Ухвала від 24.03.2025 по справі 910/1558/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

24.03.2025Справа № 910/1558/19Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

у справі № 910/1558/19

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава"

до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 610 338,09 грн.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 17 294 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 030 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135 грн. 71 коп., в іншій частині позову відмовлено.

20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

26.02.2025 представником Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" подано скаргу на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в обґрунтування якої скаржник зазначає, що у зв`язку із прийняттям рішення Правління Національного банку України від 18.07.2016 № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ФІДОБАНК» - виконавче провадження № 76089601 від 19.09.2024 відносно боржника ПАТ «ФІДОБАНК» підлягає закінченню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», в зв`язку з чим, оскільки 17.02.2025 ПАТ «ФІДОБАНК» звернувся до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», яка станом на 25.02.2025 не розглянута, скаржник просить суд :

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо незакінчення виконавчого провадження ВП 76089601 від 19.09.2024 з примусового виконання виконавчого документу: наказ № 910/1558/19, виданий 20.11.2019 Господарським судом м. Києва, згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов`язати державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича усунути порушення (поновити порушене право заявника) - закінчити виконавче провадження ВП 76089601 від 19.09.2024 згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 розгляд скарги призначено на 24.03.2025.

17.03.2025 представником ДВС подано заперечення на скаргу, у яких ДВС зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 дійшла до висновку, що якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. Враховуючи викладене, ДВС зазначає, що оскільки зобов`язання у ПАТ «ФІДОБАНК» перед ПП «ВКФ «МАВА» виникли як поточні, в порядку здійснення господарської діяльності в ліквідаційній процедурі банку, а тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження згідно пункту 4 частини першої статті 39 Закону.

18.03.2025 стягувачем подано заперечення на скаргу, у яких стягувач зазначає, що оскільки банк добровільно відмовився виконати рішення суду, стягувач звернувся до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції України із заявою про відкриття виконавчого провадження, а відтак, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, оскільки зобов`язання боржника перед стягувачем є поточними, а отже вимоги боржника до державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження не можуть бути задоволені.

У судове засідання 24.03.2025 представник ДВС не з`явився, представники скаржника (боржника) та стягувача з`явились.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд скарги за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали скарги, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та постановою Верховного Суду від 13.02.2020, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" заборгованість у розмірі 533 722 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 17 294 грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 58 030 грн. 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 135 грн. 71 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Разом з тим, положення частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України унормовують, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», заява № 48553/99, пункт 77, та від 05 липня 2005 року у справі «Агротехсервіс проти України», заява № 62608/00, пункт 42).

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, зазначив, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (абзаци тринадцятий, чотирнадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону №1404-VIII (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Конституційний Суд України зазначив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин сьомої, дев`ятої, пункту 2 частини шістнадцятої статті 236-8 Кримінально-процесуального кодексу України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

20.11.2019 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

При цьому, на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПУАТ «ФІДОБАНК») з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленку Олександру Володимировичу строком на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року № 142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 19 липня 2016 року №1265, «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ФІДОБАНК» (далі - ПУАТ «ФІДОБАНК») з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПУАТ «ФІДОБАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Коваленку Олександру Володимировичу з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 02 липня 2018 року № 1836 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПУАТ «ФІДОБАНК» строком на два роки з 20 липня 2018 року до 19 липня 2020 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 874 від 31.10.2022 вирішено визначені Законом повноваження під час здійснення ліквідації ПУАТ «Фідобанк» здійснювати Фондом безпосередньо.

19.09.2024 ПП «ВКФ «Мава» звернулось із Заявою про примусове виконання рішення суду до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).

19 вересня 2024 року головним державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 76089601.

17 лютого 2025 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) отримано Заяву боржника № 069-60-24/25 від 12.02.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Листом вих. № 1184/27.10-25 від 26.02.2025 Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив боржника, що враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 500-217/1718-2011, оскільки зобов`язання у ПУАТ «Фідобанк» перед ПП «ВКФ «Мава» виникли як поточні, в порядку здійснення господарської діяльності в ліквідаційній процедурі банку, а тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов`язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Так, пунктом 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Поряд з цим, законодавець урегулював, що примусове виконання рішень уповноваженими цим Законом органами та особами здійснюється у межах повноважень та у спосіб, що визначені, зокрема, Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Одним з таких актів є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, НБУ, визначає повноваження та функції ФГВФО щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків (стаття 1 цього Закону).

Відповідно до пункту 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.

Тобто у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини. Подібна правова позиція щодо пріоритетності норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносно інших законодавчих актів України під час розгляду спору в правовідносинах з банком була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16, від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17.

ФГВФО безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі ФГВФО з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: реалізує повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі НБУ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011 щодо застосування приписів пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» зробила висновок, що вказана правова норма має застосовуватися імперативно щодо всіх конкурсних вимог кредиторів неплатоспроможного банку, оскільки Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає спеціальні процедури задоволення конкурсних вимог неплатоспроможного банку у відповідній черговості.

Разом з тим, якщо існують судові рішення, які набрали законної сили, щодо зобов`язання до вчинення ліквідатором банку певних дій з погашення вимог, які виникли як поточні в ліквідаційній процедурі до неплатоспроможного банку, і такий ліквідатор відмовляється в добровільному порядку виконати такі рішення, стягувач не може бути позбавлений конституційного права на виконання судового рішення. З огляду на таке повернення державним виконавцем без прийняття до виконання виконавчого документа стягувачу буде незаконним.

Оскільки рішенням суду від 05.08.2019 в даній справі з відповідача було стягнуто заборгованість з компенсації за послуги по утриманню будівлі та компенсації орендної плати за земельну ділянку, яка є поточними вимогами, які виникли після запровадження процедури ліквідації банку, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011, норми Господарського процесуального кодексу України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику ЄСПЛ, суд дійшов висновку щодо відсутності неправомірної бездіяльності державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Савчука Костянтина Петровича щодо не закінчення виконавчого провадження ВП 76089601 від 19.09.2024 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/1558/19 від 20.11.2019, згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а тому скарга Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) є необґрунтованою.

Згідно зі статтею 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Керуючись ст. ст. 234, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" на бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовити.

2. Згідно з ч.1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складення повного тексту.

Повний текст ухвали складено: 24.03.2025

Суддя О.А. Грєхова