Рішення

від 14.09.2022 по справі 359/4010/21

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/4010/21

Провадження № 2/359/2231/2022

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Дьяченко В.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 та її захисника Онишко В.М., відповідача ОСОБА_2 та його захисника Мотенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна,-

В С Т А Н О В И В :

12 травня 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_3 , звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, яким просила суд : визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Поділити в натурі житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року. Виділити у власність ОСОБА_1 : житлову кімнату (1-6) площею 26,6 кв.м., житлову кімнату (1-7) площею 15,8 кв.м., підсобне приміщення (1-8) площею 1.1 кв.м., підсобне приміщення (1-9) площею 2,4 кв.м., прихожу (1-10) площею 10,6 кв.м., кухню ( 1-11) площею 11,0 кв.м., веранду (1-І) площею 9,0 кв.м.; виділити у власність ОСОБА_2 : коридор (1-1) площею 4,4 кв.м., котельню (1-2) площею 3.2. кв.м., ванну (1-3) площею 5,0 кв.м., житлову кімнату (1-4) площею 9,7 кв.м., житлову кімнату (1-5) площею 12,1 кв.м., коридор (1-12) площею 17,6 кв.м.

Виділити у власність ОСОБА_1 господарські споруди : ганок (літера а4) площею 7,50 кв.м., сарай - гараж (літера Б) площею 76,80 кв.м., убиральню (літера В) площею 2,00 кв.м., частину огорожі (літера N1) площею 13,7 кв.м., частину огорожі (літера N2) площею 105,2 кв.м., хвіртку (літера N3), ворота (літера N4); виділити у власність ОСОБА_2 господарські споруди: ганок (літера а3) площею 9,90 кв.м., частину огорожі (літера N1), частину огорожі літера (N2), хвіртку (літера N5), колодязь питний (літера К) 8,0 пог.м.

Поділити в натурі земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року. Виділити у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, Б, В, Г, Д, З, Л, Т, М, Н, О, П, А»; виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, П, О, Н, М, Т, Л, З, Д, Р, С, А».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 111 511 грн. 00 коп.. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Вимоги обґрунтовано тим, що сторони 28 жовтня 1987 року зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . 15 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвано на підставі судового рішення.

Під час перебування в шлюбі ОСОБА_2 на підставі рішення Гнідинської сільської ради за № 438-21-V від 13 травня 2008 року набув у власність земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3220882601:01:016:0055, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 . На цій земельній ділянці подружжя спільно побудувало житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами. Зважаючи на вказане, ОСОБА_1 вважає, що оскільки будинок є спільною сумісною власністю подружжя, то до неї також переходить і право власності на земельну ділянку, на якій розміщено домоволодіння, без зміни цільового призначення відповідно до розміру частки права власності у спільному будинку.

Оскільки в позасудовому порядку сторони не можуть дійти згоди щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу, позивач звернулась до суду з даним позовом з метою захисту власних майнових прав.

Ухвалою суду від 26 травня 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на позов ОСОБА_1 не скористався.

Ухвалою суду від 11 листопада 2021 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті.

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 повідомила суду, що знає позивача з дитинства, а відповідач відомий їй з 1986 року, як тільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати разом, ще до шлюбу. ОСОБА_2 працював у радгоспі в с. Вишеньки, який виділив йому земельну ділянку. Одружились сторони наприкінці 1987 року та вже як подружжя почали рити котлован під будинок на цій земельній ділянці. Весною 1988 року у них народився син ОСОБА_4 . Свідок проживала у мами навпроти цієї земельної ділянки, оскільки в неї у травні 1987 року народилась донька і вона весь час гуляла з дитиною поруч. До одруження позивача та відповідача на цій земельній ділянці не було жодних будівельних матеріалів, лише купа глини. ОСОБА_1 брала ссуду і вони, вже як подружжя, купували будівельні матеріали і зводили будинок. До початку шлюбу та в період будівництва, ОСОБА_2 спочатку жив у бараці, потім разом з ОСОБА_1 у її мами, а потім переїхали до ОСОБА_6 .. У 1989 році подружжя ОСОБА_7 перебралось жити до свого будинку і жили в одній кімнаті, продовжуючи його будівництво. Все це відомо свідку особисто, оскільки будівництво відбувалось на її очах, всі один одному допомагали, знали хто і де будується, які і де беруть матеріали.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що знає ОСОБА_1 з дитинства, оскільки разом ходили до школи, а ОСОБА_2 з 1986 року, як позивач і відповідач почали жити разом. У жовтні 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружились, а навесні 1988 року в них народився спільний син. Свідок є кумою сторін. Спочатку ОСОБА_2 жив у бараках, потім разом з ОСОБА_1 у будинку її мами, а після вони разом переїхали у старий будинок, що належав свідку. Наприкінці 1987 року, перед самим новим роком, вже будучи подружжям ОСОБА_7 , сторони у справі вирили котлован під будинок, а в 1988 році почали поступово зводити будинок. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 брала ссуду, щоб купувати будівельні матеріали. Зазначила також, що земельну ділянку, на якій подружжя ОСОБА_7 звело будинок, отримав до шлюбу від радгоспу відповідач. До реєстрації шлюбу між сторонами на цій землі нічого не було, вона пустувала і ніяких будівельних матеріалів свідок на ній також не бачила.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що не пам`ятає коли сторони почали будувати спірний будинок, проте знає, що саме ОСОБА_1 брала ссуду для придбання будівельних матеріалів. Чи виключно за отримані позивачем грошові кошти здійснювалось будівниц-тво домоволодіння свідок не знає. ОСОБА_8 іздила повз їх земельну ділянку на велосипеді щодня і бачила, що ОСОБА_7 привозять будівельні матеріали (доски), зводять разом будинок.

Свідок ОСОБА_9 показала суду, що була сусідкою ОСОБА_7 (жила через дві хати) 11 років і бачила як вони будували разом спірний будинок. Позивач та відповідач одружились восени 1987 року, але проживали разом ще з 1986 року до реєстрації шлюбу. Свідок зазначила, що котлован для будинку рили тоді, коли ОСОБА_1 була вже вагітна. В 1988 році у них народився син. До реєстрації шлюбу на земельній ділянці ні котловану, ні будівельних матеріалів не було. ОСОБА_9 неодноразово була у сторін в гостях, спілкувалась з ними.

Свідок ОСОБА_10 повідомила суду, що подружжя ОСОБА_7 є її сусідами. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом близько 2-3 років до одруження. Восени 1987 року вони зареєстрували шлюб і після цього почали будуватись. Позивач і відповідач перейшли жити до цього будинку, коли їх син був ще малою дитиною. Свідок також повідомила, що на цій земельній ділянці бачила до початку будівництва якісь шлакоблоки, а також зазначила, що котлован для будинку вирили ще до реєстрації шлюбу. За чиї кошти набувались ці матеріали і вирито котлован, свідку невідомо. Ці обставини відомі ОСОБА_10 , оскільки вона знала ОСОБА_1 ще з дитинства і щодня повз їх ділянку / будинок ходила на роботу. Також свідок зазначила, що подружжя ОСОБА_7 , до розірвання шлюбу весь час проживали разом і все життя щось добудовували і ремонтували у цьому будинку.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили задоволити їх в повному обсязі.

Відповідач та його представник заперечили проти позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні пославшись на те, що ОСОБА_2 почав будувати спірний будинок ще до шлюбу з ОСОБА_1 , купляв та виписував будівельні матеріали, звозив їх на земельну ділянку, яка є його особистою власністю, оскільки набута шляхом приватизації. Відтак не вважають домоволодіння та земельну ділянку об`єктами спільної сумісної власності подружжя, які підлягають поділу між подружжям.

Суд, заслухавши надані сторонами пояснення, допитавши заявлених позивачем свідків, дослідивши повно та всебічно матеріали справи з наявними в ній доказами, прийшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що за змістом ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які станов-лять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 28 жовтня 1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_11 ) зареєстрували шлюб. Наведене підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 10 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 02 квітня 1988 року виконавчим комітетом Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області (а.с. 11 т. 1).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Дане судове рішення набрало законної сили 15 квітня 2021 року (а.с. 12 т. 1).

Згідно ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказу-вання, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі за № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі за № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі за № 404/1515/16-ц.

Відповідно ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Судом встановлено і не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_2 на підставі рішення Гнідинської сільської ради за № 438-21-V від 13 травня 2008 року набув у власність земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055 з ціловим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 324741 (а.с. 138 т. 1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 249907821 сформованої 25 березня 2021 року та технічного паспорту, ОСОБА_2 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 13 - 15 т. 1).

Крім того, відповідач також набув на підставі рішення Гнідинськог сільської ради за № 438-21 V від 13 травня 2008 року у власність земельну ділянку площею 0,1597 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0054 з цільовим призначенням для ведення особистого селянсь-кого господарства, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 324742 (а.с. 139 т. 1).

Суд звертає увагу на те, що дана земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства не є предметом судового спору.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовле-ністю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

За змістом положень ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосуван-ня судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У пункті 23 вказаної Постанови зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спіль-ного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно ч. 2, 3 ст. 325 ЦК, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути : квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосуван-ня судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 89 по радгоспу «Вишеньківський» від 23 жовтня 1986 року ОСОБА_2 надано в АДРЕСА_2 із вільного фонду радгоспу для будівництва індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,12 га (а.с. 215 т. 1).

26 серпня 1987 року у виконавчому комітеті Бориспільського районної ради народних депутатів Київської області зареєстровано паспорт на ім`я ОСОБА_2 на зведення будинку в населеному пункті с. Гнідин Бориспільського району Київської області та розроблено план забудови садиби. Період будівництва вказано : 26 серпня 1987 року по 26 серпня 1989 року (а.с. 206 -211 т. 1).

Цього ж дня на підставі рішення Бориспільської районної ради народних депутатів за № 156/1 здійснено винос в натурі земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_2 (а.с. 212 т. 1).

На підтвердження тверджень початку здійснення будівництва спірного домоволодіння ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 відповідач подав до суду : квитанцію № 76 від 21 травня 1987 року щодо придбання відповідачем дошки; товарно - транспортну накладну № 31975 від 19 травня 1987 року щодо придбання ОСОБА_2 цегли (без зазначення адреси доставки); фактуру № 315 від 21 серпня 1987 року щодо відправки вантажу у вигляді цегли ОСОБА_2 (без зазначення ареси розвантажування і особи отримування вантажу); расходна накладна № 216 від 25 серпня 1987 року щодо отримання відповідачем сваів; товарний чек без дати і номера, без відомостей про особу отримувача чи платника про придбання котла; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 136 від 18 червня 1987 року про придбання ОСОБА_2 цегли; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 3072 від 06 листопада 1987 року щодо отримання відповідачем невідомого вантажу; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 340 від 18 травня 1987 року щодо придбання ОСОБА_2 цегли; квитанцію до прибуткового касового ордера № 155 від 25 серпня 1987 року щодо придбання ОСОБА_2 відходів сваїв; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 166 від 02 вересня 1987 року щодо придбання відповідачем цегли; квитанції за № 3506/16 та 811 від 21 травня та 26 серпня 1987 року про сплату автопослуг (а.с. 216 - 227 т.1).

Зважаючи на вказане суд приходить висновку, що відповідач дійсно набув у власність шляхом приватизації земельну ділянку, на якій планував звести в період з 1987 року по 1989 рік житловий будинок.

З наданих ОСОБА_2 доказів у виді квитанцій, суд приходить висновку, що він з травня по вересень 1987 року купував будівельні матеріали та лише готувався до будівництва житлового будинку та господарських споруд. Разом з тим, суду не надано доказів на підтвердження того, що саме ці матеріали використано в будівництві спірного будинку, як і не надано доказів їх вивантаження та зберігання на належній відповідачу земельній ділянці у АДРЕСА_1 .

Згідно технічного паспорту, виготовленого 26 лютого 2008 року, ОСОБА_2 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 . Відповідно характеристики на будинок, господарські будівлі та споруди у 1987 році побудовано : житловий будинок, погріб під частиною будівлі, дві веранди, сарай_гараж, убиральню, два ганки, у 1989 році колодязь питний, у 1990 році : огорожу, хвіртку, та ворота, у 2007 році - огорожу.

В свою чергу, допитані судом свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повідомили суду, що на спірній земельній ділянці до реєстрації у жовтні 1987 року шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не знаходилось жодних будівельних матеріалів і будівництво домоволодіння не здійснювалось. Котлован під будинок було вирито в 1987 році після укладення шлюбу між позивачем та відповідачем.

Лише свідок ОСОБА_10 зазначила про те, що на належній відповідачу земельній ділянці бачила до жовтня 1987 року будівельні матеріали у виді дощок та вириту яму під котлован.

Зважаючи на вказане, суд приходить переконання, що зведення спірного домоволодіння розпочато у 1987 році після реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому саме цей рік вказано і у технічній документації на будинок. Беззаперечних доказів протилежного суду сторонами не надано.

В свою чергу покази свідка ОСОБА_10 суд оцінює критично, оскільки наявність дощок на земельній ділянці відповідача і виритої ями не свідчать про зведення самого будинку чи господарський будівель та виникнення на них права у ОСОБА_2 ..

Відтак домоволодіння, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 побудовано подружжям ОСОБА_7 за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі і є їх спільною сумісною власністю.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя у спільному майні, відсутність домовленості між ними щодо поділу спільно нажитого під час шлюбу майна, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання за позивачем та відповідачем права власності на 1/2 кожному у вказаному домоволодінні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про виділення у власність Ѕ частини земельної ділянки, слід зазначити наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Так, Законом України «Про внесення зміни до ст. 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Відповідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Згідно ч.5 ст. 61 СК України у редакції Закону України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину 5 ст. 61 СК України виключено. Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизо-ваної земельної ділянки змінювався, виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 року у справі за № 626/4/17 зробив висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. З урахуванням змін до Сімейного кодексу України «тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду».

Аналогічний висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі за № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року у справі за № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року у справі за № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо земельна ділянка була приватизована в інший період, ніж з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, вона є особистою власністю особи, яка її приватизувала (незалежно від перебування у шлюбі).

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Спірна земельна ділянка приватизована відповідачем в квітні 2010 року, а тому за приписами вказаних вище норм вважається особистою власністю ОСОБА_2 ..

У ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 116 ЗК України вказано, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Разом з тим, відповідно ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Частиною 1 ст.120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За змістом ч. 4 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі за № 6-814цс15 та у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі за № 199/2099/17.

Відтак, зважаючи те, що кожен із подружжя має частку у спільно набутому домоволодінні, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування і на якій він розташований.

Зважаючи на вказане, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

20 січня 2021 року між ОСОБА_1 та субєктом оціночної діяльності Приватним підприємством «Авто-експрес», в особі директора Гонцовського В.С., укладено договір № 20.01/2021 про незалежну оцінку майна на підставі якого складено Звіт про оцінку майна (домоволодіння та земельної ділянки) та варіанти їх розподілу (а.с. 16-176 т.1).

Позивач обрала варіант № 1 щодо розподілу майна, який запропоновано даним звітом, відповідно якого ОСОБА_1 слід виділити у власність з спірного домоволодіння : житлову кімнату (1-6) площею 26,6 кв.м., житлову кімнату (1-7) площею 15,8 кв.м., підсобне приміщення (1-8) площею 1.1 кв.м., підсобне приміщення (1-9) площею 2,4 кв.м., прихожу (1-10) площею 10,6 кв.м., кухню ( 1-11) площею 11,0 кв.м., веранду (1-І) площею 9,0 кв.м.; виділити у власність ОСОБА_2 : коридор (1-1) площею 4,4 кв.м., котельню (1-2) площею 3.2. кв.м., ванну (1-3) площею 5,0 кв.м., житлову кімнату (1-4) площею 9,7 кв.м., житлову кімнату (1-5) площею 12,1 кв.м., коридор (1-12) площею 17,6 кв.м.

Виділити у власність ОСОБА_1 господарські споруди : ганок (літера а4) площею 7,50 кв.м., сарай - гараж (літера Б) площею 76,80 кв.м., убиральню (літера В) площею 2,00 кв.м., частину огорожі (літера N1) площею 13,7 кв.м., частину огорожі (літера N2) площею 105,2 кв.м., хвіртку (літера N3), ворота (літера N4). Виділити у власність ОСОБА_2 господарські споруди: ганок (літера а3) площею 9,90 кв.м., частину огорожі (літера N1), частину огорожі літера (N2), хвіртку (літера N5), колодязь питний (літера К) 8,0 пог.м.

Поділити в натурі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 виділивши у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі в точках «А, Б, В, Г, Д, З, Л, Т, М, Н, О, П, А»; виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі в точках «А, П, О, Н, М, Т, Л, З, Д, Р, С, А».

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечував проти даного варіанту розподілу майна та не запропонував інший варіант, згідно висновку експерта, який вважає правильним та таким, що якнайкраще узгоджується з його майновими інтересами, як і не заперечував щодо можливості отримання грошової компенсації за частину в майні.

Відтак, суд вважає за можливе позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задовольнити та поділити в натурі спірне майно (домоволодіння та земельну ділянку) згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року та стягнути з позивача на користь відповідача грошову компенсацію в розмірі 111 511 гривень 00 копійок.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорю-ваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення даного позову в повному обсязі.

Судові витрати, згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 11350 грн. 00 коп.. Наведене підтверджується квитанцією ПН 215600426655 від 29 березня 2021 року (а.с. 7 т. 1).

Зважаючи на повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 11350 грн. 00 коп..

Враховуючи наведене та керуючись нормами ст. 58 Конституції України, ст. 81, 116, 120 Земельного кодексу України, ст. 3, 21, 57, 60-63, 65, 68-71 Сімейного кодексу України, ст. 5, 15, 16, 368, 377 Цивільного кодексу України, ст. 10-12, 76-82, 133, 141, 263-265, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна - задовольнити.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки : земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Поділити в натурі житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року.

Виділити у власність ОСОБА_1 : житлову кімнату (1-6) площею 26,6 кв.м., житлову кімнату (1-7) площею 15,8 кв.м., підсобне приміщення (1-8) площею 1.1 кв.м., підсобне приміщення (1-9) площею 2,4 кв.м., прихожу (1-10) площею 10,6 кв.м., кухню ( 1-11) площею 11,0 кв.м., веранду (1-І) площею 9,0 кв.м.

Виділити у власність ОСОБА_2 : коридор (1-1) площею 4,4 кв.м., котельню (1-2) площею 3.2. кв.м., ванну (1-3) площею 5,0 кв.м., житлову кімнату (1-4) площею 9,7 кв.м., житлову кімнату (1-5) площею 12,1 кв.м., коридор (1-12) площею 17,6 кв.м.

Виділити у власність ОСОБА_1 господарські споруди : ганок (літера а4) площею 7,50 кв.м., сарай - гараж (літера Б) площею 76,80 кв.м., убиральню (літера В) площею 2,00 кв.м., частину огорожі (літера N1) площею 13,7 кв.м., частину огорожі (літера N2) площею 105,2 кв.м., хвіртку (літера N3), ворота (літера N4).

Виділити у власність ОСОБА_2 господарські споруди: ганок (літера а3) площею 9,90 кв.м., частину огорожі (літера N1), частину огорожі літера (N2), хвіртку (літера N5), колодязь питний (літера К) 8,0 пог.м.

Поділити в натурі земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року.

Виділити у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016: 0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, Б, В, Г, Д, З, Л, Т, М, Н, О, П, А».

Виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає Ѕ частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, П, О, Н, М, Т, Л, З, Д, Р, С, А».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 111 511 (сто одинадцять тисяч п`ятсот одинадцять) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Бориспільським МРВ ГУ МВС України в Київській області 13 серпня 1996 року, зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_3 .

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_5 , паспорт НОМЕР_6 виданий 11 квітня 1997 року Бориспільським МРВ ГУ МВС У№країни в Київській області, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 23 вересня 2022 року.

Суддя Л.В. Яковлєва