Рішення

від 29.09.2022 по справі 910/21628/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2022Справа № 910/21628/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/21628/21

за позовом Приватного підприємства «Фенікс Агро»

до Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» в особі філії «Запорізька» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

29 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства Фенікс Агро (позивач) надійшла позовна заява № 11420 від 23.12.2021 року до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес в особі філії Запорізька Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 991 957,82 грн., з них: основного боргу 890 714,50 грн. (вісімсот дев`яносто тисяч сімсот чотирнадцять гривень 50 копійок), пені 44 535,72 грн. (сорок чотири тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень 72 копійки), інфляційних втрат 39 063,02 грн. (тридцять дев`ять тисяч шістдесят три гривні 02 копійки) та 3% річних - 17 644,58 грн. (сімнадцять тисяч шістсот сорок чотири гривні 58 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року, зокрема, у визначені договором строки в повному обсязі не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/21628/21, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

10.02.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що: позивачем не підтверджено факту ініціювання зі сторони відповідача поставки товару; позивачем не надано доказів передачі відповідачу оригіналів документів на товар; позивачем нараховано пеню за періоди, які перевищують шість місяців.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні суд розглядає дану справу з перевищенням встановленого ст. 248 Господарського процесуального кодексу України строку.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2021 року між Приватним підприємством «Фенікс Агро» (надалі позивач, постачальник) та Приватною науково-виробничою компанією «Інтербізнес» в особі філії «Запорізька» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (надалі відповідач, покупець) укладено договір поставки № ВКЗ-050221 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: висівки пшеничні та/або висівки кукурудзяні, та/або шрот соняшниковий, та/або шрот соєвий, та/або макуху соняшникову, та/або макуху соєву, та/або макуху кукурудзяну, та/або олію соєву, та/або олію соняшникову та/або інші білкові продукти.

Згідно з п. 2.1. договору умови, строки поставки, асортимент, кількість та ціна товару, який поставляється відповідно до договору, визначається сторонами у специфікаціях (додатках) до цього договору, які є не від`ємними частинами цього договору.

Строк поставки кожної окремої партії товару зазначається сторонами в специфікаціях (п. 3.2. договору).

В п. 3.8. договору визначено, що товар приймається в місці (призначення) поставки покупцем після перевірки та підтвердження його якості та кількості.

Пунктом 4.4. договору визначено, що розрахунки за поставлений згідно договору товар здійснюються шляхом перерахунку коштів покупцем на поточний рахунок постачальника, у наступному порядку:

- 80% вартості товару згідно відповідної специфікації не пізніше 3 (трьох) банківських днів після розвантаження товару в місці (поставки) призначення та підписання видаткової накладної покупцем;

- 20% вартості товару згідно відповідної специфікації після реєстрації податкової накладної надання всіх супровідних документів.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року (п. 13.2. договору).

До договору поставки № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року було укладено ряд специфікацій: № 1 від 15.02.2021 року, № 2 від 10.03.2021 року, № 3 від 10.03.2021 року у яких сторонами за договором було визначено найменування, кількість, ціна та строк передачі товару покупцю.

На виконання умов договору поставки № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 552 175,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0001371 від 16.02.2021 року на суму 339 525,00 грн., № РН-0001448 від 18.02.2021 року на суму 264 600,00 грн., № РН-015594 від 17.03.2021 року на суму 421 300,00 грн., № РН-015514 від 15.03.2021 року на суму 264 665,00 грн., № РН-015576 від 16.03.2021 року на суму 262 085,00 грн. У всіх наведених видаткових накладних зазначено, що поставка здійснюється згідно з договором № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року, вказані накладні містять підписи уповноважених осіб та скріплені печатками сторін за договором.

Додатково на підтвердження факту поставки товару у матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні № 123178 від 16.02.2021 року, № 123384 від 18.02.2021 року, № 160301 від 16.03.2021 року, № 125517 від 15.03.2021 року, № 125515 від 16.03.2021 року, підписані без зауважень представниками вантажовідправника та вантажоодержувача.

На підтвердження факту реєстрації податкових накладних до матеріалів справи надано наступні податкові накладні: № 10 від 16.02.2021 року, № 17 від 18.02.2021 року, № 17 від 17.03.2021 року, № 12 від 15.03.2021 року та № 27 від 16.03.2021 року.

Відповідно до квитанцій реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, судом встановлено, що вказані податкові накладні, які відповідають видатковим накладним № РН-0001371 від 16.02.2021 року, № РН-0001448 від 18.02.2021 року, № РН-015594 від 17.03.2021 року, № РН-015514 від 15.03.2021 року, № РН-015576 від 16.03.2021 року, були зареєстровані 10.03.2021 року (податкова накладна № 10 від 16.02.2021 року на суму 339 525,00 грн.), 11.03.2021 року (податкова накладна № 17 від 18.02.2021 року на суму 264 600,00 грн.), 13.04.2021 року (податкова накладна № 17 від 17.03.2021 року на суму 421 300,00 грн.), 31.03.2021 року (податкова накладна № 12 від 15.03.2021 року на суму 264 665,00 грн.), 13.04.2021 року (податкова накладна № 27 від 16.03.2021 року на суму 262 085,00 грн.) відповідно.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем було здійснено лише часткову оплату товару на суму 661 460,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 107 від 17.03.2021 року, № 127 від 19.03.2021 року, № 132 від 22.03.2021 року, № 145 від 23.03.2021 року, № 156 від 25.03.2021 року, № 164 від 26.03.2021 року, № 172 від 29.03.2021 року, № 173 від 29.03.2021 року, № 179 від 30.03.2021 року, № 186 від 30.03.2021 року, № 199 від 29.04.2021 року, № 211 від 24.06.2021 року.

Отже, за твердженнями позивача, з урахуванням часткової оплати залишок неоплаченого товару становить 890 714,50 грн. (1 552 175,00 грн. (вартість поставленого товару) 661 460,50 грн. (вартість частково оплаченого товару).

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору поставки № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 552 175,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0001371 від 16.02.2021 року на суму 339 525,00 грн., № РН-0001448 від 18.02.2021 року на суму 264 600,00 грн., № РН-015594 від 17.03.2021 року на суму 421 300,00 грн., № РН-015514 від 15.03.2021 року на суму 264 665,00 грн., № РН-015576 від 16.03.2021 року на суму 262 085,00 грн. У всіх наведених видаткових накладних зазначено, що поставка здійснюється згідно з договором № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року.

Зазначені видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Видаткові накладні підписані зі сторони відповідача без жодних зауважень щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару.

Також до матеріалів справи надані докази на підтвердження транспортування товару - відповідні товарно-транспортні накладні, обсяги постачання по яких відповідають кількості товару згідно вищеназваних видаткових накладних.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на вказану суму 1 552 175,00 грн. відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується.

В свою чергу, відповідач вказує, що прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару виникло внаслідок не надання позивачем оригіналів документів, зазначених у п. 3.7. договору, тому він має право не оплачувати 20% від вартості товару у випадку, якщо в порушення вимог п. 3.7. договору позивач не надав відповідачу супровідні документи на товар при передачі товару. При цьому сторони погодили, що факт такої не оплати не буде вважатися сторонами простроченням оплати та/або неповною оплатою з боку покупця. Штрафні санкції постачальником до покупця не застосовуються.

Суд відхиляє такі заперечення відповідача, виходячи з наступного.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у Цивільному кодексі України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Суд враховує, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар.

Разом з тим, відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплати у повному обсязі.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткових накладних та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Зважаючи на те, що матеріали справи містять докази фактичної поставки товару відповідачу, суд дійшов висновку, що доводи відповідача, стосовно того, що відповідач має право не оплачувати 20% від вартості товару у зв`язку із ненаданням позивачем супровідних документів на товар є безпідставними, оскільки фактично товар відповідач отримав, а відтак, має за нього розраховуватися.

Суд зазначає, що відповідачем не було подано доказів про пред`явлення вимоги позивачу щодо передачі супровідних документів на товар після його отримання. Зауваження щодо неотримання документів відповідач вказав лише при виникненні із позивачем судового спору про стягнення боргу.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 890 714,50 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 890 714,50 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № ВКЗ-050221 від 15.02.2021 року у розмірі 890 714,50 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 44 535,72 грн., інфляційні втрати у розмірі 39 063,02 грн. та 3% річних у розмірі 17 644,58 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 6.4. договору визначено, що у випадку прострочення оплати, або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі, покупець зобов`язується на вимогу постачальника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов`язання.

Суд вважає, що в даному випадку простроченим грошовим зобов`язанням слід вважати залишок основного боргу в розмірі 890 714,50 грн., іншого позивач суду не довів.

5% відсотків від цієї суми складає 44 535,72 грн., а відповідно до уточнюючого розрахунку пені позивач нарахував пеню в розмірі 68 355,36 грн.

За перерахунком суду сума пені становить 68 280,00 грн.

Таким чином, оскільки сторони в якості істотної умови договору погодили обмеження суми нарахування пені розміром 5% від суми простроченого грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 44 535,72 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у цій частині.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 39 063,02 грн.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 17 627,18 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 17,41 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 991 940,42 грн., з них: основного боргу 890 714,50 грн. (вісімсот дев`яносто тисяч сімсот чотирнадцять гривень 50 копійок), пені 44 535,72 грн. (сорок чотири тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень 72 копійки), інфляційних втрат 39 063,02 грн. (тридцять дев`ять тисяч шістдесят три гривні 02 копійки) та 3% річних 17 627,18 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень 18 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 14 879,12 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (ідентифікаційний код 01200244, адреса: 03115, м. Київ, просп. Перемоги, 121 В) в особі філії «Запорізька» Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (ідентифікаційний код 41943204, адреса: 70406, Запорізька обл., с. Відрадне, вул. Перемоги, 3) на користь Приватного підприємства «Фенікс Агро» (ідентифікаційний код 36780586, адреса: 20302, Черкаська обл., м. Умань, вул. Гонти, 3) грошові кошти: основного боргу 890 714,50 грн. (вісімсот дев`яносто тисяч сімсот чотирнадцять гривень 50 копійок), пені 44 535,72 грн. (сорок чотири тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень 72 копійки), інфляційних втрат 39 063,02 грн. (тридцять дев`ять тисяч шістдесят три гривні 02 копійки), 3% річних 17 627,18 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять сім гривень 18 копійок) та судовий збір 14 879,12 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять гривень 12 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 29.09.2022р.

СуддяО.В. Котков