Ухвала

від 22.09.2022 по справі 260/54/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

22 вересня 2022 рокум. Ужгород№ 260/54/22

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю:

позивача: представник - не з`явився,

відповідача - Ярошевський Д.А.,

3-я особа 3: представник - Зізда С.Е.,

3-і особи 1, 2: представники - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича, треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство "Сетам", Товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Красії", Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімпія-Красія" про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство "Сетам", Товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Красії", Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімпія-Красія", в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця Ярошевського Дмитра Андрійовича, винесену в рамках виконавчого провадження №62431898.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія». В 2013 році зі складу учасників цього товариства було виключно ОСОБА_2 , однак частину вартості майна пропорційно його частці у статному капіталі не було виплачено. Тому такий звернувся до господарського суду Закарпатської області із вимогою про стягнення суми такої з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія». У процесі судового розгляду такої справи ухвалою господарського суду Закарпатської області №907/149/17 від 05.07.2017 була затверджена мирова угода між сторонами, відповідно до умов якої товариство визнало позовні вимоги на суму 1835325,00 грн. на умовах відстрочення на 3 місяці з моменту набуття законної сили ухвалою суду. Згодом ОСОБА_2 звернувся до державного виконавця із заявою про примусове виконання такої, однак у відкритті такого виконавчого провадження було відмовлено у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам Закону України «Про виконавче провадження». В подальшому ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Закарпатської області із заявою про виправлення помилки в ухвалі суду від 05.07.2017, однак у задоволенні такої було відмовлено. З огляду на що вважає, що приймаючи до виконання ухвалу №907/149/17 від 05.07.2017 приватний виконавець діяв протиправно, позбавляючи товариство його активів та можливості здійснювати господарську діяльністю, а її - майбутніх дивідендів.

24 січня 2022 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив з мотивів безпідставності такого. Так, зазначив, що спірне виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого документа - ухвали №907/149/17, виданої 05 липня 2017 року Господарським судом Закарпатської області. Підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у приватного виконавця не було. Постанову про відкриття виконавчого провадження було надіслано боржнику у встановлений законодавством спосіб та отримано 27.06.2020. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 стороною такого виконавчого провадження не являється, а тому приватним виконавцем при вчинені виконавчих дій не було порушено її прав. Окрім того, звертає увагу суду на те, що дана справа підсудна Господарському суду Закарпатської області, оскільки саме такий видав виконавчий лист, а також на те, що позивач пропустила строк звернення, встановлений ст. 287 КАС України.

16 лютого 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від 3-ї особи 3 надійшли пояснення, відповідно до змісту яких у задоволенні позову просить відмовити. Вказує на те, що позивач дізналася про існування спірного виконавчого провадження раніше, аніж стверджує. Так, зокрема, зазначає, що 12 грудня 2017 року ТОВ "Олімпія-Красія" ініціювала за рішенням директора загальні збори, про що було повідомлено всіх учасників. Окрім того, в жовтні 2021 року позивач зверталася до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області із заявами про забезпечення позову, з яких вбачається про її обізнаність з процесом реалізації майна юридичної особи з прилюдних торгів. Також звертає увагу на порушення позивачем правил предметної підсудності, оскільки виконавчий лист був виданий Господарським судом Закарпатської області.

09 березня 2022 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погоджується. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Олімпія-Красія", що є боржником у спірному виконавчому провадженні. Тому розраховувала на отримання прибутку від діяльності такого товариства та передбачених дивідендів, але у зв`язку з продажем такого майна позбавлена такої можливості. При цьому зазначає, що її право на звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав із застосуванням загального строку підтверджено численною практикою Верховного Суду. Також відхиляє твердження відповідача, що ухвала Господарського суду Закарпатської області №907/149/17 від 05 липня 2017 року є виконавчим документом в розумінні норм Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вказане було спростовано постановою державного виконавця від 10.01.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та постановою Західного апеляційного господарського суду по справі №907/149/17 від 06.04.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 22 вересня 2022 року заявлені позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити.

Відповідач у засіданні суду 22 вересня 2022 року проти позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву, та просив суд у задоволенні такого відмовити.

Представник 3-ї особи 3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, аргументуючи обставинами, наведеними у поданих до суду поясненнях.

Представники 3-х осіб 1 та 2 до суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про відкладення розгляду справи не клопотали.

Розглянувши дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно- владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Позивач звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з даним позовом як член Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія» - боржника у виконавчому провадження №62431898 з примусового виконання виконавчого листа ухвали господарського суду Закарпатської області №907/149/17 від 05.07.2017.

При цьому в обґрунтування підстав звернення до адміністративного суду не стороною виконавчого провадження, зазначила, що даним виконавчим провадженням було порушено її майнові права та інтереси (арк. спр. 4, т. 1). Зокрема, зазначила, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності товариства є діяльність засобів розміщення на період відпустки та іншого тимчасового проживання. Для здійснення такого виду діяльності товариство мало у своїй власності туристичний комплекс, який в межах спірного виконавчого провадження був проданий на електронних торгах.

З огляду на зазначені обставини в обґрунтування наявності прана на звернення до суду та порушення її майнових прав з посиланням на законодавчо передбачену можливість членів товариства отримувати дивіденди за рахунок чистого прибутку підприємства ОСОБА_1 стверджує, що протиправним рішенням приватного виконавця її фактично позбавлено дивідендів від майбутнього прибутку товариства.

Отже, суд зазначає, що зміст заявлених позовних вимог у цій справі зводиться до захисту права власності або іншого речового права ОСОБА_1 , а тому відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не здійснював жодних владних управлінських функцій щодо неї.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №806/2067/18 та від 23 лютого 2021 року у справі №806/1540/18.

Ч. 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку суд вважає, що спір стосується приватноправових відносин позивача, як члена товариства боржника у спірному виконавчому провадженні, про що зазначено нею особисто в тексті позовної заяви (арк. спр. 4, т. 1).

За правилами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи зазначене, положення ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" та те, що предметом оскарження в даній справі є постанова приватного виконавця з примусового виконання ухвали господарського суду Закарпатської області у справі №907/149/17 від 05.07.2017, суд вважає, що даний спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого.

З огляду на вищенаведені процесуальні норми, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича (місцезнаходження: вул. Садова, буд. 25а, офіс 8, м. Мукачево, 89600), треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство "Сетам" (місцезнаходження: вул. Стрілецька, буд. 4-6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ - 39958500), Товариство з обмеженою відповідальністю "Перлина Красії" (місцезнаходження: вул. Швабська, буд. 11, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 38939659), Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімпія-Красія" (місцезнаходження: с. Вишка, буд. 177, Великоберезнянський район, Закарпатська область, 89023, код ЄДРПОУ - 30624093) про визнання протиправною та скасування постанови закрити.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено 27 вересня 2022 року.

СуддяР.О. Ващилін