Постанова

від 07.06.2023 по справі 185/2092/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3354/23 Справа № 185/2092/17 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі:

головуючого Лаченкової О.В.

суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі Піменовій М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" Дніпропетровської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня №1" Павлоградської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, Павлоградська міська рада про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2017 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до КП "Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги" ДОР, Комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня №1" Павлоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, Дніпропетровська обласна рада, Павлоградська міська рада про визнання дій незаконними, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що у вересні 2011 року її госпіталізовано всупереч її волі до психіатричного відділення КЗ «ДКПЛ» ДОР. При цьому не було рішення суду про її огляд та поміщення до психіатричної установи, вона не давала на це своєї усвідомленої згоди, відмовлялася від знаходження у цьому закладі, однак її сестра ОСОБА_2 та працівники лікарні незаконно та протиправно утримували її у КЗ «ДКПЛ» ДОР у період з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи від 05 грудня 2017 року, у 2011-2012 році виявлені у неї психічні розлади позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто за встановленими медичними показниками вона взагалі не могла надати усвідомлену згоду на госпіталізацію до психіатричного закладу.

Згодом вона незаконно та протиправно поміщена до КЗ «ПМБ №1» ПМР і знаходилась у цьому закладі з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року.

Її сестра ОСОБА_2 обмовила її перед працівниками лікарні, скористалася її інвалідністю, без відповідного судового рішення, проти її волі помістила її в лікарню. Працівники лікарні також не звертали уваги на її заперечення та вимоги повернути її додому, здійснювали огляд, призначили лікування, зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

У 2012 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області задоволена заява ОСОБА_2 , позивач визнана недієздатною, ОСОБА_2 призначена опікуном, після чого позивач поміщена до інтернату.

22 грудня 2016 року рішення суду про визнання позивача недієздатною скасовано, апеляційним судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання позивача недієздатною та призначення опікуна.

Крім того психіатрична експертиза, проведена у 2012 році, є незаконною, оскільки рішення суду, на підставі якого вона проводилася, не підписане всіма суб`єктами здійснення правосуддя.

Таким чином є незаконним поміщення позивача до психіатричної лікарні КЗ «ДКПЛ ДОР» та утримання її там у період з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року.

Вона незаконно та протиправно утримувалася у КЗ «ПМЛ №1» ПМР з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року, у КЗ «ДКПЛ» ДОР» з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року, за відсутності її згоди та рішення суду на проведення психіатричного лікування.

На думку позивача поміщення її до психіатричного закладу навіть за заявою опікуна без рішення суду має бути визнане незаконним та протиправним.

Їй спричинено моральну шкоду, оскільки у зв`язку з протиправною госпіталізацією вона була позбавлена свободи на 130 днів, зазнала незаконного медичного втручання, чим було порушено її право на недоторканність, принижено її честь та гідність.

Просила суд: визнати незаконними та протиправними дії комунального закладу «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради» правонаступником якого є Комунальне підприємство «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», щодо госпіталізації (поміщення та утримання) ОСОБА_1 до цього закладу та її психіатричного огляду та лікування у період з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року, з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року,

-визнати незаконними та протиправними дії комунального закладу «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради, правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради, щодо госпіталізації (поміщення та утримання) ОСОБА_1 до цього закладу та її психіатричного огляду та лікування у період з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року, з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року,

-стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради», у відшкодування моральної шкоди 429 295 грн 10 коп,

-стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради, у відшкодування моральної шкоди 151 904 грн 42 коп.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У відзиві Дніпропетровської обласної ради на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року Дніпропетровська обласна рада зазначає, що здійснює свої повноваження як засновник закладу з питань володіння та користування комунальним майном та жодним чином не впливає на діяльність закладу щодо реалізації ним предмету і мети своєї діяльності.

У відзиві Комунального некомерційного підприємства "Павлоградська міська лікарня №1" Павлоградської міської ради на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року від інших учасників справи до апеляційного суду не надходили.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні суду перебуває цивільна справа №195/1605/16-ц за заявою ОСОБА_2 про визнання недієздатною ОСОБА_1 , встановлення над нею опіки і призначення опікуна.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року визнано ОСОБА_1 недієздатною, призначено опікуном її сестру ОСОБА_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року залишено без змін.

07 жовтня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2022 року по справі №195/1605/16-ц для встановлення психічного стану ОСОБА_1 призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.

Таким чином на теперішній час не ухвалено рішення суду у справі про визнання позивача недієздатною.

Крім того судом розглядалася справа №429/1787/12 за заявою ОСОБА_2 про визнання недієздатною ОСОБА_1 та встановлення опіки, у цій справі Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення від 12 квітня 2012 року, яким визнано недієздатною ОСОБА_1 , призначено опікуном ОСОБА_2 .

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення від 12 квітня 2012 року у справі №429/1787/12 набрало законної сили 23 квітня 2012 року.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради було задоволено, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року скасовано, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення опікуна.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що апеляційний суд не може погодитись з висновком судово-психіатричної експертизи, оскільки з часу її проведення минуло 4 роки, на даний час психічний стан ОСОБА_1 можливо змінився.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Рішення суду у справі №429/1787/12, яким було визнано недієздатною ОСОБА_1 , призначено опікуном ОСОБА_2 , у період з 23 квітня 2012 року по 22 грудня 2016 року мало законну силу, тобто було обов`язковим як для учасників справи, так і для інших осіб.

Тобто у зазначений період ОСОБА_2 мала права та обов`язки опікуна ОСОБА_1 .

Як визначено статтею 67 Цивільного кодексу України, опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.

Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Відповідно до статті 8 Конституції України, частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 263 ЦПК України, суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).

Будь-які обмеження, які накладаються, мають ґрунтуватися на положеннях законодавства. Воно має бути сформульоване з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню (рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов проти України»).

При цьому, складовою частиною правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський Суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія юридичних норм також суперечить принципу юридичної визначеності, оскільки суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки. Для забезпечення юридичної визначеності важливо належною мірою запровадження загальної заборони зворотної дії інших актів права та встановлення чітких умов застосування винятків з цього правила, як це зазначено у статті 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У період з 23 квітня 2012 року по 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 була опікуном ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке мало на той період законну силу.

Позивач просить визнати незаконними дії психіатричних закладів щодо її госпіталізації та лікування у періоди: з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року,з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року,з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року,з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року,з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року.

Протягом зазначених проміжків часу була чинною наступна редакція частини 1 статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу»: особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра. Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до положень законодавства, діючого у період з вересня 2011 року по листопад 2014 року за наявності згоди самої особи або її опікуна та відповідного рішення лікаря-психіатра, не вимагалося рішення суду для здійснення госпіталізації особи до психіатричного закладу.

У матеріалах медичної карти стаціонарного хворого №9532/11, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_1 (період лікування з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року), наявна усвідомлена згода ОСОБА_1 на госпіталізацію у психіатричну лікарню для обстеження та лікування від 28 вересня 2011 року, засвідчена власноручним підписом ОСОБА_1 (том 4 а.с.2), а також направлення лікаря-психіатра на госпіталізацію, в якому зазначено що госпіталізація здійснюється у добровільному порядку (том 4 а.с.3).

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого №2381/12, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_1 (період перебування в стаціонарі з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року), госпіталізацію здійснено з метою проведення судово-психіатричної експертизи за ухвалою суду від 02 березня 2012 року, копія цієї ухвали з усіма необхідними реквізитами (підписи судді та народних засідателів, печатка суду) наявна у матеріалах медичної карти (том 3 а.с. 217). З тексту ухвали суду видно, що з 02 лютого 2012 року по день постановлення ухвали ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні Павлоградської міської лікарні №1. Судово-психіатричну експертизу проведено 05 квітня 2012 року (акт №9), надано висновок про те, що ОСОБА_1 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі вираженого розладу особистості і поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку, за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (том 3 а.с.212-214). Після проведення експертизи лікування ОСОБА_1 було продовжено, 23 квітня 2012 року набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення опікуна, того ж дня ОСОБА_3 було подано письмову заяву про продовження лікування ОСОБА_1 до нормалізації її стану (том 3 а.с.223).

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого №9532/11, заведеної Комунальним закладом «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» стосовно ОСОБА_1 (період лікування з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року), госпіталізацію ОСОБА_1 здійснено за письмовою згодою ОСОБА_2 , яка на той час була опікуном ОСОБА_1 на підставі рішення суду (том 4 а.с. 27, 31).

Як передбачено статтею 105 ЦПК України, для встановлення психічного стану особи є обов`язковим призначення судом експертизи. Виходячи з цього положення процесуального закону, належним доказом психічного стану особи у певні проміжки часу є висновок судово-психіатричної експертизи.

З матеріалів справи видно, що останнім за часом висновком щодо психічного стану ОСОБА_1 є висновок судово-психіатричного експерта №206 від 05 грудня 2017 року (том 1 а.с.98-105).Згідно з текстом цього висновку експертиза проводилася у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання незаконними психіатричних оглядів та поміщення її на стаціонарне лікування у 2012 та 2014 роках.При проведенні експертизи досліджувалися медичні документи, в тому числі медичні карти стаціонарного хворого з Павлоградської міської лікарні №1 на ім`я ОСОБА_1 - №362 (23 прошнуровані аркуші) та №2029 (14 прошнурованих аркушів - за 2012 рік).У тексті висновку експерта на аркуші 6 наявне посилання на медичну карту стаціонарного хворого №362, яка містить інформовану згоду хворого на запропонований план обстеження та лікування, підписану ОСОБА_1 02 лютого 2012 року (том 1 а.с.100, зворотній бік).

Також з тексту висновку експерта видно, що досліджувалися матеріали медичної карти стаціонарного хворого №2029, згідно записів якої ОСОБА_1 з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року перебувала на лікуванні у психіатричному відділенні Павлоградської міської лікарні №1. Поступила до психіатричного відділення у зв`язку з погіршенням стану, в супроводі сестри (том 1 а.с.101, зворотній бік). Станом на день госпіталізації набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення опікуном її сестри ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що госпіталізація ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару здійснювалося відповідно до законодавства, діючого на той час: за усвідомленої згоди самої ОСОБА_1 у період, коли вона не була визнана недієздатною, а також за згодою її опікуна ОСОБА_2 у період, коли було чинним рішення суду про визнання позивача недієздатною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконними дій лікувальних закладів стосовно госпіталізації та лікування позивача, оскільки госпіталізація ОСОБА_1 до стаціонару та лікування здійснювалося згідно з чинними на той час нормами Закону України «Про психіатричну допомогу» і медичні працівники не могли і не повинні були передбачити, що у майбутньому відповідні положення закону будуть визнані неконституційними.

Як визначено статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Визнання окремих положень закону неконституційними не є підставою для цивільно-правової відповідальності лікувальних закладів за дії, що здійснювалися раніше, коли ці положення були чинними.

Висновком судово-психіатричного експерта №206 від 05 грудня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 виявляє ознаки органічного ураження головного мозку травматично-судинного ґенезу із психоорганічним синдромом. Наявний у ОСОБА_1 психічний розлад істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У 2011, 2012, 2014 році у ОСОБА_1 згідно з аналізом наданої на дослідження медичної документації, були наявні ознаки хронічного стійкого психічного розладу. Згідно з аналізом наданої на теперішнє дослідження медичної документації, виявлені психіатрами у ОСОБА_1 психічні розлади у 2011-2012 роках позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в 2014 році істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. (том 1 а.с.98-105).

Зазначений експертний висновок нічим не спростований, іншого висновку матеріали справи не містять, таким чином суд вважає встановленим факт наявності у позивача хронічного стійкого психічного розладу у періоди з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року, з 02 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року,з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року, з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року, з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року.

Цим експертним висновком спростовується твердження позивача про те, що працівники лікарень незаконно утримували її в стаціонарі та зробили медичні висновки, що не відповідають дійсності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди, оскільки дії лікувальних закладів стосовно госпіталізації та лікування позивача були вчинені у відповідності до діючих на той час норм Закону України «Про психіатричну допомогу», права позивача не були порушені.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що вона не надавала будь-якої згоди на поміщення в КЗ "ДКПЛ" ДОР" та незаконно утримувалася в стаціонарі, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

У період з 28 вересня 2011 року по 03 листопада 2011 року позивач госпіталізована за її згодою (том 4 а.с.2), а також направлення лікаря-психіатра на госпіталізацію, в якому зазначено що госпіталізація здійснюється у добровільному порядку (том 4 а.с.3), що відповідало діючому законодавству.

У період з 13 березня 2012 року по 07 травня 2012 року госпіталізацію ОСОБА_1 здійснено з метою проведення судово-психіатричної експертизи за ухвалою суду від 02 березня 2012 року (том 3 а.с. 217), під час якої з 02 лютого 2012 року по день постановлення ухвали ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні Павлоградської міської лікарні №1 та після проведення експертизи лікування ОСОБА_1 продовжено.

23 квітня 2012 року набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення опікуна, того ж дня ОСОБА_3 подано письмову заяву про продовження лікування ОСОБА_1 до нормалізації її стану (том 3 а.с.223).

У період з 21 жовтня 2014 року по 26 листопада 2014 року госпіталізацію ОСОБА_1 здійснено за письмовою згодою ОСОБА_2 , яка на той час була опікуном ОСОБА_1 на підставі рішення суду (том 4 а.с. 27, 31).

Останнім за часом висновком щодо психічного стану ОСОБА_1 є висновок судово-психіатричного експерта №206 від 05 грудня 2017 року (том 1 а.с.98-105), згідно із яким експертиза проводилася у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання незаконними психіатричних оглядів та поміщення її на стаціонарне лікування у 2012 та 2014 роках, де на аркуші 6 наявне посилання на медичну карту стаціонарного хворого №362, яка містить інформовану згоду хворого на запропонований план обстеження та лікування, підписану ОСОБА_1 02 лютого 2012 року (том 1 а.с.100, зворотній бік).

У період з 13 липня 2012 року по 17 липня 2012 року ОСОБА_1 госпіталізована у зв`язку із погіршенням стану, в супроводі сестри (том 1 а.с.101, зворотній бік). Станом на день госпіталізації набрало законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення опікуном її сестри ОСОБА_2 .

Отже госпіталізація відбувалася за усвідомленої згоди ОСОБА_1 у період, коли вона не була визнана недієздатною, а також за згодою опікуна ОСОБА_2 у період, коли було чинним рішення суду про визнання позивача недієздатною.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ОСОБА_1 у період з 23.04.2012 по 07.05.2012, з 21.10.2014 по 26.11.2014 , з 13.07..2012 по 17.07.2012 незаконно утримувалася в стаціонарі КЗ "ДКПЛ" ДОР", КЗ "ПМЛ №1" ПМР, так як рішенням КСУ №2-рп/2016 від 01.06.2016 третє речення ст.13 Закону України "Про психіатричну допомогу" визнано неконституційним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст.58 КУ).

Визнання окремих положень закону неконституційними не є підставою для цивільно-правової відповідальності лікувальних закладів за дії, що здійснювалися раніше, коли ці положення були чинними.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова