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд», загальний розмір якого становив 1 000 000,00 грн, враховуючи висновки Верховного Суду України у постанові від 03 червня 2015 році у справі № 6-38цс15 та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц.

24. У задоволенні вимоги про стягнення компенсації половини вартості внеску відповідача до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» відмовив, оскільки позивачка не довела належними доказами, що це товариство було зареєстроване під час шлюбу сторін.

25. Вважав, що вимога за зустрічним позовом про стягнення з позивачки 10 000,00 дол. США є необґрунтованою, бо відповідач не надав доказів наявності цих коштів у спільній сумісній власності подружжя, а його доводи ґрунтуються виключно на поясненнях.

26. Київський апеляційний суд постановою від 21 січня 2021 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів: установив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 8 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року; стягнув з відповідача на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт»; в іншій частині у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

27. Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах року, що передував реєстрації шлюбу; стягнув із відповідача на користь позивачки «компенсацію вартості її частки внеску» до статутного капіталу однієї з юридичних осіб, але іншої, ніж визначив суд першої інстанції; у задоволенні первісного та зустрічного позовів в інших частинах відмовив.Вважав, що сторони не навели достатніх доказів для визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах трьох років, що передували реєстрації шлюбу. Зазначив, що позивачка не спростувала правомірності набуття квартири особисто відповідачем.

28. У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення первісного позову, встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року та відмови у задоволенні її решти вимог; залишити в силі постанову апеляційного суду в частині стягнення на її користь 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт», залишити в силі рішення суду першої інстанції про: встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 2010 року до 24 квітня 2013 року; визнання квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю та її поділ між сторонами шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 частину; стягнення на її користь 500 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Торговий дім «Євро Фуд».

29. У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення первісного позову про стягнення з нього на користь позивачки 750 000,00 грн «компенсації вартості її частки внеску» до статутного капіталу ТзОВ «Інноваційний дорожній ремонт» та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову.

30. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 29 квітня 2021 року поновив позивачці строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

31. Ухвалою від 30 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 та пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

32. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 липня 2022 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України.

33. Постановою від 10 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнила частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року змінила в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишила без змін.

34. Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання сторін у період з 01 травня 2010 року до 07 травня 2012 року, оскільки такий факт не був доведений належними доказами.

35. Звернула увагу на те, що у пунктах 41, 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц міститься висновок, про те, що позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

36. Щодо задоволення судами вимог про визнання квартири АДРЕСА_4 спільним сумісним майном Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.

37. Під час розгляду справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).

38. Метою заявленого позивачкою позову в цій справі є поділ спільного сумісного майна, набутого за час її спільного проживання з відповідачем як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

39. Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 76, № у ЄДРСР 89819917) та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (пункт 78, № у ЄДРСР 90359317).

40. Оскільки позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина у період з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, а квартиру АДРЕСА_4 відповідач набув 09 лютого 2012 року, суд апеляційної інстанції правильно не поширив режим спільної сумісної власності на це майно.

ІІ. Зміст окремої думки

41. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося в частині вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, та вимог про визнання майна спільним сумісним з посиланнями на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц.

42. Виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов`язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами.

43. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

44. У певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.

45. За загальним правилом справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у цивільному процесі в порядку окремого провадження, для якого характерна безспірність розгляду справ.

46. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

47. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

48. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

49. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

50. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

51. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), зокрема, зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

52. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

53. За загальним правилом, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються судами в порядку окремого провадження. Разом з тим варто врахувати, що особливістю справ окремого провадження є відсутність у них спору про право, тому в цьому порядку може вирішуватися спір про факт, однак не спір про право.

54. У порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб`єктивне право.

55. Можна зробити висновок, що зміна виду провадження з окремого на позовне не впливає на можливість встановлення факту, що має юридичне значення, у судовому порядку, адже такі вимоги залишаються предметом позову, оскільки потребують доведення і лише після їх задоволення виступають підставою для задоволення вимог майнового характеру, наприклад вимог про поділ майна чи визнання права на частку у спільній сумісній власності.

56. Звернення позивачки з окремою позовною вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу в судовому порядку повинно встановлюватися як у мотивувальній, так і в резолютивній частині судового рішення.

57. У пункті 5 частини першої статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

58. Можливість встановлення такого факту пов`язана з тим, що із прийняттям Сімейного кодексу України (далі - СК України) законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу.

59. У цій справі встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки необхідно позивачці для поділу майна, придбаного в період проживання з відповідачем без шлюбу, про що останній заперечує та що, відповідно, підтверджує наявність спору про право та необхідність розгляду такої вимоги спільно з вимогами про поділ майна в порядку позовного провадження.

60. Така вимога є основною вимогою, а вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ є похідними та залежать від обґрунтованості та доведеності факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу чоловіка та жінки.

61. Встановлення цього факту лише в мотивувальній частині призведе до неодноразового встановлення такого факту і в інших спорах, зокрема про поділ майна, про спадкування.

62. Подібний висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

63. Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

64. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними всі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут і наявність взаємних прав та обов`язків.

65. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

66. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

67. Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачкою висунута з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

68. Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

69. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу судів на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

71. Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

72. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 липня 2000 року у справі № 552/5693/18 окреслив основні критерії надання такому майну статусу спільного сумісного. Зокрема, Верховний Суд зазначив таке:

1) при наданні майну статусу спільного сумісного (якщо особи проживають сім`єю без укладення шлюбу) враховується, що майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї - якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тобто суд має встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. А спільною працею осіб вважаються їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття такого майна, або ж ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету;

2) при застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час та що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

73. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

74. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

75. Зі справи вбачається, що сторони з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року в зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебували.

76. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року, вважав, що цей період доведений належними доказами.

77. Ураховуючи докази у справі, вважаємо, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка, оскільки протягом вказаного періоду вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

78. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

79. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

80. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

81. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

82. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

83. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

84. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

85. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

86. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

87. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті.

88. Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

89. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

90. У розумінні частини другої статті 5 ЦПК України суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

91. Невизначеність - законодавча, адміністративна чи яка виникає внаслідок практики, яку застосовують органи влади, є важливим фактором, який слід брати до уваги при оцінці поведінки держави.

92. Суперечлива прецедентна практика щодо тлумачення певних аспектів ефективності способу захисту (сам критерій є досить оціночним та непередбачуваним для позивача) створює загальну атмосферу відсутності правової визначеності. Це є порушенням принципу правової визначеності, який притаманний Конвенції в цілому, коли сторони в процесі через таку непередбачуваність практики не можуть передбачити наслідки своїх дій (немає впевненості у сталості підходів) і перспективи своїх оскаржень.

93. Така невизначеність може позбавляти заявника справедливого судового розгляду і свідчити про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

94. Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що позивач обрав неефективний, на думку суду, спосіб захисту, суди, по-перше, не повинні ставити під сумнів право заявника на доступ до суду та його право оскаржити дію, що порушує його права, по-друге, не повинні наполягати на можливості захисту права лише правильним способом, по-третє, повинні застосовувати категорію ефективності, неілюзорності, та практичності відносно до прав, які гарантуються Конвенцією (зокрема, на доступ до суду через: непомірно високу вартість провадження; проблеми, що стосуються обмеження термінів; надмірне, страхування витрат; існування процесуальних заборон, які унеможливлюють або обмежують можливість звернення до суду тощо).

95. У будь-якому разі застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право на доступ до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.

96. Натомість питання обрання позивачем ефективного способу захисту, передбачається матеріальним правом.

97. Відмова в позові з підстав неефективного способу захисту є прямим порушенням принципу диспозитивності.

98. Позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а суд повинен захистити таке порушене право в обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо він є менш ефективним, ніж інші у спірних правовідносинах, а не замість позивача вирішувати, яким саме чином (у який спосіб) він має захищати своє порушене право.

99. У пунктах 69-73 рішення ЄСПЛ у справі «Красуський проти Польщі» вказано, що наявність простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не є вагомою причиною для відмови від його використання.

100. Однак існування простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є явно марним, не є вагомою причиною для того, щоб не вичерпати цей шлях відшкодування (пункт 73 рішення ЄСПЛ у справі «Акдівар та інші проти Туреччини»).

101. Слово «засіб правового захисту» в контексті статті 13 Конвенції означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті. (рішення ЄСПЛ у справі «C. проти Сполученого Королівства», 1983 рік).

102. Звертаємо увагу на те, що ЄСПЛ жодного разу не вказував, що суд вправі вирішувати замість позивача, з яким же саме позовом йому звертатись до суду, щоб захист його прав був реальним та ефективним (більше того, твердження уряду про обрання засобу судового захисту, менш підходящого для заявника, ніж інші у зазначених обставинах, відхилив). У цьому контексті йшлося виключно про процедурні питання доступу до правосуддя - про надмірну ставку збору за подання позову до суду, надмірно суворе трактування строків на звернення, відсутність безкоштовної правової допомоги тощо.

103. Національні суди, відмовляючи особі у вирішенні ініційованого нею спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), фактично обмежують право такої особи на доступ до суду, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до національних засобів правового захисту є ілюзорним і лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновленні її порушеного права.

104. На порушення частини другої статті 5 ЦПК України суди не визначають у своєму рішенні спосіб захисту замість позивача, а лише відмовляють у позові з підстав неефективності способу захисту, що суперечить принципу диспозитивності.

105. Крім того, слід наголосити, що пунктом 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України передбачено, що суд може задовольнити позов чи відмовити у позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

106. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що постанова апеляційного суду в оскарженій ОСОБА_1 частині щодо встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу, прийнята без додержання норм матеріального права.

107. Касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити у частині скасування постанови Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року про відмову у задоволенні первісного позову, встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з травня 2010 року до 24 квітня 2013 року, відмови у задоволенні вимог про визнання квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю та її поділ між сторонами шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 частину, у цій частині залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 серпня 2020 року.

Судді С. Ю. Мартєв Н. В. Шевцова