Постанова

від 27.09.2022 по справі 906/677/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Справа № 906/677/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Олійник Т.М.

за участю представників сторін:

позивача : Григорчук Наталя Іванівна (поза межами приміщення суду) - витяг з ЄДР

відповідача: Черниш Олександр Миколайович (поза межами приміщення суду) - ордер серія АМ №1031272 від 12.09.22

третьої особи на стороні позивача: не з`явився

третьої особи на стороні відповідача: не з`явився

прокурора: Кривецької-Люліч Т.А., посвідчення №057466 видане 15.10.20

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 29.06.22 суддею Соловей Л.А. о 12:57 у м.Житомирі, повний текст складено 13.07.22 у справі № 906/677/19

за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

- на стороні позивача - Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації

- на стороні відповідача - ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язання повернути майно вартістю 6500001,00грн

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" про:

- визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 27.09.2018 №1178 Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 №1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.12.2018, укладеного між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міськради та ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" щодо придбання будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою загальною площею 761,0кв.м за адресою: місто Житомир, бульвар Старий, 22;

- зобов`язання ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" повернути на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міськради спірну будівлю вартістю 6500001,00грн;

- скасування запису від 28.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" на спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу №54.

Позовна заява мотивована тим, що оскаржуване рішення Житомирської міськради та спірний договір від 21.12.2018 не відповідають вимогам статті 4 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин) та статті 80 Закону України від 05.09.2017 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин). Також прокурор (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) посилається на те, що спірний об`єкт є об`єктом культурної спадщини.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.06.2022 в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.06.2021 року у даній справі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" на користь Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради - 1189,20грн відшкодування витрат, пов`язаних з наданням Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради для огляду в судове засідання інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомості, що не відноситься до житлового фонду з виготовленням належним чином прошитої та скріпленої печаткою підприємства ксерокопії даної інвентаризаційної справи.

В обґрунтування рішення, з посиланням на Закон України "Про освіту", Закон України "Про дошкільну освіту", Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна", докази наявні в матеріалах спарви, суд вказав, що відхиляє аргументи представника відповідача про те, що оскільки спірний об`єкт нерухомості за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, з 2010 року не використовувався, як дитячий дошкільний заклад освіти №54, у зв`язку з чим Житомирська міська рада дотрималась вимог ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту" у процесі приватизації будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54.

Разом з тим, з посиланням на ст. 1 Першого Протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини, постанову Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №904/3307/19, постанову ВСУ від 14.03.2007 у справі №21-8во07, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20, зауважив, що прокурором не доведено порушення майнового права чи інтересу територіальної громади, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки приватизація об`єкта комунальної власності - будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, відбулася з ініціативи територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування - Житомирської міської ради, продаж об`єкта комунальної власності майна здійснений на конкурентних засадах шляхом проведення електронного аукціону (який не визнано недійсним), грошові кошти, отримані від приватизації майна, були спрямовані до місцевого бюджету, а дії з відчуження майна комунальної власності не пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Також, суд з посиланням на ст.216 ЦК України, постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №916/1952/17 від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 21.12.2018 фактично є виконаним обома сторонами, адже Житомирська об`єднана територіальна громада в особі Житомирської міської ради передала відповідачу будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54і, а ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" оплатив вартість придбаного майна. А тому прокурор мав зазначити вимоги про двосторонню реституцію (просити відповідача повернути майно на користь позивача, а останнього зобов`язати повернути відповідачу отримані кошти), оскільки обґрунтування позовних вимог засвідчує, що він висував вимогу як проти позивача, так і проти відповідача, якою є вимога про визнання двостороннього правочину недійсним, внаслідок якої нівелюється правова підстава утримувати майно для ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ", а для позивача - утримувати сплачені йому за такою угодою кошти. Суд враховує, що у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним, кошти, які отримала Житомирська міська рада за продаж об`єкта нерухомості у розмірі 6 500 001,00грн, мали бути добровільно повернуті покупцю, адже відпала б правова підстава перебування їх у власності продавця. Відтак, замість захисту інтересів держави (зокрема, Житомирської міської територіальної громади в особі Житомирської міської ради), ці інтереси навпаки - постраждали би. Разом з тим, суд зауважує, що вимога про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності в порядку, передбаченому ст.216 ЦК, не може розглядатися як санкція (покарання) лише для однієї з сторін правочину, за допущене іншою стороною, в даному випадку позивачем, порушення процедури приватизації майна. Крім того, суд зазначає, що станом на момент нового розгляду даної справи №906/677/19 відповідачем здійснено відчуження спірного майна. Також, вказує, що у зв`язку з переходом до ОСОБА_1 права власності на спірну будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 заявлені прокурором позовні вимоги саме до ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" в частині повернення спірного майна не призведуть до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого звернувся прокурор. За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись із ухваленим рішенням, скаржник звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2022 у справі №906/677/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Стягнути з відповідача на користь прокуратури Житомирської області здійсненні нею судові витрати на розрахунковий рахунок №UA598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 02909950.

Вказує, що на думку суду першої інстанції, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень Житомирської міської ради та приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення Житомирської міської ради, незалежно від оцінки дій останньої.

При вирішенні питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення, суд застосував положення ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

На переконання скаржника, висновки зроблені судом першої інстанції з неправильним застосуванням приписів "приватизаційного" законодавства та статей 203, 215 ЦК України. Крім цього, судом неправильно було застосовано до спірних правовідносин висновки Європейського суду з прав людини та не враховано висновків Верховного Суду, які було викладено у постановах від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 20.02.2020 у справі №297/616/17, від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Так, суд не врахував, що висновки Європейського суду з прав людини потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи. Як Європейський суд з прав людини. так і Верховний Суд зауважували, що оцінювати у подібних спорах потрібно не тільки дії органів влади, але і самого набувача майна.

При приватизації державного чи комунального майна волевиявлення наявне не тільки у продавця майна, а і у його покупця. За обставин цієї справи відповідач був обізнаний з умовами аукціону, зокрема, щодо об`єкту приватизації (будівля недіючого дошкільного навчального закладу №54). ТОВ «Обрій Діжитал» не мало перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірного нерухомого майна, проявивши розумну обачність, могло та повинно було знати про те, що нерухоме майно є об`єктом комунального навчального закладу, а тому вибуло з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ними спірного майна у власність.

Втім, відповідач за відсутності законодавчо встановлених підстав для приватизації нерухомого майна комунального закладу освіти, все ж звернувся до органу місцевого самоврядування із відповідною заявою, що свідчить про недобросовісність, зокрема, і його дій також. Тому, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою, зокрема, цієї особи.

Прокурор зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а саме приписів ст. 238 ГПК України, оскільки встановивши обставини незаконності прийняття Житомирською міською радою рішення 40 сесії 7 скликання від 27.09.2018 №1178, не задовольнив позовні вимоги прокурора про його скасування.

Так, згідно із ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З посиланням на ст.ст. 21, 203, 204, 207, 215, 216 ЦК України, вказує, що як вбачається із матеріалів справи, заступником керівника Житомирської обласної прокуратури позов пред`явлений в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради до ТОВ «Обрій Діжитал» про визнання недійсним договору купівлі- продажу майна від 21.12.2018, зобов`язання покупця повернути нерухоме майно його продавцю.

Отже, позовну вимогу про повернення спірного майна пред`явлено до сторін недійсного правочину стосовно майна, яке на момент звернення до суду із позовом перебувало у покупця - ТОВ «Обрій Діжитал», що повністю узгоджувалось з положеннями ст. 216 ЦК України та правовими позиціями Верховного Суду (постанова від 14.11.2018 у справі №910/29707/15).

Зауважує, що на момент нового розгляду даної справи ТОВ «Обрій Діжитал» здійснено відчуження спірного майна на користь третьої особи.

За таких обставин, порушення майнових прав відповідача апріорі не може бути.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з переходом до ОСОБА_1 права власності на спірну будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54- заявлені прокурором позовні вимоги саме до ТОВ «ОБРІЙ ДІЖИТАЛ» в частині повернення спірного майна не призведуть до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого, звернувся прокурор. Також, прокурор в порядку ст.48 ГПК України не звертався до суду з відповідною заявою про залучення ОСОБА_1 співвідповідачем у даній справі.

Проте, судом не враховано, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України, до юрисдикції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Крім того, зауважує, що у разі визнання спірного договору недійсним, прокурор у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України вправі звернуться до суду про витребування майна у добросовісного набувача.

Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача та третіх осіб не надійшло, що в силу приписів ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судовому засіданні прокурор підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2022 у справі №906/677/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представник міської ради заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду залишити без змін.

Треті особи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялися заздалегідь та належним чином, що підтверджується електронним повідомленням про призначення розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представників третіх осіб, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників останніх, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників міської ради, відповідача та прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Житомирської міської ради від 27.09.2018 №1178 "Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 №1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22" внесено доповнення в розділ 1 додатку 1 до рішення 36 сесії Житомирської міської ради 7 скликання від 26.06.2018 №1092 "Про приведення у відповідність до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" рішень міської ради від 18.12.2017 №870 та від 01.03.2018 №952" зокрема, до переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році, включено будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою, літери "А", "Б", яка розташована за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22 (т.1, а.с.24-25).

Відповідно до протоколу №8 від 18.10.2018 аукціонної комісії з продажу об`єкта малої приватизації будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, затвердженого наказом начальника відділу по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міської ради №86-П від 24.10.2018, визначено умови продажу об`єкта малої приватизації, а саме з обов`язковим збереженням профілю діяльності об`єкта як дошкільного навчального закладу, визначено вартість об`єкта приватизації за результатами незалежної оцінки в розмірі 3689532,00грн (знижена стартова ціна - 1844766,00грн), та затверджено інформаційне повідомлення про проведення аукціону з продажу будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22 (т.1, а.с.27-34).

З протоколу про результати електронного аукціону №UA-PS-2018-11 -02-000002-1 від 22.11.2018 вбачається, що для участі в Аукціоні з продажу будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою заяви подали ОСОБА_2 , ТОВ "Перфект Білдінг", ТОВ "Дружні Сходи" і ТОВ "Обрій Діжитал" (т.1, а.с.43-46).

За результатами трьох раундів електронного аукціону найвищу ціну за об`єкт приватизації - 6 500 001,00 грн, запропонувало ТОВ "Обрій Діжитал", яке і обрано переможцем торгів.

У подальшому, 21.12.2018 між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міської ради (продавцем) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупця будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, загальною площею 761,0кв.м, вартістю 6 500 001,00грн (у т.ч. ПДВ). Договір купівлі-продажу від 21.12.2018 нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. та зареєстрований нотаріусом за реєстровим номером №13123 (т.1, а.с.50-53).

Зазначена будівля дитячого садка загальною площею 761,0кв.м, що знаходиться за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, передана продавцем покупцю за актом прийому-передачі від 21.01.2019 (т.1, а.с.54).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.06.2019 (індексний номер витягу: 171544328) будівля дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою, загальною площею 761,0 кв.м. перейшла у власність ТОВ "Обрій Діжитал" (т.1, а.с.47-49).

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на встановлення прокуратурою області порушень при укладенні договору купівлі-продажу комунального майна вимог ст.4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", ст.80 Закону України "Про освіту", якими заборонено вилучення, крім випадків, встановлених законом, та приватизація об`єктів та майно державних і комунальних закладів освіти абревіатура використання - не за освітнім призначенням. Крім того, об`єкт, який був предметом договору купівлі-продажу, є об`єктом культурної спадщини, його було внесено до переліку щойно визнаних об`єктів культурної спадщини. І відповідно до наказу Управління культури Житомирські ОДА прийнято відповідне рішення, про що повідомлено власника, яким на той час була Житомирська міська рада. Враховуючи те, що на момент здійснення продажу вказаний об`єкт було включено до переліку культурної спадщини, обов`язково має бути згода відповідного органу на відчуження даного об`єкта і в договорі купівлі-продажу має бути визначена істотна умова як - укладання договору на об`єкт культурної спадщини.

За вказаних обставин, у липні 2019 року заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 27.09.2018 №1178 "Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 №1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22" про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 21.12.2018, а саме: будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, загальною площею 761,0кв.м., укладеного між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал" про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал" повернути на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради нерухоме майно, а саме: будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, загальною площею 761,0 кв.м., вартістю 6500001,00грн; про скасування запису від 28.01.2019 у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал" на будівлю дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою загальною площею 761,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 22.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.01.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.04.2021 касаційну скаргу заступника прокурора Житомирського гарнізону задоволено частково, рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2020 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

За висновком Верховного Суду, суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи залишили поза увагою, що незалежно від статусу Закону України "Про освіту" 2017 року як спеціального чи загального стосовно Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" 2018 року, Закон України "Про освіту" 2017 року, враховуючи його преамбулу, та відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (з урахуванням також його преамбули), може лише уточнювати процедури, передбачені Законом про приватизацію 2018, з метою захисту завдань та мети Закону про освіту 2017. Разом з тим, Законом про освіту 2017 не можуть безпосередньо змінюватись самі ці процедури приватизації, здійснюватися пряме фактичне регулювання процедур приватизації, припинятись потенційна можливість таких процедур без внесення відповідних узгоджених змін до Закону про приватизацію 2018. Враховуючи це, надання переваги ч.4 ст.80 Закону про освіту 2017 у зазначеному протиріччі з положеннями Закону про приватизацію 2018 призводить до того, що попри передбачену Законом про приватизацію 2018 можливість приватизації об`єктів освіти, ч.4 ст.80 Закону про освіту 2017, встановлює абсолютну заборону приватизації об`єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію п. 4 ч.2 ст. 5 Закону про приватизацію 2018 щодо об`єктів освіти, а не уточнює її або визначає особливості її реалізації.

Разом з тим, Верховний Суд звернув увагу на пункти 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства", якими передбачено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".

Верховний Суд вказав на те, що судам необхідно надати оцінку діям усіх учасників процедури приватизації Недіючого дошкільного навчального закладу №54 в контексті висновків ЄСПЛ, а також наслідки можливого задоволення позовних вимог через призму положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід урахувати викладене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне рішення.

За приписами ч.1 ст.316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

При цьому суд враховує, приписи ст.14 ГПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як зазначалося вище, під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.06.2022 в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.06.2021 року у даній справі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" на користь Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради - 1189,20грн відшкодування витрат, пов`язаних з наданням Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради для огляду в судове засідання інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомості, що не відноситься до житлового фонду з виготовленням належним чином прошитої та скріпленої печаткою підприємства ксерокопії даної інвентаризаційної справи.

Колегія суддів погоджується із таким рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із позовної заяви прокурор зазначаючи про незаконність рішення Житомирської міської ради від 27.09.2018 №1178 "Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 №1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22" перш за все вказує на наявність законодавчої заборони приватизації майна закладів освіти.

Так, колегія суддів зауважує, що Закон України від 05.09.2017 "Про освіту" (який набрав чинності 28.09.2017) регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Отже, для вирішення питання, чи підлягає у цьому спорі застосуванню ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту", слід дослідити питання визначення понять заклад освіти та майно закладів освіти.

За змістом пункту 6 статті 1 зазначеного Закону заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника (пункт 7 статті 1 Закон України "Про освіту").

За змістом частини 1 статті 80 цього Закону до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Таким чином, поняття "майно закладу освіти" може бути застосовано лише у разі існування закладу освіти, як такого.

Приписами ч.3 ст.15 "Про дошкільну освіту" передбачено, що статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.

Як убачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, спірна будівля недіючого дошкільного навчального закладу №54 за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради від 27.09.2018 та укладення договору купівлі-продажу від 21.12.2018 знаходилась у комунальній власності та належала територіальній громаді міста Житомира в особі Житомирської міської ради (т.1, а.с.35).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, юридична особа - Дитячі ясла-садок №54 (на момент виникнення спірних правовідносин) не перебувала в процесі припинення. Основним видом діяльності - є дошкільна освіта (т.1, а.с.57-61).

Слід зазначити, що дошкільний навчальний заклад №54 був побудований у 1924 році та розміщений за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, однак не використовувався в освітньому процесі, оскільки приміщення не відповідало санітарно-гігієнічним нормам утримання та потребувало капітального ремонту.

Відповідно до наказів відділу освіти Житомирської міської ради №289 від 29.08.2003 та №312 від 22.09.2003 було закрито три групи (т.5, а.с.79).

Згідно листа Департаменту освіти Житомирської міської ради від 11.04.2019 №989 дошкільний навчальний заклад №54 рахується як заклад дошкільної освіти, який не працює (т.1, а.с.90-96).

За наведеного, колегія суддів зауважує, що недіючий дошкільний навчальний заклад є комунальним майном дошкільної освіти, а спірне нерухоме майно - об`єктом (нерухомим майном) комунального закладу освіти.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції від 18.01.2018) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Згідно із абзацом 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Таким чином, з огляду на положення частини 1 та абзацу 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" приватизація спірного майна можлива за умови, якщо пряма заборона щодо його приватизації не передбачена Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" та іншими законами України.

Слід зазначити, що положення Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" не містять заборони на приватизацію спірного майна.

Разом з тим, ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Отже, у розумінні ч.1 ст.4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" іншим законом України, який містить пряму заборону приватизації об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти, є Закон України "Про освіту".

При цьому, порядок використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі врегульовано частиною 6 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення). Даною нормою передбачено, що майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону.

Статтею 81 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що правові засади державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державно-приватне партнерство", цим Законом, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки може передбачати: спільне фінансування закладів освіти, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність; утворення та/або спільне фінансування і розвиток баз практичної підготовки; утворення та/або спільне фінансування і експлуатацію інноваційних підприємств (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) на базі існуючих закладів освіти; розроблення і розвиток сучасних технологій освіти, навчання; професійно-практичну підготовку; запровадження спільних програм фінансування підготовки фахівців тощо; здійснення заходів щодо соціального захисту та поліпшення житлових умов працівників системи освіти та здобувачів освіти. Фінансування державно-приватного партнерства у сфері освіти може здійснюватися за рахунок: фінансових ресурсів приватного партнера; фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку; коштів державного та місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством. Державно-приватне партнерство щодо об`єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об`єктів. Передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється. Рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному партнерові в управління, не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, і щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об`єкти.

Отже, ані ч. 6 ст.80, ані ст.81 Закону України "Про освіту" не передбачають умови щодо можливості приватизації об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі.

Разом з тим, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення недіючий дошкільний навчальний заклад освіти №54, як окрема юридична особа, існував та не перебував в процесі припинення.

Оскільки будівля недіючого дошкільного навчального закладу №54 за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22 належить до майна закладів освіти, хоча закладом освіти і не використовується, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони на його відчуження.

Тому спірна будівля не може бути включена до переліку об`єктів приватизації, так як є обмеження, передбачені спеціальним законом, який в даному випадку має перевагу над абз.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", відтак дії органу місцевого самоврядування Житомирської міської ради вчинені з порушеннями вимог чинного законодавства.

З огляду на встановлені обставини, аргументи представника відповідача про те, що оскільки спірний об`єкт нерухомості за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, з 2010 року не використовувався, як дитячий дошкільний заклад освіти №54, у зв`язку з чим Житомирська міська рада дотрималась вимог ч.4 ст.80 Закону України "Про освіту" у процесі приватизації будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 є безпідставними та спростовуються наведеним вище.

При вирішенні даного спору в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 21.12.2018, а саме: будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, загальною площею 761,0кв.м., укладеного між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирською міською радою та ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ", судова колегія зауважує таке.

Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №904/3307/19 наведено висновок про те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Наведені висновки Верховного Суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі №922/623/20 у правовідносинах щодо приватизації об`єкта комунальної власності вказала на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Прокурор, звертаючись з даним позовом, наводить підстави позову щодо неправомірних дій саме органу місцевого самоврядування щодо відчуження спірного об`єкту. При цьому, прокурором не наведено, а матеріали справи не містять доказів сприяння покупця дитячого дошкільного закладу освіти №54 спричиненим на думку прокурора порушенням діючого законодавства при приватизації спірного об`єкта; а також не доведено винної, протиправної поведінки самого набувача майна під час проведення аукціону, що спростовує доводи скаржника про те, що відповідач був обізнаний про відсутність законодавчо встановлених підстав для приватизації нерухомого майна комунального закладу освіти і відповідно про недобросовісність дій відповідача.

Враховуючи вищевикладене, на переконання суду апеляційної інстанції, не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, оскільки, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень Житомирської міської ради та приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення Житомирської міської ради, незалежно від оцінки дій останньої.

За наведеного, прокурором не доведено порушення майнового права чи інтересу територіальної громади, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки приватизація об`єкта комунальної власності - будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною спорудою за адресою: м.Житомир, бульвар Старий, 22, відбулася з ініціативи територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування - Житомирської міської ради, продаж об`єкта комунальної власності майна здійснений на конкурентних засадах шляхом проведення електронного аукціону (який не визнано недійсним), грошові кошти, отримані від приватизації майна, були спрямовані до місцевого бюджету, а дії з відчуження майна комунальної власності не пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Доводи скаржника про те, що ТОВ «Обрій Діжитал» не мало перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірного нерухомого майна, проявивши розумну обачність, могло та повинно було знати про те, що нерухоме майно є об`єктом комунального навчального закладу, а тому вибуло з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ними спірного майна у власність на переконання колегії суддів є лише припущеннями скаржника не підтвердженими матеріалами справи.

Що стосується вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" повернути на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради нерухоме майно, а саме: будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК).

За змістом частин 1, 2 ст. 216 ЦК правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абз.2 ч.5 ст.216 ЦК), таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів.

Тлумачення ст.216 ЦК свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину іншій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст.216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило ст.216 ЦК застосовується виключно до сторін правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі №916/1952/17 від12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, дійсно міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Втім, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз.1 ч.1 ст.216 ЦК (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК, зокрема ст.1212 ЦК.

У даній справі прокурор посилався в обґрунтування своїх вимог саме на ст.216 ЦК України та просив повернути Житомирській об`єднаній територіальній громаді в особі Житомирської міської ради все отримане ним за правочином, вартістю 6 500 001,00грн.

Матеріалами справи стверджується, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 21.12.2018 фактично є виконаним обома сторонами, адже Житомирська об`єднана територіальна громада в особі Житомирської міської ради передала відповідачу будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54і, а ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" оплатив вартість придбаного майна.

За вказаних обставин, звертаючись з позовом у цій справі, прокурор мав зазначити вимоги про двосторонню реституцію (просити відповідача повернути майно на користь позивача, а останнього зобов`язати повернути відповідачу отримані кошти), оскільки обґрунтування позовних вимог засвідчує, що він висував вимогу як проти позивача, так і проти відповідача, якою є вимога про визнання двостороннього правочину недійсним, внаслідок якої нівелюється правова підстава утримувати майно для ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ", а для позивача - утримувати сплачені йому за такою угодою кошти.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що встановлені порушення (приватизація будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54), були допущені саме з боку Житомирської міської ради, а не з боку покупця будівлі - ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ".

Разом з тим, у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним, кошти, які отримала Житомирська міська рада за продаж об`єкта нерухомості у розмірі 6 500 001,00грн, мали бути добровільно повернуті покупцю, адже відпала б правова підстава перебування їх у власності продавця.

Відтак, замість захисту інтересів держави (зокрема, Житомирської міської територіальної громади в особі Житомирської міської ради), ці інтереси навпаки - постраждали би. Це підтверджується й доводами Житомирської міської ради, які містяться у письмових поясненнях. Житомирська міська територіальна громада в особі Житомирської міської ради як позивач заперечувала проти вимог та доводів прокурора і ця правова позиція була незмінною протягом всього судового розгляду справи.

Отже, на переконання колегії суддів, вимога про визнання Договору недійсним та застосування наслідків недійсності в порядку, передбаченому ст.216 ЦК, не може розглядатися як санкція (покарання) лише для однієї з сторін правочину, за допущене іншою стороною, в даному випадку позивачем, порушення процедури приватизації майна.

Крім того, слід зазначити, що станом на момент нового розгляду даної справи №906/677/19 відповідачем здійснено відчуження спірного майна.

Зокрема, на виконання вимог договору іпотеки, укладеного 17.06.2020 між ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" та ОСОБА_1 , приватним нотаріусом Сєтаком В.Я. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.11.2020 здійснено запис про зміну права власності, відповідно до якого право власності на будівлю дошкільного навчального закладу №54 з допоміжною господарською спорудою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло ОСОБА_1 (т.6, а.с.123-133).

За вказаних обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, у зв`язку з переходом до ОСОБА_1 права власності на спірну будівлю недіючого дошкільного навчального закладу №54 заявлені прокурором позовні вимоги саме до ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" в частині повернення спірного майна не призведуть до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого, звернувся прокурор.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до абзацу 2, ч.2, ст.30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

За наведеного, судова колегія зауважує, що судом першої інстанції правильно не застосовувався строк позовної давності, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Крім того, у відповідності до ч.9 ст.145 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Житомирської області 03.06.2021 у справі №906/677/19.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції про часткове задоволення заяви КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" про виплату вартості послуг з надання в судове засідання для огляду інвентарної справи відповідно до ст. 128 ГПК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 №590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" та покладення вказаних витрат на ТОВ "ОБРІЙ ДІЖИТАЛ" у розмірі 1189,50грн.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленимисудом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.2022 у справі №906/677/19 прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням вказівок Верховного Суду викладених у постанові від 06.04.2021 у даній справі, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником (прокурором).

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.22 у справі № 906/677/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29.06.22 у справі №906/677/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №906/677/19 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "30" вересня 2022 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.