Постанова

від 26.09.2022 по справі 509/5790/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2948/22

Справа № 509/5790/19

Головуючий у першій інстанції Бочарова А.І.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Цюри Т.В.,

суддів: Комлевої О.С. Сегеди С.М.,

За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року про компенсацію витрат на правову допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді ТОВ, ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви, протоколу та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді ТОВ, ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви, протоколу та визнання права власності (а.с.2-9).

25 березня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області провадження уцивільній справі№509/5790/19 за позовом ОСОБА_1 до Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю, ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви ОСОБА_1 до ВКФ „ХВИЛЯ у вигляді ТОВ, ЄДРПОУ -13878224 про вихід з товариства у зв`язку з відступленням своєї частки ОСОБА_3 ; визнання недійсним протокол № 1 зборів учасників ВКФ „ХВИЛЯ у вигляді ТОВ, ЄДРПОУ - 13878224 від 10 січня 2003 року; визнання за ОСОБА_1 , ІПН - НОМЕР_1 , право власності на виробничі, складські, адміністративні та побутові будівлі, приміщення та споруди загальна площа яких становить 1466,5 метрів квадратних, площа земельної ділянки на яких воші розташовані складає 7017 метрів квадратних - розташованих за адресою: АДРЕСА_1 закрито.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.10.2019 року по справі № 509/5496/19 у вигляді накладення арешту на виробничі, складські, адміністративні та побутові будівлі, приміщення і споруди ВКФ «Хвиля» ТОВ, ЄДРПОУ - 13878224, загальна площа яких становить 1466,5 кв.м., площа земельної ділянки на яких вони розташовані складає 7017 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.141-143).

06 квітня 2021 року представник Виробничо-комерційної фірми «ХВИЛЯ» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_4 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з заявою про компенсацію витрат на правову допомогу(а.с.146-148).

06 квітня 2021 року додатковою ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області заяву представника ВКФ „ХВИЛЯ у вигляді ТОВ про компенсацію витрат на правову допомогу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ: 13878224) витрати на правову допомогу в загальному розмірі 96 000,00 грн. (дев`яносто шість тисяч гривень 00 копійок) (157-159).

13 квітня 2021 року Овідіопольським районним судом Одеської області отримано заперечення ОСОБА_1 на заяву про компенсацію витрат на правову допомогу (а.с.163-167).

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати додаткову ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року та у задоволенні заяви представника ВКФ «Хвиля» ТОВ про компенсацію витрат на правову допомогу відмовити (а.с. 210-211).

16 серпня 2021 року Одеським апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від представника ВКФ «Хвиля» у вигляді ТОВ Хлопко А.Ю. У поданому відзиві відповідач наголошує на тому, що оскаржувана ухвала прийнята з додержанням всіх вимог закону та просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення (а.с.226-227).

Під час розгляду справи апелянтом подано клопотання про розгляд справи без участі апелянта (а.с.236).

В судове засідання, призначене на 15 вересня 2022 року сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку СМС повідомлень та повідомлень на електронну пошту.

Від апелянта надійшла чергова заява про відкладення розгляду справи через заміну представника, при цьому жодних доказів зазначеному до заяви не додано.

Крім того, надійшла чергова заява від представника апелянта Савенко Л.А., яка представляє інтереси останнього у даній справі, також про відкладення розгляду справи, оскільки представник знаходиться за межами України, при цьому, жодних доказів зазначеному суду не надано.

Відповідно доч.2ст.372ЦПК Українинеявка сторінабо іншихучасників справи,належним чиномповідомлених продату,час імісце розглядусправи,не перешкоджаєрозгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення виходив з того, що при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі «Пакдемірлі проти Туреччини». Суд першої інстанції посилався на висновки Великої Палати ВС стосовно того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що представником Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю надано до суду Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Також представником Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю надано до суду заяву про компенсацію витрат на правову допомогу та докази на підтвердження понесення вказаних витрат, а саме копію договору про надання правової допомоги, додаткову угоду до договору та акт здачі-прийняття робіт.

Апелянт в апеляційній скарзі наголошує на тому, що оскільки судом закрито провадження у справі через те, що її не належить розглядати за правилами цивільного судочинства, то ВКФ «Хвиля» ТОВ має право на повернення сплачених сум судових витрат не за рахунок позивача, а з Державного бюджету України. А також наполягає на тому, що ЦПК України не передбачено повернення судового збору відповідачу, сплачений ним внаслідок необґрунтованих дій позивача у випадку закриття провадження у справі.

Апеляційний суд, відхиляючи вказаний довід апеляційної скарги, зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Законом України «Про судовий збір» визначено засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, але не регламентує правові засади компенсації витрат на правову допомогу.

Крім того, відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ізст.142ЦПК України,у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимогчастини дев`ятоїстатті 141 цього Кодексу.

Отже, виходячи із викладеного, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, по даній справі, несуть саме сторони судового процесу, а не держава.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовного того, що судом першої інстанції винесено оскаржувану ухвалу без врахування заперечень, поданих позивачем, апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 лютого 2021 року представником Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок витрат. Як вбачається з наданих відповідачем відомостей, вказаний розрахунок було направлено на електронну адресу представника позивача, яку він використовував для обміну процесуальними документами з судом, також 11 лютого 2021 року.

Станом на день винесення додаткової ухвали, матеріали справи не містили жодних заперечень або заяв про зменшення розміру витрат на правову допомогу від позивача або його представника.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до штампу реєстрації, заперечення про які повідомляє апелянт, зареєстровані канцелярією Овідіопольського районного суду лише 13 квітня 2021 року, тобто після винесення додаткової ухвали.

Так як судом першої інстанції вирішено питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження як і передбачено ч.6 ст.142 ЦПК, а заперечення на заяву про відшкодування витрат на правову допомогу надійшли на адресу суду вже після постановлення додаткової ухвали, то посилання апелянта на не прийняття до уваги вказаних заперечень є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 року у справі № 922/619/18 суд не наділений повноваженням, а відповідно не вправі, зменшити розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, виключно за клопотанням іншої сторони.

Згідно із позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі №907/357/16,та від 18.12.2018 року у справі №910/4881/18 відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо стягнення витрат на правову допомогу, а відповідні доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання належних доказів та документів, які свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, апеляційний суд наголошує на наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, до заяви про компенсацію витрат на правову допомогу, представником відповідача додано копію договору про надання правової допомоги з додатками, додаткову угоду та акт здачі-прийняття виконаних робіт в якому викладено детальний опис послуг, які було надано представником та їх вартість.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі №280/2635/20.

Виходячи із позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 лютого 2020 року по справі №648/1102/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг та виконаних робіт, їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, Велика Палата ВС зазначила, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах відносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи значенням для позивача.

Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов`язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55).

Тому, апеляційний суд відхиляє вказані доводи апеляційної скарги.

Апеляційний суд наголошує, що апелянтом не надано вмотивованих та обґрунтованих доводів, які б підтверджувалися матеріалами справи та чинним законодавством, і які б могли слугувати причиною для відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про правильність висновку суду першої інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно дост. 141 ЦПК Україниновий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року залишити без задоволення.

Додаткову ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 квітня 2021 року про компенсацію витрат на правову допомогу по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничо-комерційної фірми "ХВИЛЯ" у вигляді ТОВ, ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви, протоколу та визнання права власності залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 26 вересня 2022 року.

Головуючий суддя Цюра Т.В.

Судді: Комлева О.С.

Сегеда С.М.