Рішення

від 27.09.2022 по справі 185/2092/17

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/2092/17

Провадження № 2/185/153/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 вересня 2022 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

з участю секретаря судового засідання Бублик А.В.,

представника відповідача КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» - адвоката Шило Т.В.

представника третьої особи Павлоградської міської ради Гончар С.А.

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», Комунального некомерційного підприємства «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради», треті особи - ОСОБА_1 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, Павлоградська міська рада про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

13 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, Комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №1», третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій незаконними.

Рух по справі

11 грудня 2019 року подано уточнену позовну заяву, згідно якої позивач просить:

-визнати незаконними та протиправними дії комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», ЄДРПОУ 01985400, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», ЄДРПОУ 01985400, щодо госпіталізації (поміщення та утримання) ОСОБА_2 до цього закладу та її психіатричного огляду та лікування у період з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року, з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року,

-визнати незаконними та протиправними дії комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради, ЄДРПОУ 01987402, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради ЄДРПОУ 01987402, щодо госпіталізації (поміщення та утримання) ОСОБА_2 до цього закладу та її психіатричного огляду та лікування у період з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року, з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року,

-стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», ЄДРПОУ 01985400, у відшкодування моральної шкоди 429 295 грн 10 коп,

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради ЄДРПОУ 01987402, у відшкодування моральної шкоди 151 904 грн 42 коп.

Ухвалою суду від 11 березня 2020 року замінено відповідача - Комунальне підприємство «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» його правонаступником - Комунальним підприємством «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», ЄДРПОУ 01985400.

Ухвалою суду від 23 квітня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача Комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради» - Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради».

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради.

Ухвалою від 06 липня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпропетровську обласну раду та Павлоградську міську раду.

Ухвалою від 25 жовтня 2021 року задоволено клопотання представника КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» про витребування доказів, витребувано у КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» для огляду у судовому засіданні оригінали медичних карт ОСОБА_2 за 2011-2014 роки, а для долучення до матеріалів справи - належним чином завірені копії цих документів.

Судом долучені до справи копії трьох медичних карт стаціонарного хворого ОСОБА_2 , надані представником відповідача КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР».

Від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без її участі. За змістом цієї заяви позивач підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити, а також повідомляє, що договір про надання правової допомоги з адвокатом Мерцаловою Н.В. розірваний і вона більше не є представником позивача у цій справі (том 3 а.с.166).

Представники відповідача КНП «ПМЛ №1», третіх осіб Дніпропетровської обласної ради, органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР» - адвокат Шило Т.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що діями лікувального закладу не порушувалися права позивача. ОСОБА_2 була госпіталізована перший раз за її письмовою усвідомленою згодою, в подальшому за згодою її опікуна, призначеного рішенням суду. Також ОСОБА_2 перебувала в стаціонарі на підставі ухвали суду про призначення психіатричної експертизи. На час госпіталізації ОСОБА_2 рішення суду про призначення їй опікуна, а також ухвала суду про призначення експертизи були чинними, мали всі необхідні реквізити і лікарня була зобов`язана їх виконувати. Скасування у подальшому судового рішення не є підставою для притягнення лікарні до відповідальності у вигляді моральної шкоди.

Третя особа ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що вона після смерті матері займалася лікуванням сестри ОСОБА_2 , яка після травми голови поводила себе неадекватно, агресивно по відношенню до своїх родичів. За своїм психічним станом ОСОБА_2 не усвідомлює необхідності лікування, знаходиться під впливом недобросовісних осіб, які залучають її до «секти», налаштовують проти рідної сестри, забирають її пенсію. Цим особам вигідно, щоб ОСОБА_2 була дієздатною, тому, що вони хочуть відібрати її майно - 1/2 частку будинку, яку ОСОБА_2 успадкувала після смерті матері. Наразі ці особи переховують у себе ОСОБА_2 , не надають їй належного догляду, не забезпечують її лікування.

Представник третьої особи - Павлоградської міської ради Гончар С.А. вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Позиція позивача

В уточненій позовній заяві (том 2 а.с.142-151) позивач посилається на те, що у вересні 2011 року її було госпіталізовано всупереч її волі до психіатричного відділення КЗ «ДКПЛ» ДОР. При цьому не було рішення суду про її огляд та поміщення до психіатричної установи, вона не давала на це своєї усвідомленої згоди, відмовлялася від знаходження у цьому закладі, однак її сестра ОСОБА_1 та працівники лікарні незаконно та протиправно утримували її у КЗ «ДКПЛ» ДОР у період з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

Також позивач зазначає, що згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 05 грудня 2017 року, у 2011-2012 році виявлені у неї психічні розлади позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто за встановленими медичними показниками вона взагалі не могла надати усвідомлену згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу.

Згодом вона була незаконно та протиправно поміщена до КЗ «ПМБ №1» ПМР і знаходилась у цьому закладі з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року. Її сестра ОСОБА_1 обмовила її перед працівниками лікарні, скористалася її інвалідністю, без відповідного судового рішення, проти її волі помістила її в лікарню. Працівники лікарні також не звертали уваги на її заперечення та вимоги повернути її додому, здійснювали огляд, призначили лікування, зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

У 2012 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області була задоволена заява ОСОБА_1 , позивач була визнана недієздатною, ОСОБА_1 призначена опікуном, після чого позивач була поміщена до інтернату. 22 грудня 2016 року рішення суду про визнання позивача недієздатною було скасоване, апеляційним судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання позивача недієздатною та призначення опікуна.

Крім того психіатрична експертиза, проведена у 2012 році, є незаконною, оскільки рішення суду, на підставі якого вона проводилася, не підписане всіма суб`єктами здійснення правосуддя. Таким чином є незаконним поміщення позивача до психіатричної лікарні КЗ «ДКПЛ ДОР» та утримання її там у період з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року.

Також позивач зазначає, що вона незаконно та протиправно утримувалася у КЗ «ПМЛ №1» ПМР з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року, у КЗ «ДКПЛ» ДОР» з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року, за відсутності її згоди та рішення суду на проведення психіатричного лікування.

Рішенням Конституційного Суду № 2-рп/2016 від 01 червня 2016 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року у взаємозв`язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю. Тому на думку позивача поміщення її до психіатричного закладу навіть за заявою опікуна без рішення суду має бути визнане незаконним та протиправним.

Позивач зазначає, що їй було спричинено моральну шкоду, оскільки у зв`язку з протиправною госпіталізацією вона була позбавлена свободи на 130 днів, зазнала незаконного медичного втручання, чим було порушено її право на недоторканність, принижено її честь та гідність.

Заперечення відповідачів

Згідно поданого заперечення від 25 квітня 2017 року, КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» позовні вимоги не визнає, посилається на те, що позивач була госпіталізована вперше з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року у зв`язку з погіршенням психічного стану з суїцидальними тенденціями, ОСОБА_2 самостійно звернулась за психіатричною допомогою, знаходилась на лікуванні за власним бажанням, була госпіталізована на підставі статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу». У період з 13 березня 2012 року по 07 лютого 2012 року ОСОБА_2 знаходилась у стаціонарі з метою проведення судово-психіатричної експертизи на підставі ухвали суду.

24 жовтня 2014 року ОСОБА_2 була госпіталізована до КЗ «ДКПЛ» ДОР» відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», а саме: особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. Зазначені положення закону були чинними на той час. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Під час знаходження у КЗ «ДКПЛ» ДОР» ОСОБА_2 регулярно оглядалась комісією лікарів-психіатрів відповідно до статті 15 Закону України «Про психіатричну допомогу». Обсяг і рівень надання їй психіатричної допомоги відповідали клінічним протоколам за спеціальністю «Психіатрія», затвердженим наказом МОЗ України від 05 лютого 2007 року № 59. Всі заходи медичного характеру стосовно позивача не порушували її прав.

Представником відповідача КЗ «Павлоградська міська лікарня №1» ДОР» подано заперечення, за змістом якого 02 лютого 2012 року ОСОБА_2 було госпіталізовано в плановому порядку до психіатричного відділення за направленням лікаря психіатра, а згодом 13 березня 2012 року переведено до КЗ «ДКПЛ» ДОР». Будь-яких даних, які б свідчили про примусову госпіталізацію позивача, у медичній карті стаціонарного хворого не міститься. Рішенням суду від 12 квітня 2012 року ОСОБА_2 було визнано недієздатною, 13 липня 2012 року її було повторно госпіталізовано в плановому порядку до психіатричного відділення за направленням лікаря психіатра, а згодом 17 липня 2012 року переведено до психоневрологічного інтернату. Таким чином КЗ «Павлоградська міська лікарня №1» ДОР» двічі проводила госпіталізацію ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції станом на 2012 рік.

Фактичні обставини, встановлені судом

У провадженні суду перебуває цивільна справа № 195/1605/16-ц за заявою ОСОБА_1 про визнання недієздатною ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки і призначення опікуна.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року було визнано ОСОБА_2 недієздатною, призначено опікуном її сестру ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року було залишено без змін.

07 жовтня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року по справі № 195/1605/16-ц для встановлення психічного стану ОСОБА_2 призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

Таким чином на теперішній час не ухвалено рішення суду у справі про визнання позивача недієздатною.

Крім того судом розглядалася справа № 429/1787/12 за заявою ОСОБА_1 про визнання недієздатною ОСОБА_2 та встановлення опіки, у цій справі Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення від 12 квітня 2012 року, яким було визнано недієздатною ОСОБА_2 , призначено опікуном ОСОБА_1 .

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення від 12 квітня 2012 року у справі № 429/1787/12 набрало законної сили 23 квітня 2012 року.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради було задоволено, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення опікуна.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що апеляційний суд не може погодитись з висновком судово-психіатричної експертизи, оскільки з часу її проведення минуло 4 роки, на даний час психічний стан ОСОБА_2 можливо змінився.

Норми права, які застосував суд

Відповідно до положень статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Рішення суду у справі № 429/1787/12, яким було визнано недієздатною ОСОБА_2 , призначено опікуном ОСОБА_1 , у період з 23 квітня 2012 року по 22 грудня 2016 року мало законну силу, тобто було обов`язковим як для учасників справи, так і для інших осіб.

Тобто у зазначений період ОСОБА_1 мала права та обов`язки опікуна ОСОБА_2 .

Як визначено статтею 67 Цивільного кодексу України, опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Відповідно до статті 8 Конституції України, частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 263 ЦПК України, суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).

Будь-які обмеження, які накладаються, мають ґрунтуватися на положеннях законодавства. Воно має бути сформульоване з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню (рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України»).

При цьому, складовою частиною правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський Суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципу юридичної визначеності, оскільки суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки. Для забезпечення юридичної визначеності важливо належною мірою запровадження загальної заборони зворотної дії інших актів права та встановлення чітких умов застосування винятків з цього правила, як це зазначено у статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У період з 23 квітня 2012 року по 22 грудня 2016 року ОСОБА_1 була опікуном ОСОБА_2 на підставі рішення суду, яке мало на той період законну силу.

Позивач просить визнати незаконними дії психіатричних закладів щодо її госпіталізації та лікування у періоди:

-з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року,

-з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року,

-з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року,

-з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року,

-з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року.

Протягом зазначених проміжків часу була чинною наступна редакція частини 1 статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу»: особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра. Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.

Таким чином відповідно до положень законодавства, діючого у період з вересня 2011 року по листопад 2014 року за наявності згоди самої особи або її опікуна та відповідного рішення лікаря-психіатра, не вимагалося рішення суду для здійснення госпіталізації особи до психіатричного закладу.

У матеріалах медичної карти стаціонарного хворого № 9532/11, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_2 (період лікування з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року), наявна усвідомлена згода ОСОБА_2 на госпіталізацію у психіатричну лікарню для обстеження та лікування від 28 вересня 2011 року, засвідчена власноручним підписом ОСОБА_2 (том 4 а.с.2), а також направлення лікаря-психіатра на госпіталізацію, в якому зазначено що госпіталізація здійснюється у добровільному порядку (том 4 а.с.3).

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 2381/12, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_2 (період перебування в стаціонарі з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року), госпіталізацію здійснено з метою проведення судово-психіатричної експертизи за ухвалою суду від 02 березня 2012 року, копія цієї ухвали з усіма необхідними реквізитами (підписи судді та народних засідателів, печатка суду) наявна у матеріалах медичної карти (том 3 а.с. 217). З тексту ухвали суду видно, що з 02 лютого 2012 року по день постановлення ухвали ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні Павлоградської міської лікарні №1. Судово-психіатричну експертизу проведено 05 квітня 2012 року (акт №9), надано висновок про те, що ОСОБА_2 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі вираженого розладу особистості і поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (том 3 а.с.212-214). Після проведення експертизи лікування ОСОБА_2 було продовжено, 23 квітня 2012 року набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення опікуна, того ж дня ОСОБА_1 було подано письмову заяву про продовження лікування ОСОБА_2 до нормалізації її стану (том 3 а.с.223).

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого № 9532/11, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_2 (період лікування з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року), госпіталізацію ОСОБА_2 здійснено за письмовою згодою ОСОБА_1 , яка на той час була опікуном ОСОБА_2 на підставі рішення суду (том 4 а.с. 27, 31).

Як передбачено статтею 105 ЦПК України, для встановлення психічного стану особи є обов`язковим призначення судом експертизи. Виходячи з цього положення процесуального закону, належним доказом психічного стану особи у певні проміжки часу є висновок судово-психіатричної експертизи.

З матеріалів справи видно, що останнім за часом висновком щодо психічного стану ОСОБА_2 є висновок судово-психіатричного експерта № 206 від 05 грудня 2017 року (том 1 а.с.98-105).

Згідно з текстом цього висновку експертиза проводилася у зв`язку зі зверненням ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання незаконними психіатричних оглядів та поміщення її на стаціонарне лікування у 2012 та 2014 роках.

При проведенні експертизи досліджувалися медичні документи, в тому числі медичні карти стаціонарного хворого з Павлоградської міської лікарні № 1 на ім`я ОСОБА_2 - № 362 (23 прошнуровані аркуші) та № 2029 (14 прошнурованих аркушів - за 2012 рік).

У тексті висновку експерта на аркуші 6 наявне посилання на медичну карту стаціонарного хворого № 362, яка містить інформовану згоду хворого на запропонований план обстеження та лікування, підписану ОСОБА_2 02 лютого 2012 року (том 1 а.с.100, зворотній бік).

Також з тексту висновку експерта видно, що досліджувалися матеріали медичної карти стаціонарного хворого № 2029, згідно записів якої ОСОБА_2 з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року перебувала на лікуванні у психіатричному відділенні Павлоградської міської лікарні №1. Поступила до психіатричного відділення у зв`язку з погіршенням стану, в супроводі сестри (том 1 а.с.101, зворотній бік). Станом на день госпіталізації набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною та призначення опікуном її сестри ОСОБА_1 .

Таким чином госпіталізація ОСОБА_2 до психіатричного стаціонару здійснювалося відповідно до законодавства, діючого на той час: за усвідомленої згоди самої ОСОБА_2 у період, коли вона не була визнана недієздатною, а також за згодою її опікуна ОСОБА_1 у період, коли було чинним рішення суду про визнання позивача недієздатною.

Тому суд не знаходить підстав для визнання незаконними дій лікувальних закладів стосовно госпіталізації та лікування позивача. Поміщення ОСОБА_2 до стаціонару та лікування здійснювалося згідно з чинними на той час нормами Закону України «Про психіатричну допомогу» і медичні працівники не могли і не повинні були передбачити, що у майбутньому відповідні положення закону будуть визнані неконституційними.

Як визначено статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Визнання окремих положень закону неконституційними не є підставою для цивільно-правової відповідальності лікувальних закладів за дії, що здійснювалися раніше, коли ці положення були чинними.

Висновком судово-психіатричного експерта № 206 від 05 грудня 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 виявляє ознаки органічного ураження головного мозку травматично-судинного ґенезу із психоорганічним синдромом. Наявний у ОСОБА_2 психічний розлад істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У 2011, 2012, 2014 році у ОСОБА_2 згідно з аналізом наданої на дослідження медичної документації, були наявні ознаки хронічного стійкого психічного розладу. Згідно з аналізом наданої на теперішнє дослідження медичної документації, виявлені психіатрами у ОСОБА_2 психічні розлади у 2011-2012 роках позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в 2014 році істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (том 1 а.с.98-105).

Зазначений експертний висновок нічим не спростований, іншого висновку матеріали справи не містять, таким чином суд вважає встановленим факт наявності у позивача хронічного стійкого психічного розладу у періоди з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року,з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року, з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року, з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року.

Цим експертним висновком спростовується твердження позивача про те, що працівники лікарень незаконно утримували її в стаціонарі та зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

Оскільки дії лікувальних закладів стосовно госпіталізації та лікування позивача були вчинені у відповідності до діючих на той час норм Закону України «Про психіатричну допомогу», права позивача не були порушені, відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.

Розподіл судових витрат

Як передбачено частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач є інвалідом першої групи, тому звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. В уточненій позовній заяві не зазначено про понесення позивачем судових витрат.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, судові витрати на сплату судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 264-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», Комунального некомерційного підприємства «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради», треті особи - ОСОБА_1 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, Павлоградська міська рада про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати на сплату судового збору компенсувати за рахунок держави.

Повне рішення суду складено 27 вересня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у Дніпровський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

- ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

-Комунальне підприємство «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», 49115 місто Дніпро, вулиця Бехтерева, будинок 1, ЄДРПОУ 01985400,

-Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради», 51400 Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Шевченка, будинок 63, ЄДРПОУ 01987402,

- ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

-орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, Дніпропетровська область, місто Тернівка, вулиця Пушкіна, 5-А, ЄДРПОУ 05379317,

-Дніпропетровська обласна рада, 49004 місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 2, ЄДРПОУ 23928934,

-Павлоградська міська рада, 51400 Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 95, ЄДРПОУ 33892721.

Суддя У.М. Болдирєва