Постанова

від 27.09.2022 по справі 523/10901/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3767/22

Справа № 523/10901/20

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом та з урахуванням уточнень просить стягнути на її користь аліменти з відповідача на утримання дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 12780,00грн., що в еквіваленті складає 450 у.е. по курсу НБУ з урахуванням індексу інфляції, обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач не надає матеріальної допомоги, дочка проживає разом з нею, знаходиться на її утриманні. Розмір суми аліментів мотивований тим, що під час їхнього шлюбу, відповідач придбав автомобіль марки «Ніссан Ліф», інвестує у будівництво, надає в оренду нерухоме майно, є власником автомобіля марки «Тойота Камрі», р/н НОМЕР_1 , дав завдаток за автомобіль марки Мазда, НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що на належне утримання дитини на місяць слід витрачати приблизно 25560,00грн.

Крім вимог про стягнення аліментів, позивач просить розірвати шлюб між нею та відповідачем посилаючись на те, що спільне проживання неможливе через складні взаємини, а внаслідок до взаємного відчуження і втрати поваги один до одного, крім того, позивач і відповідач спільне господарство не ведуть, подружні відносини не підтримують. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Шлюб зареєстрований 08 жовтня 2017р. у Приморському районному у м. Одесі відділу ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1834, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. Стягнено з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, в розмірі 3000 гривень, проте не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 вересня 2020 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 840 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з нього аліментів у розмірі 3000 гривень та постановити нове судове рішення, яким стягувати аліменти щомісячно в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) судом першої інстанції не взято до уваги матеріальне становище відповідача ( ОСОБА_1 не працевлаштований);

2) судом першої інстанції не враховано стан здоров`я платника аліментів.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року до серпня 2022 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27 вересня 2022 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині визначення розміру стягнутих аліментів.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторони по справі 08 жовтня 2017 року уклали шлюб. Від шлюбу народилась дочка, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка на сьогодні проживає разом з позивачем та знаходяться на її утриманні.

Сторонами визнано, що шлюбні відносини між ними припинено з 31 жовтня 2019р. та з того часу вони спільно не проживають та не ведуть спільного господарства.

Виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, обов`язок доведеності обставин, на які посилається сторона, як на підставу пред`явлених позовних вимог, покладається саме на цю сторону (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України). Суд, в свою чергу розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків встановлених цим Кодексом. (ч.1,2 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

За приписами ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до положень ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням, як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно із Закону України «Про державний бюджет України на 2021р.» прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років з 01.01.2021р. встановлений у розмірі 1921,00грн.

Відомості про місце роботи та розмір доходу, який отримує позивач суду не надано.

На підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 до 19 червня 2020 року працював водієм в ТОВ «Спарта спорт дистрибьюшн». За його твердженнями, на теперішній час він не працює та отримує мінливий дохід на місяць в середньому в розмірі 4-5 тис. грн. Також у ОСОБА_1 є батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником:

1) земельної ділянки, площею 2,0га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5124789400:01:002:0542;

2) квартири АДРЕСА_1 ;

3) автомобіль марки Тойота Камрі, 1996 року випуску.

З представлених з АТ КБ «Приват Банк» виписок за основною карткою, які були досліджені судом за період з червня 2020р., тобто з часу звільнення відповідача з посади, убачається, що на картковий рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , періодично два-три рази на місяць зараховуються грошові кошти за переводами від юридичних та фізичних осіб від 4 до 8 тис. грн., походження та підстави яких не підтверджено відповідачем. Таким чином, крім отримання ОСОБА_1 , з його слів, щомісячного доходу в розмірі 4-5 тис. грн. він додатково отримує дохід від 4 до 8 тис. грн. на місяць.

Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини, приймаючи до уваги перебування дочки на повному матеріальному забезпеченні позивачки, з урахуванням того, що батьки мають рівні зобов`язання по утриманню дітей, виходячи з рекомендованого грошового рівня забезпечення дитини відповідного віку, встановленого законом, належності на праві власності відповідачу земельної ділянки, від якої він може отримувати додатковий дохід, розміру його щомісячного доходу, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги є обґрунтовані, втім підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача, щомісячно, аліментів на утримання дитини в розмірі 3000 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що стягнення з відповідача на утримання дочки аліментів у розмірі зазначеному вище забезпечить належні умови її виховання, що в свою чергу забезпечить гармонійний її розвиток на належному матеріальному рівні.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача в частині проходження ним щорічного лікування та понесення значних витрат на це, оскільки таке не підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо літніх батьків відповідача, то таке не має правового значення для вирішення спору по суті, так як з матеріалів справи не вбачається, що вони перебувають на утриманні сина.

Також є безпідставними та не підтверджені належними та допустимими доказами твердження позивача про те, що відповідач є власником автомобіля Ніссан Ліф. Навпаки, документально підтверджено, що автомобіль належить на правів власності батькові відповідача ОСОБА_7 .

Щодо посилання на належність автомобіля марки «Тойота Камрі», 1996 року випуску то, як було визнано сторонами під час розгляду справи, він перебуває у користуванні позивача та є предметом поділу в іншій цивільній справі. Інші посилання позивачки, про те що відповідач інвестує у будівництво, надає в оренду нерухоме майно, дав завдаток за автомобіль марки Мазда, СХ5. також не знайшли свого обґрунтованого підтвердження належними та допустимими доказами. Оглянуті у судовому засіданні докази на підтвердження зазначених вище обставин взагалі є нечитабельними, на що було звернуто увагу представника позивача. Проте інших письмових доказів суду представлено не було.

Відтак, ОСОБА_2 не довела позовні вимоги в частині заявленого розміру аліментів, а відтак вони дійсно підлягають задоволенню частково.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає таке..

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

Крім того, у статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Таким чином, наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 27 вересня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк