Постанова

від 03.02.2023 по справі 344/11947/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 344/11947/20

провадження № 61-10836св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», Товариство з обмеженою відповідальністю «Аквінта», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Гостинець», Державний реєстратор Котик Володимир Георгійович, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк Олена Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта», подану представником Дубовим Артемом Михайловичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2021 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В., Василишин Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» (далі - ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта» (далі - ТОВ «Аквінта»), ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинець» (далі - ТОВ «Гостинець»), державного реєстратора Котика В. Г., приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О. А. (далі - приватний нотаріус Рівненського МНО Рівненської області Самсонюк О. А.) про скасування рішень державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що 13 лютого 2004 року ОСОБА_1 придбав у ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 .

12 липня 2014 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 площею 1 302,1 кв. м.

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 частину спірних приміщень, на підставі чого вона зареєструвала за собою право власності на вказану частину нежитлових приміщень.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 04 липня 2019 року позивачам стало відомо про те, що 02 жовтня 2018 року державний реєстратор Котик В. Г. вніс до державного реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх частки нежитлових приміщень. Підставою припинення права власності вказано:

- вирок Галицького районного суду м. Львова від 14 травня 2007 року у справі № 1-13;

- рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року у справі № 18/331;

- ухвала апеляційного суду Львівської області від 07 серпня 2007 року у справі № 11а-662/2007;

- ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2008 року у справі № 18/331.

02 жовтня 2018 року державний реєстратор Котик В. Г. зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Гостинець», а пізніше цього ж дня зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3

02 листопада 2018 року державний реєстратор Котик В. Г. зареєстрував право приватної власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Аквінта».

28 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу № 1316, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., ТОВ «Аквінта» відчужило ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» спірні нежитлові приміщення.

Вказували, що судові рішення, на підставі яких державним реєстратором припинено їх право власності, не містять посилань, вказівок та висновків про припинення їх прав на спірне нерухоме майно, оскільки позивачі не були учасниками у вказаних справах.

Посилаючись на зазначені обставини та вказуючи про те, що державний реєстратор усупереч статей 10, 18, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийняв рішення, якими незаконно позбавив позивачів права власності на об`єкт нерухомого майна, який їм належав в рівних частках, та який незаконно декілька раз відчужено і наразі право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд витребувати майно з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», поновити їх право власності, припинити речові права відповідачів, скасувати рішення про реєстрацію припинення їх речових прав, скасувати державну реєстрацію припинення їх речових прав, скасувати рішення про реєстрацію речових прав відповідачів.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2021 року, з урахуванням ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 березня 2021 року про виправлення описки, позов задоволено:

витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» та передано у спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по частці) нежитлові приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв. м (підвал, перший поверх, другий поверх будівлі) з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 405427326101;

скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В. Г. про припинення права власності ОСОБА_1 від 02 жовтня 2018 року, індексний номер рішення: 43306174;

скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 , здійснену в Державному реєстрі 02 жовтня 2018 року ОСОБА_4 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська область, індексний номер рішення: 43306174;

скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В. Г. про припинення права власності ОСОБА_2 від 02 жовтня 2018 року, індексний номер рішення: 43306174;

скасовано державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 , здійснену в Державному реєстрі 02 жовтня 2018 року ОСОБА_4 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська область, індексний номер рішення: 43306174;

скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В. Г. про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець» від 02 жовтня 2018 року, індексний номер рішення 43306503;

скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Гостинець», здійснену в Державному реєстрі 02 жовтня 2018 року ОСОБА_4 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43306503;

скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В. Г. про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 від 02 жовтня 2018 року, індексний номер рішення 43309091;

скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , здійснену в Державному реєстрі 02 жовтня 2018 року ОСОБА_4 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська область, індексний номер рішення: 43309091;

скасовано рішення державного реєстратора Івано-Франківської філії комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котика В. Г. про реєстрацію права власності за ТОВ «Аквінта» від 02 листопада 2018 року, індексний номер рішення 43843346;

скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Аквінта», здійснену в Державному реєстрі 02 листопада 2018 року ОСОБА_4 , Івано-Франківська філія комунального підприємства «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області, Івано-Франківська обл., індексний номер рішення: 43843346;

скасовано рішення приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Самсонюк О. А. про реєстрацію права власності за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» від 28 липня 2020 року, індексний номер рішення 53329566;

скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС», здійснену в Державному реєстрі 28 липня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., індексний номер рішення: 53329566;

поновлено право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по частці в праві власності на нежитлові приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв. м (підвал, І, II поверх будівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, та припинено право власності ТОВ «Гостинець», ОСОБА_3 , ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС» на нежитлові приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1302,1 кв. м (підвал, І, II поверх будівлі), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза їх волею, суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційні скарги ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності позивачів поза їх волею, а тому позов про витребування майна та скасування записів про державну реєстрацію майна за відповідачами підлягає задоволенню.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце судового засідання 11 березня 2021 року, оскільки судові повістки про розгляд справи 11 березня 2021 року вручено представнику позивача для направлення учасникам справи та направлено учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зазначеними сторонами адресами; 09 березня 2021 року повідомлено представника ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» про розгляд справи 11 березня 2021 року телефонограмою за номерами телефонів; в матеріалах справи наявні конверти поштового відправлення судових повісток про виклик ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець» на 11 березня 2021 року з довідкою АТ «Укрпошта» про відсутність адресатів за адресою, повідомленою представниками товариств.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року скасовано постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Передаючи справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав про те, що справу в суді першої інстанції розглянуто за відсутності ТОВ «АКВІНТА» та ТОВ «Гостинець», які завчасно належним чином не були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, і обґрунтували свої апеляційні скарги такою підставою.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що відповідачами на підставі належних доказів не доведено перед судом визначену законом обставину щодо нікчемності правочину від 13 лютого 2004 року за участі ОСОБА_1 , як і не надано доказу визнання такого правочину недійсним. У матеріалах справи відсутнє інше судове рішення, яким би права позивача ОСОБА_1 були спростовані, а вказаний правочин скасований. Тому речові права за ним належали позивачу ОСОБА_1 правомірно та визнані державою на підставі державної реєстрації таких речових прав, а також ОСОБА_1 правомірно відчужив 1/2 частку в праві власності на спірний об`єкт на користь ОСОБА_2 .

Станом на 02 жовтня 2018 року Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив інформацію про зареєстроване право власності позивачів на спірний об`єкт речових прав, а подані на реєстрацію припинення прав позивачів документи не були такими, що видані зареєстрованими титульними власниками речових прав на відповідне спірне нерухоме майно, судові рішення не містили в собі резолюцій про припинення речових прав позивачів.

Натомість державним реєстратором Котиком В. Г. не було встановлено правових підстав для припинення речових прав позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Оскільки судовими рішеннями, зазначеними державним реєстратором як на підставу припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не вирішувалося питання про припинення будь-яких речових прав, то оспорювана позивачами державна реєстрація про припинення їх права власності за відповідними реєстраційним записами є незаконною.

При цьому власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Зміст віндикаційного позову позивачів полягає саме у поновленні державної реєстрації, яка була за записом в державному реєстрі до часу порушення їх прав відповідачами.

Отже рішення державного реєстратора та державні реєстрації за відповідними записами і рішеннями про припинення права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також і наступні перереєстрації їх права, що здійснені відповідачами, підлягають скасуванню. Державна реєстрація поновлення прав позивачів підлягає здійсненню на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав до внесення державним реєстратором Котиком В. Г. записів від 02 жовтня 2018 року.

Дотримуючись вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року, ухваленої у цій справі, апеляційний суд здійснив детальну оцінку доводів апеляційних скарг про те, що ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» не були повідомлені судом першої інстанції про час та місце проведення судового засідання 11 березня 2021 року.

Зокрема апеляційним судом встановлено, що ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» неодноразово повідомлялися судом першої інстанції за адресами їх місцезнаходження: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 відповідно, та отримували повістки за такими адресами (т. 2, а.с. 171, 230-231, 232-234, т. 3, а.с. 17-18). Інші адреси свого місцезнаходження останні суду не повідомляли.

Крім того, представник ТОВ «Аквінта» - адвокат Дубовий А. М. брав участь у судових засіданнях під час розгляду цієї справи (т. 2, а.с. 102-103, 109, т. 3, а.с. 70-74), отримував копію позовної заяви з додатками (т. 2, а.с. 94-96), подавав відзив на позов, заяви та клопотання (т. 1, а.с. 162-167, т. 2, а.с. 128-130, 225-229, т. 3, а.с. 22-27, 28-30). Також 19 жовтня 2020 року директор ТОВ «Гостинець» Гринда Ю. В. подавала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 179-182), а 02 березня 2021 року клопотання про витребування доказів (т. 3, а.с. 62-63).

Судові повістки про розгляд справи 11 березня 2021 року вручено позивачу для направлення учасникам справи, та 05 березня 2021 року ним направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зазначеними сторонами адресами (т. 3, а.с. 92-98).

Також судом першої інстанції 09 березня 2021 року додатково повідомлено представників позивачів, представника ТОВ «Аквінта», приватного нотаріуса Самсонюк О. А. та ТОВ «Гостинець» про розгляд справи 11 березня 2021 року телефонограмами за номерами телефонів, вказаними відповідними учасниками у заявах по суті справи (т. 3, а.с. 99).

У матеріалах справи наявні конверти поштового відправлення судових повісток про виклик ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» у судове засідання на 11 березня 2021 року з довідкою АТ «Укрпошта» з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про її вручення (т. 3, а.с. 157-158, 166-167). Вказані обставини були встановлені станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення з відомостей сайту АТ «Укрпошта» шляхом відстеження поштового відправлення (т. 3, а.с. 102-105).

Таким чином матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» були обізнані про розгляд справи, користувалися своїми процесуальними правами сторін, відповідно, їм було відомо і про процесуальні обов`язки. Вказані учасники справи повідомлялися про судове засідання 11 березня 2021 року як за допомогою мобільного зв`язку, так і шляхом надсилання судових повісток, які згідно з положеннями частини восьмої статті 128 ЦПК України вважаються врученими. Факт повідомлення телефонограмою про судове засідання 11 березня 2021 року ТОВ «Аквінта» та ТОВ «Гостинець» також не заперечили.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року відмовлено ТОВ «Аквінта», ТОВ «Гостинець» у задоволенні клопотання про витребування доказів, а саме: у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. - матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 13 лютого 2004 року; від Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) - рішення, прийнятого за результатами проведення позапланової перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил ведення нотаріального діловодства приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. щодо посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні заявленого клопотання, суд апеляційної інстанції вказав, що ТОВ «Аквінта» у відзиві на позовну заяву не ставило питання про витребування доказів, клопотання ТОВ «Аквінта» про витребування доказів надійшло поза межами строків, визначених ЦПК України, для вчинення такої процесуальної дії та взяв до уваги те, що клопотання не містило обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк із причин, що не залежали від волі заявника, місцевий суд обґрунтовано залишив подане клопотання без задоволення.

Заявниками у клопотаннях про витребування доказів належно не обґрунтовано необхідність витребування вказаних доказів для підтвердження вимог позову та апеляційних скарг.

Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення таких клопотань, оскільки документи, які просили витребувати відповідачі, не міститимуть інформації щодо предмета доказування у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ТОВ «Аквінта» - Дубовий А. М. подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 650/485/20, від 31 березня 2021 року у справі № 592/6348/13, від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц та норму статті 207 ЦК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Також касаційна скарга обґрунтована тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

15 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 1995 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, як продавцем, та Організацією орендарів орендного підприємства громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1», як покупцем, укладений договір № 1Д-910 купівлі-продажу державного майна, відповідно до якого Організація орендарів орендного підприємства громадського харчування «ІНФОРМАЦІЯ_1» придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства громадського харчування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) (т. 1, а.с. 86-90).

13 лютого 2004 року між ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв (купив) належні ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 .

У пункті 3 договору зазначено, що вказані нежитлові приміщення належать ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на праві власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу державного майна, виданого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28 січня 2004 року за реєстром № 6-185, взамін втраченого договору купівлі-продажу державного майна від 28 вересня 1995 року. Згідно з відміткою на вказаному договорі такий зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 16 лютого 2004 року (т. 1, а.с. 15-16).

Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2831166 від 16 лютого 2004 року за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , частка 1/1 (т. 1, а.с. 35).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року (справа № 18/331) визнано недійсним дублікат договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28 вересня 1995 року, виданий Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28 січня 2004 року за реєстром № 6-185, зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію дублікату договору № 1Д-910 та відновити реєстрацію оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 станом на 13 лютого 2004 року (т. 1, а.с. 74-76).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 липня 2005 року (справа № 2-6158) визнано за ОСОБА_1 право власності (підтверджено таке право) на нежитлові приміщення, розташовані в АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу цих приміщень від 13 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мачкур А. А. та зареєстрованого в реєстрі за № Д66 (т. 2, а.с. 84-86).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2008 року (справа № 18/331) встановлено порядок виконання рішення суду від 09 вересня 2004 року, а саме Обласному комунальному підприємству «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації ОБТІ», як відповідачу, необхідно зареєструвати право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 за власником (ТОВ «Гостинець», вул. Шашкевича, 6, м. Івано-Франківськ) на підставі оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28 вересня 1995 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року у справі № 18/331 (т. 1, а.с. 83-84).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року (справа № 7/94-6/84), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року, скасовано ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31 липня 2009 року і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2007 року у справі № 7/94 та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1 230,50 кв. м на АДРЕСА_1 від 13 лютого 2004 року, укладеного між ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі голови правління Гринишин Н. Є. та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 46-48).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2010 року (справа № 7/94-6/84) роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року в частині того, що в результаті скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2007 року, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1 230,50 кв. м на АДРЕСА_1 від 13 лютого 2004 року, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення, яке він набув на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року, а саме: Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , як власника вищевказаних нежитлових приміщень згідно з договором купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно (т. 2, а.с. 49).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2011 року (справа № 2а-1243/11/0970), залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, визнано протиправними дії Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» щодо здійснення реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Гостинець» на нежитлові приміщення загальною площею 1 287,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та видачі витягу про реєстрацію такого права власності за ТОВ «Гостинець»; зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець» на вказані нежитлові приміщення та відновити реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 18-31).

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2014 року (справа № 1/465/8/14), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред`явлених йому обвинуваченнях за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 194, частинами першою, третьою, четвертою статті 358, частиною другою статі 364-1 КК України; ОСОБА_6 визнано невинуватою та виправдано у пред`явлених їй обвинуваченнях за частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366 КК України. Приміщення на АДРЕСА_1 повернуто власнику ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 50-83).

Згідно з копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24216525 від 14 липня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції 12 липня 2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року (номер запису про право власності 6325645) (т. 1, а.с. 32).

23 грудня 2015 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 частку від належних йому на праві власності нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , та в цей день зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказане майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 12711079) (т. 1, а.с. 33-34).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційні довідки № 172610102 від 04 липня 2019 року, № 219977158 від 12 серпня 2020 року) державний реєстратор Івано-Франківської філії КП «Центр реєстрації прав» Корецької районної ради Рівненської області Котик В. Г. 02 жовтня 2018 року прийняв рішення (індексний номер: 43306174) та вніс до реєстру відомості про припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вищевказане нерухоме майно. Підставою припинення вказано: вирок Галицького районного суду міста Львова від 14 травня 2007 року; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року; ухвала Апеляційного суду Львівської області від 07 серпня 2007 року; ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2008 року (т. 1, а.с. 35-45, 96-109).

Цього ж дня державний реєстратор Котик В. Г. прийняв рішення (індексний номер: 43306503) та зареєстрував право приватної власності на спірні нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, за ТОВ «Гостинець».

Підставою виникнення права власності вказано: акт передачі державного майна від 20 жовтня 1995 року; договір купівлі-продажу державного майна № 1Д-910 від 28 вересня 1995 року; рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року; ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2008 року.

Крім того, того ж дня державний реєстратор Котик В. Г. прийняв рішення (індексний номер: 43309091), згідно з яким зареєстрував право приватної власності на вищевказані нежитлові приміщення за ОСОБА_3 , і цим же рішенням припинив право власності ТОВ «Гостинець».

Підставою виникнення права власності вказано: акт приймання-передачі нерухомого майна від 02 жовтня 2018 року, виданий ОСОБА_7 від імені ТОВ «Гостинець» на ім`я ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 ; протокол загальних зборів учасників ТОВ «Гостинець» від 02 жовтня 2018 року.

02 листопада 2018 року державний реєстратор Котик В. Г. прийняв рішення (індексний номер: 43843346) та зареєстрував право приватної власності (перехід прав власності) на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 за ТОВ «Аквінта».

Підставою виникнення права власності вказано акт приймання-передачі нерухомого майна від 01 листопада 2018 року, виданий ОСОБА_3 на ім`я ТОВ «Аквінта» (т. 1, а.с. 98).

28 липня 2020 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53329566 від 28.07.2020 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 37504253 про право власності на спірні нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 405427326101, за ТОВ «РОЯЛ КЕПІТАЛ ПЛЮС». Підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу № 1316 від 28 липня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А. (т. 1., а.с. 97).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо вирішення спору по суті

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року (справа № 18/331) визнано недійсним дублікат договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28 вересня 1995 року, виданий Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою 28 січня 2004 року за реєстром № 6-185, зобов`язано Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації скасувати реєстрацію дублікату договору № 1Д-910 та відновити реєстрацію оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 станом на 13 лютого 2004 року.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2008 року (справа № 18/331) встановлено порядок виконання рішення суду від 09 вересня 2004 року, а саме Обласному комунальному підприємству «Івано-Франківське Обласне бюро технічної інвентаризації», як відповідачу, необхідно зареєструвати право власності на нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 за власником (ТОВ «Гостинець», вул. Шашкевича, 6, м. Івано-Франківськ) на підставі оригіналу договору купівлі-продажу № 1Д-910 від 28 вересня 1995 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2004 року у справі № 18/331.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2005 року (справа № 2-6158) визнано за ОСОБА_1 право власності (підтверджено таке право) на нежитлові приміщення, розташовані в АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу цих приміщень від 13 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Мачкур А. А. та зареєстрованого в реєстрі за № Д66 (т. 2, а.с. 84-86).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року (справа № 7/94-6/84), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27 квітня 2010 року, скасовано ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 31 липня 2009 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2007 року у справі № 7/94 та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ТОВ «Гостинець» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1 230,50 кв. м на АДРЕСА_1 від 13 лютого 2004 року, укладеного між ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» в особі голови правління Гринишин Н. Є. та ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 46-48).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2010 року у цій же справі роз`яснено зміст постанови Львівського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року в частині того, що в результаті скасування рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04 травня 2007 року, яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 1 230,50 кв. м на АДРЕСА_1 від 13 лютого 2004 року, підлягає відновленню право власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення, яке він набув на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року, а Івано-Франківське ОБТІ зобов`язане відновити запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , як власника вищевказаних нежитлових приміщень згідно з договором купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно (т. 2, а.с. 49).

Отже, у справах № 2-6158, № 7/94-6/84 встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірних нежитлових приміщень, а Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації зобов`язане відновити запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо ОСОБА_1 , як власника спірних нежитлових приміщень згідно з договором купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року та скасувати попередній запис щодо права власності на це майно.

Крім того, факт правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення підтверджений і під час розгляду кримінальної справи № 1/465/8/14.

У справі № 2а-1243/11/0970 визнано протиправними дії Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» щодо здійснення реєстраційного запису про право власності за ТОВ «Гостинець» на нежитлові приміщення загальною площею 1 287,1 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та видачі витягу про реєстрацію такого права власності за ТОВ «Гостинець»; зобов`язано Обласне комунальне підприємство ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» скасувати реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Гостинець» на вказані нежитлові приміщення та відновити реєстраційний запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, взявши до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справах № 18/331, № 2-6158, № 7/94-6/84, № 7/94, № 2а-1243/11/0970 та № 1/465/8/14, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Місцевий суд правильно вказав, що відповідачами на підставі належних доказів не доведено факт нікчемності чи недійсності правочину від 13 лютого 2004 року, а ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірні нежитлові приміщення та правомірно відчужив 1/2 частку в праві власності на спірний об`єкт на користь ОСОБА_2 . Державним реєстратором Котиком В. Г. не було встановлено правових підстав для припинення речових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Не отримавши судові рішення, які б могли бути правовою підставою для здійснення реєстраційних дій, державний реєстратор всупереч нормам статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не відмовив у державній реєстрації прав, а здійснив спірні реєстраційні дії.

Апеляційним судом правильно вказано, що позивачами обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, а висновки місцевого суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), згідно з якими власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) викладено висновок, згідно з яким власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (пункти 50, 51 постанови).

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що договір купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року, укладений ОСОБА_1 із ЗАТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А. А. за реєстровим № Д-66 не є нікчемним відповідно до частини першої статті 228 ЦК України.

На час укладання договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року моментом набуття права власності на нерухоме майно на підставі договору був визначений момент державної реєстрації правочину у Державному реєстрі правочинів.

За положеннями частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України (у редакції станом на 13 лютого 2004 року) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції станом на 13 лютого 2004 року) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції станом на 13 лютого 2004 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

За частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від16 травня 2018 року у справі № 554/904/16-ц (провадження № 61-5515св18) та від 23 листопада 2022 року у справі № 369/8103/19 (провадження № 61-2241св22).

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень (постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 918/410/18).

Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (стаття 19 Закону у редакції станом на 13 лютого 2004 року).

У свою чергу статтею 182 ЦК передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Так, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (далі - Прикінцеві та перехідні положення Закону) до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

За таких умов договір купівлі-продажу нерухомого майна, який нотаріально посвідчений та державну реєстрацію якого проведено до 01 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками спірних нежитлових приміщень, що також неодноразово підтверджено судовими рішеннями в інших судових справах.

У справі, яка є предметом перегляду, позивачі вказують на те, що їх було позбавлено права власності на їхнє майно незаконно, всупереч їх волі та без їх згоди.

Матеріали справи не містять доказів щодо добровільного самостійного відчуження позивачами їх права власності на користь будь-якої третьої особи, чи судового рішення, згідно з яким речове право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено, а відповідачами не доведено суду того факту, що спірне майно вибуло з власності позивачів з їх волі.

За таких обставин, враховуючи, що спірне майно вибуло із володіння позивачів поза їх волею, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевим судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, а висновки суду відповідають належним чином оціненим доказам, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Щодо доводів касаційної скарги про неналежне повідомлення ТОВ «Аквінта» судом першої інстанції про час і місце судового засідання

Доводи заявника про те, що справу у суді першої інстанції розглянуто за його відсутності, а повідомлення про дату, час і місце судового засідання було не належним колегія суддів не бере до уваги, виходячи з такого.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and others v. Ukraine, заява № 70329/12 та 5 інших заяв) зазначав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274, та «Авотіньш проти Латвії» () [ВП], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17-18, від 06 лютого 2001 року).

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.

У рішенні від 24 лютого 2022 року у справі «Горячий проти України» (Goryachyy v. Ukraine, заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 510/280/21 (провадження № 61-5443св22) звернуто увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20).

Під час попереднього перегляду справи у касаційному порядку Верховний Суд, передаючи справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, звертав увагу на обставину неповідомлення ТОВ «Аквінта». Під час повторного апеляційного перегляду справи апеляційний суд, на виконання вказівок, що містилися в постанові суду касаційної інстанції від 09 лютого 2022 року, і які є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи, здійснив детальну оцінку обставин обізнаності ТОВ «Аквінта» про судове засідання 11 березня 2021 року та надав вичерпну відповідь з цього питання, виклавши свої аргументи у постанові.

Апеляційним судом правильно вказано про те, щоматеріалами справи підтверджено факт обізнаності ТОВ «Аквінта» про розгляд справи 11 березня 2021 року і доводи ТОВ «Аквінта» висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо доводів касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів

Доводи заявника про те, що місцевий суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування матеріалів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року, а апеляційним судом зазначене клопотання не було розглянуто спростовуються тим, що суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку аналогічним доводам апеляційної скарги, вказав, що такі доводи не заслуговують на увагу, враховуючи предмет позову, положення частини четвертої статті 77, частин третьої-четвертої статті 83, частини першої статті 84, пункту 1 частини п`ятої статті 178, частини другої статті 214 ЦПК України, а тому місцевим судом обґрунтовано відмовлено у витребуванні доказів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 ЦПК України. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, незалежних від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (частини перша, друга статті 84 ЦПК України).

Частиною третьою статті 83 ЦПК України визначено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).

Пунктом 1 частини п`ятої статті 178 ЦПК України визначено, що до відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Частиною сьомою статті 178 ЦПК України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

З матеріалів справи видно, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2020 року відкрито провадження у справі. Постановлено, що справа розглядатиметься в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначено на 07 жовтня 2020 року о 13 годині 15 хв. Запропоновано відповідачам, у випадку заперечення проти позову, протягом двадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов, копію якого разом із доданими до нього документами надіслати іншим учасникам справи. Попереджено відповідачів, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (т. 1, а.с. 144-145).

До суду першої інстанції ТОВ «Аквінта» відзив на позов подало 17 листопада 2020 року (т. 2, а.с. 128-159).

Підготовче судове засідання закрито 04 лютого 2021 року (т. 2, а.с. 243).

Клопотання ТОВ «Аквінта» про витребування матеріалів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року надійшло до місцевого суду 23 лютого 2021 року (т. 3, а.с. 28-29).

Враховуючи, що ТОВ «Аквінта» у відзиві на позовну заяву не ставило питання про витребування доказів, клопотання ТОВ «Аквінта» про витребування доказів надійшло поза межами строків, визначених ЦПК України, для вчинення такої процесуальної дії, а також беручи до уваги те, що вказане клопотання не містило обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк із причин, що не залежали від волі заявника, місцевий суд, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишив подане клопотання без задоволення.

Кожен із учасників справи на власний розсуд користується процесуальними правами та самостійно виконує обов`язки, визначені ЦПК України.

Не вчинення стороною певної процесуальної дії, з об`єктивних причин, у суді першої інстанції не позбавляє таку особу права вчинити таку дію в апеляційному суді.

Під час апеляційного перегляду справи, ТОВ «Аквінта» подало ідентичне клопотання про витребування доказів (т. 5, а.с. 6-9).

Пунктами 5, 6 частини першої статті 365 ЦПК України визначено, що суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2021 у справі № 909/722/14 та від 01 липня 2021 року у справі № 46/603).

Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21).

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі 553/843/19 (провадження № 61-486св21).

Враховуючи, що ТОВ «Аквінта» належним чином не скористалося правом на заявлення клопотання у місцевому суді, а звертаючись до апеляційного суду з аналогічним проханням, не вказало які саме обставини може підтвердити витребуваний доказ, або аргументи, які він може спростувати, апеляційним судом правильно залишено без задоволення подане клопотання.

Щодо доводів касаційної скарги на обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Доводи заявника про те, судові рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 650/485/20,

від 31 березня 2021 року у справі № 592/6348/13, від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, колегія суддів відхиляє з огляду на такі міркування.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г (провадження № 12-41гс18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20)).

У справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Великою Палатою Верховного Суду вирішувався спір між фізичною особою та селянським фермерським господарством про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Постановою Верховного Суду у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18) розглянуто спір про звільнення від обов`язку сплати аліментів та заборгованості зі сплати аліментів.

Постановою Верховного Суду у справі № 650/485/20 (провадження № 61-11276св21) вирішено спір між фізичною особою та сільськогосподарським підприємством про скасування державної реєстрації, витребування земельної ділянки, стягнення збитків та моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду у справі № 592/6348/13 (провадження № 61-15768св20) розглянуто спір між фізичними особами про виділ в натурі частки нерухомого майна у праві спільної часткової власності.

Постановою Верховного Суду у справі № 642/8473/14-ц (провадження № 61-4943св20) вирішено спір між міською радою та фізичною особою про внесення змін до договору оренди землі.

Постановою Верховного Суду у справі № 336/7603/13-ц (провадження № 61-18136св20) розглянута заява банківської установи про заміну сторони виконавчого провадження.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 12 жовтня 2021 року у справі № 650/485/20 (провадження № 61-11276св21), від 31 березня 2021 року у справі № 592/6348/13 (провадження № 61-15768св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц (провадження № 61-4943св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц (провадження № 61-18136св20) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (у неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка є предметом касаційного перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Решта доводів касаційної скарги зводиться до незгоди із судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням усіх конкретних обставин, надав вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду та є безпідставними, не спростовують висновків судів першої й апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 березня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквінта», подану представником Дубовим Артемом Михайловичем,залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 11 березня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська