Постанова

від 09.11.2022 по справі 761/20061/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 761/20061/21

провадження № 61-5378св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп»,

третя особа - Державна реєстраційна служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року у складі суддів Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп», третя особа - Державна реєстраційна служба України, про припинення трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сальвілайн Транс Груп» (далі - ТОВ «Сальвілайн Транс Груп», товариство) в якому просив суд визнати припиненими трудові відносини між ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» та директором ОСОБА_1 на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням з 15 квітня 2021 року з внесенням відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до протоколу зборів засновників ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 31 березня 2010 року та наказу про призначення від 16 квітня 2010 року, його було призначено на посаду директора ТОВ «Сальвілайн Транс Груп».

У зв`язку з переїздом позивача та його сім`ї до іншого населеного пункту ОСОБА_1 вирішив звільнитися з займаної посади, оскільки нове місце проживання територіально значно віддалене від місця роботи.

Позивач 21 березня 2021 року направив засновникам ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» заяву про звільнення з посади директора в порядку статті 38 КЗпП України та повідомлення про звільнення директора і скликання позачергових зборів учасників товариства. В повідомленні зазначалися дата, час та місце проведення зборів. На визначену дату на загальні збори учасників товариства прибули лише два засновники з загальною кількістю голосів 50 %.

ОСОБА_2 , одна з засновників товариства, яка володіє 50% голосів, на збори не з`явилася та не повідомила про причини неявки.

У зв`язку з відсутністю кворуму на загальних зборах товариства вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора було неможливим.

Таким чином позивач був позбавлений можливості на реалізацію свого права на припинення трудових відносин, що і стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стосується безпосередньо реалізації учасниками товариства їх корпоративних прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 червня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 07 липня 2021 року у справі № 910/10446/21 йому вже було відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом до ТОВ «Сальвілайн Транс Груп», третя особа - Державна реєстраційна служба України, про припинення трудових відносин, з тих підстав, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, на переконання заявника судами порушено вимоги статті 19 ЦПК України, положення якої визначають перелік спорів, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 де зазначено, що у разі відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутись до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Шевченківського районного суду м. Києва.

13 липня 2022 року цивільна справа № 761/20061/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 жовтня 2022 року справу повернула на розгляд Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом № 1 ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 16 квітня 2010 року ОСОБА_1 прийнято на посаду директора з 16 квітня 2010 року на підставі протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» від 31 березня 2010 року.

Засновниками ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

31 березня 2021 року ОСОБА_1 направив засновникам ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) заяву про звільнення з посади директора в порядку статті 38 КЗпП України та повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників товариства.

На загальні збори прибули два засновники: позивач ОСОБА_1 з кількістю голосів 45% та ОСОБА_3 з кількістю голосів 5%, що у сукупності складало 50% голосів. ОСОБА_2 на збори не з`явилася, причини неявки не повідомила.

Проти звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства два засновники не заперечували, проте, звільнення було унеможливлене у зв`язку з відсутністю кворуму на загальних зборах товариства, оскільки ОСОБА_2 , яка є одним із засновників товариства, володіла 50% статутного капіталу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

З урахуванням викладеного правильним є висновок судів, що позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

Таким чином, Касаційний господарський суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21 фактично висловився про підсудність подібних справ господарським судам.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини підлягають вирішенню у порядку господарського судочинства.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 07 липня 2021 року Господарський суд м. Києва постановив ухвалу у справі № 910/10446/21, якою відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сальвілайн Транс Груп» про визнання трудових відносин припиненими, а також внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Господарський суд вказував на відсутність підстав для відкриття провадження у справі, адже між сторонами виник спір з трудових правовідносин, а тому він не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, на час прийняття судом апеляційної інстанції постанови (17 лютого 2022 року), ухвала Господарського суду м. Києва від 07 липня 2021 року набрала законної сили, а тому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач позбавлений можливості звернутись за захистом свого порушеного права в порядку господарського судочинства.

Таким чином прийняття постанови апеляційним судом про залишення без змін ухвали місцевого суду, якою відмовлено у відкритті провадження у справі поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту, Верховний Суд вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на те, що судами попередньої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції із наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук