Рішення

від 21.09.2022 по справі 509/1862/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1862/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

за участю позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Бурдейного О.І.

відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Чумака М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, приватного нотаріуса Овідіопольського РНО Одеської області Куркан Наталії Федорівни та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними : державного акту на право власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування запису про право власності та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

27 квітня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вимоги якого в подальшому збільшила та в остаточній редакції позову від 25.08.2021 р. просила суд, визнати незаконним та скасувати рішення ІV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського (Овідіопольського) району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 952688 від 02.07.2007 року, що посвідчує право спільної власності громадян: ОСОБА_3 - 1/2 частка та ОСОБА_2 - 1/2 частка - на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2040 га, за адресою : АДРЕСА_1 (кадастровий номер : 5123781500:02:001:0357), який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010752900203 від 02.07.2007 року, виданий на підставі рішення ІV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського (Овідіопольського) району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1871 від 30.09.2015 року, видане приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталією Федорівною на ім`я ОСОБА_2 - на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 11395535 від 30.09.2015 р. за ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , проведену 02.07.2007 р. Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів на підставі Технічної документації по передачі земельної ділянки у спільну сумісну власність та зі складання державного акту на право приватної спільної сумісної власності на землю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Карогліно-Бугазької сільської ради, АДРЕСА_1 , стягнувши з відповідачів у рівних частках понесені нею судові витрати, мотивуючи це належністю їй на праві власності, на підставі державного акту серії І-ОД № 085575 від 02.05.1997 р., земельної ділянки площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою : АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.08.2005 р., виданого на підставі розпорядження Овідіопольської РДА № 496 від 25.07.2005 р. Так, з метою присвоєння вказаній земельній ділянці кадастрового номеру (розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, отримання витягу), вона звернулася до ТОВ «Наша Батьківщина», уклавши до договір на виконання робіт про проведення топографо-геодезичних вишукувань (кадастрова зйомка) № 01-02/317 від 13.05.2019 р., в процесі проведення яких та складання Технічного звіту, останніми було встановлено, що межі її присадибної ділянки площею 0,12 га за адресою : АДРЕСА_2 перетинаються із сусідньою земельною ділянкою, площею 0,2040 га, кадастровий № 5123781500:02:001:0357 за адресою : АДРЕСА_1 , власником якої є відповідачка ОСОБА_2 та виявлено невідповідність дійсних меж цієї земельної ділянки межам, вказаних у Державному земельному кадастрі, що підтверджується схемою розташування земельних ділянок із зображенням перетину вказаної ділянки, площею 0,2040 га, що належить відповідачці та відомостям про земельну ділянку, а також накладається на її господарські будівлі та споруди.

Також, позивачка вказує, що оскаржуваним рішенням ІV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського (Овідіопольського) району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » порушується її право власності на землю, адже на підставі нього, Овідіопольським РВЗС 02.07.2007 р. була здійснена незаконна державна реєстрація земельної ділянки, яка належала на праві спільної сумісної власності відповідачці та її матері ОСОБА_3 по 1/2 частці кожній згідно оскаржуваного державного акту на землю від 02.07.2007 р. серії ЯГ № 952688, який вона просила визнати недійсним. Крім цього, позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка залишила заповіт на ім?я відповідачки, яка після її смерті прийняла спадщину у виді спірної земельної ділянки, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 30.09.2015 р. (реєстр. № 1871), яка вона просила визнати недійсним.

Позивачка та її представник в судовому засіданні повністю підтримали свій уточнений (збільшений) позов в редакції від 25.08.2021 р., який просили задовольнити, пославшись на висновок судової земельно-технічної експертизи № 5207/5240 від 29.07.2021 р., проведеної ОНДІСЕ, на підставі ухвали суду від 31.07.2020 р., та яким було встановлено факт невідповідності межам та розмірам земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 .

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позов не визнали повністю як безпідставний та необґрунтований, просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов (т. 2 а.с. 13-18).

Представник відповідачів К.-Бугазької с/р Б.-Дністровського району Одеської області приймаючи участь в судовому засіданні, в подальшому не з?явився, про дату, час та місце судових засідань, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду заяву про слухання справи за його відсутністю (т. 2 а.с. 240).

Відповідачка приватний нотаріус Овідіопольського РНО Одеської області Куркан Н.Ф. в судове засідання не з?явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, особисто під розписку, надіславши до суду заяву, в якій вказала про законність видачі нею оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім?я ОСОБА_2 та проханням про слухання справи за її відсутністю у зв?язку зайнятістю на роботі (т. 2 а.с. 191,196,197).

Представник відповідачів ГУ Держгеокадастру в Одеській області в судові засідання не з?явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутності, відзиву або письмових пояснень суду не надав (т. 3 а.с. 16,24,28).

Заслухавши доводи сторін та їхніх представників, пояснення експерта ОНДІСЕ Котовського М.Л., дослідивши письмові та додаткові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з ч. 5 ст. 102 ЦПК України, суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) ЄСПЛ наголосив на тому, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 ЄКПЛ зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це може прийматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України № 63566/00, п. 23 ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Суд встановив, що 26.11.1996 р. придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала останньому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю № 224 від 22.11.1996 року, виданого на підставі рішення Виконкому Кароліно-Бугазької сільської Ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 26.06.1996 р. за № 99, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.1996 р., посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області Мірошниченко Л.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 2980 (т. 1 а.с. 24).

Як вбачається з Акту від 13.11.1996 р., виданого Кароліно-Бугазькою сільрадою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області, напередодні укладення вищезазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11.1996 р. межі, належної ОСОБА_4 на праві власності земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , були погоджені з усіма суміжними землекористувачами, в тому числі, з ОСОБА_5 , яка на той час була користувачем сусідньої земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 25).

На зазначеній земельній ділянці, яку позивачка придбала у ОСОБА_4 , згідно договору купівлі-продажу від 26.11.1996 р., був розташований об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що був побудований останнім, який перейшов у користування позивачки разом з набуттям нею права власності на вказану присадибну ділянку, що підтверджується випискою з Протоколу № 576 засідання Виконкому Овідіопольської районної Ради народних депутатів «Про дозвіл будівництва індивідуальних житлових будинків в 3-кілометровій зоні узбережжя Чорного моря» від 25.12.1990 р., Будівельним паспортом № НОМЕР_1 на забудівлю земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику», виданим на ім`я ОСОБА_4 у 1991 році; Актом виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель», виданим ОСОБА_4 у березні 1991 р. (т. 1 а.с. 26-28).

З Витягу Архівного відділу Овідіопольської РДА Одеської області від 21.02.2020 р. №16/01-35 вбачається, що незадовго до придбання позивачкою вищезазначеної присадибної ділянки площею 0,1200 га за адресою: АДРЕСА_1 Кароліно-Бугазькою сільською радою було винесено Рішення № 354 шістнадцятої сесії ХХІІ скликання «Про упорядочення нумерації будинків та перейменування вулиць в селі Кароліно-Бугаз Овідіопольського району» від 22.02.1996 р., згідно з яким : адреса будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_6 , була змінена з АДРЕСА_1 , на АДРЕСА_2 ; адреса будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_7 , була змінена на АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 29-33).

Вищезазначене Рішення № 354 від 22.02.1996р. було затверджено рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради VІ сесії ХХІІІ скликання від 26.01.1999 року № 122 «Про перейменування вулиць АДРЕСА_1 та упорядочення нумерації в с. Кароліно-Бугаз» (т. 1 а.с. 29).

Пізніше рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради ХV сесії ХХІV скликання від 06 лютого 2004 року №966 «Про змінювання номерів будинків та земельних ділянок по АДРЕСА_1 » адреса будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_6 , були змінені з АДРЕСА_2 , на АДРЕСА_1 , адреса будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_1 , були змінені з АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 30).

На підставі рішення Виконкому від 28.01.1997 року № 22 позивачці ОСОБА_1 була передана у приватну власність вищезазначена присадибна ділянка площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 31).

На виконання вказаного рішення Виконкому від 28.01.1997 р. № 22 землевпорядною організацією складено Акт від 26.02.1997р. встановлення в натурі меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва, до якого додано план земельної ділянки, складений цією ж землевпорядною організацією (т. 1 а.с. 32-33).

Так, 02.05.1997 р., відповідно до чинного на той час законодавства, Кароліно-Бугазькою сільрадою видано позивачці Державний акт серії І-ОД № 085575 на право приватної власності на землю, до якого пізніше були внесені зміни, а саме, зазначена у ньому адреса земельної ділянки : АДРЕСА_1 змінена на адресу: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 34).

Таким чином, вищевказана адреса присадибної ділянки позивачки : АДРЕСА_3 , існувала в період з 22.02.1996р. на підставі Рішення № 354 від 22.02.1996 р., затвердженого Рішенням №122 від 26.01.1999р. - до 06.02.2004 року, тобто до моменту, коли ця адреса була змінена на адресу : АДРЕСА_2 .

З Державного акту на право власності на землю від 02.05.1997 р., що належить позивачці, а саме, плану зовнішніх меж земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка, яка розташована за адресою : АДРЕСА_2 , зі сторони, що позначена літерами: А - Б - межує з АДРЕСА_2;

Б - В - межує з земельною ділянкою ОСОБА_6 ; В - Г - межує з земельною ділянкою ОСОБА_8 ; Г - А - межує з земельною ділянкою ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 34 оборот аркуша).

На плані зовнішніх меж земельної ділянки чітко визначені розміри земельної ділянки, її площа, що складає 0,12 га, та погоджені на місцевості межі землекористування цієї земельної ділянки із суміжними земельними ділянками.

Статтею 22 ЗК України від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ, що діяв на той час, передбачалось, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Також, ст. 23 ЗК України від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ передбачалось, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З Державного акту на право власності на землю від 02.05.1997 р. вбачається, що він був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Кароліно-Бугазької сільської ради за № 251 від 02.05.1997р.

Отже, в даному випадку реєстрація права власності позивачки ОСОБА_1 на присадибну земельну ділянку по АДРЕСА_2 була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення у останньої права власності на землю.

В подальшому, рішенням 23-ої сесії IV скликання Кароліно-Бугазької сільради від 05.10.2004р. № 1565 «Про надання дозволу ОСОБА_1 на завершення незакінченого будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2 » було надано дозвіл ОСОБА_1 на завершення незакінченого будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 та зобов`язано ОСОБА_1 після закінчення будівництва пред`явити житловий будинок та госпспоруди по АДРЕСА_2 для прийомки комісією, призначеною Виконкомом (т. 1 а.с. 35).

04.02.2005 року Овідіопольським РБТІ на вказаний будинок був виготовлений технічний паспорт з реєстровим номером 448 (т. 1 а.с. 36-41).

В червні 2005 р. Державною приймальною комісією, призначеною розпорядженням Овідіопольської РДА від 14.06.2005р. № 399, на підставі п.3.1 ДБН А.3.1-3-94 був прийнятий в експлуатацію житловий будинок загальною площею 87,20 кв.м, житловою площею 37,90 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, виданим у червні 2005 року (т. 1 а.с. 42-43).

Згідно п. 1.4.1 Розпорядження Овідіопольської РДА від 25.07.2005р. № 496 «Про затвердження актів державної технічної комісії про прийняття до експлуатації індивідуальних житлових будинків» був затверджений акт і прийнятий до експлуатації індивідуальний житловий будинок загальною площею 87,20 кв.м, житловою площею 37,90 кв.м по АДРЕСА_2 , що належить позивачці ОСОБА_1 , на підставі якого видано ОСОБА_1 свідоцтво серії НОМЕР_2 від 26.08.2005 року про право власності на нерухоме майно, а саме, на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 44-45).

Таким чином, на підставі зазначеного свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 26.08.2005р., яке було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 14.10.2005 року, Овідіопольським РБТІ було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на вказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8635946 від 14.10.2005 року (т. 1 а.с. 46).

Відповідно до п.п. 2,3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.07.2011 р. № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

На думку суду, позивачка ОСОБА_1 отримала право власності на присадибну ділянку площею 0,1200 га по АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 до 2004 року (згідно Державного акту на право власності на землю від 02.05.1997р.), але відомості про цю земельну ділянку не були внесені до Державного реєстру земель, у зв?язку з чим, внесення відомостей до Державного реєстру земель про цю земельну ділянку та її державна реєстрація можуть бути здійснені тільки за наявності технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) за моєю заявою.

Частинами 1,3,4,7 ст. 79-1 ЗК України в редакції від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Однак, відповідно до листа Міськрайонного управління в Овідіопольському районі та м. Чорноморську ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 27.06.2019 р. № 812/183-19 - документація із землеустрою на мою присадибну ділянку, що розташована за адресою : АДРЕСА_3 до Державного фонду документації із землеустрою Міськрайуправління на зберігання належним чином не надходила (т. 1 а.с. 47).

З листа Міськрайуправлінням ГУ Держгеокадастру в Одеській області №132/183-20 від 04.03.2020 р. вбачається, що виписка з Технічного звіту щодо передачі в приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка) ОСОБА_4 на території Кароліно-Бугазької сільської ради, в Державному фонді документації із землеустрою ОСОБА_10 також відсутня (т. 1 а.с. 50).

Як вбачається зі змісту позову та пояснень позивачки та її представника, з метою приведення документів на присадибну земельну ділянку до вимог чинного законодавства України (розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку (присвоєння кадастрового номеру), отримання витягу з Державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації права власності) позивачка ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Наша Батьківщина» договір на виконання робіт від 13.05.2019 року № 01-02/317 про проведення топографо-геодезичних вишукувань (кадастрова зйомка), в процесі проведення яких та виготовлення «Технічного звіту щодо виконання топографо-геодезичних вишукувань земельної ділянки» за адресою : АДРЕСА_2 було виявлено, що межі присадибної ділянки площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , власником якої є позивачка ОСОБА_1 - перетинаються із сусідньою присадибною ділянкою площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є відповідачка ОСОБА_2 , а також було виявлено невідповідність дійсних меж цієї земельної ділянки межам, що вказані в Державному земельному кадастрі, що підтверджується схемою розташування земельних ділянок із зображенням перетину вказаної земельної ділянки площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з належною позивачці земельною ділянкою площею 0,1200 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та «Відомостями про земельну ділянку площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357» (т. 1 а.с. 51-74).

Із зазначеної схеми розташування земельних ділянок, що міститься у виготовленому ТОВ «Наша Батьківщина» Технічному звіті від 2019р., вбачається, що земельна ділянка площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , не тільки перетинається із належною позивачці земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , але також накладається на господарські будівлі та споруди, що розташовані на належній позивачці присадибній ділянці.

При чому, на суміжній присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований житловий будинок

З документів, наданих КП Овідіопольської районної ради «Овідіополь-сервіс» від 26.02.2020 року № 29 вбачається, що на суміжній присадибній земельній ділянці, яка перетинається з належною позивачці земельною ділянкою та знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ), розташований житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами загальною площею 51 кв.м,1930 року побудови, власником якого був ОСОБА_11 , після смерті якого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на вищезазначений житловий будинок успадкували в рівних частках дружина померлого ОСОБА_12 та неповнолітні діти померлого : ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (син від іншого шлюбу), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 04.11.1987 р., виданого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області Мірошниченко Л.М., зареєстрованого в реєстрі № 2735, на ім?я яких, в подальшому, як спадкоємців, на підставі рішення Виконкому № 118 від 08.07.2005 року «Про видачу свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок і госпспоруди по АДРЕСА_1 » на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , Виконкомом були видані свідоцтва від 26.07.2005 року про право власності на нерухоме майно : ОСОБА_6 - на бланку серії НОМЕР_3 , що посвідчує право приватної спільної часткової власності на 1/3 частку (право власності зареєстровано Овідіопольським РБТІ згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7897856 на бланку серії СВХ №303241); ОСОБА_2 - на бланку серії САА №024991, що посвідчує право приватної спільної часткової власності на 1/3 частку (право власності зареєстровано Овідіопольським РБТІ згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7897836 на бланку серії СВХ №303239) та ОСОБА_14 - на бланку серії САА №024990, що посвідчує право приватної спільної часткової власності на 1/3 частку (право власності зареєстровано Овідіопольським РБТІ згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7897851 на бланку серії СВХ №303240) (т. 1 а.с. 77-84).

Під будівлею по АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_5 числилась земельна ділянка площею 0,204 га, яка знаходилась у фактичному користуванні спадкоємців ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою № 672 від 18.07.2005 року, виданою Виконкомом (т. 1 а.с. 85,86).

В подальшому, спадкоємець ОСОБА_14 ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 01.08.2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мірошниченко Н.М., зареєстрованим в реєстрі за № 2238 (т. 1 а.с. 87-88).

Таким чином, станом на 31.08.2005 року відповідачка ОСОБА_2 стала власником 2/3 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , а власницею іншої 1/3 частини зазначеного житлового будинку залишалась її матір - ОСОБА_6 .

У 2006-2007 р.р. відповідачка ОСОБА_2 та її матір ОСОБА_3 приватизували присадибну земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Кароліно-Бугазької сільської ради ХХХІІ сесії ІV скликання «Про передачу в спільну сумісну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і госпбудівель та видачі державного акту на право спільної сумісної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 » від 22.12.2005 року № 2575, яким було замовлено технічну документацію по передачі в спільну сумісну власність земельної ділянки, площею 0,2040 га по АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з видачею Державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку і госпбудівель загальною площею 0,2040 га по АДРЕСА_1 - на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на підставі якого та листа-замовлення Кароліно-Бугазької сільської ради №349/сх від 20.02.2006 р. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір №235 від 27.08.2006 р. із ПП «Земстрой-2005», діяльність якого була припинена 25.10.2011 року, про розроблення Технічної документації по передачі земельної ділянки у спільну сумісну власність та зі складання державного акта на право приватної спільної сумісної власності на землю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Кароліно-Бугазької сільської ради, АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 89).

В подальшому, в 2006 р. на підставі заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 27.08.2006р. вказаною землевпорядною організацією розроблено відповідну Технічну документацію від 2006 р. (т. 1 а.с. 90-111).

Однак, як вбачається з вищевказаних докуметів, розроблена Технічна документація від 2006 р. - не відповідала вимогам земельного законодавства та іншим нормативним актам з питань землеустрою і землекористування, з огляду на те, що землевпорядна організація ПП «Земстрой-2005» під час проведення геодезичних робіт (польових вимірювань) на зазначеній присадибній земельній ділянці площею 0,2040 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - не врахувала наявні планово-картографічні матеріали та відомості збірного кадастрового плану суміжного землевласника ОСОБА_1 , допустила інші порушення вимог ст.ст.50, 55 Закону України від 22.05.2003р. № 858-IV «Про землеустрій», п.п.1.16, 2.3, 2.6 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999р. №43 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 р. за №354/3647), що призвело до помилкового визначення в Технічній документації від 2006 р. меж та розмірів вказаної присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а відображені в складеному ПП «Земстрой-2005» за результатами землевпорядних робіт плані земельної ділянки від 27.08.2006р. її земельно-кадастрові дані - не відповідають існуючим характеристикам цієї земельної ділянки у натурі (на місцевості), так як межі вказаної присадибної ділянки, які нанесені на план земельної ділянки від 27.08.2006 р. не відповідають її дійсним (фактичним) межам, зокрема, зовнішні межі вказаної присадибної ділянки перетинаються із сусідньою присадибною ділянкою площею 0,12 га, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_1 .

Більше того, визначена Технічною документацією від 2016 р. земельна ділянка площею 0,204 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладається на належні Позивачу на праві власності господарські будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .

Вищевказане підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи № 5207/5240 від 29.07.2021 р., проведеної судовим експертом ОНДІСЕ Котовським М.Л. за ухвалою суду від 31.07.2020 р., який в судовому засіданні, допитаний у якості експерта в порядку ч. 5 ст. 102 ЦПК України, за клопотанням представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Чумака М.В., підтвердив свої експертні висновки з приводу того, що в результаті експертних досліджень було встановлено, що фактично існуючі розміри та межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357 за адресою: АДРЕСА_1 : 1/2 частина якої належать ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 952688 від 02.07.2007 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752900203 від 02.07.2007 року, виданого «на підставі рішення IV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », а інша 1/2 частина якої належать ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1871 від 30.09.2015 року, виданого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. - не відповідають межам та розмірам цієї земельної ділянки, зазначених в документах та відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку (згідно Витягу з Державного земельного кадастру НВ - 511 3885282020 від 26.02.2020 р. В результаті зміщення земельної ділянки відбулось накладання меж земельної ділянки площею 0,2040 га, кадастровий № 5123781500:02:001:0357 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою : АДРЕСА_1 згідно меж та розмірів цієї земельної ділянки, зазначених в документах та відмостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку (згідно Витягу з Державного земельного каадстру В - 511 3885282020 від 26.02.2020 р.) та площ житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою : АДРЕСА_5 . Детальніше, межі земельної ділянки згідно кадастрового плану та фактичні межі земельноої ділянки по АДРЕСА_1 графічно зображено у Додатку № 3. Фактична площа земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 та перебуває у власності ОСОБА_1 - відрізняється від вказаної площі у державному акті серії І-ОД № 085575 від 02.05.1997 року, розміром 0,12 га. Фактичні довжина та ширина земельної ділянки, площею 0,1232 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_5 та перебуває у власності ОСОБА_1 - не співпадає з довжиною та шириною, вказаним в державному акті серії І-ОД № 085575 від 02.05.1997 р. Порушення меж (накладення) відповідно до правовстановлюючих документів земельних ділянок : площею 0,204 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 5123781500:02:001:0357, яка належить ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1232 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_5 та належить ОСОБА_1 - існує. Площа перетинання вказаних земельних ділянок - 22 м2. Графічно вищевказане порушення меж (накладання) зображено у додатку № 3 (т. 2 а.с. 39-41,113-133).

Частиною першою статті 126 ЗК України (в редакції, чинній до 05.03.2009р.) передбачалось, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Форма державного акту на право власності на земельну ділянку була затверджена Постановою КМУ від 02.04.2002 р. № 449.

Міськрайуправлінням ГУ Держгеокадастру в Одеській області надано лист від 03.03.2020р. №304/123-20 про те, що в архіві Міськрайуправління зберігається другий примірник оскаржуваного державного акту серії ЯГ № 952688, реєстр. №010752900203 від 02.07.2007 року на право спільної сумісної власності на земельну ділянку громадян: ОСОБА_3 - 1/2 частка та ОСОБА_2 - 1/2 частка, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2040 га за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки: 5123781500:02:001:0357 (т. 1 а.с. 123).

Отже, з вищенаведеного випливає, що Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів видано ОСОБА_3 та відповідачці ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №952688, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010752900203 від 02.07.2007 року.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою ст. 96 ЗК України передбачено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт «г»).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Статтею 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Частиною першою ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б»); приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (пункт «в»).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Частиною другою ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається відповідно до закону.

Статтею 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України визначено зміст права власності на землю та порядок його реалізації.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною першою ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Відповідно до статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) - є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Частинами другою та п?ятою статті 158 ЗК України передбачено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування вирішуються в судовому порядку.

Як роз`яснено в п.п. 1,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» - суди мають захищати права всіх суб`єктів права власності на землю та на господарювання на ній при вирішенні земельних спорів. Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення №290 від 18.08.2006р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об?єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення №290 від 18.08.2006р.) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 140 ЗК України визначаються підстави припинення права власності на земельну ділянку.

Однак, всупереч вищенаведеним вимогам ч.ч. 1,5 ст. 116, ст.140 ЗК України, оскаржуваним рішенням № 290 від 18.08.2006 р. надано у користування ОСОБА_6 та відповідачці ОСОБА_2 частину присадибної ділянки площею 0,12 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , яка перебувала у власності позивачки ОСОБА_1 , без попереднього вилучення (викупу) цієї земельної ділянки в порядку, передбаченому ЗК України (т. 1 а.с. 100).

Отже, на думку суду, відбулось свавільне захоплення частини присадибної ділянки, власником якої є позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт «г»), застосування інших, передбачених законом, способів (пункт «д»).

Як роз`яснено в п.п. 2,7 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004р. №7, за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов`язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб`єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов`язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України від 2001р. шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Аналогічні правові висновки наведено у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016р. у справі №6-658цс15 та у постанові Верховного Суду від 11.07.2018р. у справі № 263/11779/16-ц.

З урахуванням вищенаведеного, суд має дійшов висновку, що внаслідок прийняття Кароліно-Бугазькою сільською радою оскаржуваного рішення № 290 від 18.08.2006р. були суттєво порушені права та свободи суміжного землевласника ОСОБА_1 , оскільки у власність ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_2 було передано частину присадибної ділянки, яка на той час уже перебувала у власності законної власниці позивачки ОСОБА_1 .

А отже, з урахуванням вищенаведеного, суд вважає незаконним оскаржуване рішення Кароліно-Бугазької сільської ради від 18.08.2006р. № 290, яке належить скасувати.

Суд вважає, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов?язки сторін таких правовідносин (у зв?язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 2-3007/11 містить правову позицію, згідно з якою державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов?язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду України: від 26.09.2012р. у справі №6-103цс12; від 06.02.2013р. у справі №6-169цс12; від 23.10.2013р. у справі №6-83цс13; від 23.10.2013р. у справі №6-93цс13; від 24.09.2014р. у справі №6-146цс14; від 25.06.2014р. у справі №6-67цс14;

від 28.01.2015р. у справі №6-221цс14; від 11.03.2015р. у справі №6-22цс15; від 01.07.2015р. у справі №6-319цс15; від 20.04.2016р. у справі №6-2824цс15; а також у Постановах Верховного Суду: від 06.03.2018р. у справі №275/525/15-ц; від 07.03.2018р. у справі №354/1106/13-ц, від 01.08.2018р. у справі №369/6516/16-ц; від 10.10.2018р. у справі № 362/884/16-ц.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про недійсність оскаржуваного Державного акту на землю від 02.07.2007р., оскільки його було видано на підставі незаконного рішення Кароліно-Бугазької сільської ради від 18.08.2006р. № 290.

Крім того, після смерті ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на ім?я ОСОБА_2 від 30.01.2009 р. її дочка відповідачка ОСОБА_2 успадкувала : 1/3 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою : АДРЕСА_1 та отримала свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1869 від 30.09.2015 року, видане приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 24887144 від 30.09.2015 року (10:56:02) прийнято нотаріусом Куркан Н.Ф., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 737896651237; номер запису про право власності: 11395060), а також: 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_3 згідно оскаржуваного Державного акту від 02.07.2007 р., у зв`язку з цим ОСОБА_2 отримала оскаржуване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1871 від 30.09.2015 року, видане нотаріусом Куркан Н.Ф. (т. 1 а.с. 165,185,188).

Крім того, нотаріусом Куркан Н.Ф. прийнято рішення від 30.09.2015 року (10:56:02) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 24887144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 737924951237; номер запису про право власності: 11395535, що підтверджується відомостями з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №197667608 від 25.01.2020 року (т. 1 а.с. 176-184).

Таким чином, ОСОБА_2 стала власником усього житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами (у цілому) та присадибної земельної ділянки площею 0,2040 га (у цілому), кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,2040 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 , яка перетинається з моєю земельною ділянкою площею 0,12 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується схемою розташування земельних ділянок із зображенням перетину та висновком судової земельно-технічної експертизи № 5207/5240 від 29.07.2021 р. в разі її не скасування, це буде перешкоджати у розробленні ТОВ «Наша Батьківщина» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), не дозволить привести документи на присадибну земельну ділянку позивачки у відповідність до вимог чинного законодавства України, зокрема: унеможливить внесення відомостей до ДЗК про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці площею 0,12 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ; унеможливить отримання позивачкою Витягу з Державного земельного кадастру та здійснити державну реєстрацію права власності, а також створить позивачці перешкоди у здійсненні права власності на належну їй земельну ділянку, тому суд дійшов висновку, що внесенння 02.07.2007 року Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів на підставі оскаржуваного рішення № 290 від 18.08.2006р. та зазначеної технічної документації від 2006 року до Державного реєстру земель (як це передбачалось статтею 202 ЗК України від 2001р. (в чинній на той час редакції) відомостей про формування земельної ділянки площею 0,2040 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться по АДРЕСА_1 ; присвоєння їй кадастрового номера: 5123781500:02:001:0357; її державна реєстрація та внесення відповідного запису до Поземельної книги - було здійснене з порушенням вимог ст.ст. 50,55 Закону України від 22.05.2003 р. № 858-IV «Про землеустрій», п.п.1.16, 2.3, 2.6 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої Наказом Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.06.1999р. за №354/3647), «Тимчасового порядку ведення Державного реєстру земель», затвердженого Наказом Держкомзему України № 174 від 02.07.2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 641/7962 від 25 липня 2003 року, який втратив чинність 20.08.2012 р. на підставі Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 408 від 07.07.2012 р.

У зв?язку з чим, така реєстрація земельної ділянки в Державному реєстрі земель, з кадастровим номером: 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,2040 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 - має бути скасована державним кадастровим реєстратором, який наділений відповідними повноваженнями згідно норм чинного законодавства України.

Частиною першою статті 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз?яснено в пункті 27 Постанови Пленуму ВСУ № 8 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст. 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018р. №2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18) містить висновок про те, що іншою підставою визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може бути, зокрема, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Так, у даному випадку до оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину від 30.09.2015р. включено майно, яке не належало спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини, зважаючи на недійсність оскаржуваного Державного акту на землю від 02.07.2007р., що посвідчував право власності спадкодавця ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2040 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .

Отже, у зв`язку з визнанням судом недійсним оскаржуваного Державного акту на землю від 02.07.2007р., що посвідчував право власності спадкодавця ОСОБА_3 на 1/2 частину вищезазначеної земельної ділянки у суду є підстави для визнання недійсним оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину від 30.09.2015р.

Аналогічні правові висновки містять постанови Верховного Суду у цивільній справі №640/17297/15-ц : від 27.06.2018р. (провадження №61-20006св18) та від 26.02.2020р. (провадження №61-5251св19).

Законом України від 05.12.2019 р. № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, внесено зміни до положень Земельного Кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які визначають, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За приписами статті 1 Закону України «Про державний земельний кадастр»: Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 5 Закону України «Про Державний земельний кадастр» - ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом: створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону; внесення відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; внесення змін до відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру; оброблення та систематизації відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 9 Закону України «Про державний земельний кадастр» визначено, що внесення відомостей до ДЗК і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Згідно ст. 16 вказаного Закону, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України... Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Постановою Кабінету Міністрів України № 948 від 09.10.2020 р. внесено зміни до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, відповідно до яких державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку. В такому випадку реєстратор повідомляє про скасування особу, за заявою якого була проведена реєстрація ділянки, а в разі наявності речових прав на нього - суб`єктів таких прав (Пункт 114 Порядку згідно з Постановою КМ № 948 від 09.10.2020 р.)

У разі скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. Розділ Державного реєстру прав закривається державним реєстратором одночасно із проведенням державної реєстрації припинення речових прав, про що державний реєстратор обов`язково невідкладно повідомляє відповідного користувача, обтяжувача.

Відповідно до частини 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»:

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об?єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. {Частину десяту статті 24 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом № 340-ІХ від 05.12.2019 р., який набрав чинності 16.01.2020 року)

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до ч.ч. 1,3,4,9,10,13 ст. 79-1 ЗК України - формування земельної ділянки полягає у визначені земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають реєстрації в Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Статтею 152 ЗК України визначені такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно ст.ст. 317,319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічну норму закріплено ч. 1 ст. 19 ЦПК України, яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Стаття 16 ЦК України встановлює, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб?єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Предметом цього спору є поновлення цивільних прав позивача у сфері земельних відносин, і в інший спосіб, ніж визначений позивачем, відновити та захистити порушені права позивача на володіння і розпорядження своєю земельною ділянкою неможливо.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, які підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, про які просила позивачка в уточненому (збільшеному) позові суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи покаладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Представником позивачки було надано суду остаточний розрахунок сум судових витрат, відповідно до якого документально підтверджені та підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 3363,20 грн., за забезпечення позову 840,80 грн. + 420,40 грн., за проведення судової земельно-технічної експертизи 39225,60 грн., за послуги Чорноморського відділення АТ «Банк Альянс» м. Чорноморська за перерахування коштів на рахунок ОНДІСЕ за проведення судової земельно-технічної експертизи 392,30 грн., судового збору за подання уточненої (збільшеної) позовної заяви 908 грн., а також за надіслання відповідачам процесуальних документів 1304,80 грн. (т. 1 а.с. 1,131,218,219,221,224,227, т. 2 а.с. 1,4,7,10,134,150,153,156,159,178,181,184,187,214,249, т. 3 а.с. 2,5,8,11,14).

При цьому, суд вважає необхідним стягнути вказані судові витрати на користь позивачки саме з відповідачки, яка заперечувала проти задоволення позову, і на яку слід покласти вищевказані судові витрати.

В той же час, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги адвоката, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.1-3 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє суду зробити наступні висновки:

-Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

-За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги - є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

-Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами - шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

-Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

-Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) - зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) - не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право : відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд звертає увагу на договір про надання правової (правничої) допомоги № 03 від 18.07.2021 р., укладеного між позивачкою та її представником адвокатом Бурдейним О.І., п. 3.5 якого визначений гонорар адвоката у розмірі 19983,60 грн., доказів оплати якого (чекі, квитанції, банківські рахунки, тощо) позивачкою ОСОБА_1 суду не надано, а тому суд позбавлений можливості пересвідчитися, чи дійсно останньою було здійснено оплату за правничу допомогу саме у такому розмірі (т. 2 а.с. 205-206).

Також, п. 4.2 договору передбачено обсяг наданої адвокатом правничої допомоги та витрат, пов?язаних з її наданням, що відображається у в складеному адвокатом остаточному розрахунку суми судових витрат, понесених клієнтом у зв?язку з розглядом справи (т. 2 а.с. 247).

Такий розрахунок був дійсно зроблений адвокатом, однак без документальних підтверджень сплаченої позивачкою грошей за виконану роботу на суму 23790 грн., яка до речі різниться з сумою, вказаною у п. 3.5 договору про надання правничої допомоги у більшу сторону.

При чому, адвокатом не був наданий суду акт приймання-виконання робіт з вказаними сумами, як належний та допустимий доказ оплати роботи адвоката, враховуючи відсутність будь-яких додаткових угод до нього, рахунку - фактури, чеків на підтвердження оплати наданих адвокатських (правничих) послуг, ні належним чином чином оформлених квитанцій до прибуткового касового ордеру задля перевірки їх судом на факт дійсної оплати послуг адвоката.

Квитанція № 689955 від 02.02.2022 р. на суму 23790 грн., надана адвокатом як доказ оплати адвокатських послуг судом до уваги не приймається, як неналежний доказ (т. 3 а.с. 1).

Таким чином, судом встановлено відсутність документальних доказів оплати адвоката щодо надання правничих послуг, їх вартість, порядок розрахунків та оплати адвоката, закріплених у договорі, та що оплату було здійснено позивачкою саме у таких розмірах, які вказані в остаточному розрахунку судових витрат, а тому вказані вимоги про стягнення невстановлених витрат на правничу допомогу є голослівними, хибними та необґрунтованими, а тому суд, використовуючи свої дискреційні повноваження, вважає необхідним відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,137,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,274,277 ЦПК України, ст.ст. 12,78,90,96,116,120,125,126,140,152,155,158 ЗК України, ст.ст. 4,16,203,215,288,316-319,321,328,373,388,391,632,903,1233,1301 ЦК України, Законом України «Про місцеве самоврядуванні в Україні», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., Конституцією України, ЄКПЛ, Рішеннями ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково;

2.Визнати незаконним та скасувати рішення ІV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського (Овідіопольського) району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ;

3.Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 952688 від 02.07.2007 року, що посвідчує право спільної власності громадян: ОСОБА_3 - 1/2 частка та ОСОБА_2 - 1/2 частка - на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2040 га, за адресою : АДРЕСА_1 (кадастровий номер : 5123781500:02:001:0357), який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010752900203 від 02.07.2007 року, виданий на підставі рішення ІV сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського (Овідіопольського) району Одеської області від 18.08.2006 року № 290 «Про безкоштовну передачу у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки у спільну сумісну власність та виготовлення державного акту на право спільної сумісної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ;

4.Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 1871 від 30.09.2015 року, видане приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталією Федорівною на ім`я ОСОБА_2 - на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

5.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 11395535 від 30.09.2015 р. за ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

6.Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,204 га, кадастровий номер 5123781500:02:001:0357, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , проведену 02.07.2007 р. Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів на підставі Технічної документації по передачі земельної ділянки у спільну сумісну власність та зі складання державного акту на право приватної спільної сумісної власності на землю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Карогліно-Бугазької сільської ради, АДРЕСА_1 ;

7.Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_5 ) судові витрати у сумі 46034,70 грн. ;

8.В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 26.09.2022 р.

Суддя Гандзій Д.М.