Рішення

від 27.09.2022 по справі 465/9544/21

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/9544/21

2/465/1858/22

РІШЕННЯ

Іменем України

27.09.2022 року Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Мартьянової С.М.

за участю серктаря судового засідання Сеньків А.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею №57 імені Короля Данила Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач зеврнулася до суду з позовом до Ліцею №57 імені Короля Данила Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила суд скасувати наказ про відсторонення її від роботи, та допустити до виконання її посадових обовязків; виплатити середній заробіток за час відсторонення до фактичного допуску до виконання посадових обов`язків.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що 01.09.1998 року вона призначен ана посаду вчителя англійської мови Ліцею №57 ім. Короля Данила ЛМР, де продовжує працювати і по даний час.

08.11.2021 року позивачу вручено повідомлення №92 від 05.11.2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення про Covid-19, яке вона зобов`язана отримати, щоб і надалі мати можливість працювати на вказаній посаді.

У повідомленні зазначалось про необхіність надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти Covid-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичного щзепдення проти Covid-19 відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. У випадку неподаннятакого документу її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ.

08.11.2021 року наказом №106-к Ліцею №57 ім. Короля Данила ЛМР позивача відстронено від роботи з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати.

Окрім того, п. 19 Постанови КМУ №1096 і Наказ МОз №2153 набули чинності 08.11.2021 року. Отже, законних підстав відсторонення від роботи позивача з 08.11.2021 року даними підзаконими нормативними актами не передбачено. Одночасно, зазначеними нормативними актами не встановлено порядку та термінів проведення профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої SARS-CoV-2. Тобто до 08.11.2021 року вакцинація працівників галузі освіти не була обов`язковою.

Позивач зазначає, що разрахунок середнього заробітку для обчислення середньомісячної заробітної плати проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року. Розмір середньоденного заробітку, який обчисленний для оплати днів відсторонення від роботи становить 910, 63 грн. У зв`язку з вищевикладеним позивач і була змушено звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 14.12.2021 року відкрито провадження по справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25.07.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка в судове засіданя не з`явилася, надала заява про підтримання позовних вимог та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності представника відповідача. Проти поховнихт вимог заперечує. Відзив на позовну заяву подано не було.

У відповідності дост.247 ЦПК Україниу зв`язку з неявкою всіх учасників процесу, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1- 4 ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач працює у Ліцеї №57 ім Короля Данила Львівської міської ради на посадлі вчителя англійської мови. (а.с. 8)

Позивач від відповідача отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 за № 92 від 05.11.2021. В повідомленні зазначалося про її обов`язок до 08.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні противопоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

В іншому разі її було повідомлено, що її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-ІІІ. (а.с.9)

08.11.2021 позивачка отримала наказ №106-к ліцею №57 ім. короля Данила Львівської міської ради від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». (а.с. 10)

Відповідно до якого, відповідач, керуючись статтею 46 КЗпП України. Частиною 2 статті 12 Закону України «Про зазист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-111, накозом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 р. №2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236, відсторонив від роботи ОСОБА_1 вчителя англійської мови з 08.11.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно із ч.1ст.5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим.

Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1-2ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень протии COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень протии COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації протии COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписівКонституції Українита міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Оскаржуваний наказ директором закладу винесений на підставі п. 19 Постанови внесення змін допостанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а у разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення`обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивачки від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб`та частини 2статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантованестаттею 43 Конституції, включено дорозділу ІІ Конституціїі належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

За статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік» наголосив: п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України.

Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1,3,6,8,19,64 Конституції України.

Суд зазнає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 КУ).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституціїта статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43,64,92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання незаконним та скасування Наказу № 106-к від 08.11.2021 про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачці середньої заробіток за весь період відсторонення від роботи, суд виходив з наступного.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати,суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(стаття 235 КЗпП України).

За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно дост. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку у всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Щодо вимоги позивача поновити її на роботі суд вважає, що така вимого задоволенню не підлягає, оскільки позивач не була звільнена з роботи, що підтверджується копією трудової книжки, і наразі перебуває з відповідачем у трудових відносинах, а тому така вимога є передчасною.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , заробітна плата позивача за вересень 2021 року склала 22879,57 грн., за жовтень 2021 склала 15367,00 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 910,63 грн (з розрахунку нарахована заробітна плата за два останні місяці 38246,57 грн / 42 - кількість робочих днів за вересень-жовтень 2021 року).

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в повному обсязі за весь час незаконного відсторонення позивача від роботи до фактичного допуску до виконання посадових обов`язків.

На підставі викладеного суд задовольняє позовні вимоги частково.

Суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями5,12,13,263-265 ЦПК України, у відповідності до ст..4,15, 23, 284 ЦК України, ст..46 КЗпП, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ліцею №57 імені Короля Данила Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Ліцею №57 ім Короля Данила Львівської міської ради від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Ліцей №57 ім. Короля Данила Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 23888637) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року до дня фактичного допуску до виконання посадових обов`язків.

У задоволені решти вимог - відмовити.

Стягнути з Ліцей №57 ім. Короля Данила Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Мартьянова С.М.