Ухвала

від 21.09.2022 по справі 761/20061/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 761/20061/21

провадження № 61-5378св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп»</a>,

третя особа - Державна реєстраційна служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року під головуванням судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі суддів Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп»</a>, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп»</a> (далі - ТОВ «Сальвілайн Транс Груп», товариство) в якому просив суд визнати припиненими трудові відносини між ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» та директором ОСОБА_1 на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням з 15 квітня 2021 року з внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до протоколу зборів засновників ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 31 березня 2010 року та наказу про призначення від 16 квітня 2010 року, його було призначено на посаду директора ТОВ «Сальвілайн Транс Груп».

У зв`язку з переїздом позивача та його сім`ї до іншого населеного пункту ОСОБА_1 вирішив звільнитися з займаної посади, оскільки нове місце проживання територіально значно віддалене від місця роботи.

Позивач 21 березня 2021 року направив засновникам ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» заяву про звільнення з посади директора в порядку статті 38 КЗпП України та повідомлення про звільнення директора і скликання позачергових зборів учасників товариства. В повідомленні зазначалися дата, час та місце проведення зборів. На визначену дату на загальні збори учасників товариства прибули лише два засновники з загальною кількістю голосів 50 %.

ОСОБА_2 , одна з засновників товариства, яка володіє 50% голосів, на збори не з`явилася та не повідомила про причини неявки.

У зв`язку з відсутністю кворуму на загальних зборах товариства вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора було неможливим.

Таким чином позивач був позбавлений можливості на реалізацію свого права на припинення трудових відносин, що і стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосується безпосередньо реалізації учасниками товариства їх корпоративних прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 07 липня 2021 року у справі № 910/10446/21 йому вже було відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом до ТОВ «Сальвілайн Транс Груп», третя особа - Державна реєстраційна служба України, про припинення трудових відносин, з тих підстав, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, на переконання заявника судами порушено вимоги статті 19 ЦПК України, положення якої визначають перелік спорів, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 де зазначено, що у разі відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутись до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Шевченківського районного суду м. Києва.

13 липня 2022 року цивільна справа № 761/20061/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом № 1 ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 16 квітня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на посаду директора з 16 квітня 2010 року на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 31 березня 2010 року.

Засновниками ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

31 березня 2021 року ОСОБА_1 направив засновникам ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) заяву про звільнення з посади директора в порядку статті 38 КЗпП України та повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників товариства.

На загальні збори прибули два засновники: позивач ОСОБА_1 з кількістю голосів 45% та ОСОБА_3 з кількістю голосів 5%, що у сукупності складало 50% голосів. ОСОБА_2 на збори не з`явилася, причини неявки не повідомила.

Проти звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства два засновники не заперечували, проте, звільнення було унеможливлене у зв`язку з відсутністю кворуму на загальних зборах товариства, оскільки ОСОБА_2 , яка є одним із засновників товариства, володіла 50% статутного капіталу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті першому частини 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи поняття «приватного життя», вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Трудовим законодавством України для керівника товариства (директора), як і для будь-якого іншого працівника, передбачено право звільнитися за власним бажанням у передбачений законом спосіб, тобто шляхом дотримання необхідних етапів визначеної законом процедури, а саме шляхом попередження власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 (провадження № 61-49113св18), постанові від 09 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18) та у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 390/1449/19 (провадження № 61-7087св19) вказував, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими в порядку цивільного судочинства.

Отже, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що розгляд позову керівника товариства про припинення трудових відносин за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про його звільнення підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом із тим частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Касаційний господарський суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, розглядаючи позовну заяву ОСОБА_4 до ТОВ «Київ Град» про визнання трудових відносин припиненими дійшов висновку про можливість розгляду такої позовної заяви в порядку господарського судочинства.

Отже Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду встановив наявність неоднакової практики застосування положень статі 99 ЦК України та статті 38 КЗпП України Касаційним цивільним судом та Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Судова практика Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є різною щодо вирішення спору за позовом члена виконавчого органу (директора) про припинення трудових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

З огляду на вищенаведене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за можливе передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21 в якій зазначено про можливість розгляду позову про визнання трудових відносин припиненими за позовом члена виконавчого органу (директора) в порядку господарського судочинства.

Колегія суддів вважає, що вказаний спір повинен бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 761/20061/21 (провадження № 61-5378св22).

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук