Постанова

від 27.09.2022 по справі 182/5/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4404/22 Справа № 182/5/22 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2022 року, яке ухвалено суддею Багровою А.Г. в м. Нікополь Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2022 року,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19.07.2018 року позивачка була прийнята на роботу у Київську філію № 1 ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» на посаду директора з окладом 4500 грн.

На початку березня 2020 року керівник Товариства ОСОБА_2 у телефонному режимі повідомив її про закриття філії та звільнення позивача.

За весь період свого перебування у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1 заробітну плату не отримувала. У день звільнення з нею не був проведений розрахунок та їй не було вручено трудову книжку і копію наказу про звільнення.

На неодноразові звернення до відповідача про надіслання їй трудової книжки, 05.09.2021 року позивачка засобами поштового зв`язку отримала свою трудову книжку та з її змісту дізналася, що була звільнена ще 28.02.2020 року за власним бажанням. Натомість, жодних заяв з проханням її звільнити ОСОБА_1 не писала.

Після неодноразового уточнення позовних вимог позивачка просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 90219,89 грн., визначити датою її звільнення дату видачі трудової книжки - 05.09.2021 року, зобов`язавши відповідача видати наказ про її звільнення з 05.09.2021 року, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.02.2020 року по 05.09.2021 року в сумі 84823,99 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що позивачка неодноразово зверталась до відповідача з приводу надіслання їй трудової книжки та наказу про звільнення і виплату існуючої заборгованості по заробітній платі. Однак відповідачем вказані звернення було проігноровано, заборгованість по заробітній платі не виплачено та трудову книжку своєчасно не направлено, у зв`язку з чим у позивача виникає право на отримання заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Від позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності

Представник відповідача ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» в судове засідання не з`явився та про причини своєї неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розглядові справи.

Так, згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Згідно ч. 2, 3 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Згідно частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 131 ЦПК України визначено обов`язок учасників справи повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи та визначено, що якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Як слідує з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції було, у встановленому Законом порядку, направлено на зареєстроване місце знаходження відповідача ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» повідомлення про призначення судового засідання на 27 вересня 2022 року.

Разом з тим, поштове відправлення повернулося до суду із відміткою відділення поштового зв`язку про «адресат відсутній за вказаною адресою», що вважається належним врученням судового повідомлення.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника відповідача «Укрстарлайн Інкорпорейтед»в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та вбачається з трудової книжки, що ОСОБА_1 19.07.2018 року прийнята на посаду директора Київської філії № 1 ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» на підставі наказу № 2 від 18.07.2018 року (а.с.15).

28.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено відповідно до ст.38 КЗпП за власним бажанням на підставі наказу № 2 від 28.02.2020 року (а.с.16).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по лютий 2020 року нараховувались суми, що враховані для пенсії та страхового стажу (а.с.23-24).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що у відповідача перед позивачем дійсно існує зазначена в позові заборгованість по заробітній платі, наявність підстав для стягнення на підставі ст. 117 КЗпП, з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, та отримання нею трудової книжки 05.09.2021 року.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За вимогами ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У справі, що переглядається, суд встановив факт несвоєчасної виплати роботодавцем позивачу належних йому при звільненні сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року по справі № 127/22449/20 (провадження № 61-7769св21) зазначено, що «виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ураховуючи зазначені положення законодавства України, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту, коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції № 58 записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції № 58 при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) вказано, що за змістом зазначеної норми (частини 5 статті 235 КЗпП України) закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18)».

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до наказу № 2 від 18.07.2018 року ОСОБА_1 19.07.2018 року була прийнята на посаду директора Київської філії № 1 ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» . (а.с.15).

Відповідно до запису в трудовій книжці 28.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено відповідно до ст.38 КЗпП за власним бажанням на підставі наказу № 2 від 28.02.2020 року (а.с.16).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування ОСОБА_1 за період з липня 2018 року по лютий 2020 року нараховувались суми, що враховані для пенсії та страхового стажу (а.с. 11).

05.05.2020 року та 17.08.2020 року ОСОБА_1 зверталась до ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» з заявами про видачу або надіслання трудової книжки та копії наказу про звільнення (а.с. 19-20)

Відповідно до експрес-накладної перевізника Нова пошта 05.09.2021 року позивачка отримала документи, а саме трудову книжку направлену ОСОБА_2 (а.с. 21)

Згідно з приписами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Зважаючи на те, що обов`язок щодо ведення, зберігання та повернення трудової книжки працівнику покладено на роботодавця, то саме ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» мав належними та допустимими доказами довести суду, що трудова книжка повернута ОСОБА_1 в день її розрахунку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2022 року витребувано у відповідача ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» особову картку працівника ОСОБА_1 , відомості про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , належним чином завірений наказ про звільнення ОСОБА_1 підтвердження вручення (направлення) трудової книжки ОСОБА_1 .

Проте, на час розгляду справи витребувані документи до суду апеляційної інстанції не надходили.

Зважаючи на те, що відповідач ТОВ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» при звільненні ОСОБА_1 28.02.2020 року затримав видачу трудової книжки до 05.09.2021 року. Тому відповідно до вищевказаних норм, днем звільнення вважається день видачі трудової книжки, про що роботодавець зобов`язаний видати наказ та внести відповідний запис до трудової книжки.

Так як вина роботодавця щодо затримки у видачі трудової книжки не спростована, тому днем звільнення вважається день фактичної видачі трудової книжки 05.09.2021 року.У зв`язку з порушенням трудових прав працівника, за період з 28.02.2020року до 05.09.2021 року роботодавець несе відповідальність шляхом сплати останньому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 6-2404цс15 від 05.10.2016 року, Постанові Верховного Суду № 61-28733св18 від 05.12.2018 року та Постанові Верховного Суду № 61-1564св20 від 22.02.2021 року котрі, в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2019 року становила 4600 грн., за січень 2020 року - 4800 грн. (а.с. 23-24).

Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становила 223,81 грн. виходячи з наступного розрахунку: 4600 грн.+ 4800 грн/42 робочих дні = 223,81 грн.

З 28.02.2020 року по 05.09.2021 року період затримки розрахунку становить 379 дні.(

Виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача 223,81 грн.. та кількості робочих днів за період 28.02.2020 року по 05.09.2021 року -379 дня, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки становить 84 823,99 грн., виходячи з розрахунку (379 дня х 223,81 грн. ).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача ТОВМ «Укрстарлайн Інкорпорейтед» заборгованості по заробітній платі в розмірі 90 219 грн. 89 коп. та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2020 року по 05.09.2021 року(день отримання трудової книжки) в розмірі 84 823 грн. 99 коп.

З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед» видати наказ, в якому визначити датою звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади директора Київської філії №1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед» (Код ЄДРПОУ 39494769)- з 05 вересня 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстарлайн Інкорпорейтед »(Код ЄДРПОУ 39494769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 90 219 грн. 89 коп., та середній заробіток за час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки з 28.02.2020 року по 05.09.2021 року у розмірі 84 823 грн. 99 коп. з утриманням необхідних податків та зборів.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанви складено 27 вересня 2022 року.

Головуючий:

Судді: