Постанова

від 20.09.2022 по справі 344/11947/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/11947/20

Провадження № 22-ц/4808/663/22

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Пнівчук О.В., Василишин Л.В.,

за участю секретаря Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець» на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Бородовським С.О. 11 березня 2021 року в м. Івано-Франківську у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта», ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець», Державного реєстратора Котика Володимира Георгійовича, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк Олени Анатоліївни про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень реєстратора та державної реєстрації, припинення та поновлення права власності,

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із вказаним позовом до ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», ТОВ «Аквінта», ОСОБА_3 , ТОВ «Гостинець», Державного реєстратора Котика В.Г., приватного нотаріуса Рівненського МНО Рівненської області Самсонюк О.А.

На обґрунтування позовних вимог зазначили, що 13.02.2004 року ОСОБА_1 придбав у ЗАТ «Світлиця» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Впродовж значного періоду часу між ним та ТОВ «Гостинець», правонаступником якого є ЗАТ «Світлиця», тривали судові спори, однак Договір купівлі-продажу від 13.02.2004 року як підстава набуття права власності на нежитлові приміщення у законному порядку не скасований і є чинним, а право власності ОСОБА_1 підтверджене усіма судовими інстанціями.

Державний реєстратор ОСОБА_4 12.07.2014 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на спірні приміщення площею 1302,1 кв.м.

23.12.2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частину даних приміщень. Договір дарування ніколи та ніким не оспорювався. Запис про державну реєстрацію їх речових прав на спірне майно внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.12.2015 року.

Однак 04.07.2019 року, отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав, вони виявили, що 02.10.2018 року державний реєстратор Котик В.Г. вніс до державного реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 на його частку у відповідному праві на спірне майно. Підставою припинення права власності вказано: вирок Галицького районного суду м. Львова №1-13 від 14.05.2007 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області №18/331 від 09.09.2004 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області №11а-662/2007 від 07.08.2007 року, ухвала Господарського суду Івано-Франківської області №18/331 від 12.06.2008 року. В цей же день державний реєстратор Котик В.Г. вніс до державного реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_2 на її частку у відповідному праві на спірне майно. Підставою припинення права власності вказано вищезазначені судові рішення.

Також 02.10.2018 року державний реєстратор Котик В.Г. зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Гостинець», а пізніше цього ж дня зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - за ТОВ «Аквінта».

28.07.2020 року на підставі Договору купівлі-продажу №1316, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського МНО Самсонюк О.А., ТОВ «Аквінта» відчужило спірні нежитлові приміщення ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС».

Вказували, що судові рішення, на підставі яких державним реєстратором припинено їх право власності, не містять посилань, вказівок чи в резолютивних частинах висновків щодо припинення їх прав на спірне нерухоме майно чи відносно їх прав та інтересів, вони не були учасниками цих справ. Зокрема, ОСОБА_1 не був учасником справи №18/331. А факт визнання недійсним дубліката договору, яким володів продавець ЗАТ «Світлиця» на момент відчуження майна, жодним чином не впливає на законність набуття ОСОБА_1 права власності та на його і ОСОБА_2 права та обов`язки. Виконання рішення від 09.09.2004 року та ухвали від 12.06.2008 року шляхом припинення права власності ОСОБА_1 було визнано неправомірним Вищим адміністративним судом України, а його право власності відновлено. Судові рішення, на підставі яких державний реєстратор припинив їх право власності, вже було виконано у 2009 та 2011 роках і останній на підставі таких рішень, ухвалених в 2004-2008 роках, припинив право власності ОСОБА_2 , набуте в 2015 році. Заявником по припиненню права їх власності виступила особа, яка не є власником майна.

Зазначають, що до обов`язків державного реєстратора належало встановити наявність правових підстав для здійснення реєстраційних дій, однак таких ним не було встановлено, а самі підстави були відсутні, оскільки вказані рішення суду не містили вказівок на припинення права власності, скасування запису щодо державної реєстрації чи визнання правочинів, на підставі яких набуто право власності, недійсними та застосування наслідків недійсності таких правочинів. Права ОСОБА_1 оспорювалися ТОВ «Гостинець», але їх підтверджено судовими рішеннями у відповідних спорах. Тому державний реєстратор за наявності визначених законом підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій всупереч ст.ст. 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийняв рішення, яким вони незаконно були позбавлені свого права власності, об`єкт нерухомого майна, який їм належав в рівних частках, було декілька разів відчужено і на сьогоднішній день право власності на такий зареєстровано за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС».

З огляду на викладене, з врахуванням заяви про зміну предмета позову від 26.10.2020 року, просили суд витребувати майно з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», поновити їх право власності, припинити речові права відповідачів, скасувати рішення про реєстрацію та державну реєстрацію припинення їх речових прав, скасувати рішення про реєстрацію та державну реєстрацію речових прав відповідачів.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року з урахуванням ухвали від 25 березня 2021 року про виправлення описки позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» та передано у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по 1/2 частки права власності кожному) нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 квадратних метрів (підвал, перший поверх, другий поверх будівлі) з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 405427326101. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про припинення права власності ОСОБА_1 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення: 43306174. Скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306174. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про припинення права власності ОСОБА_2 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення: 43306174. Скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306174. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Гостинець» від 02.10.2018 року, індексний номер рішення 43306503. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Гостинець», здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306503. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 від 02.10.2018 року, індексний номер рішення 43309091. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , здійснену в Державному реєстрі 02.10.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43309091. Скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В.Г. про реєстрацію права власності за ТОВ «Аквінта» від 02.11.2018 року, індексний номер рішення 43843346. Скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Аквінта», здійснену в Державному реєстрі 02.11.2018 року ОСОБА_5 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43843346. Скасовано рішення приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А. про реєстрацію права власності за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» від 28.07.2020 року, індексний номер рішення 53329566. Скасовано державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», здійснену в Державному реєстрі 28.07.2020 приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А., індексний номер рішення: 53329566. Поновлено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частки в праві власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв.м. (підвал, І, II поверх будівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, та припинено право власності ТОВ «Гостинець», ОСОБА_3 , ТОВ «Аквінта» та ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» на дані нежитлові приміщення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» подали апеляційні скарги. Вважають дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи.

ТОВ «Аквінта»в апеляційній скарзі зазначає, що правочини, на підставі яких у позивачів виникло право власності на спірні нежитлові приміщення (Договір від 13.02.2004 року та Договір від 23.12.2015 року), не можуть слугувати підставою для виникнення прав відповідно до положень чинного законодавства.

ТОВ «Гостинець» надало до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому наведені підстави нікчемності договору від 13.02.2004 року. ТОВ «АКВІНТА» надало суду першої інстанції додаткові міркування з приводу підстав для прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.

Так, Договір від 13.02.2004 року від імені ЗАТ «Світлиця» підписано ОСОБА_6 , правовстановлюючий документ на приміщення, вказаний в договорі - дублікат Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року. Однак рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року у справі №18/331 визнано недійсним даний правовстановлюючий документ. А ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 року у цій справі встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004 року, зокрема зобов`язано ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» зареєструвати право власності на підставі оригіналу Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року та рішення суду від 09.09.2004 року.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2004 року у справі №6/19 заборонено ОСОБА_6 виконувати будь-які повноваження, передбачені статутом ЗАТ «Світлиця». Про наявність такої ухвали останній було достовірно відомо з огляду на те, що 11.02.2004 року нею подано апеляційну скаргу на вказану ухвалу. Таким чином Договір від 13.02.2004 року укладено всупереч забороні ОСОБА_6 вчиняти повноваження голови правління ЗАТ «Світлиця».

З огляду на викладене Договір від 13.02.2004 року є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок. Договір, який від імені юридичної особи, підписується особами, які не були уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, не може вважатися укладеним.

А оскільки право власності ОСОБА_1 не виникло на підставі дійсного правочину, в нього були відсутні правові підстави для укладення Договору від 23.12.2015 року. Право розпоряджатися майном належить виключно власнику, яким було ЗАТ «Світлиця», правонаступником якого є ТОВ «Гостинець». Відповідачу надано право заперечувати проти позову з підстав нікчемності правочину та/або його неукладеності.

Отже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності щодо спірного нерухомого майна з підстав, визначених ст. 11 ЦК України, що унеможливлює порушення будь-ким їх права власності, оскільки неможливо порушити права, які не виникли у встановленому законом порядку.

Натомість право власності ЗАТ «Світлиця» на спірні приміщення набуто на підставі дійсного правочину - Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року, а ТОВ «Аквінта» набуло право власності на такі в порядку, передбаченому законом, оскільки вони є внеском його засновника до статутного капіталу.

При цьому в оскаржуваному рішенні судом некоректно відображено позицію товариства, яка була викладена як у відзиві на позов, так і в поясненнях, наданих його представником в судовому засіданні 03.03.2021 року.

Крім того зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням норм процесуального права.

Так, підготовче засідання у справі 26.11.2020 року не відбулося, а незважаючи на те, що представника товариства було повідомлено про дату та час підготовчого засідання 03.03.2021 року, судом було прийнято рішення про перенесення такого на 04.02.2021 року без постановлення ухвали, оформленої окремим документом. Дізнавшись про перенесення дати підготовчого засідання, представником товариства було направлено клопотання про відкладення такого, однак суд першої інстанції відмовив у його задоволенні та закрив підготовче провадження у справі.

03.03.2021 року розпочалося судове засідання у справі, в якому було оголошено перерву до 25.03.2021 року. Натомість судом без належного повідомлення учасників справи прийнято рішення перенести судове засідання на 11.03.2021 року. При цьому розгляд справи 11.03.2021 року проводився за відсутності доказів належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового засідання.

Також ТОВ «Аквінта» було позбавлене можливості надати суду усі докази на підтвердження своєї позиції у справі, оскільки судом першої інстанції необґрунтовано відхилено клопотання товариства про їх витребування.

Просить рішення суду скасувати та ухвали ти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

ТОВ «Гостинець» в апеляційній скарзі також посилається на те, що ОСОБА_1 не набув права власності на спірний об`єкт нерухомості на підставах, визначених цивільним законодавством. Право власності ЗАТ «Світлиця», правонаступником якого є ТОВ «Гостинець», на дане нерухоме майно виникло на підставі Договору купівлі-продажу від 28.09.1995 року, і дані юридичні особи не приймали жодних рішень щодо його відчуження на користь ОСОБА_1 , а Договір купівлі-продажу від 13.02.2004 року укладено з грубим порушенням закону, що свідчить про його нікчемність. Цей договір підписано від імені ЗАТ «Світлиця» Гринишин Н.Є., яка не мала будь-яких повноважень на його підписання, що підтверджено судами, в тому числі постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2011 року. Засідання правління ЗАТ «Світлиця», на якому вирішено відчужити нерухоме майно на користь ОСОБА_1 , проводилося за участі осіб, які не були акціонерами ЗАТ «Світлиця».

Вважає, що правочини, на підставі яких у позивачів виникло право власності на спірне нерухоме майно, є недійсними.

Також посилається на те, що правовстановлюючий документ на приміщення, вказаний в Договорі від 13.02.2004 року, - дублікат Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №18/331 від 09.09.2004 року визнано недійсним, а ухвалою від 12.06.2008 року у цій справі встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004 року, яким зобов`язано ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» зареєструвати право власності на підставі оригіналу Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року та рішення суду від 09.09.2004 року.

Зазначає, що на нікчемність укладеного договору купівлі-продажу вказує і те, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 року повернуто ТОВ «Гостинець» як власнику спірні приміщення; ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2008 року вказано на необхідність відновлення права власності на майно з 13.02.2004 року на підставі оригіналу Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року; рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області від 29.09.2009 року ТОВ «Гостинець» надано дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для реконструкції власних нежитлових приміщень.

Натомість суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам ТОВ «Гостинець» з приводу абсолютної недійсності (нікчемності) Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року.

Вважає, що судом не враховано, що у ТОВ «Гостинець» знаходиться оригінал Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року, що з урахуванням вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказує на те, що ЗАТ «Світлиця» не укладало Договір від 13.02.2004 року, а особи, які його уклали, використали недійсні документи.

При цьому судом безпідставно не було задоволено клопотання товариства про витребування документів щодо посвідчення Договору від 13.02.2004 року.

Вказує на неправомірність проведення відповідних реєстраційних дій та укладення договору дарування від 23.12.2015 року.

Щодо наданих для державної реєстрації документів, то вони відповідають за формою і змістом вимогам законодавства, адже наданими судовими рішеннями підтверджується те, що ними вирішено питання про право власності ТОВ «Гостинець».

Вважає, що посилання позивачів на те, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 року не вирішено питання про право власності, спростовуються ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02.10.2007 року у справі №11а-863.

Також зазначає, що ТОВ «Гостинець» не було повідомлено про розгляд справи 11.03.2021 року, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Шургот О.В. подали відзиви на апеляційні скарги ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець», в яких зазначають, що не заслуговують на увагу твердження апелянтів про нікчемність Договору від 13.02.2004 року, оскільки такий в судовому порядку недійсним не визнавався, хоча був предметом розгляду численних судових спорів.

Івано-Франківським ОБТІ 08.02.2010 року на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 року здійснено реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_1 , при цьому анульовано реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець». Вказаними судовими рішеннями відмовлено в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року та роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року в частині того, що в результаті скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 року, яким було визнано недійсним цей договір, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , яке він набув на підставі такого договору, а саме Івано-Франківське ОБТІ зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 як власника нежитлових приміщень площею 1230,50 кв.м. за вказаною адресою та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно.

Вказують, що в рамках вищенаведених судових справ суд дійшов до висновків про відсутність правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним, а в рамках науково-правової експертизи викладено обґрунтування щодо відсутності підстав для того, щоб вважати такий договір нікчемним.

Окрім цього, право власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення було предметом судового дослідження у цивільній справі №2-6158, адміністративній справі №2а-1243/11/0970 та у кримінальному провадженні №1326/8163/2012, яке розглядалося Франківським районним судом міста Львова. На підставі судових рішень від 09.09.2004 року, від 17.12.2010 року та від 12.06.2008 року вже було анульовано реєстраційний запис про право власності за ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення, при цьому зареєстровано право власності на вказаний об`єкт за ТОВ «Гостинець». Однак судовими рішеннями першої та касаційної інстанції у справі №2а-1243/11/0970 встановлено, що «відповідач, вносячи до реєстру запис щодо реєстрації права власності на приміщення по АДРЕСА_1 за ТОВ «Гостинець» та скасовуючи такий запис в Реєстрі щодо права власності на ці приміщення за ОСОБА_1 , яке було за ним відновлено у лютому 2010 року, діяло всупереч нескасованих рішень господарського суду по справі №7/94-6/84, якими було підтверджено право власності на цей об`єкт за ОСОБА_1 . Зокрема, згідно рішення суду від 09.09.2004 року Івано-Франківське ОБТІ повинно було відновити реєстрацію оригіналу Договору купівлі-продажу №ІД-910 станом на 13.02.2004 року. Також згідно ухвали суду по справі №18/331 від 12.06.2008 року встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004 року, зазначено, зокрема: що відповідно до п. 3.9. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 року №7/5 при переході права власності на нерухоме майно підстава - рішення суду у справі №18/331 (від 09.09.2004 року) реєстратору необхідно скасувати всі попередні записи щодо права власності на це майно. Дата 13.02.2004 року є датою відновлення права власності на це майно. Натомість, Івано-Франківське ОБТІ всупереч вказаному рішенню суду відновило право власності станом на 01.04.2011 року, при цьому скасувало не попередні записи, які були вчинені до 09.09.2004 року, як зазначалося в ухвалі, а запис, вчинений у 2010 році про реєстрацію права власності на приміщення за ОСОБА_1 на підставі рішення суду».

Вважають, що відповідні пояснення представника відповідача ТОВ «Аквінта» щодо повторного встановлення обставин, зазначених у постанові Івано-Франківського адміністративного суду від 10.06.2011 року, є зловживанням відповідним процесуальним правом.

Посилання апелянта ТОВ «Гостинець» на корпоративні спори між акціонерами щодо визнання права на акції також є безпідставним, не стосується ні предмета спору, ні права власності позивачів на нежитлові приміщення.

Доводи апелянтів про відсутність повноважень ОСОБА_6 на відчуження ОСОБА_1 спірного об`єкта і позиція відносно обтяжень, які нібито існували відносно цього об`єкта (обмеження оборотоздатності цивільних прав відносно майна ЗАТ «Світлиця»), спростовуються вироком Галицького районного суду міста Львова у кримінальній справі №1-13/2007, в якій в основу кримінального обвинувачення органами досудового слідства було покладено позицію про відсутність у ОСОБА_6 як керівника правління ЗАТ «Світлиця» повноважень на укладення Договору купівлі-продажу приміщення від 13.02.2004 року.

Також дії ОСОБА_6 при відчуженні цього об`єкта і дії ОСОБА_1 по його придбанню були предметом розгляду в іншій кримінальній справі - №1326/8163/2012, яка розглядалася Франківським районним судом міста Львова. В цій же справі предметом дослідження була і ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 06.02.2004 року у справі №6/19, всупереч якої, за версією досудового слідства діяла ОСОБА_6 під час укладення договору купівлі-продажу спірного приміщення, а також рішення у справі №18/331. Вироком суду від 10.02.2014 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 року, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було виправдано за всіма інкримінованими їм статтями.

Зазначають, що посилання ТОВ «Гостинець» на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2004 року не може братися до уваги, оскільки така не містить жодних обставин, які мають відношення до предмета спору.

Вважають, що твердження апелянтів про те, що розгляд справи проводився за відсутності доказів належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового засідання, не відповідає дійсності, оскільки апелянтам було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції. Судом було направлено ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» повідомлення про розгляд справи 11.03.2021 року рекомендованим листом та додатково повідомлено їх телефонограмою. Повернення листа, який було направлено на адресу, за якою відповідач ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» раніше отримували кореспонденцію, свідчить, що судом першої інстанції було вчинено усі необхідні дії для своєчасного повідомлення про судове засідання та про неотримання кореспонденції без поважних причин. Крім того, сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Хибним є твердження апелянта й про те, що через взяття до уваги судом клопотання про пришвидшення розгляду справи від позивачів, ТОВ «Аквінта» було позбавлене можливості надати суду усі докази на підтвердження своєї позиції у справі, зокрема судом відхилено клопотання про витребування доказів по договору від 13.02.2004 року, оскільки такі виходять за межі предмета доказування у цій справі та не мають значення для правильного вирішення спору. Вважають, що апелянти, заперечуючи з підстав нікчемності договорів право позивачів на звернення до суду за захистом свого права власності, свідомо намагаються відвести увагу апеляційного суду від предмету спору в площину тих юридичних фактів, яким вже неодноразово надавалася оцінка судами різних інстанцій та юрисдикцій протягом більш як 15 років. А тому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.

На їхню думку судом першої інстанції вірно встановлено, що подані державному реєстратору судові рішення, які послугували підставою для припинення права власності позивачів на спірні нежитлові приміщення та для реєстрації права власності на такі за ТОВ «Гостинець», не давали йому змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, не містили жодних висновків про те, що за наслідками їх прийняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні бути позбавлені права власності на об`єкт, чи що таке їхнє право власності на цей об`єкт припиняється чи скасовується. Останні не були відповідачами у справах, в яких були прийняті вищевказані судові акти, не були залучені в якості третіх осіб, і ці рішення (їх мотивувальна і резолютивна частина) не містять жодних висновків відносно їх прав і інтересів. Отже, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що державний реєстратор Котик В.Г. не був вправі встановлювати право власності ТОВ «Гостинець», підміняючи здійсненою ним державною реєстрацією, судовий розгляд спору щодо відповідного майна. Оскільки державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише підтвердженням актів набуття права власності на нерухоме майно та інших речових прав, вважають, що державний реєстратор самовільно, неправомірно здійснив державну реєстрацію припинення прав позивачів, без належної на те правової підстави. При цьому, будь-які правочини чи судові рішення щодо спорів за права на спірний об`єкт нерухомого майна, які укладені чи ухвалені до 12.07.2014 року, не можуть спростовувати речові права за правочином від 12.07.2014 року.

Просять апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Гостинець», поданий представником ТОВ «Аквінта», не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційні скарги ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» залишені без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2021 року стягнуто з ТОВ «Гостинець» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8128,90 грн. та 2942,80 грн.; стягнуто з ТОВ «Гостинець» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 8128,90 грн. та 2942,80 грн.

Постановою Верховного Суду від 9 лютого 2022 року касаційні скарги ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ТОВ «Аквінта» адвокат Дубовий А.М. доводи та вимоги апеляційних скарг підтримав.

Позивач ОСОБА_1 та представники позивачів щодо задоволення апеляційних скарг заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О.А. подала до суду клопотання про розгляд справи в її відсутності.

Також в матеріалах справи наявна заява ТОВ «Гостинець» про розгляд апеляційних скарг в їх відсутності (т. 5, а.с. 116).

Інші сторони в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи у встановленому законом порядку, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ТОВ «Аквінта» адвоката Дубового А.М., позивача ОСОБА_1 та представників позивачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.09.1995 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області як продавцем та Організацією орендарів орендного підприємства громадського харчування «Світлиця» як покупцем був укладений Договір №1Д-910 купівлі-продажу державного майна, відповідно до якого Організація орендарів орендного підприємства громадського харчування «Світлиця» придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ) (т. 1, а.с. 86-90).

13.02.2004 року між ЗАТ «Світлиця» як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладено Договір купівлі-продажу, згідно якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв (купив) належні ЗАТ «Світлиця» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 . В п. 3 Договору зазначено, що вказані нежитлові приміщення належать ЗАТ «Світлиця» на праві власності на підставі дублікату Договору купівлі-продажу державного майна, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.01.2004 року по реєстру №6-185, взамін втраченого Договору купівлі-продажу державного майна від 28.09.1995 року (т. 1, а.с. 15-16). Згідно відмітки на вказаному Договорі такий зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.02.2004 року.

Відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2831166 від 16.02.2004 року за ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , частка 1/1 (т. 1, а.с. 35).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року визнано недійсним дублікат Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року, виданий Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28.01.2004 року по реєстру №6-185, зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію дублікату Договору №1Д-910 та відновити реєстрацію оригіналу Договору купівлі-продажу №1Д-910 станом на 13.02.2004 року (т. 1, а.с. 74-76).

Рішенням Івано-Франківськогоміського судувід 28.07.2005року усправі №2-6158визнано за ОСОБА_1 право власності(підтвердившидане право)на нежитловіприміщення,розташовані в АДРЕСА_1 ,згідно зДоговором купівлі-продажуцих приміщеньвід 13.02.2004року,посвідченого приватнимнотаріусом МачкурА.А.та зареєстрованогов реєстріза №Д66 (т. 2, а.с. 84-86).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 року встановлено порядок виконання рішення суду від 09.09.2004 року, а саме ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» як відповідачу необхідно зареєструвати право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 за власником (ТОВ «Гостинець», вул. Шашкевича, 6, м. Івано-Франківськ) на підставі оригіналу Договору купівлі-продажу №1Д-910 від 28.09.1995 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року у справі №18/331 (т. 1, а.с. 83-84).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 у справі №7/94-6/84, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2010 року, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2009 року у справі №7/94-6/84 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 року у справі №7/94 скасовано та прийнято нове, яким відмовлено в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1230,50 кв.м по АДРЕСА_1 від 13.02.2004, укладеного між ЗАТ «Світлиця» в особі голови правління Гринишин Н.Є. та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 46-48).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 року роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року в частині того, що в результаті скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 року, яким було визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1230,50 кв.м по АДРЕСА_1 від 13.02.2004 року, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення, яке він набув на підставі Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року, а саме Івано-Франківське ОБТІ зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 як власника вищевказаних нежитлових приміщень згідно Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно (т. 2, а.с. 49).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2011 року, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2012 року, визнано протиправними дії ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» по здійсненні реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Гостинець» на нежитлові приміщення загальною площею 1287,1 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та видачі витягу про реєстрацію такого права власності за ТОВ «Гостинець»; зобов`язано ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець» на вказані нежитлові приміщення та відновити реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 18-31).

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 10.02.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.06.2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 року, ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано у пред`явлених йому обвинуваченнях за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 194, ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364-1 КК України; ОСОБА_6 визнано невинною та виправдано у пред`явлених їй обвинуваченнях за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України. Приміщення по АДРЕСА_1 повернуто власнику ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 50-83).

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24216525 від 14.07.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції 12.07.2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року (номер запису про право власності 6325645) (т. 1, а.с. 32).

23.12.2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частку від належних йому на праві власності нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , та в цей день зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказане майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12711079) (т. 1, а.с. 33-34).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційні довідки №172610102 від 04.07.2019 року, №219977158 від 12.08.2020 року) державний реєстратор Івано-Франківської філії КП «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котик В.Г. 02.10.2018 року прийняв рішення (індексний номер: 43306174) та вніс до реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищевказане нерухоме майно. Підставою припинення вказано: вирок Галицького районного суду міста Львова від 14.05.2007 року; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року; ухвала Апеляційного суду Львівської області від 07.08.2007 року; ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 року (т. 1, а.с. 35-45, 96-109).

Цього ж дня державний реєстратор Котик В.Г. прийняв рішення (індексний номер: 43306503) та зареєстрував право приватної власності на спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, за ТОВ «Гостинець». Підставою виникнення права власності вказано: акт передачі державного майна від 20.10.1995 року; договір купівлі-продажу державного майна №1Д-910 від 28.09.1995 року; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2004 року; ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 року.

Також того ж дня державний реєстратор Котик В.Г. прийняв рішення (індексний номер: 43309091), згідно якого зареєстрував право приватної власності на вищевказані нежитлові приміщення за ОСОБА_3 , і цим же рішенням припинив право власності ТОВ «Гостинець». Підставою виникнення права власності вказано: акт приймання-передачі нерухомого майна від 02.10.2018 року, виданий ОСОБА_8 від імені ТОВ «Гостинець» на ім`я ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_9 ; протокол загальних зборів учасників ТОВ «Гостинець» від 02.10.2018 року.

02.11.2018 року державний реєстратор ОСОБА_5 прийняв рішення (індексний номер: 43843346) та зареєстрував право приватної власності (перехід прав власності) на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 за ТОВ «Аквінта». Підставою виникнення права власності вказано акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2018 року, виданий ОСОБА_3 на ім`я ТОВ «Аквінта».

28.07.2020 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53329566 від 28.07.2020 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №37504253 про право власності на спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС». Підставою виникнення права власності вказано Договір купівлі-продажу №1316 від 28.07.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами на підставі належних доказів не доведено перед судом визначену законом обставину щодо нікчемності правочину від 13.02.2004 року за участі ОСОБА_1 , як і не надано доказу визнання такого правочину недійсним. Також у матеріалах справи відсутнє інше судове рішення, яким би права позивача ОСОБА_1 були спростовані, а вказаний правочин скасований. Тому речові права за ним належали позивачу ОСОБА_1 правомірно та визнані державою на підставі державної реєстрації таких речових прав, а також ОСОБА_1 правомірно відчужив 1/2 частку в праві власності на спірний об`єкт на користь ОСОБА_2 . Станом на 02.10.2018 року Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив інформацію про зареєстроване право власності позивачів на спірний об`єкт речових прав, а подані на реєстрацію припинення прав позивачів документи не були такими, що видані зареєстрованими титульними власниками речових прав на відповідне спірне нерухоме майно, судові рішення не містили в собі резолюцій про припинення речових прав позивачів. Натомість державним реєстратором Котиком В.Г. не було встановлено правових підстав для припинення речових прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , порушено обов`язки за ч. 3 ст. 10 Закону №1952-ІV і всупереч встановленому законом обов`язку відмовити у здійсненні реєстраційної дії, ухвалено рішення та здійснено на його основі державну реєстрацію у формі запису про припинення прав власників спірного об`єкта цивільних прав. Оскільки судовими рішеннями, зазначеними державним реєстратором як на підставу припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не вирішувалося питання про припинення будь-яких речових прав, то оспорювана позивачами державна реєстрація про припинення їх права власності за відповідними реєстраційним записами є незаконною. При цьому власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Зміст віндикаційного позову позивачів полягає саме у поновленні державної реєстрації, яка була за записом в державному реєстрі до часу порушення їх прав відповідачами. Отже рішення державного реєстратора та державні реєстрації за відповідними записами і рішеннями про припинення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також і наступні перереєстрації їх права, що здійснені відповідачами, підлягають скасуванню. Державна реєстрація поновлення прав позивачів підлягає здійсненню на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав до внесення державним реєстратором Котиком В.Г. записів від 02.10.2018 року.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вказане також відображено в ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі №6-1528цс15 та Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №909/278/17 зазначено, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене зроблено висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що укладаючи правочин від 13.02.2004 року, сторони або одна зі сторін мали намір порушити публічний порядок.

Відповідно до Висновку науково-правової експертизи, виконаної на запит ОСОБА_1 . Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького НАН України 06.04.2020 року №126/70-С, правові підстави кваліфікувати Договір купівлі-продажу від 13.02.2004 року укладений ОСОБА_1 із ЗАТ «Світлиця», посвідчений Мачкур А.А., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим №Д-66, як нікчемний за ч. 1 ст. 228 ЦК України (правочин, що порушує публічний порядок) у зв`язку із посиланням третьої сторони на відсутність повноважень у однієї із сторін на його укладення відсутні. Вказаний договір є оспорюваним (ч. 3 ст. 228 ЦК України). Визнання судом недійсним дублікату правовстановлюючого документу, згадка про який є у тексті Договору купівлі-продажу від 13.02.2004 року, після укладення вказаного договору не є підставою для того, щоб кваліфікувати такий договір нікчемним (т. 2, а.с. 41-45).

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не доведено, що Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.02.2004 року є нікчемним, а визнання його недійсним не є предметом даної справи.

Більше того, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 у справі №7/94-6/84, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2010 року, скасовано ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31.07.2009 року у справі №7/94-6/84 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.05.2007 року у справі №7/94 та прийнято нове, яким відмовлено в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13.02.2004 року, укладеного між ЗАТ «Світлиця» в особі голови правління Гринишин Н.Є. та ОСОБА_1 , недійсним (т. 2, а.с. 46-48).

Що стосується посилань апелянта ТОВ «Аквінта» на неукладення договору від 13.02.2004 року, то такі не ґрунтуються на вимогах ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, згідно яких правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації; договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до вищевказаного не є спроможними і твердження апелянтів про те, що у ОСОБА_1 були відсутні правові підстави для укладення Договору від 23.12.2015 року.

Відповідно до п. 1, 8, 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV (далі - Закон №1952-ІV), в редакції на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Згідно ч.ч. 3, 6 ст. 3 Закону №1952-ІV, в редакції на час реєстрації речового права ОСОБА_1 , права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4-1 цього Закону.

Таким чином, враховуючи, встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та що право власності позивачів на спірні приміщення було зареєстровано в установленому законом порядку, і обставини щодо реєстрації вже були встановлені судовими рішеннями, якими здійснено їх належну правову оцінку, тільки вказані особи чи їх уповноважені представники могли вчинити дії щодо розпорядження цим майном.

Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 10 Закону №1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин щодо державної реєстрації, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону №1952-ІV у вказаній редакції державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до ст. 12 Закону №1952-ІV відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Згідно ст. 22 Закону №1952-ІV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1952-ІVза результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно п. 1, 9, 14 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Таким чином, до обов`язків державного реєстратора Котика В.Г. належало здійснити перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав, зокрема щодо відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

У Висновку науково-правової експертизи, виконаної на запит Івано-Франківської місцевої прокуратури Радою науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького НАН України 21.07.2020 року №126/132-С вказано, що як вбачається із положень статті 26 Закону, яка визначає підстави для внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування, зазначені як рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав та записів про проведену державну реєстрацію прав, так і рішення про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. В той же час норми статті 27, 31.1 Закону визначають в якості підстави для здійснення реєстраційних дій державним реєстратором рішення суду, що передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав.

Державний реєстратор Котик В.Г., отримавши від заявника вирок Галицького районного суду міста Львова у справі №1-13 від 14.05.2007 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області у справі №11а-662/2007 від 07.08.2007 року, рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №18/331 від 09.09.2004 року, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №18/331 від 12.08.2008 року, здійснив спірні реєстраційні дії на користь заявника, незважаючи на те, що вказані рішення судів не містили положень про скасування запису щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно, не містили положень про визнання правочинів, на підставі яких таке нерухоме майно було набуто у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсними, або положень про застосування наслідків недійсності таких правочинів тощо.

Отже, не отримавши судові рішення, які б могли бути правовою підставою для здійснення реєстраційних дій, державний реєстратор всупереч нормам статті 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не відмовив у державній реєстрації прав, а здійснив спірні реєстраційні дії.

Подані державному реєстратору Івано-Франківської філії КП «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котику В.Г. разом із завою ОСОБА_8 документи для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно не відповідали вимогам законодавства, чинного на 02.10.2018 року, та не могли бути підставою для реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Також спірні реєстраційні дії вчинені поза межами Івано-Франківської області, в межах якої знаходиться нерухоме майно та акредитоване місцезнаходження Івано-Франківської філії КП «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, тому є такими, що вчинені державним реєстратором без дотримання вимог законодавства України, чинного на 02.10.2018 року, оскільки не можуть вважатися такими, що були здійснені ним при виконанні роботи, обумовленої трудовим договором з КП «Центр реєстрації прав» Корецької районноїради Рівненськоїобласті (т. 1, а.с. 118-137).

Таким чином, оскільки станом на 02.10.2018 року Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив інформацію про зареєстроване право власності позивачів на спірний об`єкт речових прав, а подані на реєстрацію припинення прав позивачів документи не були такими, що видані зареєстрованими титульними власниками речових прав на відповідне спірне нерухоме майно, судові рішення не містили в собі резолюцій про припинення речових прав позивачів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державним реєстратором Котиком В.Г. в порушення вимог Закону №1952-ІV і всупереч встановленому обов`язку відмовити у здійсненні реєстраційної дії, ухвалено рішення та здійснено на його основі державну реєстрацію у формі запису про припинення прав власників спірного об`єкта цивільних прав.

Верховний Суд в постанові від 03.06.2020 року у справі №363/4852/17 вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Тому такі рішення та реєстрація припинення прав підлягають скасуванню.

Крім того, відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень від 08.07.2020 року виконавче провадження щодо виконання ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2008 року в справі №18/331, а також виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа №1-13 від 04/09/2007 Галицького районного суду м. Львова про «Повернути ТзОВ «Гостинець», як власнику приміщення по АДРЕСА_1 , яке прийняте на зберігання 14 квітня 2006 р. ТзОВ «Гостинець» згідно постанови Галицького районного суду м. Львова від 07 березня 2006 р. та майно ЗАТ «Світлиця», передане на зберігання адвокату Попадинцю Р.Д. 09 квітня 2004 р», закінчено у зв`язку із фактичним повним виконанням 15.04.2011 року та 02.03.2009 року (т. 1, а.с. 116-117).

У договорі від 28.09.1995 року і Акті передачі державного майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства громадського харчування «Світлиця» від 20.10.1995 року не міститься інформація щодо відповідних речових прав позивачів на час здійснення державним реєстратором реєстраційного запису 02.10.2018 року, а тому вони не є підставою ні для оспорювання прав позивачів, ні для здійснення реєстраційних дій щодо їх речових прав. При цьому, державним реєстратором проведено державну реєстрацію прав за ТОВ «Гостинець», що відповідно до зазначених реєстратором підстав виникли до 1 січня 2013 року, а у договорі міститься відмітка про реєстрацію в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Гостинець» від 02.10.2018 вирішено передати у власність ОСОБА_3 спірний об`єкт цивільних прав і цього ж дня складено акт приймання-передачі, за змістом якого ТОВ «Гостинець» передала ОСОБА_3 спірний об`єкт цивільних прав (т. 1 а.с. 93-95). При цьому, ТОВ «Гостинець» та його учаснику ОСОБА_3 , яка володіла часткою, що складає 99% статутного капіталу товариства, було відомо про обставину державної реєстрації речових прав на спірний об`єкт цивільних прав державним реєстратором Котик В.Г. за судовими рішеннями: в яких відсутні резолюції про припинення прав позивачів; в справах в яких не вирішувалися спори про права позивачів та відповідачів на спірний об`єкт цивільних прав; в резолютивних частинах судових рішень взагалі відсутнє згадування щодо позивачів. ОСОБА_3 01.11.2018 року через представника ОСОБА_10 та ТОВ «Аквінта» склали акт приймання-передачі (т. 1, а.с. 95).

Разом з тим, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 22 Закону №1952-ІV, саме на ТОВ «Гостинець», ОСОБА_3 , ТОВ «Аквінта», ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» законом покладено відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За змістом вимог ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах

Отже не допускаються дії щодо набуття речового права на спірне майно з метою порушення прав законного власника цього майна від витребування такої речі із володіння набувача.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже майно у всіх випадках може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває у разі, якщо набувач майна знав або міг знати про те, що майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати.

Крім цього майно може бути витребуване в особи, в якої воно перебуває також у разі, якщо воно вибуло з володіння власника не з його волі з підстав загублення, крадіжки або втрати іншим шляхом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №128/2526/16-ц у спорах за віндикаційними позовами обов`язковим є встановлення обставини вибуття майна за волею власника, а також набуття майна добросовісним набувачем.

У постанові від 03.07.2019 у справі №128/2526/16-ц Верховний Суд зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, пункти 146-147).

Таким чином позивачам належить право на витребування належного їй майна від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У п. 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Отже зміст віндикаційного позову позивачів полягає саме у поновленні державної реєстрації, яка була за записом в державному реєстрі, до часу порушення їх прав відповідачами, оскільки порушення права позивачів на законне володіння спірним майном здійснено саме у спосіб ухвалення державним реєстратором Котиком В.Г. незаконного рішення про припинення речових прав позивачів, здійснення протиправної державної реєстрації у формі розміщення відповідного запису в державному реєстрі.

Задоволення позову про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Отже виключно віндикаційний позовом позивачів має своїм наслідком ефективне поновлення прав позивачів і припинення порушення їх прав відповідачами. Для витребування за віндикаційним позовом оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п.п. 146, 147 постанови від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16).

У справі, що переглядається, позивачі вказують на те, що права власності на спірне майно їх було позбавлено в супереч їх волі, без їх згоди, незаконно, і матеріали справи не містять доказів щодо добровільного самостійного відчуження позивачами їх права власності на користь будь-якої третьої особи, чи судового рішення згідно якого речове право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено, або щодо права власності на нерухоме майно інших осіб у спорі з ними.

При цьому відповідачами не доведено перед судом, що спірне майно вибуло із власності позивачів з їх волі, що є єдиною підставою для відмови у віндикаційному позові позивачів.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

З врахуванням вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» не доведено існування будь-яких перешкод в застосуванні віндикаційного позову, а позивачами доведено наявність правових підстав для витребування майна. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза їх волею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення державного реєстратора та державні реєстрації за відповідними рішеннями про припинення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також і наступні перереєстрації вказаного права підлягають скасуванню. З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянтів на те, що ТОВ «Аквінта» набуло право власності на спірні приміщення в порядку, передбаченому законом, з огляду на те, що вони є внеском його засновника до статутного капіталу, оскільки відповідно до вищевказаних норм права власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Що стосуєтьсядоводів апеляційнихскарг проте,щоТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце проведення судового засідання 11.03.2021 року, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так,відповідно доч.ч.1,2ст.128ЦПК Українисуд викликаєучасників справиу судовезасідання абодля участіу вчиненніпроцесуальної дії,якщо визнаєїх явкуобов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно (ч. 5 ст. 128 ЦПК України).

Судова повістка,а увипадках,встановлених цимКодексом,разом зкопіями відповіднихдокументів надсилаєтьсяна офіційнуелектронну адресувідповідного учасникасправи,у випадкунаявності унього офіційноїелектронної адресиабо разоміз розпискоюрекомендованим листомз повідомленнямпро врученняу випадку,якщо такаадреса відсутня,або черезкур`єрів заадресою,зазначеною стороноючи іншимучасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 7 ст. 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є: 1)день врученнясудової повісткипід розписку; 2)день отриманнясудом повідомленняпро доставленнясудової повісткина офіційнуелектронну адресуособи; 3)день проставленняу поштовомуповідомленні відміткипро відмовуотримати судовуповістку чивідмітки провідсутність особиза адресоюмісцезнаходження,місця проживаннячи перебуванняособи,повідомленою цієюособою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (ч. 9 ст. 128 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» неодноразово повідомлялися судом першої інстанції за адресами їх місцезнаходження: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 відповідно та отримували повістки за такими адресами (т. 2, а.с. 171, 230-231, 232-234, т. 3, а.с. 17-18).

Інші адреси свого місцезнаходження суду не повідомляли.

Крім того, представник ТОВ «Аквінта» - адвокат Дубовий А.М. брав участь в судових засіданнях по розгляду даної справи (т. 2, а.с. 102-103, 109, т. 3, а.с. 70-74), отримував копію позовної заяви з додатками (т. 2, а.с. 94-96), подавав відзив на позов, заяви та клопотання (т. 1, а.с. 162-167, т. 2, а.с. 128-130, 225-229, т. 3, а.с. 22-27, 28-30). Також 19.10.2020 року директор ТОВ «Гостинець» Гринда Ю.В. подавала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 179-182), а 02.03.2021 року клопотання про витребування доказів (т. 3, а.с. 62-63).

Судові повістки про розгляд справи 11.03.2021 року було вручено позивачу для направлення учасникам справи, та направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зазначеними сторонами адресами (т. 3, а.с. 92-98).

Крім того, судом першої інстанції 09.03.2021 року додатково повідомлено представників позивачів, представника ТОВ «Аквінта», приватного нотаріуса Самсонюк О.А., ТОВ «Гостинець» про розгляд справи 11.03.2021 року телефонограмами за номерами телефонів, вказаними відповідними учасниками у заявах по суті справи (т. 3 а.с. 99).

В матеріалах справи наявні конверти поштового відправлення судових повісток про виклик ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» на 11.03.2021 року з довідкою АТ «Укрпошта» з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про її вручення (т. 3, а.с. 157-158, 166-167).

При цьому вказані обставини були встановлені станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення з відомостей сайту АТ «Укрпошта» відстеження поштового відправлення (т. 3, а.с. 102-105).

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» були обізнані про розгляд даного позову, користувалися своїми процесуальними правами сторін, а відповідно, їм було відомо і про процесуальні обов`язки.

Вказані особи повідомлялися про судове засідання 11.03.2021 року як за допомогою мобільного зв`язку, так і шляхом надсилання судових повісток, які згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважаються врученими. Факт повідомлення телефонограмою про судове засідання 11.03.2021 року останні також не заперечили.

Верховний Суднеодноразово зазначав,що направленнялиста рекомендованоюкореспонденцією надійсну адресує достатнімдля того,щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2022 року у справі №910/19370/20; близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 року у справі №910/16249/19 та від 19.05.2021 року у справі №910/16033/20).

А як зазначено в рішенні ЄСПЛ «Богонос проти Росії» від 05.02.2004 року, на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу.

Також у рішенні ЄСПЛ «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року зазначено, що статтею 43 ЦПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Крім тогоапеляційний судвраховує висновкиВерховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені в постанові від 18 квітня 2022 року у справі №522/18010/18 (провадження №61-13667сво21) про те, що правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції прав ТОВ «Аквінта» у зв`язку з тим, що відхилено клопотання товариства про витребування доказів, не заслуговують на увагу, оскільки, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 77, ч.ч. 3, 4 ст. 83, ч. 1 ст. 84, п.1 ч. 5 ст. 178, ч. 2 ст. 214 ЦПК України та предмет позову, судом обґрунтовано відмовлено у їх витребуванні.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, апеляційний суд погоджується із рішенням місцевого суду.

Доводи апеляційної правильності висновків суду не спростовують та не дають підстав зміни чи скасування судового рішення по справі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: О.В. Пнівчук

Л.В. Василишин

Повний текст постанови складено 29 вересня 2022 року.