Постанова

від 28.09.2022 по справі 693/1405/15-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Черкаси

справа № 693/1405/15-ц провадження № 22-ц/821/469/22 категорія 302000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів:Карпенко О.В., Василенко Л.І.

секретар: Ярошенко Б.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство «Глорія»

треті особи: Жашківська ОТГ Черкаської області; Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; Територіальна громада села Кривчунка, яка входить до складу Жашківської ОТГ Жашківського району Черкаської області; ОСОБА_2

розглянув у порядкуспрощеного позовногопровадження врежимі відеоконференціїапеляційну скаргу ОСОБА_2 нарішення Маньківськогорайонного судуЧеркаської областівід 24грудня 2021року усправі запозовом ОСОБА_1 до ПСП«Глорія»,треті особи: Жашківська ОТГ Черкаської області; Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; Територіальна громада села Кривчунка, яка входить до складу Жашківської ОТГ Жашківського району Черкаської області; ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої матеріальної шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 (матір`ю позивача) та ПСП «Глорія» було укладено договір оренди землі терміном на 10 років, який діяв до 27 червня 2018 року, та який зареєструвано у Жашківському районному відділі ДЗК 01 вересня 2008 року за № 040878200353.

23 серпня 2009 року ОСОБА_3 орендодавець по договору оренди землі померла.

20 липня 2011 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до вищевказаного свідоцтва позивач отримав право на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері, площею 3,0017 га, що складає 2/3 частини земельної ділянки площею 4,5012 га, яка належала покійній матері на підставі державного акту серії ЧР № 144480, виданого 06 вересня 2004 року, реєстр № 471, кадастровий номер земельної ділянки № 7120983400:01:000:0501.

Іншу частину земельної ділянки, площею 1,4995 га успадкував брат позивача - ОСОБА_2

17 вересня 2013 року позивач звертався до ПСП «Глорія» з вимогою повернути йому земельну ділянку та припинити її використання, на заяву позивача було надано відповідь про те, що його земельна ділянка перебуває в орендному користуванні ПСП «Глорія» до 2018 року, оскільки зміна власника земельної ділянки не припиняє договору укладеного попереднім власником.

Відповідач відмовив позивачу в укладенні договору оренди, а також у повернені земельної ділянки Актом прийому-передачі, як це передбачено договором оренди, посилаючись на те, що ділянка належить матері позивачу, яка уклала договір оренди, при цьому, відповідач вказав на фізичні та технічні характеристики земельної ділянки (кадастровий номер, площа, цільове призначення, місце розташування).

Таким чином, відповідач незаконно відмовляється укласти з позивачем договір, і при цьому, відмовляється повернути земельну ділянку, як це передбачено договором оренди землі, зареєстрованого у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру ДЗК за № 040878200353 від 01 вересня 2008 року.

Дана обставина змусила позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.

12 січня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою, якою збільшив позовні вимоги та просив зобов`язати ПСП «Глорія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку (земельний пай) в натурі на місцевості, кадастровий номер 7120983400:02:001:0178, площа 3,35 га; цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кривчунської сільської ради за межами населеного пункту, який належить йому на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку: Серія ЯК № 180573, виданого 18 липня 2012 року, реєстр № 712090001002506.

Стягнути з ПСП «Глорія» на користь ОСОБА_1 завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 3284144 грн. 68 коп., заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та незаконного використання майнового паю, якй належить йому, на праві приватної власності, кадастровий номер земельної ділянки 7120983400:02:001:0178, площею 3,35 га та стягнути з відповідача судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що при розгляді справи судом було враховано, що відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосуваня такої міри відповідальності, як відшкодуваня шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушеня: протиправна поведінка; шкода; причиний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Важливим елементом доказування наявної шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки укладений 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПСП «Глорія» укладено згідно норм чинного законодавства, які діяли на той момент. Даний договір з моменту його укладення та до дня його закінчення був дійсним ніким не оскаржений та не визнаний в судовому порядку недійсним. Тому, підприємство використовувало земельну ділянку законно не порушуючи законних прав та інтересів позивача та будь-яких інших осіб.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, враховуючи характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що в межах даного спору позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити неправомірні дії відповідача. За таких обставин суд не вбачав підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2021 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

Зобов`язати ПСП «Глорія» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 4,5012 га, яка була в оренді, згідно договору оренди землі, зареєстрованому у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру ДЗК за № 040878200353 від 01 вересня 2008 року.

Стягнути з ПСП «Глорія» на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 3284144 грн. 68 коп., заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, площею 4,5012 га, на підставі Державного акту на землю серії ЧР № 144480, виданого 06 вересня 2004 року, кадастровий номер земельної ділянки 7120983400:01:000:0501, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Жашківської ОТГ Черкаської області.

Зобов`язати ПСП «Глорія» повернути шляхом підписання Акта приймання-передачі об`єкта оренди, ОСОБА_2 частину земельної ділянки, площею 1,5004 га, яка була в оренді, згідно договору оренди землі від 27 червня 2008 року і зареєстрованому у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру ДЗК за № 040878200353 від 01 вересня 2008 року на підставі Державного акта на землю серії ЧР № 144480, виданого 06 вересня 2004 року, кадастровий номер земельної ділянки: 7120983400:01:000:0501, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Жашківський район, Кривчунська сільська рада (за межами населеного пункту).

Стягнути з ПСП «Глорія» на користь ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду у розмірі 3284144 грн. 68 коп., заподіяну внаслідок незаконного використання в період з 09 грудня 2011 року по 27 червня 2018 року, земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Черкаська область, Жашківський район Кривчунська сільська рада.

Стягнути з ПСП «Глорія» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скрага мотивована тим, що під час розгляду справи суд не врахував, що після смерті ОСОБА_3 належна їй земельна ділянка була розподілена між спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Їхнє приватне право на новоутворені земельні ділянки підтверджується Державними актами на землю, а тому договір оренди землі від 27 червня 2008 року площею 4,5012 кадастровий номер земельної ділянки 7120983400:01:000:0501 жодним чином не міг бути пролонгований і мав бути переукладений шляхом укладання нового Договору оренди землі площею 3,0017 га, кадастровий номер земельної ділянки 7120983400:02:001:0178 із ОСОБА_1 та укладанням нового Договору оренди землі площею 1,5004 га, кадастровий номер земельної ділянки 7120983400:02:001:0166 із ОСОБА_2 .

Відповідач не передавши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Актом прийому-передачі їхні частини об`єкта оренди, згідно Договору оренди землі від 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПСП «Глорія» грубо порушив права і законні інтереси власників землі, оскільки, після зміни одного власника земельної ділянки, яка перейшла у власність двом власникам, відповідач в силу вимог закону мав би передати двом власникам двома Актами вже дві окремі земельні ділянки.

Крім того, суд порушив вимоги статті 137 ЦПК України, не зазначивши в рішенні детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 84000 грн., визначений судом є неспівмірним із складністю справи.

Суд, неповно дослідивши обставини справи, порушивши норми матеріального та процесуалього права порушив право позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 реалізувати своє право на власність, безпідставно відмовивши в задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ПСП «Глорія» зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Вказано, що під час розгляду справи, суд першої інстанції правомірно встановив, що ПСП «Глорія» цілком на законних підставах використовувало земельну ділянку позивача і ніяким чином не порушує його законні права та інтереси.

Також, позивач ОСОБА_1 у 2010, 2011 та 2012 роках отримував орендну плату, що підтверджується відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, вказано, що 20 жовтня 2018 року на адресу підприємства надійшло заперечення позивача щодо укладення договору оренди з ПСП «Глорія». Тому, з моменту закінчення договору в 2018 році і по даний час ПСП «Глорія» не використовує земельну ділянку позивача, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21 травня 2019 року. На даний час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 використовують свої земельні ділянки одноосібно.

З моменту укладення договору оренди та до дня його закінчення він був дійсним, ніким не оскаржений та не визнаний в судовому порядку не дійсним. Тому, підприємство з 2010 по 2018 рік правомірно використовувало земельну ділянку законно, не порушуючи законних прав та інтересів позивача та будь-яких інших осіб.

Також, ПСП «Глорія» зазначено, що позивачу в 2015 році надсилалася орендна плата за 2013-2014 роки грошовим переказом, який вподальшому був повернутий підприємству по причині відмови позивача від його отримання, що підтверджується відповідними доказами.

10 липня 2018 року позивачу надсилався лист з проханням отримати орендну плату за 2013 - 2018 роки.

Тому, з урахуванням вищевикладених доводів, підприємство вважає, що в повному обсязі виконало взяті на себе договірні зобов`язання і ніяким чином не порушувало права позивача та не нанесло йому матеріальну шкоду, яку позивач самостійно визначив у розмірі 3284144 грн. 68 коп. Розмір такої шкоди нічим не обґрунтований та не доведений, оскільки відсутній причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої особи.

ПСП «Глорія» вважає, що суд першої інстанції під час вирішення спору правильно встановив всі обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю відповідає.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис є у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Поняття «якість закону» означає, що законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Судом першої інстанції встановлено, що 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 (матір`ю позивача) та ПСП «Глорія» було укладено договір оренди землі терміном на 10 років який діяв до 27 червня 2018 року, та який зареєструвано у Жашківському районному відділі ДЗК 01 вересня 2008 року за № 040878200353.

23 серпня 2009 року ОСОБА_3 орендодавець по договору оренди землі померла.

20 липня 2011 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до свідоцтва позивач отримав право на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері, площею 3,0017 га, що складає 2/3 частини земельної ділянки площею 4,5012 га, яка належала покійній матері на підставі державного акту серії ЧР № 144480, виданого 06 вересня 2004 року, реєстр № 471, кадастровий номер земельної ділянки № 7120983400:01:000:0501.

Іншу частину земельної ділянки, площею 1,4995 га успадкував брат позивача ОСОБА_2

17 вересня 2013 року позивач звертався до ПСП «Глорія» з вимогою повернути йому земельну ділянку та припинити її використання. На заяву позивача було надано відповідь про те, що його земельна ділянка перебуває в орендному користуванні ПСП «Глорія» до 2018 року оскільки зміна власника земельної ділянки не припиняє договору укладеного попереднім власником.

10 липня 2018 року позивачу було надіслано листа з проханням отримати орендну плату за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки.

Також 10 липня 2018 року ПСП «Глорія» надіслано на адресу позивача Лист повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди на новий строк де надіслано проект додаткової угоди та акт приймання передачі земельної ділянки.

Своїм листом ПСП «Глорія» запропонувало нові умови договору в частині збільшення відсоткової ставки до договору, виплату матеріальної допомоги та інше.

Також в листі зазначено, що в разі коли позивач хоче використовувати земельну ділянку одноосібно він повинен виділити свою земельну ділянку в натурі із встановленням межових знаків та під`їзної дороги до своєї земельної ділянки.

20 жовтня 2018 року на адресу підприємства від позивача надійшло заперечення щодо укладання договору оренди з ПСП «Глорія».

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу положень ст. 13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15 ЦК Ураїни визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної діялнкиі орендарем.

Відповідно до статті 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування на право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 2ЗУ 1952-ІV«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції із врахуванням вищевприведених норм чинного законодавства дійшов до висновку про те, що відповідач ПСП «Глорія» мав право користуватись та обробляти земельну ділянку за цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно до п. 30 Договору оренди землі від 27 червня 2008 року самостійно господарювати на землі з дотриманням умов цього договору.

Статтею 2 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також жоговором оренди землі.

Згідно статті 3 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Стаття 13 ЗУ «Про оренду землі» передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом статей 93, 125 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно ст. 31 ЗУ № 161-ХІV «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ст. 629 ЦК УКраїни договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно приписів п. "б" ч. 1 ст. 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосуваня такої міри відповідальності, як відшкодуваня шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушеня: протиправна поведінка; шкода; причиний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Важливим елементом доказування наявної шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони.

Розглядаючи спір, районний суд виходив з того, що договір оренди земельної ділянки укладений 27 червня 2008 року між ОСОБА_3 та ПСП «Глорія» укладено згідно норм чинного законодавства, які діяли на той момент. Даний договір з моменту його укладення та до дня його закінчення був дійсним ніким не оскаржений та не визнаний в судовому порядку недійсним. Тому, підприємство використовувало земельну ділянку законно не порушуючи законних прав та інтересів позивача та будь-яких інших осіб.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що частину земельної ділянки (яка входить в межі земельної ділянки померлої ОСОБА_3 ) кадастровий номер 7120983400:02:001:0166 успадкував ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на землю Серія ЯМ 333627, виданим 09 грудня 2011 року. При цьому, для забезпечення використання належної належної на праві власності земельної ділянки одноосібно ОСОБА_2 необхідно виділити її в натурі (на місцевості).

Порядок встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376 та зареєстрованого Мінюстом України 16 червня 2010 року за № 39171786.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Для цього заявнику потрібно звернутися до землевпорядної організації, яка має ліцензію на виконання даного виду робіт. ОСОБА_2 не здійснив проходження встановленої процедури виділення земельної ділянки в натурі, а відтак дія договору оренди до 2018 року, укладеного з його померлою матір`ю продовжувала свою дію і ПСП «Глорія» на законних підставах здійснювала обробіток такої земельної ділянки, оскільки відповідно до п. 39 договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2008 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Не отримання орендної плати ОСОБА_2 за період з 2013-2018 років не свідчить про недобросовісність дій ПСП «Глорія», оскільки матеріали справи містять відомості про те, що ПСП «Глорія» здійснювало всі необхідні дії, передбачені законом для вручення такої орендної плати ОСОБА_2 .

Наявність заборгованості з виплати орендної плати між сторонами не заперечується відповідачем, однак суд враховує відсутність вини відповідача з утворення такої заборгованості та враховує, що законодавством передбачено виплату орендної плати після відповідного звернення особи до підприємства.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Що стосується стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що відповідач законно, не порушуючи законних прав та інтересів позивача та будь-яких інших осіб використовували земельну ділянку у відповідності до укленого договору, а відтак факт причинного-наслідкового зв`язку з начебто заподіяною шкодою судом не встановлено і стороною позивач та третьої особи не доведено, тому вимоги в цій частині вимог задоволенню не підлягають.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) вказано, що «тлумачення статті 22, 614, 623 ЦК України свідчить, що презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за цієї умови відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».

Під ча перевірки правильності мотивів судового рішення та обгрунтованість доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції враховує, що районним судом під час прийняття висновку вирішено такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтвовувалися вимоги та заперечення сторін та якими доказами вони підтверджені; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення наведені дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридична оцінка та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при відмові в задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд звернув увагу на те, що з урахуванням розподілу тягаря доказування саме позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; врахував, що позивач просив стягнути збитки у зв`язку з недійсністю договору оренди і те, що спірна земельна ділянка відповідачем не використовується з 2018 року; на підставі наданих доказів перевірив, чи існують умови для стягнення збитків. За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд зробив правомірний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується рішення суду в частині вирішення питання про стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За приписами ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовкою до їх розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції керувався тим, що в задоволенні позовних вимог позивача до ПСП «Глорія» відмовлено в повному обсязі. Оскільки, ПСП «Глорія» понесло витрати на правову допомогу в розмірі 84 000 грн., що підтверджується доказами а саме: договором про надання правової допомоги від 15 грудня 2015 року та довіреністю; актом виконаних робіт від 15 грудня 2015 року; платіжним дорученням про перерахування коштів на рахунок адвоката № 6818 від 01 квітня 2021 року, а тому з позивача на користь відповідача суд стягнув витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 84 000 грн.

Колегія суддів вважає, що такий висновок правильним, враховуючи кількість судових засідань та тривалість розгляду справи в суді першої інстанції та вважає, що він відповідатиме принципу розімності співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районногосуду Черкаськоїобласті від24грудня 2021року усправі запозовом ОСОБА_1 до ПСП«Глорія»,треті особи: Жашківська ОТГ Черкаської області; Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області; Територіальна громада села Кривчунка, яка входить до складу Жашківської ОТГ Жашківського району Черкаської області; ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої матеріальної шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2022 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.І. Василенко