Постанова

від 27.09.2022 по справі 336/9084/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.09.2022 Справа № 336/9084/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН № 336/9084/21 Головуючий у І інстанції: Савеленко О.А.

Провадження № 22-ц/807/1625/22 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначав, що наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27 січня 2021 року № 17 його прийнято на посаду інспектора відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначена посада не відносилась до військових посад.

26 лютого 2021 року з ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби та наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » № 62 від 26 лютого 2021 року його призначено на військову посаду начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 41 від 26 лютого 2021 року скаржника увільнено від виконання посадових обов`язків за ч. 3 ст. 119 КЗпП України з 01 березня 2021 року на період проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку, але не довше ніж на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби.

Наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 березня 2021 року № 54 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права, оскільки підставою для постановлення цього наказу була заява скаржника від 01 березня 2021 року про звільнення за власним бажанням, яка написана ним внаслідок тиску з боку безпосереднього керівництва.

Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 березня 2021 року № 54 про його звільнення, поновити його на посаді інспектора фінансового відділу забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити йому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2021 року до часу поновлення на посаді.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до переконання про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки підставою для цього наказу була його власноруч написана заява, проте будь-яких переконливих доказів написання цієї заяви під тиском керівництва скаржник не надав. Також суд виходив із недоведеності позивачем своїх вимог у розумінні ч. 1 ст. 233 КЗпП України, адже оспорюваний наказ доведено до відома ОСОБА_1 ще 09 червня 2021 року, що підтверджується його підписом в особовій картці, тоді як до суду позивач звернувся у листопаді 2021 року.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2022 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення є незаконним, адже підставою для його постановлення слугувала заява скаржника від 01 березня 2021 року про звільнення із займаної посади за його власним бажанням, проте, оскільки вона написана внаслідок здійснення тиску з боку безпосереднього керівництва ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказана заява не могла бути достатньою підставою для його звільнення. Скаржник зазначає, що на момент написання ним цієї заяви, всупереч вимогам ч.1 ст. 38 КЗпП України, не було визначених законодавством підстав, які б зумовили неможливість продовження його роботи, а навпаки - таке звільнення суперечило інтересам ОСОБА_1 , оскільки порушило його право на працю та позбавило його середньомісячного заробітку, гарантованого законодавством України, зокрема ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Також скаржник зазначає, що видаючи оспорюваний наказ відповідач завідомо знав про порушення трудових прав скаржника, оскільки ОСОБА_1 на той час вже понад два тижні виконував обов`язки військової служби, починаючи з 26 лютого 2021 року.

Крім того, скаржник вважає, що відповідач фактично визнав його право на отримання середнього заробітку та збереження робочого місця на час проходження військової служби, адже ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення за попередньою посадою у період з 26 лютого 2021 року до 15 березня 2021 року.

02 серпня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити у її задоволенні.

Крім того, відповідач надав апеляційному суду клопотання про закриття провадження у справі, в обґрунтування якого зазначено, що спір у цій справі виник щодо дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, їх законності під час прийняття наказу про звільнення скаржника. Інші вимоги є похідними та прямо пов`язані із наслідками розгляду основної вимоги про оспорювання наказу про звільнення., у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_5 просить закрити провадження у справі, оскільки позов у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

03 серпня 2022 року до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_1

09 серпня 2022 року від ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу апеляційного суду надійшла довідка про середню заробітну плату ОСОБА_1 та Функціональні обов`язки інспектора з контролю за виконанням доручень відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06 вересня 2022 року до апеляційного суду надійшло доповнення ІНФОРМАЦІЯ_2 до заявленого раніше клопотання про закриття провадження у справі.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що спір у справі стосується проходження позивачем публічної служби, оскільки посада, наказ про звільнення з якої оспорюється ОСОБА_1 , належить до посад державної служби.

Посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, ІНФОРМАЦІЯ_5 просить закрити провадження у справі, оскільки позов у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

06 вересня 2022 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_2 про забезпечення участі в судовому засіданні щодо розгляду цієї апеляційної скарги в режимі відеоконференції.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12 вересня 2022 року зазначене клопотання задоволено, доручено Хмельницькому окружному адміністративному суду забезпечити проведення відео конференції у зазначений час за участю представника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зарудний І.В. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Бєлової А.В. відеоконференцзв`язок у цивільній справі з представником ІНФОРМАЦІЯ_2 не відбувся, оскільки він не з`явився у зазначений час до Хмельницького окружного адміністративного суду (а.с. 175).

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи, що представник відповідача повідомлений про дату та час судового засідання, колегія суддів вирішила розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

За приписами до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, суд першої інстанції встановив, що наказом від 27 січня 2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу та призначено з 28 січня 2021 року на посаду інспектора відділу фінансового забезпечення сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_1 на період перебування працівника ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або до дня її фактичного виходу на роботу з посадовим окладом 4414,00 грн. на місяць (а.с. 10)

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 02 лютого 2021 року, відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за угодою сторін на 7 календарних днів з 02 по 08 лютого 2021 року (а.с. 11)

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 09 лютого 2021 року, відповідно до Закону України «Про відпустки» ст. 16-2 ОСОБА_1 інспектору відділу фінансового забезпечення, як такому, що має статус учасника бойових дій надано додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів за 2021 рік з 09 по 22 лютого 2021 року (а.с. 12).

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 23 лютого 2021 року, відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за угодою сторін 4 календарні дні з 23 лютого по 26 лютого 2021 року (а.с. 13) .

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 26 лютого 2021 року, службовця ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків за ч. 3 ст. 119 КЗпП з 01 березня 2021 року на період проходження військової служби за призовом осіб офіцерського складу зі збереженням місця роботи, посади середнього заробітку, але не довше ніж на строк до закінчення особливого періоду до дня фактичного звільнення з військової служби (а.с. 14) .

Відповідно до витягу з наказу від 01 березня 2021 року військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , капітана ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 на всі види забезпечення. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 41% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років (а.с.16).

01 березня 2021 року ОСОБА_1 на ім`я військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з 01 березня 2021 року. (а.с. 18)

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 від 15 березня 2021 року № 54 службовця ОСОБА_1 , інспектора фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 звільнено з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП 15 березня 2021 року. Підстава - заява ОСОБА_1 від 01 березня 2021 року (а.с. 17).

09 червня 2021 року оспорюваний наказ доведений до відома ОСОБА_1 , що підтверджується підписом позивача про ознайомлення з наказом від 15 березня 2021 року, що міститься в особовій картці (а.с. 45, зворот).

Враховуючи той факт, що посада інспектора відділу фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 належить до посад державної служби, тобто ОСОБА_1 перебував на посаді державної служби в органі державної влади, наказ від 15 березня 2021 року № 54, який оспорює скаржник, видав військовий комісар , колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, в той час як вона підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Між сторонами у справі існують правовідносини щодо визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаних з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебувала на посаді публічної служби.

У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №818/1688/1, провадження №11-892апп18.

Спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Отже, вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебувала на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби.

Суд першої інстанції розглянув справу у порядку цивільного судочинства помилково і неправильно визначився з юрисдикційністю спору, який виник між сторонами у справі.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, оскільки стосується реалізації повноважень органу державної влади, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, діяв не як суд, встановлений законом. На підставі зазначеного, судова колегія вбачає наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі із роз`ясненням позивачу права на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2022 року підлягає скасуванню, а провадження по справі необхідно закрити. При цьому, колегія суддів також роз`яснює ОСОБА_1 , що його позов до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулупідлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. При цьому, ОСОБА_1 має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст. 255, 256, 367, 368, 377, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2022 року у цій справі - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та нарахування середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що його позов належить розгляду за правилами адміністративного судочинства, а також наявність у ОСОБА_1 права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2022 року.

Головуючий:

Судді: