Рішення

від 21.09.2022 по справі 926/2425/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року м. ЧернівціСправа № 926/2425/22

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю помічника судді (за дорученням судді) Гливко А.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» (58013, м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 7/155, код ЄДРПОУ 39375681)

третя особа з самостійними вимогами на предмет спору - Чернівецьке міське комунальне підприємство «Парк Жовтневий» (58029, м. Чернівці, вул. Пилипа Орлика, 4, код ЄДРПОУ 31396751)

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Представники сторін:

від позивача Лелюк Х.М., Юзьків М.І.;

від відповідача Бурма С.В.;

від третьої особи Воронка Ю.І.

В С Т А Н О В И В :

Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням товариством з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» норм земельного законодавства, оскільки нерухоме майно відповідача, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Пилипа Орлика, 6, кадастровий номер 7310136300:11:003:0004 збудовано самовільно на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Чернівці, у зв`язку з чим позивач просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від об`єктів нерухомості (нежитлових приміщень), а саме, знесенням вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

28.06.2022 року відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№2425.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.06.2022 року позовну заяву передано судді Гурину М.О.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 01.07.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 21.07.2022 року.

19.07.2022 року Господарським судом Чернівецької області отримано позовну заяву Чернівецького міського комунального підприємства «Парк Жовтневий» в якій воно просить залучити підприємство до участі у справі в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, позовні вимоги задовольнити та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від об`єктів нерухомості (нежитлових приміщень), а саме, знесення об`єктів нерухомого майна відповідача.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21.07.2022 року залучено в якості третьої особи, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору Чернівецьке міське комунальне підприємство «Парк Жовтневий», підготовче судове засідання відкладено на 17.08.2022 року.

08.08.2022 року від третьої особи отримано письмові пояснення в яких вона просить задовольнити позовні вимоги Чернівецької міської ради.

15.08.2022 року до Господарського суду Чернівецької області надійшли відповідь позивача на відзив на позов та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.08.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, закрито підготовче провадження у справі №926/2425/22 та призначено справу №926/2425/22 до розгляду по суті на 06.09.2022 року.

У судовому засіданні неодноразово оголошувались перерви, востаннє у судовому засіданні 16.09.2022 року оголошено перерву до 21.09.2022 року.

На призначений день розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи заявлені ним позовні вимоги також підтримав.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Чернівецької області,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів №301/17 від 23.07.1991 року «Про відведення земельних ділянок під будівництво та надання дозволу на проектування будівництва підприємствам та організаціям міста» відведено малому приватному підприємству «Інавто» під влаштування стоянки для зберігання автотранспорту тимчасово, строком на три роки, земельну ділянку розміром 0,20 га по АДРЕСА_1 , згідно викепіровки з генерального плану, що додається (пункт 1.6. рішення).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів №218/7 від 01.11.1994 року «Про надання земельних ділянок» вирішено надати в тимчасове користування земельні ділянки громадянам, підприємствам та організаціям згідно даних зведених в додаток №2 (пункт 2 рішення).

Згідно Списку землекористувачів, яким надаються земельні ділянки в тимчасове користування (додатку №2 до рішення міськвиконкому №218/7 від 01.11.1994 року) малому приватному підприємству «Інавто» надано в тимчасове користування терміном на 3 роки земельну ділянку площею 0,26 га по вул. Гайдара для стоянки для зберігання автотранспорту.

Пунктом 4.4. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №732/19 від 08.10.1997 року «Про надання земельних ділянок, припинення права користування та внесення змін в раніше прийняті рішення» вирішено продовжити термін тимчасового користування МПП «Інавто» на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,26 га терміном на 3 роки в м. Чернівці згідно договору на право тимчасового користування земельною ділянкою №298 від 14.06.1994 року.

24.11.1999 року мале приватне підприємство «Інавто» на підставі договору купівлі-продажу №27-001 продало, а приватний підприємець ОСОБА_1 придбала у власність Автостоянку і майно, яке розміщене на прилеглій території загальною площею 0,26 га по АДРЕСА_1 (пункт 1.1. договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу 24.11.1999 року між сторонами підписано акт прийому-передачі за яким приватний підприємець ОСОБА_1 отримала від МПП «Інавто» Автостоянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,26 га, у тому числі огорожу, стовпи освітлення, двоповерхове приміщення сторожки, естакаду та незавершене будівництво.

Пунктами 27, 27.1 та 27.2. рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №501/13 від 05.07.2000 року «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін до раніше прийнятих рішень» вирішено відмінити п. 4.4. рішення міськвиконкому від 08.10.97 №732/19 «Про надання земельних ділянок, припинення права користування та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині продовження малому приватному підприємству «Інавто» терміну тимчасового користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,26 га для організації автостоянки для зберігання автотранспорту терміном три роки, вирішено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою від 14.06.1994 року №298, виданий МПП «Інавто», вважати таким, що втратив чинність та надано приватному підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,3093 га в тимчасове користування на умовах оренди до 04.07.2005 року для організації стоянки по зберіганню автотранспорту.

05.07.2000 року між виконавчим комітетом Чернівецької міської ради та ОСОБА_1 укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,3093 га по АДРЕСА_1 на умовах оренди для організації стоянки по зберіганню автотранспорту. Даний договір був зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 06.11.2000 року за № 1588.

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 04.07.2001 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Блауш Н.З. громадянка ОСОБА_1 продала сторожову вежу та огорожу, що розташовані на території автостоянки загальною площею 0,3093 га по АДРЕСА_1 приватному підприємцю ОСОБА_2 .

02.11.2007 року Чернівецьким обласним комунальним бюро технічної інвентаризації проведено інвентаризацію будівель і споруд автостоянки по АДРЕСА_1 , за наслідками чого складено інвентарну справу на розташовані на даний об`єкт нерухомості, а саме: одноповерхову будівлю охорони літ. А з мезоніном і щитовою площею 22,90 кв.м., будівлю вбиральні літ. Б, службове приміщення літ. В, естакаду І, замощення (асфальтове покриття) ІІ, огорожа № 1. Відмітки або довідка про належність даних будівель і споруд до самочинно збудованих об`єктів в інвентарній справі відсутні.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №301472723 від 24.05.2022 року щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: будинку АДРЕСА_1 , 24.01.2013 року на підставі ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 07.11.2012 року у справі № 2/0828/704/2-12 право власності на будівлю охорони літ. А основною площею 22,90 кв.м., вбиральню літ. В, естакаду І, замощення ІІ та огорожу №1, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 , про що державним реєстратором прийнято рішення з індексним номером 247216 та вчинено запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 90211.

У відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №3020055128 від 03.06.2022 право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136300:11:003:0004 площею 21,4105 га, яка розташована за адресами АДРЕСА_1 та перебуває в комунальній власності Чернівецької міської ради, зареєстровано рішенням державного реєстратора з індексним номером 10717645 від 07.02.2014 року за Комунальним підприємством «Парк Жовтневий» на підставі рішення Чернівецької міської ради VІ скликання № 1075 від 26.12.2013 року, про що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 45943366.

Починаючи з 16.09.2014 року право власності на будівлю охорони літ. А основною площею 22,90 кв.м., вбиральню літ. В, естакаду І, замощення ІІ та огорожу №1, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 належить товариству з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» на підставі свідоцтва про право власності з індексним номером 26838179, яке видано 16.09.2014 року Реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 26838683 від 16.09.2014 року право власності на будівлю охорони літ. А основною площею 22,90 кв.м., вбиральню літ. В, естакаду І, замощення ІІ та огорожу №1, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» на підставі вище вказаного свідоцтва про право власності.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та пояснення учасників процесу, суд приймає до уваги наступне.

Позовні вимоги позивача і третьої особи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136300:11:003:0004 площею 21,4105 га, яка розташована за адресами вул. Комарова Володимира вул. Аркадія Гайдара в м. Чернівці зводяться до вимоги знесення належного відповідачу об`єкта нерухомого майна з тих підстав, що даний об`єкт нерухомого майна був збудований на земельній ділянці самочинно.

Поняття самочинного будівництва та правові наслідки його здійснення визначені у ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин. Вказана стаття унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Так, згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, аналізуючи вище наведені норми законодавства суд прийшов до висновку, що об`єкти самочинного будівництва - це вид нерухомого майна, з притаманними йому фізичними ознаками, але з особливим правовим режимом.

Об`єкти самочинного будівництва, з урахуванням того, що вони є проміжним результатом будівельної діяльності та мають тимчасовий характер, є об`єктами цивільних прав: або у вигляді речей, тобто будівельних матеріалів, або у вигляді повноцінного об`єкта нерухомого майна в разі набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва.

Таким чином головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 376 Цивільного кодексу України майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права третіх осіб.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про основи містобудування» державний контроль у сфері містобудування здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими спеціально уповноваженими на це державними органами.

За змістом положень статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Відтак, позивач належить до осіб, які уповноважені законом на здійснення державного контролю у сфері містобудування.

Суд зазначає, що позивачем та третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору не надано суду належних доказів того, що відповідач здійснював або здійснює будівництво на території земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:11:003:0004 площею 21,4105 га, яка розташована за адресами вул. Комарова Володимира вул. Аркадія Гайдара в м. Чернівці, у тому числі будівництво, яке відноситься до самочинного згідно з положеннями статті 376 ЦК України.

Крім того позивачем і третьою особою з самостійними вимогами на предмет не доведено, що позивач взагалі дотичний до процесу будівництва об`єкта нерухомого майна, який розташований а адресою АДРЕСА_1 , який був набутий позивачем у власність 16.04.2014 року.

На цій підставі суд дійшов до висновку, що положення частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Позивачем та третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору не надано жодного доказу неправомірності та скасування в установленому законом порядку ухвали Якимівського районного суду Запорізької області від 07.11.2012 року у справі №2/0828/704/2-12, на підставі якої ОСОБА_3 набуто право власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 , і дане право в подальшому, на підставі цієї ухвали суду, було зареєстровано за нею в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, Чернівецькою міською радою та комунальним підприємством «Парк Жовтневий» не надано доказів визнання неправомірним чи недійним і скасування свідоцтва про право власності з індексним номером 26838179 від 16.09.2014 року, на підставі якого спірний об`єкт нерухомого майна був набутий у власність товариством з обмеженою відповідальністю «Асорті-2014» з одночасною державною реєстрацією права власності на даний об`єкт за відповідачем.

Враховуючи факт дійсності (чинності) вищевказаних документів, за переконанням суду, позивач та третя особа з самостійними вимогами на предмет спору не спростували обставину правомірного чи неправомірного набуття відповідачем у власність об`єктів нерухомості.

Стаття 41 Конституції України та стаття 321 Цивільного кодексу України встановлюють принцип непорушності права власності, згідно з яким ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків встановлених законом.

Частина перша статті 346 Цивільного кодексу України передбачає підстави для припинення права власності, до яких відносяться: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам`яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Позовна заява не містить обґрунтувань і доказів існування передбачених ч.1 ст. 346 Цивільного кодексу України підстав для припинення права власності відповідача на належний йому об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч 2 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Однак, позивач та третя особа не довели належними і допустимими доказами існування таких випадків.

Позивачем і третьою собою з самостійними вимогами на предмет спору не було спростовано належними і допустимими доказами правомірність набуття позивачем прав власності на спірний об`єкт нерухомого майна, тому у суду відсутні правові підстави для сумнівів у правомірності офіційної реєстрації такого права за відповідачем в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з чого слідує висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовів.

Вказаний висновок відповідає таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та повністю узгоджуються з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.02.2022 року у справі № 712/9407/20, в якій Касаційний цивільний суд виходив з тотожних фактичних обставин спірних правовідносин з однаковим предметом спору.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

Зазначене узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Отже, на думку суду, виходячи з аксіоми господарського судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.

Крім того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії» «Трґо проти Хорватії»).

Отже, з урахуванням вищевикладеного, задоволення позову про знесення самочинно побудованої будівлі, з урахуванням не спростованої у даній справі правомірності набуття відповідачем спірного майна від особи, право власності на яке за нею було зареєстроване державою та подальше визнання державою права власності відповідача на дане нерухоме майно, як його правомірного набувача, матиме наслідком втручання у право на майно і вказане втручання зумовить порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на останнього, а відтак буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, які заявлені Чернівецькою міською радою та комунальним підприємством «Парк Жовтневий», є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Згідно з пункту 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

У відповідності до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений судовий збір в даній справі покласти на позивача та третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у зв`язку із відмовою у задоволенні позовів.

Керуючись статтями 129, 151, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1.У задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовити.

2.У задоволенні позову комунального підприємства «Парк Жовтневий» відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 27.09.2022 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.О. Гурин

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.