Ухвала

від 30.09.2022 по справі 553/4566/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Справа № 553/4566/22

Провадження № 2/553/2070/2022

У Х В А Л А

30.09.2022м. Полтава

Суддя Ленінськогорайонного судуміста ПолтавиПодмаркова Ю.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Харківського машинобудівного коледжу про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

26.09.2022 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківського машинобудівного коледжу з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Харківського машинобудівного коледжу від 16.08.2022 № 238 "Про оголошення догани";

- визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. директора Харківського машинобудівного коледжу від 29.08.2022 № 249 "Про звільнення з посади";

- поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді викладача у Харківському машинобудівному коледжі;

- стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.08.2022 до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 13 965 грн 45 к.;

- стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000 (десть тисяч) грн 00 к.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, вважаю, що поданий позов не може бути прийнятий до провадження та підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, виходячи з наступних підстав.

Згідно частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, згідно з пунктом 1 частини 1 якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно частини 1 статті 3 та статті 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституційний Суд України, в рішенні від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці»,за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 р. №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п.1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18.

Отже, враховуючи вищезазначене, за вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач повинен сплатити судовий збір, який, згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір»,справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини 4 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Проте, позивачем не зазначено підстав звільнення від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивачу необхідно надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору за вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позову без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

Керуючись статтями 175-177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського машинобудівного коледжу про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення витрат на правничу допомогу - залишити без руху, встановити позивачу семиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено та підписано суддею 30.09.2022.

Суддя: Ю.М. Подмаркова