Ухвала від 03.10.2022 по справі 910/1558/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

03.10.2022Справа № 910/1558/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за скаргою Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава"

на дії Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича

у справі № 910/1558/19

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава"

до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 610 338,09 грн.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 17 294 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 030 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135 грн. 71 коп., в іншій частині позову відмовлено.

20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

12.09.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" подано скаргу на дії Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича, в якій скаржник просить суд визнати неправомірним повідомлення Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича від 18.08.2022, яким повернуто без прийняття до виконання судовий наказ Господарського суду міста Києва № 910/1558/19 від 20.11.2019 та зобов`язати Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича прийняти до виконання судовий наказ Господарського суду міста Києва № 910/1558/19 від 20.11.2019 та прийняти всі необхідні та достатні заходи для його виконання в повному обсязі..

В обґрунтування поданої скарги боржник зазначає, що приватним виконавцем не враховано приписи ч. 4 ст. 36 та п. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 призначено розгляд скарги на 26.09.2022.

22.09.2022 приватним виконавцем подано заперечення проти скарги.

26.09.2022 приватним виконавцем подано клопотання про розгляд скарги без участі приватного виконавця.

У судове засідання 26.09.2022 приватний виконавець не з`явився, інші учасники справи з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду скарги до 03.10.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

28.09.2022 представником боржника подано заперечення проти скарги.

У судове засідання 03.10.2022 приватний виконавець не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд скарги за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали скарги, заслухавши пояснення приватного виконавця, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 17 294 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 030 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135 грн. 71 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

При цьому, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПУАТ «ФІДОБАНК») з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 19 липня 2016 року №1265, «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПУАТ «ФІДОБАНК») з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Коваленку Олександру Володимировичу з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02 липня 2018 року № 1836 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» строком на два роки з 20 липня 2018 року до 19 липня 2020 року включно.

18.08.2022 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бандолою Олександром Олексійовичем було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 4 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Крім того, відповідно до пункту 11 частини 4 цієї статті Закону виконавчий документ також повертається стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення у випадку, коли Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

З аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що стягнення на виконання виконавчого документу суми коштів з банку, який перебуває на стадії ліквідації, у зв`язку з прийняттям відповідного рішення Правління Національного Банку України, не підлягає виконанню ні державними, ні приватними виконавцями, оскільки порядок та строк задоволення вимог кредиторів банку (в тому числі, здійснення будь-яких виплат) врегульовано спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Положення Закону України "Про виконавче провадження" цілком кореспондуються із відповідними положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.02.2018 року в справі № 308/3282/15-ц, а також Верховним Судом України у постановах від 20.01.2015 року в справі № 6-2001цс15, від 13.06.2016 року в справі № 6-1123цс16, від 12.04.2017 року в справі № 6-350цс17.

Як було вказано вище, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 19 липня 2016 року №1265, «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 17 294 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 030 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135 грн. 71 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Враховуючи зазначене, відкликання Національним банком України на момент виникнення та вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/23398/16.

Реалізовуючи своє право на пред`явлення майнових вимог до банку відповідно до спеціальної процедури, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач звернувся до суду із позовом у даній справі, який судом був частково задоволений, з урахуванням визначених цим Законом положень щодо порядку та черговості задоволення майнових вимог.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

При цьому, частиною другою 2 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що оплата витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать:

1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку;

2) витрати, пов`язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку;

3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку;

4) витрати на проведення аудиту;

5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень;

6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Так, зі змісту рішення вбачається, що судом було стягнуто кошти з відповідача, який перебуває в ліквідації, оскільки спірна заборгованість виникла у зв`язку з простроченням оплати витрат, пов`язаних з утриманням і збереженням майна (активів) банку.

Таким чином, сам факт постановлення судом рішення про задоволення вимог позивача до відповідача після порушення щодо останнього процедури ліквідації в частині стягнення заборгованості підтверджує, що обмеження, встановлені статтями 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів до банку, до спірних правовідносин сторін не застосовуються.

Тобто, як зміст правовідносин, так і часткове задоволення судом позовних вимог позивача до відповідача у даній справі свідчить про те, що на такі вимоги не поширюються визначені законодавством обмеження, та відповідно спірна сума основного боргу в справі № 910/1558/19 була стягнута з відповідача (задоволено вимоги кредитора) відповідно до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, виконання судового рішення на користь стягувача повинне відбуватись у рамках Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто дане рішення повинне бути виконане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк фінанси та кредит", а не державним чи приватним виконавцем.

Відтак, при одержанні оригіналу наказу господарського суду міста Києва від 20.11.2019 у справі № 910/1558/19, уповноважена особа Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» зобов`язана виконати рішення суду та перерахувати на користь ПП «ВКФ «Мава» відповідні кошти на задоволення вимог кредитора, на які не поширюється дія мораторію згідно із Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд також звертає увагу на таке.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Приписами частин 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Наведені приписи були розглянуті Конституційним Судом України у рішенні від 13.12.2012 року № 18-рп/2012, в якому вказано, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування Україною права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Законом України від 17.07.1997 року № 475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун`єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

При цьому, жодною нормою законодавства не ставиться в залежність обов`язковість виконання остаточного судового рішення від формального звернення стягувача із заявою до боржника про включення його в реєстр кредиторів чи віднесення його до певної черги кредиторів.

Більше того, сам факт постановлення рішення про стягнення коштів з банку, який станом на дату виникнення заборгованості та винесення відповідного рішення суду про її стягнення, свідчить про порушення відповідачем (в особі уповноваженої особи Фонду) приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у протилежному випадку позовні вимоги не підлягали б задоволенню з огляду на встановлений частиною 5 статті 36 цього Закону мораторій на задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Проте, у даному випадку на вимоги стягувача не поширюються обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а лише поширюються обмеження щодо примусового стягнення майна (у тому числі коштів), передбачене пунктом 2 частини 5 статті 36 означеного нормативно-правового акту.

Суд також наголошує на фактичній відсутності необхідності звернення стягувача із заявою про включення його вимог до реєстру, оскільки частиною 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачена свобода розсуду та альтернативність дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з приводу розгляду відповідних вимог (визнання вимог, їх відхилення), що прямо суперечить наведеним приписам як національного, так і міжнародного законодавства щодо обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, згідно з нормами пунктів 1, 2 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Водночас, пунктом 2 частини 6 цієї статті встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті (задоволення вимог інших кредиторів банку), не поширюється на зобов`язання банку щодо витрат, пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Тобто, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює обмежень щодо задоволення вимог кредитора, які виникли у зв`язку не оплатою витрат, пов`язаних із забезпеченням господарської діяльності банку, в тому числі шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.

Разом із тим, обставини відсутності, зокрема, фінансової можливості здійснити компенсацію за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку підлягали доведенню під час розгляду справи № 910/1558/19 по суті та могли б підтверджувати відсутність порушень з боку відповідача прав позивача у даній справі, та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову у відповідній частині, оскільки у такому разі дії відповідача відповідали б приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Проте, у даному випадку, судом частково задоволено вимоги позивача, що свідчить про те, що станом на дату ухвалення даного рішення у відповідача (в особі уповноваженої особи Фонду) була фінансова можливість здійснити компенсацію за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку, проте останній від таких дій ухилився.

Слід також вказати, що виконання судового рішення у даній справі не відноситься до господарської діяльності банку. Крім того, судове рішення не встановлює та не породжує зобов`язань, а лише підтверджує неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати витрат, пов`язаних із забезпеченням його господарської діяльності, до якої, зокрема, відноситься компенсація за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку, оскільки, незважаючи на обмеження господарської діяльності банку, така діяльність повністю не припиняється та відповідно існує потреба у отриманні комунальних послуг щодо належного відповідачу майна.

Суд звертає увагу, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. Крім того, кожна держава-учасниця повинна забезпечити адекватний та достатній юридичний інструментарій для забезпечення своїх зобов`язань (рішення у справах "Бурдов проти Росії", "Півень проти України").

У рішенні у справі "Ромашов проти України" Європейський суд вказував, що важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" (рішення у справі "Горнсбі проти Греції").

У справі "Михайленки проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що відмовою протягом декількох років вжити необхідних заходів для виконання остаточних рішень у цій справі державні органи України позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього її практичного значення.

Отже, недопустимою є можливість постановлення судового рішення без визначення конкретної процедури (механізму) виконання такого судового рішення, оскільки означені обставини нівелюють ефективність судового захисту в цілому та можуть свідчити про порушення статті 6 Конвенції.

Більше того, з аналізу положень статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що законодавцем було встановлено обов`язковість звернення кредитора банку із відповідною заявою для включення його вимог до реєстру акцептованих вимог з метою віднесення таких вимог до певної черги та відповідно дотримання визначеної законодавством черговості погашення вимог.

У той же час, згідно з частиною 2 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" оплата витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом.

До цих витрат, зокрема, належать витрати, пов`язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку, у той час як рішенням суду від 05.08.2019 в даній справі з відповідача було стягнуто заборгованість з компенсації за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку.

Таким чином, оскільки рішенням суду в справі № 910/1558/19 було стягнуто з відповідача заборгованість з оплати витрат, пов`язаних зі здійсненням ліквідації (забезпеченням господарської діяльності банку), яка не підлягає віднесенню до жодної із черг, то і необхідність у зверненні позивача із заявою для включення у відповідний реєстр також відсутня.

Крім того, віднесення заборгованості, присудженої до стягнення за судовим рішенням у даній справі, до певної черги та відповідно її погашення (фактичне виконання остаточного судового рішення) не може бути поставлене в залежність від наявності у Фонду коштів, в тому числі від їх одержання за наслідками ліквідації та продажу майна (активів) банку, а також від прийняття Фондом відповідного рішення про їх спрямування на погашення такої заборгованості, оскільки це безумовно б становило втручання у право позивача на мирне володіння майном, гарантоване останньому статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що рішення суду у даній справі спрямоване на захист прав позивача з одержання від відповідача (в особі уповноваженої особи Фонду) задоволення своїх вимог, на які не поширюються обмеження, встановлені статтями 36, 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та які повинні задовольнятись позачергово, а відтак позивач не зобов`язаний окремо звертатись із заявою про включення його у відповідний реєстр кредиторів банку.

Із системного аналізу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в світлі норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду прав людини вбачається, що у разі, якщо судовим рішенням задоволено вимоги до банку, який перебуває в ліквідації, щодо вимог, які виникли у зв`язку з необхідністю утримання і збереженням майна (активів) банку (тобто, пов`язаних зі здійсненням ліквідації, на які не поширюється мораторій), таке рішення повинне бути виконане Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як державною установою, яка у своїй діяльності повинна керуватися Конституцією України та законодавством України.

Відтак, як було зазначено вище, зважаючи на положення пункту 4 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", приватним виконавцем було правомірно винесено повідомлення від 18.08.2022 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що дії приватного виконавця щодо винесення повідомлення від 18.08.2022 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання не суперечать вимогам Закону України "Про виконавче провадження", а тому скарга Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" на дії Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича є необґрунтованою.

Згідно зі статтею 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Керуючись ст. ст. 234, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" на дії Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли Олександра Олексійовича відмовити.

2. Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.

Повний текст ухвали складено: 03.10.2022

Суддя О.А. Грєхова