Постанова

від 09.02.2023 по справі 359/4010/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/1200/2023

справа №359/4010/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Яковлєвої Л.В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права сумісної власності подружжя та поділ майна, -

встановив:

У травні 2021 року до суду звернувся адвокат Сацик Р.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , з позовом про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна.

Позовні вимоги мотивує тим, що сторони 28 жовтня 1987 року зареєстрували шлюб. За період перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 .

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвав.

За час перебування у шлюбі ОСОБА_1 на підставі рішення Гнідинської сільської ради № 438-21-V від 13 травня 2008 року набув у власність земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3220882601:01:016:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці подружжя спільно побудувало житловий будинок разом із надвірними будівлями та спорудами. Зважаючи на вказане, ОСОБА_2 вважає, що оскільки будинок є спільною сумісною власністю подружжя, то до неї також переходить і право власності на земельну ділянку, на якій розміщено домоволодіння, без зміни цільового призначення відповідно до розміру частки права власності у спільному будинку.

Оскільки в позасудовому порядку сторони не можуть дійти згоди щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу, позивачка звернулась до суду із цим позовом з метою захисту власних майнових прав.

Мотивуючи наведеним, просить суд:

визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на частки земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

поділити в натурі житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року;

виділити у власність ОСОБА_2 : житлову кімнату (1-6) площею 26,6 кв.м, житлову кімнату (1-7) площею 15,8 кв.м, підсобне приміщення (1-8) площею 1.1 кв.м, підсобне приміщення (1-9) площею 2,4 кв.м, прихожу (1-10) площею 10,6 кв.м, кухню ( 1-11) площею 11,0 кв.м, веранду (1-І) площею 9,0 кв.м;

виділити у власність ОСОБА_1 : коридор (1-1) площею 4,4 кв.м, котельню (1-2) площею 3.2. кв.м, ванну (1-3) площею 5,0 кв.м, житлову кімнату (1-4) площею 9,7 кв.м, житлову кімнату (1-5) площею 12,1 кв.м, коридор (1-12) площею 17,6 кв.м;

виділити у власність ОСОБА_2 господарські споруди: ганок (літера а4) площею 7,50 кв.м, сарай - гараж (літера Б) площею 76,80 кв.м, убиральню (літера В) площею 2,00 кв.м, частину огорожі (літера N1) площею 13,7 кв.м, частину огорожі (літера N2) площею 105,2 кв.м, хвіртку (літера N3), ворота (літера N4);

виділити у власність ОСОБА_1 господарські споруди: ганок (літера а3) площею 9,90 кв.м, частину огорожі (літера N1), частину огорожі літера (N2), хвіртку (літера N5), колодязь питний (літера К) 8,0 пог.м;

поділити в натурі земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року;

виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, Б, В, Г, Д, З, Л, Т, М, Н, О, П, А»;

виділити у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, П, О, Н, М, Т, Л, З, Д, Р, С, А».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 111511,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору в розмірі 11350,00 грн.

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 14 вересня 2022 року позов задовольнив.

Визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_2 право власності на частки: земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Поділив в натурі житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року.

Виділив у власність ОСОБА_2 : житлову кімнату (1-6) площею 26,6 кв.м, житлову кімнату (1-7) площею 15,8 кв.м, підсобне приміщення (1-8) площею 1.1 кв.м, підсобне приміщення (1-9) площею 2,4 кв.м, прихожу (1-10) площею 10,6 кв.м, кухню ( 1-11) площею 11,0 кв.м, веранду (1-І) площею 9,0 кв.м.

Виділив у власність ОСОБА_1 : коридор (1-1) площею 4,4 кв.м, котельню (1-2) площею 3.2. кв.м, ванну (1-3) площею 5,0 кв.м, житлову кімнату (1-4) площею 9,7 кв.м, житлову кімнату (1-5) площею 12,1 кв.м, коридор (1-12) площею 17,6 кв.м.

Виділив у власність ОСОБА_2 господарські споруди : ганок (літера а4) площею 7,50 кв.м, сарай - гараж (літера Б) площею 76,80 кв.м, убиральню (літера В) площею 2,00 кв.м, частину огорожі (літера N1) площею 13,7 кв.м, частину огорожі (літера N2) площею 105,2 кв.м, хвіртку (літера N3), ворота (літера N4).

Виділив у власність ОСОБА_1 господарські споруди: ганок (літера а3) площею 9,90 кв.м, частину огорожі (літера N1), частину огорожі літера (N2), хвіртку (літера N5), колодязь питний (літера К) 8,0 пог.м.

Поділив в натурі земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту № 1 звіту про оцінку нерухомого майна від 20 січня 2021 року.

Виділив у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, Б, В, Г, Д, З, Л, Т, М, Н, О, П, А».

Виділив у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 12,5 соток, що складає частку від загальної площі земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в точках «А, П, О, Н, М, Т, Л, З, Д, Р, С, А».

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 111511,00 гривень.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору в розмірі 11350,00 гривень.

Не погодившись з ухваленим рішенням, пославшись на його незаконність та необгрунтованість, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. Вказує, що обставини, які мають значення для справи, неповно та неправильно установлені, неправильно дана оцінка доказам, які підтверджені документально, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Пославшись на порушення норм матеріального та процесуального права вказує, що у сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Вказує, що, ухвалюючи рішення у цій справі, Бориспільський міськрайонний суд грубо порушив статтю 41 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позбавив відповідача права власності на частину майна, яке є його особистою власністю, оскільки земельна ділянка була приватизована ним особисто до укладення шлюбу з позивачкою, а будинок було побудовано до укладення шлюбу з позивачкою, що підтверджується доказами.

Звертає увагу, що права особистої власності відповідача на земельну ділянку підтверджується наказом №89 по совхозу «Вишенковский» від 23 жовтня 1986 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га та Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯК №324741, кадастровий номер 3220882601:01:016:0055, цільове призначення: для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, виданий на підставі рішення Гнідинської сільської ради №43 8-21-Увід 13 травня 2008 року.

Вказує, що цим рішенням фактично було включено в площу земельної ділянки 0,25 га земельну ділянку площею 0,12 га, виділену на підставі Наказу №89, на яку Державний акт не було видано. Тобто, є підтвердження законності набуття права особистої власності на земельну ділянку площею 0,25 га ОСОБА_1 .

Окрім цього, звертає увагу, що згідно змін, внесених до Сімейного кодексу України, тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнається спільною сумісною власністю подружжя. До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належить до особистої власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Отже, земельна ділянка, яка є предметом позову, була приватизована в період, коли вона визнається особистою власністю особи, яка її приватизувала (незалежно від перебування в шлюбі), тобто є особистою власністю відповідача та не підлягає поділу між подружжям.

Щодо поділу житлового будинку, зазначає, що 26 серпня 1987 року виконавчим комітетом Бориспільської районної ради народних депутатів Київської області зареєстровано будівельний паспорт на ім`я ОСОБА_1 на будівництво будинку в с. Гнідин Бориспільського району Київської області. Період будівництва - 26 серпня 1987 - 26 серпня 1989 року.

Цього ж дня на підставі рішення Бориспільської районної ради народних депутатів №156/1 здійснено винос в натурі земельної ділянки. Наказ №89 від 23 жовтня 1986 року по совхозу «Вишенковский» не позбавив права відповідача на придбання та зберігання будівельних матеріалів, які були використані на будівництві будинку в 1987 році. В якості доказів відповідачем було надано квитанції, які підтверджують факт купівлі матеріалів, які були використані на будівництво будинку саме до укладення шлюбу з позивачем.

Вказує, що одним із основних документів, які підтверджують саме 1987 рік будівництва житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та побудований до моменту укладення шлюбу із позивачкою, є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно №580, видане на підставі рішення №144 виконкому Гнідинської сільської ради, де зазначено, що житловий будинок 1987 року будівництва. Підтвердженням 1987 року будівництва також є Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовлений Комунальним підприємством «Бориспільське районне бюро технічної інвентаризації» реєстровий №798, де в розділі «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» в графі «Рік побудови» вказано саме 1987 рік

Звертає увагу, що позивачка до моменту розірвання шлюбу не оспорювала свідоцтво про право власності на нерухоме майно та зазначений 1987 рік будівництва житлового будинку.

Вказує, що судом цей доказ не було взято до уваги. Всупереч всім доказам, які підтверджують будівництво відповідачем будинку до укладення шлюбу, судом взято до уваги тільки покази свідків, які плутались у свідченнях та не могли назвати жодної конкретної дати. Всі покази свідків грунтуються на припущеннях та особистих дружніх спогадах (кума, подруга дитинства, однокласниця) без конкретних дат.

Зазначає, що Бориспільський міськрайонний суд Київської області не дослідив Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - головний документ, який підтверджує право власності на житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що в судовому засіданні відповідач та його представник, висловили своє заперечення проти позову в цілому, тобто як проти розподілу майна, яке є особистою власністю відповідача, так і проти варіантів розподілу, які є неприйнятними кожний, а також можливості отримання грошової компенсації за частину майна, проте в судовому рішенні зазначено, що відповідач не заперечував проти даного варіанту розподілу майна та не запропонував інший варіант, згідно висновку експерта, який вважає правильним та таким, що найкраще узгоджується з його майновими інтересами, як і не заперечував щодо можливості отримання грошової компенсації за частину в майні.

Звертає увагу, що позивачкою не заперечувався і свідками згадувався той факт, що певне будівництво велось після укладення шлюбу. Так, дійсно в 1989 році було побудовано колодязь питний, в 1990 році було зведено огорожу, ворота та хвіртку, в 2007 році частину огорожі металевої. Це підтверджується даними Технічного паспорту на житловий будинок. Відповідно це здійснювалось в шлюбі та за спільні кошти.

Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області скасувати, стягнути з ОСОБА_2 17025,00 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

21 листопада 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Онишко В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 .

Вказує, що не погоджується з доводами апеляційної скарги.

Зазначає, що сторонами з жовтня 1987 року по березень 2021 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Вказує, що за час перебування у шлюбі відповідач набув право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер земельної ділянки 3220882601:01:016:0055, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до рішення Гнідинської сільської ради № 438-21-V від 13 травня 2008 року та житловий будинок площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 .

Вказує, що допитані у судовому засіданні свідки показали, що на спірній земельній ділянці до реєстрації у жовтні 1987 року шлюбу між сторонами, не знаходилось жодних будівельних матеріалів і будівництво домоволодіння не здійснювалось.

Будівництво вказаних споруд розпочалось в 1987 році після реєстрації шлюбу між позивачкою та відповідачем. Зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя у спільному майні, відсутність домовленості між ними щодо поділу спільно нажитого під час шлюбу майна, позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання за позивачкою та відповідачем права власності на кожному у вказаному домоволодінні.

З посиланням на частину 1 статті 377 ЦК України вказує, що право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3220882601:01:016:0055 розподіляється відповідно до розміру частки права власності у спільному будинку, оскільки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності.

В обґрунтування відзиву посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 09 грудня 2015 року у справі №6-814цс та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 лютого 2019 року у справі №199/2099/17.

Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Бориспільського районного суду Київської області залишити без змін.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мотенко Т.В. доводи апеляційної скарги підтримали.

Представник позивачки адвокат Сацик Р.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вказав, що домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , побудовано подружжям ОСОБА_1 за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі і є їх спільною сумісною власністю. Враховуючи ці обставини, зважаючи на презумпцію рівності часток подружжя у спільному майні, відсутність домовленості між ними щодо поділу спільно нажитого під час шлюбу майна, суд зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання за позивачем та відповідачем права власності на кожному у вказаному домоволодінні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про виділення у власність частини земельної ділянки суд зазначив, що Законом України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною 5, якою передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Згідно положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Суд вказав, що згідно частини 5 статті 61 СК України у редакції Закону України «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно пункту 5 частини 1 статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину 5 статті 61 СК України виключено. Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався, виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо земельна ділянка була приватизована в інший період, ніж з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, вона є особистою власністю особи, яка її приватизувала (незалежно від перебування у шлюбі). Спірна земельна ділянка приватизована відповідачем в квітні 2010 року, а тому за приписами вказаних вище норм вважається особистою власністю ОСОБА_1 .

Разом з цим, за змістом частини 4 статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відтак, суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки кожен із подружжя має частку у спільно набутому домоволодінні, то у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для його обслуговування і на якій він розташований.

Судом установлено наступне.

З даних свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 установлено, що 28 жовтня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб (том 1 а.с.10).

Бориспільський міськрайонного суду Київської області рішенням від 15 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвав (том 1 а.с. 12).

Згідно даних з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 249907821 від 25 березня 2021 року, ОСОБА_1 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 13).

З даних технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 26 лютого 2008 року установлено, що власником вказаний ОСОБА_1 . Згідно даних характеристики будинку, господарських будівель та споруд у 1987 році побудовано: житловий будинок, погріб під частиною будівлі, дві веранди, сарай_гараж, убиральню, два ганки. У 1989 році - колодязь питний. У 1990 році - огорожу, хвіртку, та ворота. У 2007 році побудовано огорожу (том 1 а.с.134-137).

З даних звіту про оцінку та варіантів розподілу нерухомого майна, яким є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 установлено, що вартість нерухомого майна (без урахування земельної ділянки) складає 1 365 100,00 грн (том 1 а.с.16-168).

З даних Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 324741 встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Гнідинської сільської ради за № 438-21-V від 13 травня 2008 року набув у власність земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0055 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 138).

З даних Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 324742 встановлено, що ОСОБА_1 набув на підставі рішення Гнідинської сільської ради за № 438-21-V від 13 травня 2008 року у власність земельну ділянку площею 0,1597 га з кадастровим номером 3220882601:01:016:0054 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 139)

З даних паспорту на ім`я ОСОБА_1 на зведення будинку в населеному пункті с. Гнідин Бориспільського району Київської області, зареєстрованого 26 серпня 1987 року у виконавчому комітеті Бориспільського районної ради народних депутатів Київської області, установлено, що розроблено план забудови садиби. Період будівництва вказано: 26 серпня 1987 року по 26 серпня 1989 року (том 1 а.с. 206 -211).

З даних рішення Бориспільської районної ради народних депутатів за № 156/1 від 26 серпня 1987 року установлено, що ОСОБА_1 здійснено винос в натурі земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку (том 1 а.с. 212).

Згідно даних реєстраційної картки здійсненого будівництва на земельній ділянці об`єкт житловий будинок побудовано в період 1987-1989 року ( том 1 а.с. 213).

Відповідно до статті 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що "при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства".

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - житлового будинку загальною площею 128,5 кв.м з надвірними будівлями та спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводами апеляційної скарги такий висновок суду не спростовується.

Доводи апеляційної скарги про придбання будівельних матеріалів, які були використані при будівництві, до укладення шлюбу колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

На підтвердження заперечень проти позову відповідачем надано до суду квитанцію № 76 від 21 травня 1987 року щодо придбання відповідачем дошки; товарно - транспортну накладну № 31975 від 19 травня 1987 року щодо придбання ОСОБА_1 цегли (без зазначення адреси доставки); фактуру № 315 від 21 серпня 1987 року щодо відправки вантажу у вигляді цегли ОСОБА_1 (без зазначення адреси розвантажування і особи отримування вантажу); расходна накладна № 216 від 25 серпня 1987 року щодо отримання відповідачем сваїв; товарний чек без дати і номера, без відомостей про особу отримувача чи платника про придбання котла; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 136 від 18 червня 1987 року про придбання ОСОБА_1 цегли; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 3072 від 06 листопада 1987 року щодо отримання відповідачем невідомого вантажу; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 340 від 18 травня 1987 року щодо придбання ОСОБА_1 цегли; квитанцію до прибуткового касового ордера № 155 від 25 серпня 1987 року щодо придбання ОСОБА_1 відходів сваїв; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 166 від 02 вересня 1987 року щодо придбання відповідачем цегли; квитанції за № 3506/16 та 811 від 21 травня та 26 серпня 1987 року про сплату автопослуг (том 1 а.с. 216 - 227).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці будівельні матеріали були використані для будівництва спірного житлового будинку, а їх кількість відповідала обсягу використаних для будівництва матеріалів.

Натомість згідно даних будівельного паспорту на земельну ділянку під будівництво житлового будинку строк будівництва визначено 26.08.1987 року - 26.08.1989 року.

Реєстраційна картка здійсненого будівництва на земельній ділянці об`єкт житловий будинок містить дані про період будівництва 1987-1989 року.

Окрім того, паспорт містить проект житлового будинку, який узгоджено до використання архітектором Ю.І. Новохатько 19 квітня 1988 року.

Доводи скаржника в тій частині, що місцевий суд не дослідив Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - головний документ, який підтверджує право власності на житловий будинок загальною площею 128,5 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Свідоцтво про право власності - це документ, який підтверджує юридичний факт виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, яке видається фізичним та юридичним особам. Тобто, свідоцтво про право власності є документом, яким оформлюється відповідне право. Проте само по собі свідоцтво про право власності не є документом, який підтверджує дату створення нерухомого майна.

Будівельний паспорт забудови земельної ділянки - це виданий у встановленому порядку документ, яким визначаються вимоги до будівництва та розміщенню будинку, вимоги до розташування та будівництва господарський споруд, тобто є однією із підстав для початку будівництва.

Аналіз даних будівельного паспорту забудови земельної ділянки у співвідношенні із даними показів свідків, яким була надана належна оцінка судом першої інстанції, дає підстави для висновку, що об`єкт нерухомого майна було побудовано в період шлюбу, відтак такий є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Доказів на підтвердження того, що спірний житловий будинок як об`єкт права власності споруджений до жовтня 1987 року (тобто до укладення шлюбу між сторонами) матеріали справи не містять.

Разом з цим, вирішуючи позовні вимоги про поділ в натурі житлового будинку, поділ в натурі земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки, стягнення компенсації слід звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Статтею 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 355, 364, 370, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

Виділ часток (поділ) будинку є можливим, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі такої частки власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вхід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Водночас при поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.

Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.

Отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.

З даних висновку про вартість житлового будинку та варіанти розподілу, складеного 20 січня 2021 року ПП "АВТО-ЕКСПРЕС", установлено, що для 1-го співвласника згідно із запропонованим 1-м варіантом розподілу будинку між співвласниками, необхідно виконати наступні види ремонтно-будівельних робіт для переобладнання будинку та дві окремо ізольовані квартири з дотриманням вимог нормативної документації, чинної в галузі будівництва, що висуваються для квартир житлового будинку:

Замурування дверних прорізів між приміщеннями 1-11 та 1-12 і 1-6 та 1-12;

Облаштування дверного прорізу між приміщеннями 1 -6 та 1 -7

Також необхідно під`єднатись до електро- та газових мереж і облаштувати водопостачання, вищезазначених запропонованих варіантах розподілу будинку, згідно до вимог діючих нормативних документів, чинних на території України в галузі будівництва повинні або можуть ти забезпечені таким інженерним устаткуванням:

- автономною системою електропостачання та слабких струмів;

- автономна система газопостачання;

- автономна система опалення;

- автономна система водопостачання;

Також у висновку вказано, що для влаштування окремих систем інженерного забезпечення та перепланування, по кожному варіанту (для ізольованого користування квартирами) у відповідності з вимогами діючих нормативних документів, чинних на території України в галузі будівництва, необхідно розробити і затвердити у встановленому законом порядку відповідними службами і установами проектно-кошторисну документацію.

Окрім того, у висновку вказано, що вартість і точний перелік робіт по зміні об`ємно-просторового рішення кожної квартири житлового будинку, а також вартість по влаштуванню або переобладнанню систем інженерного устаткування, залежить від прийнятих рішень (об`ємно - планувальних, конструктивних, тощо), які обумовлюються розробленою і погодженою у встановленому законом порядку проектно-кошторисною документацією.

Колегія суддів вказує, що матеріали цивільної справи містять перелік робіт, що необхідні для варіанту поділу майна за першим варіантом, разом з цим матеріали цивільної справи не містять відомостей про можливість проведення визначеного комплексу робіт.

Судом першої інстанції не враховано, що при поділі житлового будинку в натурі кожному співвласнику має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати не лише окремий вхід, а й окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Таким чином, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що в разі переобладнання будинку, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки; залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.

З висновку експертизи убачається, що експертом фактично підтверджена необхідність влаштування співвласниками автономних інженерних мереж та системи опалення, однак не вказано, чи потребує таке переобладнання втручання в інженерні системи загального користування, оскільки зазначене є компетенцією спеціалізованих проектних установ.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що позивачкою не доведено позовні вимоги, оскільки не надано доказів на підтвердження того, що за обраним варіантом поділу домоволодіння проведення необхідних робіт не передбачає втручання в інженерні системи загального користування та не вимагає висновків відповідних органів про допустимість пов`язаних з поділом будинку переобладнань і перепланувань, а також дозволу виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування житлового будинку (у випадку втручання в несучі конструкції або інженерні системи загального користування).

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що згідно даних протоколу судового засідання відповідач не визнав позовні вимоги та просив позовні вимоги відхилити, відтак є помилковими висновки суду першої інстанції в тій частині, що відповідач погодився із запропонованим варіантом поділу будинку.

З огляду на наведене, оскільки за варіантом 1 поділу домоволодіння згідно висновку експерта є необхідним влаштування автономних інженерних мереж та системи опалення, проте позивачкою не надано висновків про відповідність такого переобладнання будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки, підстави для задоволення позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку відсутні.

Оскільки апеляційний суд зробив висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку, позовні вимоги про поділ в натурі земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки, стягнення компенсації також задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, апеляційний суд робить висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині вирішення позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку, поділ в натурі земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки, стягнення компенсації та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поділ в натурі житлового будинку, поділ в натурі земельної ділянки, визнання права власності на частину земельної ділянки, стягнення компенсації - скасувати, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2023 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В.Соколова