Ухвала

від 30.09.2022 по справі 465/649/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

30 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 465/649/17

провадження № 61-9435ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування», третя особа - голова Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування» Левтюха Андрій Євгенович, про скасування рішення, постанови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування», третя особа - голова Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування» (далі - ППО ГУ «Львівгазвидобудування») Левтюха А. Є., у якому просив скасувати рішення звітно-виборної профспілкової конференції газопромислового управління «Львівгазвидобування» від 21 жовтня 2015 року в частині обрання голови первинної профспілкової організації; скасувати постанову профспілкового комітету ППО ГУ «Львівгазвидобудування» від 21 жовтня 2015 року № 1 про звільнення, та розпорядження голови цієї ж первинної профспілкової організації від 21 жовтня 2015 року № 2-Р аналогічного змісту; поновити його на посаді голови ППО ГУ «Львівгазвидобудування» з моменту його звільнення; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2016 року до ухвалення судового рішення у справі; стягнути 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року, закрито провадження у справі з тих підстав, що спірні правовідносини, не є трудовими, а тому спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необґрунтованість та передчасність висновку апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки суд не перевірив чи виконував позивач трудову функцію, перебуваючи на посаді голови первинної профспілкової організації, чи було його зараховано до штату, чи отримував він заробітну плату за свою роботу, чи мав він інше оплачуване місце роботи. Крім того, суд залишив поза увагою, що за період з 14 серпня 2015 року до 31 грудня 2015 року адміністрація профспілки здійснювала нарахування та виплату позивачу середнього заробітку на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, тобто профспілка забезпечувала ОСОБА_1 гарантії, передбачені трудовим законодавством.

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його трудових прав, оскільки за ним, на час його перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації і до дня демобілізації, зберігалося місце роботи і середній заробіток, крім того на день звільнення з роботи закінчився строк його перебування на виборній посаді, який визначено звітно-виборною профспілковою конференцією газопромислового управління «Львівгазвидобування» 09 листопада 2010 року, на якій ОСОБА_1 було обрано на виборну посаду голови ППО ГУ «Львівгазвидобудування» строком на п`ять років. Крім того, суд апеляційної інстанції урахував, що позивач відмовився від запропонованих йому відповідачем посад після звільнення з військової служби.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 вересня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник визначив:

- порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги, у зв`язку з недодержанням заявником вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).

Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень

І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої

статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої

статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з наведенням обґрунтувань таких доводів.

Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.

Щодо оцінки визначених заявником підстав касаційного оскарження судового рішення у цій справі

На обґрунтування підстав касаційного оскарження у цій справі, заявник посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, проте у касаційній скарзі не наведено, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судового рішення. Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, без зазначення наявності підстав, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження судового рішення апеляційного суду в касаційному порядку.

Посилання на неправильну оцінку досліджених судом доказів зводяться до їх переоцінки, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи, що заявник не виконав вимог процесуального закону щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судового рішення, а тому касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування», третя особа - голова Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування» Левтюха Андрій Євгенович, про скасування рішення, постанови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повернути заявникові.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик